Які заборони готовий дозволити Андрій Куликов

Які заборони готовий дозволити Андрій Куликов

11:53,
19 Грудня 2015
2095

Які заборони готовий дозволити Андрій Куликов

11:53,
19 Грудня 2015
2095
Які заборони готовий дозволити Андрій Куликов
Які заборони готовий дозволити Андрій Куликов
Після прочитання бесіди в «Новому времени» з відомим телеведучим склалося стійке враження: Андрій Куликов загалом проти заборон та цензури. Але в окремих випадках готовий погодитися, бо вони відповідають реальним потребам даної ситуації.

На MediaSapiens відомий письменник дискутує з відомим телеведучим.

 Серед журналістів програма «Свобода слова» на ICTV вважається найкращою в жанрі політичних ток-шоу. Її ведучий Андрій Куликов зазвичай не розпалює конфліктів у студії, а прагне отримати бодай якийсь конструктивний результат. Такі висновки не змушують вашого автора дивитися «Свободу слова»: в системі моїх цінностей подібні програми стоять на одному щаблі з аналогами від Савіка Шустера, Євгена Кисельова, навіть Віталія Портникова — політичного журналіста й ведучого власного «Політклубу» з найбільш позитивним іміджем.

Мене, циніка й практика, не цікавить цей формат узагалі. Відчуваючи, що в обмін на витрачений час не отримаю жодної корисної для себе інформації, визнаю: люди це дивляться. Бо в Україні ще довго буде важливіше, що сказав політичний діяч (навіть якщо це Олег Ляшко) в студії, наприклад, «Свободи слова», аніж коефіцієнт корисної дії процитованого політика. Цінність подібних ток-шоу — у проговорюванні безглуздих меседжів та політичній репрезентативності. Тобто якщо член партії виступає від її імені по телевізору — партія існує як політичний, а не технічний проект.

Проте оцінка, подана вище — не моя власна. Людина, котра не є глядачем «Свободи слова» та навіть споживачем фрагментів зі «Свободи слова» в інтернеті, особа, яка має уявлення про цю програму лише з ранкового випуску «Фактів» на ICTV щовівторка, не має права давати подібних оцінок. Насправді це — не взята в лапки буквальна цитата з журналу «Новое время страны» від 10 грудня цього року. Гостем традиційної рубрики «Обід з…» цього разу став телеведучий Андрій Куликов. А топ-тема неформальної розмови, судячи з анонсу — один зі справді небагатьох, зате резонансних конфліктів останнього часу, пов’язаних зі згаданою програмою та персоною ведучого.

Мається на увазі запрошення в студію екс-регіоналки Олени Бондаренко. Заявивши під час Майдану, що міліція діє проти активістів не так жорстко, як її би влаштовувало, громадянка Бондаренко всерйоз і надовго очолила список одіозних персонажів. Викриком у залі ВР: «Українська армія убиває дітей!» вона цей статус закріпила і, на моє глибоке переконання, накричала бодай на адміністративне правопорушення. Тим не менше, Андрій Куликов знайшов аргументи для пояснення, чому він запросив саме цю особу. На його переконання, саме Олена Бондаренко — найяскравіший представник того минулого, яке нам час від часу треба нагадувати. Хоча мені важко пояснити навіть самому собі, чому пан Куликов мав би тішитися з того, що громадянка Бондаренко є ходячим і балакучим доказом недієздатності СБУ? Але я солідарний із тими колегами, котрі хочуть довіряти в Україні Службі безпеки, армії, поліції, прокуратурі, судам тощо.

І не було би потреби повертатися до того випадку, якби не згаданий «Обід з Андрієм Куликовим» у «Новом времени». Бо незмінний ось уже вісім років ведучий «Свободи слова» демонструє там специфічне розуміння свободи слова. Далі — лише подані в матеріалі Катерини Іванової думки Андрія Куликова.

І перша, найкатегоричніша: відомий і титулований журналіст вважає глибоко помилковим рішення заборонити російські канали в Україні. Мовляв, заплющили очиці, вирішили — Бабая нема, а він нікуди не подівся. А тепер — буквальна цитата: «Будь-які заборони, на думку Куликова, це ознака недемократичності». Запам'ятаймо її.

Шанований колега правий. Забороняти — гріх. Кажу це як ідейний борець із діяльністю Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі, яка забороняла рекламу жіночої білизни, книжки, музичні кліпи та фільми жахів. А також — технічне невігластво: аби заборона нематеріального досягла мети, треба заборонити інтернет і вжити практичних заходів для його вимкнення по всій території України. Мені відомі випадки, коли в цілком не толерантних до будь-яких проявів сепаратизму містах та містечках мешканці ставлять «тарілки», аби дивитися НТВ, «Росію 24», «Останкіно» тощо. Пан Куликов правий і в тому, що треба замість забороняти пропонувати, цитата, «щось своє, якісне». І хоча лише після офіційної заборони в Україні для показу російських серіалів (котрих повно в інтернеті й на Петрівці) в нас нарешті почали знімати «щось своє», це не слід вважати виправданням самої інституції заборон.

Проте читаємо далі: «Куликов може перелічити по пальцях усі біди української журналістики». Він згоден: одна з них — це те, що більшість ЗМІ належать олігархам. У тому числі — канал ICTV, на якому працює Андрій Куликов. Своєю заслугою він вважає переконання власника, Віктора Пінчука, в тому, що вести програму треба не російською, а українською мовою. В конфлікті «олігарх — вільний журналіст» перемога за нами. Й тут же, через кілька абзаців той, хто щойно засуджував будь-які заборони, зізнається: Віктор Пінчук має вплив, право вирішального голосу, і може / має право заборонити Куликову запросити ту чи іншу персону в студію.

Висновок: Андрій Куликов не погоджується з правом тих, хто (як би ми до них не ставилися) представляє українську владу, забороняти будь-що, зокрема російські канали. І разом із тим залишає право забороняти будь-що за цілком конкретною особою: працедавцем Віктором Пінчуком. За Куликовим, це неправильно. Але це реалії, тут же уточнює він.

Пане Куликов! Російська агресія, військова та інформаційна, щодо нашої з вами держави — це неправильно. Але це реалії.

В сотні разів гірші, ніж присутність того чи іншого небажаного для когось персонажа в студії «Свободи слова».

Бо війна — це не лише злидні й кров, це реальні смерті реальних людей. Жертв цієї війни та їхніх родичів регулярно показує програма «Факти» практично в кожному випуску. І вільне мовлення держави-агресора на території держави, котра від агресії потерпає — такий самий нонсенс, як вільне мовлення радянського радіо в Берліні, а нацистського — в Лондоні під час Другої світової війни.

Далі розмова переходить до скандалу з Оленою Бондаренко. Й Андрій Куликов, поціновувач демократичних свобод та людина, котра не побоялася сперечатися щодо мовного питання з самим олігархом Пінчуком, зізнається: не зміг та й не особливо хотів опиратися ідеї «Опозиційного блоку» виставити своїм спікером саме цю одіозну громадянку. Ба більше: пули гостей у черговій студії формують не гостьові редактори, а піар-служби партійних офісів.

Загалом це давно не новина. Але чому пан Куликов, поборник демократичних свобод, не має права вирішального голосу, коли йдеться про список спікерів? Невже надання слова агентові Путіна під час де-факто війни дорівнює його розумінню свободи слова?

Після прочитання й навіть кількаразового перечитування згаданої бесіди склалося стійке враження: Андрій Куликов загалом проти заборон та цензури. Але в окремих випадках готовий погодитися, бо вони відповідають реальним потребам даної ситуації.

Робота журналіста складна всюди. Весь час потрібно йти на певні компроміси. Проте це не повинно означати манкірування принципами. Свобода слова або є, або її нема. Заборону або толерують, або ні. Якщо українська влада не готова називати велику кількість нинішніх речей своїми іменами, не варто брати з неї приклад. Інакше теза: «З тією стороною треба говорити», яку активно відстоює, серед інших, Андрій Куликов, нівелюється. Як можна слухати того чи тих, хто постійно коригує власну позицію, узгоджуючи її, зокрема, з піар-службами партійних штабів?

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Фото: gazeta.zn.ua
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду