Започаткований навесні тренд – буцімто публічність і буцімто відкритість найвищої української влади, зокрема Віктора Януковича та Миколи Азарова, взявши тайм-аут на літо, у вересні демонструє своє продовження й навіть наростання. Воно й зрозуміло: саміт у Вільнюсі невідворотно наближається, й треба, ой як треба українській владі демонструвати й свою європейськість. А чи пародії на європейськість – то вже як вийде, на що сил та фантазії вистачить.

Черговий акт публічності продемонстрував Перший національний телеканал у ранковому ефірі 18 вересня. Звався цей акт вступним словом Миколи Азарова на засіданні Кабінету міністрів. Тому самому засіданні, яке мало розглянути й схвалити текст угоди про асоціацію України з Європейським Союзом. Що, зрештою, й зробило. Тривало вступне слово цілих двадцять хвилин.

Але річ не в тім: виступ Азарова найменшою мірою не відхилив завіси над діяльністю уряду. Не зробив її публічнішою. Міркуйте самі. «Третій рік поспіль реалізується план...», – просвітив колег прем’єр-міністр. Самі колеги, виходить, про факт реалізації плану добряче призабули. «Ми виконали колосальний обсяг роботи...», – зізнався Азаров. Його підлеглі, як виглядає, не пам’ятали й цього. «Ми робимо це свідомо... й відкрито», – то міністри, виходить, і досі сумнівалися? «Ми прислуховуємося до всіх думок, що лунають», – схоже, для підлеглих Азарова навіть цей факт був неочевидним.

Микола Азаров перелічив галузі економіки, у яких він очікує на зростання. Невже дотепер він тримав свої очікування в секреті від підлеглих?

«Одні беззастережно підтримують євроінтеграцію, інші категорично заперечують» – то невже самі міністри ані газет не читають, ані телевізор не переглядають, бодай час від часу? «Ніхто не каже, що перетворення будуть простими»... «Ми маємо провести модернізацію, випускати конкурентоспроможну продукцію»... Отут стало вже зовсім не по собі. Якщо урядовці – даруйте, міністри – не знають навіть цих речей, то що ж вони тоді, перепрошую, роблять на своїх робочих місцях у свій робочий час день за днем? Чим таким цікавим і державно важливим захоплені вони, що вищезгадані максими досі проходили десь повз їхні вуха та їхню свідомість?

Ну, а далі настала повна квінтесенція. «Сьогодні ринок ЄС є одним із найбільших у світі. Він об’єднує 28 держав...» – сіяв Микола Азаров розумне, добре й вічне. Ні, жодних сумнівів не може бути: якщо міністри про все це досі й не здогадувалися, то краще вже хай дізнаються зараз. Краще пізно, ніж ніколи.

Була у виступі Азарова ще одна кульмінація. Згадуючи «дорожню карту», він так її й назвав: «Дорожня карта в лапках». Ні, все правильно: на папірці ж воно було в лапках? Було. То які можуть бути претензії: що побачив, те й прочитав.

Задля справедливості треба зазначити: починаючи свій монолог, Микола Азаров привітався з «колегами» та з «запрошеними». То, може, увесь його виступ був таким собі лікнепом для тих самих «запрошених», а міністри отримали двадцять хвилин зібратися з думками? Навряд чи: надалі прем’єр звертався лише до «шановних колег», тобто своїх безпосередніх підлеглих. Та й хто такі ті «запрошені»? Люди, які мали мовчки спостерігати за роботою уряду збоку. А відкривав Азаров своєю промовою ніщо інше, як засідання уряду.

Чи варто уточнювати очевидне: виступ Миколи Азарова було адресовано телеглядачам і винятково їм? А засідання уряду було лише антуражем, декорацією – тим самим роялем, що випадково трапився в кущах. От тільки вийшло надто вже недолуго. Надто вже натужно.

… Місяць тому випуски телевізійних та радіоновин повідомляли, що президент Віктор Янукович, перебуваючи на відпочинку, прийняв у своїй кримській резиденції міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Геннадія Темника й суворо-суворо наказав йому: опалювальні системи мають бути готовими до початку опалювального сезону.

Глядачам-слухачам тільки й лишалося, що гадати: невже шановний міністр спеціально злітав до Криму (й навряд чи приватним коштом), щоб вислухати оцей президентський, як кажуть журналісти, загальник? А ще губитися у здогадках: чи то міністр не знає абеткових основ того, чим керує, та ще й із логікою не товаришує – а чи то президентові більше нема чого сказати за темою?

Вкотре доводиться констатувати: таку от кумедну «публічність» українська влада здерла, скопіювала з російських владно-піарівських звичок. Це в Росії вже багато років телебачення показує, як усемогутній Путін, зібравши міністрів, наприклад, після вибухів на складах боєприпасів, наставляє їх, мов дітей нерозумних: «Наслідки катастрофи має бути подолано в найкоротші терміни». А аудиторія має вірити: без настанов Путіна міністри самотужки елементарних речей збагнути не можуть, без великого керманича – ну просто нікуди.

Але Росія в євроінтеграцію не бавиться, та й, як відомо, Україна – не Росія. От тому така публічність, а, точніше, лише гра в неї, яку продемонстрував Микола Азаров 18 вересня, здатна лише дискредитувати і його самого, й очолюваний ним Кабмін.