У свої невеликі й короткочасні, як літня гроза, епізоди приєднання до корпоративної культури та громадського сектору я часто думала про зустрічі і, як тепер модно говорити, івенти. На івенти люди їхали автобусами, метро й маршрутками. Вставали о шостій.

Відшкодовувалися квитки. Носилися банери, роздавалися блокнотики й ручки, пеклися тістечка. Їлися тістечка, робилися канапки, писалися звіти. Бронювалися готелі.

Один невеличкий бюрократичний івент забезпечував роботою кількадесят людей. Тут вам тренери, освітлювачі, носії банерів, фотографи, відеографи, журналісти. У повітрі майже завжди витала приречена непотрібність цього івенту, а кавабрейк, як небесне світило, осяював перспективу дожити до закінчення події о четвертій.

Івент перетворився на карґо-культ: будь-який проєкт мав включити проведення кількох (а краще кількох десятків) івентів. За учасників велася боротьба. Перегодовані івентами місцеві активісти закачувалися від необхідності витратити цілий робочий день на якийсь захід, із якого їм справді цікаво й потрібно відсотків 15.

Провести івент не на цілий робочий день означало би марнування ресурсів, бо як усіх привезти, доставити, носитись із банерами й відзвітувати про годинну лекцію? Так не годиться — пропадає добро.

Ще тужливіше відчуття пропадання добра асоціювалось і з цілоденним івентом. Як у прямому розумінні, коли утилізувалися нез’їдені тістечка, так і в переносному, коли ти думала, скільки би сторінок ти могла би прочитати або скільки раз присісти за певний відрізок події.

Карантин поставив нас у нові умови. Тепер івенти тривають онлайн. Носії банерів втратили роботу. Тістечка їдяться за власний рахунок. Паралельно із зумом мільйони людей драють кухні і складають речі за системою Марі Кондо. Відчуття пропадання добра різко знизилося.

Івенти й зустрічі, як і раніше найчастіше безглузді, але значно дешевші й не треба вставати о шостій. В онлайн-форматі значно важче розмазувати суть на кілька годин, а благословенна кнопка «mute» дарує свободу тоді, коли звучать не ваші 15 відсотків.

Проте з онлайн-івентами поступово відбувається те, що відбувалося колись і з фізичними подіями. Із корисних, необхідних зустрічей вони перетворюються на карґо-культ. Тепер із будь-якого приводу створюється зум-подія. Опитуються учасники. Хто коли може, хто коли не може, іноді кілька зумів транслюються одночасно. Доступність зум-зустрічі зняла будь-які бюджетні гальма на проведення події. У деяких компаніях онлайн-зустрічі проводяться кілька разів на день.

Мерехтіння чиїхось голів на екрані сплутується і зливається воєдино. Часом забуваєш, чи це дитячий дерматолог, чи координатор проєкту, чи вчителька.

На цьому тлі в зум-простір вривається ще й культурний сектор: книжкові читання онлайн, презентації онлайн, та навіть театр і танці — й ті онлайн. Та тільки в культурних подіях, на відміну від карґо-івентів, сенс таки був, і їхні цифрові відповідники — це бліді відчайдушні тіні, які після дерматолога і координатора проєкту вже споживаються важко.

Отак завжди. Як тільки десь відчувається раціоналізація ресурсу, людство обов’язково знайде спосіб ним зловживати. Судячи зі статей провідних видань, усе заощаджене на носіях банерів і тістечках піде тепер на психотерапію.

Що цікаво, психотерапія буде онлайн.