MediaSapiens нещодавно опублікував статтю Бориса Бахтєєва «Велика вітчизняна проти Другої світової». Постійний автор «Телекритики» Сергій Грабовський подає своє бачення означеної проблеми.

Уперше поняття «Велика Вітчизняна війна» з’явилося зовсім не в червні 1941 року. Вперше його зустрічаємо в спеціальному додатку до журналу «Театр и жизнь» (Петроград, вересень 1914 року). І пішло-поїхало. Були, втім, й інші варіанти – «Друга Вітчизняна війна», «Вітчизняна війна 1914 року», «Велика всесвітня вітчизняна війна» тощо. До речі, пісня «Вставай, страна огромная» – з тої війни. Тільки, ясна річ, із дещо іншими словами – про «тевтонську орду».

І що цікаво: Російська імперія зовсім не стала жертвою агресії в цій війні, навпаки – вона була одним із головних винуватців переростання австро-сербського конфлікту в бойовисько світового масштабу. І цілі Росії були загарбницькими – приєднання до себе Галичини (не тільки Львова, а й Кракова), Буковини й Закарпаття, всіх польських земель тодішньої Німецької імперії, добрячого шматка Оттоманської імперії на Закавказзі і, головне, стратегічно важливих проток із Чорного моря в Середземне разом зі Стамбулом, що мав знову стати Константинополем – третьою столицею Святої Русі, поряд із Москвою та Петроградом. Іншими словами, мета «Другої Вітчизняної війни» полягала в тому, щоб істотно розширити кордони «Вітчизни», попри опір ворога й ощасливлених «тубільців» (безсудні розстріли, концтабори й депортації до Сибіру ввійшли в побут галичан 1914 року, коли російська армія взяла Львів).

1917 року царизм упав, до влади в Росії прийшли більшовики під гаслами негайного миру. А 1918 року починається нова «Вітчизняна війна», тепер уже – під червоними прапорами. Ленін, Троцький і Сталін заявили, що «соціалістична Вітчизна в небезпеці», й почали мобілізацію мас на війну. «Проти іноземного уярмлення, що йде з Заходу, Радянська Україна підіймає визвольну Вітчизняну війну – таким є зміст подій, що розігруються на Україні», – писав Сталін у статті «Український вузол» в «Известиях ВЦИК», №47 від 14 березня 1918 року. Через 20 років «Короткий курс історії ВКП(б)» за редакцією того ж Сталіна нагадав про ті роки в тих самих термінах: «Більшовицька партія підіймає робітників і селян на вітчизняну війну проти іноземних загарбників та буржуазно-поміщицької білогвардійщини. Перший воєнний напад міжнародного капіталу на країну соціалізму скінчився повним його крахом» (виділено не мною, а особисто товаришем Сталіним; у цій книзі словосполучення «вітчизняна війна» зустрічається не один раз).

Але що таке «соціалістична Вітчизна» у розумінні Сталіна і його команди? Ще при заснуванні СРСР на з’їзді Рад Сталін відверто заявив: «Будемо сподіватися, що утворенням нашої союзної республіки ми створимо вірний оплот проти міжнародного капіталізму, що нова союзна держава послужить новим рішучим кроком на шляху до об’єднання трудящих усього світу в єдину Світову Соціалістичну Радянську Республіку». А в Декларації про утворення СРСР повторено сталінську формулу про світову державу й додано: «Доступ у Союз відкритий усім соціалістичним радянським республікам, як існуючим, так і тим, що мають виникнути в майбутньому». Зверніть увагу: не можуть виникнути, а мають виникнути! Це наприкінці 1922 року. У резолюції ХІІ з’їзду РКП(б), у квітні 1923 року, вжито інший, не менш цікавий термін – «майбутня Всесвітня Радянська Республіка Праці». А в січні 1924 року, після смерті Леніна, Сталін на урочистому засіданні керівництва партії та Рад дає клятву розширювати і зміцнювати Радянський Союз: «Покидаючи нас, товариш Ленін заповідав нам зміцнювати і розширяти Союз Республік. Клянемося тобі, товаришу Ленін, що ми виконаємо з честю і цю твою заповідь!»

А яким є головне знаряддя такого розширення? Лев Троцький, адепт «перманентної революції», вважав: пролетарі всіх країн тільки й мріють приєднатися до СРСР, слід лише допомогти їм здійснити соціалістичну революцію. Сталін не був настільки наївним і 1927 року, усунувши Троцького з усіх посад, заявив: «Червона Армія є армія Жовтневої революції, армія диктатури пролетаріату… Наша армія є армією світової революції, армією робітників усіх країн».

А що робити, коли війна зі «світовим капіталом» змушує порушити чийсь державний суверенітет? Нічого страшного, вчив товариш Сталін: «Бувають випадки, коли право на самовизначення вступає в суперечність із іншим, вищим правом, – правом робітничого класу, що прийшов до влади, на зміцнення своєї влади. В таких випадках... перше повинне відступити перед другим. Так стояла справа, наприклад, у 1920 році, коли ми змушені були, в інтересах оборони влади робітничого класу, піти на Варшаву». Нагадаю, що «оборона влади робітничого класу» здійснювалася 1920 року під гаслом «Дайош Варшаву, давай Берлін!» та супроводжувалася закликом «напоїти червоних коней із Сени та Марни». Оце й була «вітчизняна війна» по-ленінськи й по-сталінськи. Може, щось змінилося станом на 1941 рік? Ні. Що СРСР – батьківщина трудящих усього світу, тоді твердила вся пропаганда; «Історико-революційний календар» на той рік від імені ЦК ВКП(б) наголошував саме на цьому.

І ще одна цікава цитата з «Короткого курсу». Виявляється, в середині 1930-х років Друга світова війна (вона звалася тоді в СРСР «другою імперіалістичною», так само, як Перша світова – «першою імперіалістичною»), вже йшла на повну силу. Не вірите? «Держави і народи якось непомітно вповзли в орбіту другої імперіалістичної війни... Війна йде на величезному просторі від Гібралтара до Шанхая. Війна уже встигла втягти в свою орбіту більш як півмільярда населення. Вона йде кінець-кінцем проти капіталістичних інтересів Англії, Франції, США, бо має на меті переділ світу і сфер впливу на користь агресивних країн і за рахунок цих так званих демократичних держав. ...Її ведуть і розгортають агресивні держави, тим часом як інші держави, “демократичні” держави, проти яких власне і спрямована війна, удають, що війна їх не стосується, умивають руки, пнуться назад, вихваляють свою миролюбність, лають фашистських агресорів і... здають свої позиції агресорам, запевняючи при цьому, що вони готуються до відсічі... Правлячі кола Англії додержуються тут приблизно такої ж політики, якої додержувалися при царизмі російські ліберально-монархічні буржуа, які, боячись крайнощів царської політики, ще більше боялися народу і перейшли через це на політику умовляння царя, – отже, на політику зговору з царем проти народу. Як відомо, ліберально-монархічна буржуазія Росії жорстоко поплатилася за таку політику. Треба думати, що правлячі кола Англії та їх друзі у Франції і США теж дістануть свою історичну відплату».

Не слід думати, що відплатою тут стане просто фашистська окупація згаданих держав. Ні. У сталінському розумінні й фашисти, й західні демократи – це все імперіалісти, буржуазія, тільки її різні загони. Натяк, власне, більш ніж прозорий: станеться революція. У якій саме формі? Ігор Бунич на початку 1990-х, коли ненадовго бодай частково відчинилися таємні партійні архіви, знайшов там пісню, заготовлену заздалегідь для червоноармійців:

Красный стяг, коммунарами поднятый,

Принесли мы, французский народ,

И Париж ваш, у Гитлера отнятый,

Вновь под знаменем красным живет...

До речі, «Смуглянка-молдаванка» і «Под звездами балканськими» написані тоді ж, 1940 року, потім їх тексти тільки трохи змінили…

На початку червня 1941 року відбулося засідання Головної військової ради, де обговорювався проект директиви «Про завдання політичної пропаганди в Червоній армії на найближчий час». Виступаючи на ньому, секретар ЦК ВКП(б) з ідеології Андрій Жданов заявив: «Ми стали сильнішими, можемо ставити більш активні завдання. Війна з Польщею і Фінляндією не були війнами оборонними. Ми вже вступили на шлях наступальної політики». Нагадаю, що згадані Ждановим «визвольні походи» закінчилися приєднанням до СРСР чималих територій, зростанням «Вітчизни». А головне, про що вели мову учасники засідання, – як би водночас і зорієнтувати червоноармійців на наступальну війну проти Заходу, і не передчасно сполохати Німеччину (оскільки вона та її союзники – це і була тоді майже вся Західна Європа). А ще політруки мали роз’яснювати, згідно з проектом директиви, що слід у відповідний момент «схопити імперіалістів за комір» (Ленін), що неправильним є висновок, наче Червона армія повинна готуватися лише до оборони й вести оборонну справедливу війну: «Будь-яка війна, яку вестиме Радянський Союз, буде війною справедливою».

Власне, перебудова пропаганди почалася вже з квітня 1941 року, і це зауважила німецька розвідка. У її повідомленнях чимало говориться про те, що пропагандистська і виховна робота в частинах Червоної армії ведеться в дусі наступальних військових дій проти Німеччини з метою звільнення європейських країн, а це, в свою чергу, стимулюватиме революційні процеси в цих країнах і заміну «буржуазних урядів» на радянські чи прорадянські. Ну, а що мало бути потім, засвідчив приклад Литви, Латвії та Естонії…

А далі в розпал підготовки до війни раптом… починається війна. «Червона армія і весь наш народ знову поведуть переможну Вітчизняну війну за батьківщину, за честь, за свободу», – заявив по радіо Молотов 22 червня 1941 року. Його виступ, за свідченнями Георгія Димитрова й самого В’ячеслава Михайловича, було написано спільно зі Сталіним, і поняття «Вітчизняної війни» (як і після «Вставай, страна огромная») вочевидь було свого роду «домашньою заготовкою». Так само, як і термін «Велика Вітчизняна війна», який знаходимо у статті сталінського пахолка Ємельяна Ярославського в газеті «Правда» від 23 червня 1941 року. Призначеною для зовсім іншої війни. Але використаною саме в ці червневі дні, коли Сталін спробував за кілька днів розгромити Вермахт і перенести бойові дії на ворожу територію. В той самий час, коли версталася «Правда» зі статтею Ярославського, а саме ввечері 22 червня 1941 року, військам було надіслано директиву №3. Вона націлювала Червону армію на широкомасштабний наступ, на негайний перехід кордону в низці важливих ділянок, на розгром ворога на своїй території, на завдання авіаційних ударів по німецьких базах і на взяття 24 червня Любліна та Сувалок. Отже, 23 червня мала початися не героїчна оборона радянської землі, як потім розповідали комуністичні ідеологи, а мусив був розгорнутися наступ на Європу – поки що в дещо меншому масштабі, ніж планувалося до гітлерівського нападу, бо ж слід було передусім негайно зупинити й розбити нападників. Тільки 25–28 червня було дозволено перейти до оборони на деяких ділянках фронту, і тільки через місяць після початку війни Ставка (тобто Сталін) прийняла рішення про перехід до стратегічної оборони.

А тим часом на мітингах та зборах, які «стихійно» завирували по всьому СРСР 23–24 червня, всі в один голос говорили про війну справедливу, війну «вітчизняну», яка має закінчитися «повним розгромом ворога в його лігві», тобто окупацією майже всієї континентальної Європи. І ще одна деталь початку «Вітчизняної війни»: 25 червня 1941 року на міста Фінляндії, з території якої не велося бойових дій проти СРСР і яка декларувала свій нейтралітет, було здійснено напад сотень радянських бомбардувальників, що призвів до значних руйнацій та жертв серед цивільного населення.

Німецькі ж війська просувалися вглиб Радянського Союзу. Й поняття «Вітчизняна війна» відтак на два роки майже повністю зникає зі сталінського понятійного арсеналу. Заміщає його інше поняття – «Визвольна війна». Воно й зрозуміло: треба не розширювати кордони «Вітчизни», а визволяти свої території. В концептуальній промові 6 листопада 1941 року Сталін тільки раз вживає термін «Вітчизняна війна», натомість кілька разів «Визвольна війна» і «Велика визвольна війна». І лише після Сталінграду поняття «Вітчизняна війна» знову звучить на повну силу (якщо до цього – майже виключно з малої літери, то тепер із великої). Проте в новій ситуації, коли Червона армія виявилася неспроможною вести успішні бойові дії без допомоги з боку Британії і США, про істотне розширення кордонів СРСР довелося забути. Тож більшовицькі пропагандисти вміло зробили вигляд, що «Вітчизняна війна» – це війна оборонна.

І ще одне. До 22 червня 1941 року, до початку «Великої Вітчизняної війни», у складі різних армій полягло понад 100 тисяч українців. Тож чи не виглядають у межах парадигми «Великої Вітчизняної», якою б ця парадигма не була, ті, хто зустрів вогнем німецькі танки ще вранці 1 вересня 1939 року, людьми «другого ґатунку»?