Інформаційна пуповина з Москвою

Інформаційна пуповина з Москвою

11:28,
23 Лютого 2015
3439

Інформаційна пуповина з Москвою

11:28,
23 Лютого 2015
3439
Інформаційна пуповина з Москвою
Інформаційна пуповина з Москвою
Українські інформагенції, а за ними й ЗМІ надалі підключені до «наркологічної голки» московських «першоджерел», поширюють контент та приховані меседжі ворожої до українців держави, тим самим поглиблюють інформаційну залежність та обмеженість України

Свого часу як журналіст я співпрацював із лондонським сайтом Оpendemocracy, підсторінка якого основну увагу приділяє пострадянському простору. Називається ця сторінка https://www.opendemocracy.net/od-russia, себто формально для «них» на Заході наша проблематика залишається «російською». Але поки що я про інше. Якщо простежити шлях моїх статей — досліджень української ситуації від Оpendemocracy в Україну, можна було зауважити, що могло це статися лише через Росію посередництвом сайту «Иносми.ру». Вони першими виставляли переклад, а потім звідти сайти-пилосмоки в Україні вже тягли текст на свої сторінки. Цей приклад не поодинокий і стосується не лише великих текстів, але й новин. Перекладом статей свого часу займався створений при «Главреді» український сайт «Інозмі» (про назву довго не думали, погодьмося), але за обсягами він не міг змагатися з російським аналогом, у якого широка мережа власних перекладачів.

Що ми маємо на сьогодні? Присмоктаність до російських веб-ресурсів веде до проникання в наш інфопростір новин з-за Хутора Михайлівського, які — по-перше, не несуть суспільно значущої для України ваги (приміром, на УНІАН, передрук із «РИА-Новости»: «В Іркутській області введено режим НС: рівень Байкалу в лютому може впасти на 20 см нижче мінімуму», до слова — не повідомляється при цьому, що це взагалі в Росії, як ніби так й треба — ви собі уявляєте заголовок «У Куявсько-Поморському воєводстві знизився процент жиру в маслі»? (я — ні). По-друге, з’являються також такі інформповідомлення, які б’ють по основах українського культурного коду й моральності. На тому ж УНІАНі є рубрика «Релігії», в якій поміж іншим можна довідатися, що в РПЦ вважають: електронні документи ведуть до тотального контролю над особистістю; патріарх Кирило (без жодних зазначень, якої церкви) виступив за заборону абортів у Росії; у «міжнародного руху проти абортів “Воїни життя”» з’явився свій святий покровитель — Паїсій Святогорець (посилання на російський сайт Правмир і «Невские новости»). Навіщо це нам, світській державі, яка рухається до ЄС?

Якщо ж абстрагуватися від згаданого контенту і прийняти, що рубрика «Релігії» саме такі середньовічні постулати й має поширювати, поглянемо на більш світські речі. Приміром, журналістка Юлія Банкова, котра за обставинами особистого життя опинилася у Грузії, зауважила, що посилатися на «Інтерфакс» у плані новини щодо відмови України видати Михаїла Саакашвілі на вимогу грузинської генпрокуратури необов’язково, бо прокуратура Грузії має англійську версію сторінки і її заява щодо цієї відмови там розміщена. Коли на одному з головних інформаційних ресурсів країни з’являється новина з посиланням на «РИА-Новости», яке посилається на Reuters, то це означає, що на цьому ресурсі не відстежується одна з основних інформагенцій світу? Або ж цього не мають/не роблять українські інформагенції, для яких Москва — і далі мать родна?

Що з цього виходить, описав у своїх враженнях львівський історик Василь Расевич:

«Мені поволі уривається терпець. Я втрачаю рештки толерантності до українських медійників, які не володіють жодною іноземною мовою. Для цієї армії писателів і вєщателів єдиним джерелом інформації залишаються російськомовні видання. То не біда, якщо б росіяни маніпулювали тільки ними, через них вони маніпулюють сотнями тисяч українців. Такі некомпетентні журналісти-немови запрошують в якості експертів таких само невігласів, що хором повторюють російські пропагандистські меми. І в результаті виходить: нас злили, нас здали, Меркель продала нас Путіну, ми нікому не потрібні. Та заткніться вже!»

Щоби позбутися цієї меншовартості на системному рівні, треба створювати цілі відділи, що складалися би з журналістів-міжнародників та якісних перекладачів із основних мов. Хоч, треба зауважити справедливості заради, що не лише у знанні чи незнанні мов справа. Потрібне розуміння, що це питання ваги інформаційної безпеки країни, і щоб розвернути увагу аналітиків від російських інформагенцій, котрі за останній рік не раз поширювали відверту брехню, треба вольове рішення топ-менеджменту, власників приватних агенцій та відповідні кошти. Україна як держава, що межує і з Росією, і з країнами Євросоюзу, а також має вихід до Чорного моря і має партнерство з державами ГУАМ, а водночас має добрі зв’язки з країнами Балтійського басейну — Польщею, Литвою, Швецією, — має шанс і повинна бути інформаційним перевалочним пунктом для журналістики у Східній Європі. Відкриття сталого корпункту «Німецької хвилі» в Києві є першим сигналом, що міжнародні інформаційні корпорації будуть готові якщо не переводити з Москви своїх журналістів, то принаймні не дивитися на проблеми України і Східної Європи через кремлівську призму. Але для цього ми мусимо стати цікавими світу й цікавитися НИМ, а не кожним кашлянням у Білокам’яній.

Сліпа орієнтація низки наших ЗМІ й окремих журналістів на Москву певним чином нагадує мені відносини поміж словаками й чехами, коли словацькі ЗМІ чимало контенту переносять саме з колишньої метрополії. Проте є кілька відмінностей: Прага з війною на словаків ніколи не йшла, розпад Чехословаччини відбувся в тому числі за бажанням чехів, котрі не хотіли тягти менш розвинену Словаччину, й останнє — для словаків Прага лежить далі на захід, себто ближче цивілізації (так само як для таджиків чи узбеків Москва). Ми ж з вами: а) є старшою від Москви цивілізацією, і ці слова не варто боятися промовляти вголос для профілактики; б) лежимо на захід від Росії.

Тому в цьому контексті АБСОЛЮТНО недопустимим є те, що в нас «немає грошей» (Перший національний) на трансляцію з Мінська, а два телеканали, які все ж замість біатлону й серіалів таки наважилися стежити за цим процесом, вимушені були ретранслювати Russia Today. Неприпустимим є те, що першими про результати такого рангу зустрічей повідомляє Кремль, а не Адміністрація Президента України, що наша влада, а за нею інформагенції останніми повідомляють про перебіг подій на сході. Щоби достукатися до світу, ми маємо горланити втричі голосніше Кремля, і вже — як кажуть наші сусіди на заході — найвищий час, щоб нарешті це зрозуміти й почати діяти.

 

 

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Фото: unian.net
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду