Телевізійний день 28 листопада, День пам'яті жертв голодоморів, знову залишив по собі чимале роздратування. Як буває й щороку. Чим він відрізнявся від Днів пам'яті 2012, 2011, 2010 років — років президентства Януковича, коли про страшну національну катастрофу воліли зайвого разу не згадувати, а останню неділю листопада відзначали формально, бездушно, задля галочки? Та практично нічим не відрізнявся.

На більшості провідних каналів країни були нескінченні серіали — ті самі й такі самі, що й кожної неділі. Так, згадки у випусках новин — десь детальніші й хронометражніші, десь зовсім побіжні. Так, хвилина мовчання о четвертій годині дня. Ото й усе. Яке враження це залишало? «Неприємний обов'язок виконали, здихалися — ну то й добре», — от яке.

Ні, не можна малювати все чорною фарбою. Були спецпроекти на «UA: Першому», на «Культурі». На «UA: Першому» була трансляція офіційних заходів. Загалом це вийшло проникливо, щемливо. «1+1» цього дня відмовився від щосуботнього випуску «Що? Де? Коли?» — хоча навряд чи можна назвати цю програму такою вже розважальною, окрім хіба що музичної паузи, без якої, бувало, й обходилися. «Україна» присвятила випуск «Зіркового шляху. Субота» Іванові Миколайчуку, Володимирові Івасюку та іншим діячам української культури, їхнім часто-густо трагічним долям. Без найменшого натяку на гламур, стримано — так і кортить ужити навряд чи таке вже доречне в даному контексті слово «стильно». На «Києві» темі Голодомору було присвячено «Відкритий мікрофон»: чи варто відзначати, чи варто ставити свічки у вікнах?

Але. Сторонній спостерігач, побачивши плашки із зображенням свічки в кутку екрана на більшості телеканалів, неодмінно спитав би: а що це означає, до чого це? Бо контент і контекст ані найменших натяків на те, що в Україні — жалоба, не мали. Не було відвертої розважалівки, не було канкану з ніжками, ото й усе.

Близько дев'ятої вечора спробував навмання перемикати канали. Траплялися й «гранди», й «другий і третій ешелони», й нішеві. На більшості з-поміж них у кутку екрана була свічка — чи то внизу, чи то поруч із логотипом. Але на СТБ свічка в кутку зовсім не заважала транслювати «Х-фактор». Зворушливо, чи не правда? На К2 «під свічку» йшла програма спогадів про Мурата Насирова, з неодмінним «Мальчик хочет в Тамбов» та фрагментами інших його хітів. То це на його пам'ять на екрані палала свічка? На К1 свічка супроводжувала щось захопливе про подорожі: «На самом деле я получила массу положительных эмоций». На ОТV була свічка й було багато Вакарчука — але чи «українське» апріорі означає «нерозважальне»? Серед побачених були жалобні плашки на «Плюс-плюс», «Культурі», «Центральному каналі», «Мега», «1+1», «Києві», К1, К2, «Тонісі»...

Не було того часу жалобних плашок на М1 та М2 — на обох лунала поп-музика, не було на «Маххі-ТV» — там теж була музика. Не було на «Першому діловому» — там усміхнений ведучий під акомпанемент пісень гурту «Чингіс-Хан» переконував: «Не забувайте про подорожі!» Не було жалобної плашки на ICTV, не було на «Україні» — вранці, під час «Зіркового шляху», вона була, а під вечір, у прайм-таймі, зникла. І зовсім уже несподіванка: жалобної плашки не було на «UA: Першому»! Чесне слово: не міг повірити, кілька разів повертався на цей канал, вдивлявся в екран щосили — не було свічки! Під час трансляції офіційних заходів була, а ввечері — ні, навіть під час випуску новин із сюжетом про День пам'яті — не було!

Усе це мало два аспекти. Один — етичний. Гаразд, хай керівництво деяких каналів не вважає Голодомор за геноцид. Біс із ним, тим керівництвом. Але ж загинули люди — мільйони людей! Задовго до незалежності українці знали про страшний Голодомор, бо оповіді про нього переказували в родинах. То що це — пускати в ефір цього дня музику й іншу «безліч позитивних емоцій»? Гранична черствість? Цинізм? Бездушність? Хоч би що, але вже точно — ставлення до Дня пам'яті як до суто офіціозної забаганки, до номеру, який треба сяк-так відбути: вимагаєте зовнішні ознаки жалоби — то й нате вам, і відчепіться. Загальна картина є такою: переважна більшість каналів не усвідомлює масштабів національної катастрофи. Громадський інфантилізм? Бажання жити сьогоднішнім днем — а там хоч потоп?

І другий аспект — юридичний. День жалоби — а як він має виглядати на телеекрані? «Заборонено розважальні програми» — тоді що таке розважальні програми? А того ніде не написано, це кожний канал вирішує на власний розсуд. Гламурні ток-шоу? Серіали у стилі «піф-паф, лямур-тужур»? Ви кажете, розважальні? А ми кажемо: ні. Й піди комусь щось доведи. А коли одразу після хвилини мовчання за загиблими від голоду виходить реклама наїдків, де вас переконують у неймовірних смакових якостях чергового конвейєрно-кулінарного шедевра? А взагалі реклама в день жалоби — може, вона не пасує до нього, й один день без реклами нічого кардинально не змінив би?

А як бути нішевим музичним каналам, які взагалі не транслюють нічого, окрім поп-музики, бо не мають іншого продукту? Окреме, й непросте, питання викликала трансляція боксерського поєдинку: зрозуміло, що потрібна пряма трансляція; зрозуміло, що це для глядачів — Подія. Але знову й знову пригадується 1980 рік: Ізраїль, країна — переможниця двох поспіль попередніх конкурсів «Євробачення», 1978 та 1979 років. Й от Європейська мовленнєва спілка призначила конкурс 1980 року на День пам'яті жертв Холокосту. Ізраїль, не вагаючись, відмовився приймати конкурс, відмовився брати в ньому участь і відмовився транслювати його — хай навіть ціною того, що тим самим позбавив себе права брати участь і в наступному конкурсі, 1981 року. Гідна позиція, погодьтеся. На відміну від конкурсів «Євробачення», у професійному боксі дати поєдинків призначають за згодою сторін. Тим паче що цей поєдинок уже переносили, він мав відбутися раніше. Тим паче що Володимир Кличко нерідко з'являється на екрані поруч зі своїм братом — не останнім в Україні політиком, і в контексті братової діяльності. То, може, боксерський поєдинок можна було призначити на іншу дату?

Типова для України ситуація абсолютної юридичної невизначеності, коли за гучною фразою — в даному разі «забороною розважальних передач» — стоїть невідомо що, й кожен визначається на власний розсуд. А в підсумку виходить щось дуже схоже на профанацію. Може, варто було б регламентувати телевізійний супровід Дня пам'яті якось детальніше й однозначніше?