Подарунок діаспори. Чому «Гіркі жнива» не сподобалися закордонним критикам
Подарунок діаспори. Чому «Гіркі жнива» не сподобалися закордонним критикам
Розмах «Гірких жнив», стрічки про Голодомор, мав вражати: болюча історія, взята за основу сюжету, 20 мільйонів доларів бюджету, непоганий акторський склад і талановитий оператор. Фільм показали в більш ніж сорока країнах світу. Задум доволі благородний: умовні Джон із Великобританії, Жан із Франції, Аарон із США та Олівер із Австралії мали почути і зрозуміти про трагедію українського народу. Із першим легше — почули. Чи зрозуміли? Навряд.
«Гіркі жнива» — оповідь про кохання під час подій 1932–1933 років. В основі фільму нескладна, але драматична історія любові, крізь яку режисер намагався показати всі жахи Голодомору. Режисер Джордж Менделюк та продюсер Ян Ігнатович — канадці українського походження. Мати Менделюка пережила Голодомор, тож тема для нього особливо дражлива.
Для українського глядача не було особливого вибору — він «мав» бути вдячним за фільм, тому найгірше, що він міг сказати про стрічку: «Нормально. Як для художнього фільму про українську історію». У цілому — він буде правий, якщо порівнювати з «Нескореним» або «Страченими світанками». Негативні рецензії на «Гіркі жнива» написали The Northwest Indiana Times, The Hollywood Reporter, Seattle Times, San Francisco Gate, National Review, The Irish Times, Sydney Morning Herald. За великим рахунком, автори рецензій не зрозуміли, що режисер намагався показати: велику трагедію чи нескладну любовну історію.
Sydney Morning Herald назвав стрічку «слабким пропагандистським фільмом». У цей момент стає особливо прикро: перший художній фільм про Голодомор сприймається у світі як пропаганда. Утім, могло бути й гірше. Сценарист Річард Бачинський міг додати наприкінці фільму сцени, як онуки Юрія Качанюка та Наталі стоять на Майдані під час Революції гідності, а потім — захищають українську землю на сході. Це було очікувано. Дякуємо, що не зробили цього.
В ідеалі хотілося б побачити стрічку, наближену за духом до «Піаніста» й «Списку Шиндлера». Стрічка не викликала аж таких сильних емоцій навіть в українського глядача, тому не дивно, що вона не зачепила австралійського, американського чи канадського. За найгіршими очікуваннями, «Гіркі жнива» могли бути схожими за стилістикою на американсько-грузинську стрічку «П'ять днів у серпні». У цьому фільмі з аналогічним бюджетом у 20 мільйонів доларів трагедію грузинського народу зім'яли й запакували в непереконливий пропагандистський фільм у стилістиці блокбастеру зі штучними емоціями.
Так чи інакше, але фільм змусив світові видання порушити тему Голодомору. Це позитив, бо, наприклад, в Австралії до збиття малайзійського «Боїнга» в небі над Донбасом згадки про Україну траплялися в медіа лише кілька разів на рік. Імовірно, мало хто там, окрім обмеженого кола української діаспори, щось знає про Голодомор. Якщо забути про претензії до фільму, значна частина яких цілком виправдана, деякі популярні видання напрочуд дивно згадують українську історію. Наприклад, The Washington Post, яку неможливо звинуватити у проросійськості чи чомусь подібному, в рецензії на «Гіркі жнива» написала: «Вважається, що мільйони українців померли (в оригіналі — are said to have died), коли радянська влада конфіскувала їхні запаси їжі». Далі сумніви у видання не зникають: «Чи був Голодомор геноцидом, як стверджує сучасна українська влада, чи просто жахливим нещастям, яке може не підпадати від термін масового винищення, як вважають інші, — про це сперечатимуться історики й делегати в ООН». Щоправда, з часом у статтю внесли правки, прибрали речення з are said to have died та написали, що попередня версія рецензії містила необґрунтований скепсис щодо факту Голодомору.
У багатьох рецензіях ішлося про стереотипізацію, занадто шаблонних антигероїв. В українському перекладі все ще цікавіше — «хороші» герої говорять виключно українською, «погані» — російською. Неодноразово медіа згадували і про постать вусатого диктатора Сталіна, який у фільмі — уособлення вселенського зла. Навіть кадри в його кабінеті викликають асоціацію з комп'ютерними іграми Call of Duty, де головного злодія показано таким злодієм, щоби ні в кого не було жодних сумнівів. Сталін — один із найбільших злодіїв в історії людства, але щоби це показати в художньому фільмі, не обов'язково змушувати актора кричати: «Чёрт бы побрал этих украинцев». Йому навіть не обов'язково з'являтися в кадрі. Натомість сценарист і режисер вирішили показати зло примітизованим до одного Сталіна та радянських комісарів. Чи не важливіше було би показати, що накази Сталіна й комісарів виконували ті самі українці, які могли розмовляти тією ж українською мовою, що й Качанюк із Наталею?
Цікаві рецензії пропонують The New York Times та Variety. У двох виданнях відгуки на фільм виглядають приблизно так: «Yes, but no». The New York Times згадує, що в режисера українське коріння, яке, втім, не особливо допомогло йому передати трагедію — ані масштабуванням камери, ані зловісно розчавленими окулярами, ані незграбною символікою і хлібом у цяточках від крові. «Зрозумілі емоційні сигнали режисера у стрічці, але мільйони людей, які загинули під час цієї реальної трагедії, заслуговують чогось сильнішого за цей фільм», — пише The New York Times. Приблизно тієї ж думки дотримується й автор Variety. Він називає «Гіркі жнива» маніпулятивною мелодрамою, яка намагається захопити світ стилістикою, що нагадує пропаганду: «Жоден фільм не може затьмарити тих жахів, які насправді відбувалися, та й це не обов'язково потрібно. […] “Гіркі жнива” сприятимуть обізнаності з темою, але події заслуговують більш переконливого й відповідального відображення».
«Гіркі жнива» — фільм, якому неймовірно далеко до шедевра. Режисеру не вдалося передати настрій «Піаніста» чи «Списку Шиндлера», а трагедія, незважаючи на купу художніх прийомів у стрічці, інколи не пробирає навіть українського глядача, якому тема Голодомору близька. Із Джонами, Жанами, Ааронами та Оліверами ще складніше. Утім, фільм — одна з найкращих художніх картин про українську історію (на жаль), яка змусила людей із 45 країн світу зайти на сторінки в Вікіпедії про Голодомор. Хоча The New York Times та Variety праві — така трагедія заслуговує чогось сильнішого та переконливішого за цей фільм.