Олена Гончарова, журналістка української англомовної газети Kyiv Post, проходить піврічне стажування в Pittsburgh Post-Gazette, штат Пенсильванія (Pennsylvania), в рамках програми Alfred Friendly Press Partners. У своїй колонці для MediaSapiens вона розповідає, як проходить звичайний робочий день у цій газеті.

Мій перший день у Піттсбурзі розпочався зі знайомства з офісом Post-Gazette, де я встигла загубитися через кілька хвилин, а все тому, що випадково натрапила на бібліотеку (!), де зберігається величезна колекція матеріалів доінтернетних часів.

У це важко повірити, але ця щоденна газета є основним джерелом новин для мешканців міста вже 229 років. І хоча більшість молоді читає новини зі смартфонів, поважні леді та джентльмени часто ховаються саме за паперовою газетою в автобусах, метро й навіть у супермаркеті. На зупинках її можна придбати в маленькому автоматі для продажу газети (newspaper vending machine) лише за $1,5. Деяким із цих автоматів по 30 років, тому справедливо зауважити, що тут усе з історією.

Трохи інформації про саму газету: Pittsburgh Post-Gazette заснована 1786 року, вона виходила щотижня, розповідаючи про життя країни на чотирьох сторінках. Текст Конституції США став одним із перших матеріалів, опублікованих у газеті. Тож вона стала суспільно-політичною щоденною газетою й наразі виходить накладом 173 160 примірників. Традиційно недільний випуск (на який чекають цілий тиждень), випускають більшим накладом — 317 439 примірників — і саме тут є лонгріди, фотогалереї, книжкові огляди, кулінарні колонки й спортивні новини. Також Post-Gazette випускає шість журналів на рік, які йдуть додатком до недільного випуску. Теми журналів змінюються — один із останніх номерів висвітлював нові заклади, які відкрились у місті, культурні та спортивні події. Загалом 157 журналістів і редакторів (включно з головним редактором) працюють над наповненням кожного випуску. Основні джерела прибутку: передплата газети (онлайн і друк), а також реклама.

Але якщо перший день був екскурсією, то далі починаються робочі будні, а для мене це означало самостійно знайти триповерхову будівлю з панорамними вікнами на річку Аллегейні, адже це моє нове місце роботи на найближчі місяці.

Офіційно це називається стажуванням, однак працюю я тут не менше, ніж у Києві.

Як виглядає типовий день журналіста Post-Gazette — а тепер і мій також?

На вході чемно вітаєшся з охоронцями — поки чекаєш на ліфт, від них можна дізнатися, коли наступна гра місцевої бейсбольної команди, де краще припаркувати машину й коли Піттсбург насолодиться черговим сонячним днем. Тут таких 62 дні на рік, за словами місцевих журналістів.

На годиннику 9-та ранку й у ньюзрумі зазвичай одні редактори. Моє перше завдання — запам’ятати їхні імена. Тут знадобляться якісь мнемонічні прийоми: близько 35 редакторів на одне приміщення — хороше тренування для пам’яті. Однак це люди, від яких залежить, наскільки завантаженим буде твій день і що буде в завтрашній газеті (budget planning).

За годину ньюзрум починає наповнюватися ароматом свіжозмеленої кави — схоже, журналісти розпочинають свій день однаково на всіх континентах. Тут опенспейс, просто-таки як у серіалі Newsroom, і це нагадує мені рідний Kyiv Post. Однак у головного редактора і за сумісництвом видавця — окремий офіс і навіть кімната для переговорів, а також улюблені артефакти за склом, яке охайно витирає його помічниця. Один із таких — спеціальна сумка з цупкої тканини, в якій розносили газету на початку XX століття.

Велика ранішня летючка об 11-й годині. Для редакторів відділів це обов'язково, а от журналісти можуть її пропускати. Обговорення відбувається швидко й по суті: редактори озвучують ідеї своїх журналістів, всі теми поточних і майбутніх статей вносять в електронну систему, де впродовж дня відстежують прогрес і вносять корективи в наповнення майбутнього номера.

За півгодини всі на своїх місцях: робота кипить, особливо у відділі breaking news, який тримає руку на пульсі міста (і штату). Новини, які їм доводиться писати, рідко коли позитивні: якщо це не нічна стрілянина в одному з віддалених районів міста, то дорожня пригода. Я все ще звикаю до того, наскільки часто в їхніх повідомленнях трапляється слово «зброя».

О 12-й починається велике переселення народів з офісу на кухню: хоча тут немає фіксованої години для обідньої перерви, це саме той час, коли голодний шлунок переважає над дедлайном.

Тут також часто проводять менш формальні летючки, які мають назву brown bag meeting — це фактично переговори за обідом — термін, що прийшов зі світу білих комірців. Я довго намагалася зрозуміти, чому коричневий (перша асоціація була з одноразовими пакетами в кишеньці сидіння літака). Відповідь виявилася простою: майже вся їжа, яку ви замовляєте «з собою», буде запакована саме в коричневий пакет. Обідня перерва відкрила для мене багато нового — я вперше побачила таку кількість різноманітних сумок для ланчу, як їх називають американці, в які можна покласти не лише контейнер із салатом, а й маленький термос для кави й пакет із бутербродом. Американці не соромляться їсти й водночас вирішувати робочі питання. І, звісно, якщо це не курячі крильця, все можна споживати просто-таки на робочому місці.

До слова, головного редактора — містера Блока — на летючці немає. Він приходить на роботу близько 3-ї години дня, неспішно перетинаючи офіс, одягнутий у костюм зі старомодним метеликом. Першою про його прихід сповіщає його басет-хаунд на ім’я Неллі, яку він приводить із собою. Вона — повноправна власниця редакторського офісу, що часто-густо додає тягаря помічниці містера Блока, оскільки будь-який собака вимагає денних прогулянок. Однак ані гарчання, ані завивання Неллі не заважають журналістам телефонувати своїм джерелам, залишати голосові повідомлення (ніколи не думала, що в Америці ця рудиментарна функція телефонів так активно використовується), відправляти запити й спілкуватися з редакторами й між собою.

У другій половині дня всі помітно активізуються, наближається дедлайн, а отже треба закінчити свої статті до шостої — максимум сьомої години вечора. Редактори збираються на другу й найбільш важливу летючку о четвертій годині, де остаточно затверджуються матеріали, які будуть на шпальтах уже за кілька годин. Основні будуть опубліковані у першому блоці газети, який називається просто А, місцеві новини — у блоці Б, далі йдуть вакансії, телепрограма, некрологи (часто на цілий розворот) і навіть гороскоп. Бізнес і культурні новини з життя міста будуть представлені в газеті окремими блоками. Над оформленням шпальт і дотриманням усіх норм працюють дизайнер, літературний і випусковий редактори.

Починаючи з п’ятої години вечора, офіс поступово порожніє — для журналістів починається інше, постгазетне життя, а це час родинної вечері, тренування чи пробіжки, перегляду гри у хокей.

Тут працюють приблизно по дев’ять годин (сюди включаємо годину на обід), у разі якщо працювали понаднормово на тижні — можна взяти вихідний, наприклад, п’ятницю. Як на мене, репортери тут виглядають не такими виснаженими, хоча інформаційних приводів в Америці, й Піттсбурзі зокрема, не менше. Позаду вже половина програми, і я не уявляю, як прибиратиму свій робочий стіл у Post-Gazette наприкінці серпня. Але попереду в нас із колегами ще багато насичених сонячних днів.