Автор – Роберт Дарнтон, The Chronicle Review

Плутанина навколо сутності так званої «інформаційної епохи» призвела до появи колективних хибних уявлень. У цьому ніхто не винен, проте проблема існує, і вона стосується кожного. Намагаючись зорієнтуватися в інформаційному просторі, ми часто викривлено сприймаємо дійсність. Непорозуміння розповсюджуються так швидко, що їх навіть не встигають поставити під сумнів. Разом це все нагадує приказку «чоло широке, а в голові тісно». Наступні п’ять поширених тверджень не відповідають дійсності:               

1. «Книжки мертві»

Із кожним роком друкується дедалі більше книжок. Один мільйон нових найменувань побачать світ у 2011 році. Остання статистика, що стосується Сполучених Штатів, покриває лише 2009 рік, а також не розрізняє нові книжки і нові видання старих книжок. Проте загальна кількість найменувань – 288 355 – свідчить про стійкий ринок. Передбачається, що його зростання у 2011 році буде значно інтенсивнішим. Ба більше, ці дані, надані інформаційно-аналітичною агенцією Bowker, не охоплюють екстенсивного видання «нетрадиційних» книжок, надрукованих самими авторами – 764 448 найменувань - і «мікронішу» літератури, що вийшла з друку на замовлення підприємств. Книжковий бізнес процвітає у країнах, що розвиваються, таких як Китай і Бразилія. Отже, про це свідчать факти: кількість книжок збільшується, а не зменшується, і, звичайно, книга не вмерла.

2. «Ми увійшли в інформаційну епоху»

Це вимовляють урочисто, так, ніби раніше інформації не існувало взагалі. Проте кожне століття у своєму роді є епохою інформації, в залежності від медіа, доступних на той час. Ніхто не зможе заперечити, що способи спілкування швидко змінюються, можливо, так само швидко, як у день винаходу технології друкарства Гутенбергом. Але не слід тлумачити ці зміни як безпрецедентні.

3. «Вся інформація зараз доступна онлайн»

Абсурдність цього твердження очевидна для кожного, хто займався дослідженнями в архівах. Лише незначна частина архівних матеріалів була коли-небудь прочитана, і ще менша частина відтворена в цифровій формі. Більшість судових вироків і законодавчих актів ніколи не з’являлася у всесвітній мережі. Велика кількість нормативних документів і доповідей державних органів влади залишається недоступною для громадян, яких ці документи безпосередньо стосуються.

Google наводить приблизну кількість книжок, що існують у світі – 129864880 – і стверджує, що було відцифровано 15 млн з них, або приблизно  12%. Як можливо оцифрувати решту, якщо з кожним новим роком кількість виданих найменувань збільшується на мільйон? І  як інформація з друкованих видань може стати масово доступною в онлайн? Половина всіх фільмів, знятих до 1940 року, зникла. Який відсоток аудіо/відеоматеріалів, що існують у світі, виживе навіть завдяки короткочасній появі в інтернеті? Незважаючи на всі зусилля зберегти мільйони повідомлень, якими обмінюються користувачі блогів, електронної пошти й мобільних пристроїв, більша частина щоденного потоку інформації зникає. Тексти в цифровому форматі псуються набагато легше, ніж слова, надруковані на папері. Брустер Каал, винахідник інтернет-архіву, підрахував у 1997 році, що середня тривалість існування URL становить 44 дні. Таким чином, більшість інформації не з’являється онлайн взагалі, крім того, більша частина інформації, що вже одного разу потрапила у веб, скоріш за все, втрачена.

4. «Бібліотеки занепали»

По всіх Сполучених Штатах бібліотекарі говорять, що в них іще ніколи не було так багато постійних клієнтів. У Гарварді читальні зали переповнені. У 85-ти філіях Нью-Йоркської громадської бібліотеки тісняться відвідувачі. Зазвичай у бібліотеках беруть книжки, відео та інші матеріали, але зараз вони набувають нових функцій. У читальнях можна отримати доступ до інформації, допомогу з домашнім завданням і матеріали з позашкільної діяльності для дітей; відомості про вільні вакансії для тих, хто шукає роботу (після зникнення у друкованих газетах відповідних оголошень послуги онлайн-сервісів бібліотек набули вирішального значення для безробітних). Тепер бібліотекарі можуть задовольнити вимоги своїх клієнтів багатьма новими способами. Бібліотеки ніколи не були книжковими крамницями. Надалі продовжуючи забезпечувати людей книжками, вони будуть функціонувати також як центри надання цифрової інформації для членів громади.    

5. «На нас чекає цифрове майбутнє»

Це правда, але не зовсім.  Через 10, 20 або 50 років інформаційне середовище буде переважно цифровим. Проте  перевага електронного спілкування не означає, що значення друкованих матеріалів зменшиться. Дослідження в рамках відносно нової дисципліни історії книги свідчать, що нові способи комунікації не витісняють старі, або, принаймні, роблять це не відразу. Звичайно, після Гутенберга книгодрукування невпинно набуває нових форм, і ця тенденція збережеться протягом наступних трьох століть. Але радіо не знищило газети, телебачення не вбило радіо, і саме телебачення не зникло після появи інтернету. В усякому разі, інформаційне середовище збагатилося і стало більш складним. Ось що відбувається в цей вирішальний період переходу до домінування цифрової екології.

Я згадав ці хибні думки тому, що, на мою думку, вони стоять на заваді розуміння зрушень в інформаційному середовищі. Вони занадто прискорюють зміни, представляють факти не історично і в різких контрастах: до і після, чорне і біле, так або інакше. Більш поглиблене вивчення відкинуло б загальноприйняте уявлення про те, що паперова й електронна книжка протиставляються одна одній і є антагоністичними крайнощами технологічного спектру. Їх слід уважати союзниками, а не ворогами. Щоб довести цей аргумент, я хочу зробити короткий огляд ситуації у книжковій торгівлі.

У минулому році продаж електронних книжок (оцифрованих текстів, спеціально розроблених для портативних пристроїв) подвоївся, ринок книготоргівлі зріс на 10%. У цьому році очікується його зростання на 15 або навіть 20%. Але є дані про те, що продаж друкованих книжок також збільшився. Зацікавленість в електронних виданнях стимулювала інтерес до читання взагалі, що призвело до розширення ринку. Поява книжкових машин, принцип дії яких подібний до автоматів, ще більше вплинула на це. Покупець заходить до книжкової крамниці і замовляє оцифрований текст із комп’ютера. Текст, завантажений у книжкову машину, роздруковується на папері за 4 хвилини. Ця версія друку на замовлення показує, як старомодні друковані рукописи отримали нове життя завдяки адаптації електронної технології.

Багато з нас ностальгують за поглибленим, вдумливим читанням від початку до кінця. Ми скаржимося на це у блогах і коментарях. Треба визнати, що пошук інформації в інтернеті має свої переваги, але його не можна порівняти з тим розумінням, яке настає після уважного вивчення всієї книжки. Це правда, що поглиблене читання занепало, та чи завжди воно переважало? Дослідження істориків Кевіна Шарпа, Лайзи Жардін і Ентоні Грефтона довели, що гуманісти в XVI і XVII століттях часто читали уривками, обирали епізоди, які  можна було б використовувати в риторичних та судових баталіях. Досліджуючи культуру простих громадян, Річард Хоггард і Мішель де Корте наголошують, що позитивний ефект для них приносить читання уривками і в малій кількості. Звичайні читачі, заглиблюючись у дешеві видання, розуміють їх по своєму і вкладають у них свій власний сенс. На думку Корте, такі люди далеко не пасивні і діють на зразок браконьєрів, викрадаючи ідеї в усього, що їм потрапляє до рук.

Для тих, хто через розвиток інтернету бачить занепад у всьому, читати книжки так само шкідливо, як і писати їх. Раніше книжки писалися для звичайних читачів, тепер вони пишуться звичайними читачами. Інтернет, звичайно, стимулював «самвидав», проте на що тут скаржитися? Багато письменників, яким є що сказати, не змогли пробитися до друку, і ті, хто не оцінює їхні твори надто високо, можуть ігнорувати їх.

Марнославні інтернет-видання можуть сприяти інформаційному перевантаженню. Проте цій проблемі можуть зарадити професійні видавці, роблячи те, що вони завжди робили – відбираючи, редагуючи, розробляючи і продаючи найкращий контент.  Їм доведеться адаптувати свої навички для інтернету, чим вони зараз і займаються, відкриваючи для себе нові можливості технологій.

Ось приклад із мого власного досвіду. Я нещодавно написав друковану книжку з електронним додатком «Поезія і поліція: комунікаційні мережі у Парижі вісімнадцятого століття» (Poetry and the Police: Communication Networks in Eighteenth-Century Paris, видавництво Harvard University Press). В ній ідеться про те, як вуличні пісні мобілізували громадську думку в майже безграмотному суспільстві. Кожного дня мешканці Парижа імпровізували, накладаючи нові слова на старі мотиви. Пісні мали такий резонанс, що стали приводом для політичної кризи 1749 року. Як мелодії впливали на значення слів? Після написання музичних анотацій на десятки пісень, я звернувся до артистки кабаре Хелен Делаво з проханням записати ці пісні для мого електронного додатку. Читачі могли таким чином продивлятися тексти в книжці, тим часом слухаючи їх онлайн. Електронна складова  зробила можливим дослідити минуле у новому вимірі, записавши його звуки.

Можна навести й інші приклади того, як нові технології стимулюють старі засоби комунікації, а не руйнують їх. Я не хочу применшити труднощі, з якими стикаються автори, видавці і читачі. Але я вважаю, що історично обґрунтоване дослідження може розвіяти непорозуміння, які перешкоджають нам узяти найкраще від «інформаційної епохи» - якщо нам слід її так називати.

The Chronicle Review, переклад – «Медіаграмотність»