Розповіді про людей віком за п'ятдесят в українських медіа — зазвичай розповіді про нещасних, стареньких та знедолених. Інколи це навіть скидається на опис зношеного одягу: потертий, обтріпаний, немодний. Його хочеться викинути, але інколи ностальгія за пережитими в ньому подіями й емоціями переважає, й він у шафі є. «Старість не радість», — думає глядач / читач / слухач, надивившись / начитавшись / наслухавшись таких страхіть.

А в цей час, як свідчать останні тенденції у світі, розвинені країни активно залучають людей такої вікової групи на свої ринки праці. Зростання тривалості життя розширило рамки «традиційного» робочого віку та змусило пильніше глянути на той резерв, який мають люди з досвідом. Ігнорування цих тенденцій призводить до дефіциту професійних навичок. Так, згідно з недавніми дослідженнями консалтингової компанії «Делойт» щодо глобальних трендів в HR, традиційний робочий вік у світі збільшується, а потенціал старшого покоління корисний для розвитку бізнесу.

В Україні ж продовжують жити вчорашнім днем. 66 % вітчизняних компаній, згідно із дослідженням, вважають вік працівників за 55 років вадою, тоді як у світі так думає лише 21 %. При цьому 18 % компаній у світі розглядають цей вік як перевагу, а в Україні — лише 7 %.

А тим часом який шлях собі визначиш, — таким і підеш. Свідчення цього — дослідження залежності психологічного й біологічного віку, на який посилається у своїй лекції TED журналістка ВВС Зарія Горветт (Zaria Gorvett), що спеціалізується на науковій тематиці. У 1979 році відома дослідниця Еллен Лангер (Ellen Langer) разом із колегами-науковцями з Гарварду здійснила цікавий експеримент. Протягом тижня в заміському будиночку вони спостерігали за групою чоловіків віком від 75 років і більше. Усе тут для них було облаштовано як 20 років тому: звучала музика тих часів, про ті часи й події вони говорили в теперішньому часі, носили бейджики зі своїми фото того періоду. При цьому в процесі досліджень вимірювалися показники їхнього біологічного віку: сила, короткочасна пам’ять, гострота слуху, зору та смаку. Результати вразили. Їхні організми ніби здійснили справжню подорож у минуле, подивувавши дослідників різким покращенням біологічних показників, включно із силою м’язів, зору та слуху (навіть пальці в них збільшилися, хоча з віком, як відомо, вони зменшуються). Тобто спочатку в минуле повернувся розум цих людей, а слідом і тіло, що ще раз засвідчило: психологічний та біологічний вік рухаються в одному напрямку. А отже, як себе налаштуєш і як тебе сприйматиме навколишній світ — таким ти й будеш. Якщо жалітимуть, вважатимуть нещасним — то ти й відповідатимеш таким очікуванням. А якщо ні — то й ні.

Треба «молодняк»

Цікавий кейс для роздумів роботодавців, зокрема й у сфері ЗМІ.

Адже жалісливо-зневажливе ставлення як до неповносправних екстраполюється й далі — на самих представників медіа, які перейшли цей віковий Рубікон. Звісно, як і в кожному правилі, тут також є винятки, але тенденції зазвичай такі. За бортом опиняється величезна когорта журналістів з унікальним досвідом, знаннями, в тому числі й у певній сфері, авторитетом, інституційною пам’яттю, але всі ці чесноти рішуче перекреслюються однією маленькою, але вагомою обставиною — їхніми датами народження. Про це, можливо, роботодавці чи ейчари й не казатимуть їм у вічі, хоча чого там — іноді й казатимуть.

Кілька правдивих сценок із життя.

Знайома журналістка саме такого віку перебралася до Києва й шукає роботу редакторки на телеканалі, оскільки має блискучі знання з української мови. На каналі, який відкрився прямо напередодні виборів і в ефірі якого частенько звучать безграмотні висловлювання та пишуть титри з помилками, наче справжні номінанти на топ-ляпи, їй відмовляють, негласно даючи зрозуміти, що вона застара і що їхня головна редакторка «бере молодняк» — до тридцяти.

Знайома студентка ділиться новиною: її однокурсницю взяли на новоспечений ресурс відповідальним редактором англомовної версії. «Мабуть, англійську добре знає?» — уточнюю я. «Та де там! — посміхається. — На рівні My name is… Їй просто платити не треба багато! Буде через Google translate перекладати».

Ще одна знайома з блискучим журналістським талантом і не менш успішним менеджерським бекґраундом, розіславши величезну кількість резюме різного штибу роботодавцям, жодного зворотного відгуку не отримала. І лише природній гумор та глибинні знання психології рятують її від остаточного розпачу.

І таких випадків справді багато.

З іншого боку, здавалося б, ті ж самі ЗМІ мають боротися зі стереотипами «життя закінчується в 50 років» та «доношеністю життя», які лишаються в нас іще панівними. Адже тема продовження тривалості людського віку та виявлення нових талантів і здібностей на різних життєвих проміжках людини неабияк популярна у світі. А в нас іще й досі панує стереотип про те, що навчання закінчується у двадцять (із чимось) років, зростання кар’єри — в сорок, а робота — у шістдесят, а то й раніше. І що спочатку треба жити для дітей, потім — для онуків, ну і, власне, все.

«У Франції якраз усе навпаки. Можуть хіба замолодим не довірити якусь посаду чи роботу. А досвідчених відомих журналістів тримають і після пенсії. Вони цінні своїми вмінням, досвідом, контактами та репутацією. Загалом ім'я та репутація відомого досвідченого журналіста працюють як гарантія якості інформаційного продукту. Тут взагалі вважають, що журналістика потребує зрілості, а не дитячості», — коментує Алла Лазарєва, власна кореспондентка часопису «Український тиждень» у Парижі.

Змінюємо стратегію щодо віку

Згідно з дослідженнями, представленими засновником та куратором проекту Universe IT, HR-консультантом Наталією Балабановою, вікова палітра на вітчизняному ринку праці представлена таким чином: до 20 років на ринку праці зайнято 8 % людей, від 21 до 25 років — 32 %, від 26 до 30 років — 32 %. А далі — рішучий спад: від 31 до 35 років — 18 % працюючих, від 36 до 40 років — всього 7 %, і старше сорока — всього 3 %.

Цікаво, що ринки, які демонструють успіх та зростання, уже намагаються змінювати свою стратегію. Наприклад, ринок IT.

«Вік програмістів та персоналу в ІТ збільшився, і не є таким критичним при прийнятті рішення, коли підбирають персонал. Однозначно працівник "старішає", проте не втрачає своєї цінності на ринку», — каже Наталія Балабанова. За її словами, на ринок ІТ приходять дуже молоді люди, підлітки, які досить добре розуміються на ІТ-технологіях та мають багато ідей щодо створення нових продуктів і додатків, але паралельно з цим деякі досвідчені програмісти, які працюють зі «старими» технологіями, на сьогодні теж проходять навчання з нових технологій, а згодом працюють із новими трендовими технологіями та набувають нового досвіду і цінності на ринку праці.

Нові форми роботи — лідерство і креативність замість вертикального керівництва, гейміфікація, управління персоналом на відстані — цілком поєднуються із залученням різного за віком трудового ресурсу.

Але такі успішні приклади на вітчизняному ринку праці не стали ще тенденцією.

Тож і вітчизняний медіаринок поки що в очікуванні маститих сивочолих профі, які б не стали використовувати свою професію як перевалочний пункт по дорозі в депутати, піар, рекламу чи ще кудись. Але для цього варто зробити перший крок — позбутися стереотипів у висвітленні цієї проблематики і зрозуміти, що різноманіття, в тому числі й вікове, збагачує.