«Решил все-таки начинать делать что-то для более-менее постоянного дохода, а не перебиваться дорами – начал работу над своим первым действительно сайтом для людей.

{…}

Свой СДЛ я решил делать на женскую тему, благо доры я делаю тоже в этой теме – сориентироваться было не слишком сложно. Было спарсена куча запросов, и потрачено уйма времени на выбор самых лучших. В итоге получилось 13 отличных запросов, такие себе СЧ НК – СЧ СК запросы.

Впервые заказал написание 11 статей копирайтеру, остальные 2 напишу сам – слишком специфические запросы.11 статей обошлись мне в 93 у.е. Я сам удивился, как я расстался с такой суммой – но мне очень хотелось получить действительно качественные и профессиональные статьи.

Так же, очень давно я купил скан каких-то женских статей, в объеме 105к – не считал сколько там статей, по прикидке 30-40. Эти статьи я буду просто периодически добавлять, продвигать их пока не планирую.

{…}

Планирую поднять посещаемость до 10к уников в сутки. Для меня это очень большая, и в какой-то мере нереальная цель, но именно такие цели и нужно ставить перед собой.

До НГ планирую поднять посещаемость до 1к уников в день. За 3 месяца это маловероятно, но думаю достижимо.

Насчет монетизации – с 10к уников чисто на 2 тизерных партнерках должно получатся 300 и больше рублей в день… {…}».

На цей запис у блозі «Киевского манимейкера» я натрапив, готуючись до тренінгу. Одесити запросили мене провести цикл розмов про різні аспекти блогінгу в рамках проекту «Блог про блоги». Темою чергової зустрічі мало бути просування, чи то пак розкрутка, блогів. Здогадуючись, що мої власні спостереження та знання з цієї теми є далеко не повними, я озброївся ґуґлом, ввів перший запит, – ну, приміром, «розкрутка блогів»…

Так мені відкрився інтернет не для людей.

Я, звісно, й раніше знав про існування цього явища, але ніколи не думав, що все зайшло настільки далеко. Колись успішним і популярним ставав блог, автор якого зміг привернути увагу аудиторії ексклюзивними знаннями, глибокими роздумами, креативним підходом або почуттям гумору. Тепер замість усіх цих трудомістких і нудних речей використовують ключові слова, допоміжні сайти-одноденки та систему перехресних посилань. Контент, який західні медіамудрагелі наївно називали «королем», відходить на другий план чи взагалі втрачає значення. Адже він є лише необов’язковою оболонкою для головної суті – приманки для пошукових машин.

Фанатів фантастики, можливо, тішить таке наближення футуристичної перспективи: повністю самодостатня мережа, де спам-боти розсилають листи для ботів-читачів, пошукові спайдери повзають незайманими просторами оптимізованих сторінок, а сайти завмерли в мовчазній готовності футболити випадкового живого відвідувача з одного сервера на інший, висмоктуючи з нього якомога більше трафіку. Мені ж на думку відразу спало порівнянні з потьомкінськими селами – вони ж бо теж були «не для людей».

Ідею монетизації блогів, що прийшла з Заходу, на пострадянських теренах потрактували у збочений спосіб. Там вона формулювалася десь так: якщо я вже веду цікавий блог, який читає сотня людей, чому б мені не присобачити банер і не заробити на пиво? В нас її зрозуміли інакше: я хочу пива, але грошей не маю, тому нароблю блогів із банерами й затягну туди сотню людей. Не дивно, що подібним «манімейкінгом» зайнялися переважно малолітки, чий світогляд зводиться до пари комп’ютерних ігор та форуму, на якому спілкуються шанувальники цих самих ігор. Їм нічого повідомити світові, нічим зацікавити своїх читачів. А може, це лише наслідок пошукової оптимізації мізків?

Найсмішніше, що я так і не знайшов того, що шукав. Десятки сторінок блогів і сайтів, що виводяться ґуґлом за запитами «розкрутка блогів», «просування блогів», «раскрутка блогов», «просування блогов» і так далі, являють собою SEO-спотворений потік безглуздої підліткової писанини, висмоктаної з пальця, сто разів перекопіпейщеної з одного місця в інше, помережаної гіперпосиланнями та рекламними вставками.

Прагнення «манімейкерів» бути прагматичними і формалізувати свій куций багаж знань виливаються в поради на кшталт цієї: «…если вы готовы к общению с другими блоггерами через мгновенные сообщения или по электронной почте, то вы можете начинать строить отношения с ними. И когда в следующий раз вам понадобится помошь в поддержке вашего поста, ваши шансы на нее резко увеличиватся. Только не злоупотребляйте таким общением, потому что блоггеры имеют свойство легко раздражаться, если вы будете излишне надоедать им или слишком много отнимать у них времени. Это может привести к негативному эффекту». Особливо кумедно в цьому контексті звучить порада, що повторюється майже в кожному з цих дописів: мовляв, бажано, щоб «статті» у блогах були оригінальними й цікавими, тоді в людей буде бажання повернутися ще раз. Самі «манімейкери» цим ноу-хау чомусь не користуються.

Модель заробітку в інтернеті, яку вони застосовують і пропагують, у найкращому разі дозволяє заробити кількасот доларів протягом кількох місяців. Інакше кажучи, оте саме «на пиво». Перетворитися на живий, повноцінний і відвідуваний ресурс такий блог чи сайт, природно, не має жодних шансів, а отже, найбільше, що може отримати зі свого вже «розкрученого» і «просунутого» за допомогою лінкового пінґ-понґу та SEO дітища його власник – це ще пару сотень доларів, якщо зможе його продати. Чи не занизька стеля професійного зростання для блогера?

Жодних змістовних, оригінальних, написаних людиною і для людей порад щодо просування блогів у кириличному сегменті інтернету я так і не знайшов. Напевно, вони десь існують, але пробитись у верхню сотню результатів пошуку їм заважає шалена конкуренція з доробком стада юних лемінгів-сеошників. Більшість текстів, які мені трапилися, зводились до переліку безграмотно оформлених рекомендацій, як обманути якомога більшу кількість людей і зробити їх випадковими відвідувачами не потрібного їм ресурсу. Те, що мене цікавило, вдалося знайти тільки за англомовними запитами.

Я, звісно, бажаю всіляких гараздів панові Київському Манімейкеру з його першим «сайтом для людей на женскую тему», але підозрюю, що статті, які він замовив копірайтерам, будуть таким самим безпорадним і пласким непотребом, як і вся решта контенту, баченого мною на цих сайтах-обманках.

Навіть якщо вважати субкультуру «манімейкерів» ізольованою «річчю в собі», яка практично не торкається посполитого користувача інтернету, її відгомін бачимо також і в нашому житті. На хвилі монетизаційної лихоманки блогери, яким справді є що сказати, починають тулити в свої блоги приховану рекламу, всі ці постові, блогуни і бєгуни, руйнуючи довіру своїх читачів.

За ними йдуть і поважні інтернет-видання. Без сумніву, SEO – важливий, незамінний інструмент, яким не слід нехтувати. Одначе його призначення – допомагати людям знаходити в інтернеті те, що їм потрібно. Підпорядкування форми, а часом і змісту, публікацій онлайн-видання логіці SEO аж ніяк не відповідає цій концепції, адже живій людині важче як писати, так і читати «оптимізований» текст.

Є маса засобів SEO, які можна застосовувати без втручання в журналістську творчість – про деякі з них ми вже писали. Але медіаменеджери і журналісти йдуть найпростішим, хоч і найменш зручним для аудиторії шляхом: фарширують тексти потенційними пошуковими запитами, складають заголовки з 20 слів, із яких 15 можна було б спокійно викинути. А потім хваляться підвищенням кількості переглядів, сором’язливо приховуючи пропорційне підвищення відсотка відмов, себто кількості відвідувачів, які зайшли, плюнули й закрили сторінку хрестиком, назавжди.

І все ж я вдячний представникам субкультури «інтернету не для людей»: вони підказали мені головні думки, які необхідно було донести під час одеської розмови.

Ви можете купити трафік і видурити в людей час і увагу, але не можете купити довіри й видурити зацікавленість та лояльність. Монетизація не повинна перетворюватися на старцювання, коли монетки, що падають у підставлений блогером кашкет, стають головним сенсом існування блогу. Люди ж, які вибудовують трафікообмінні махінації та пошукові пастки, маскуючи їх під повноцінні ресурси, хай там якою бізнес-логікою вони виправдовують свої дії, насправді засмічують наш спільний інтернет-простір. Тому вони – шкідники.