Інтернет диктує нові умови сучасній журналістиці. Після виникнення онлайн-джерел інформації, які можуть подавати новини та інший контент значно швидше за традиційні мас-медіа, новою цінністю для інформації стає не лише її ексклюзивність та нижча собівартість, але й поширеність, а також спроможність онлайн-видання оперативно відтворювати повідомлення. Саме з розвитком онлайн-журналістики широко розповсюджується явище рерайтингу – переписування  текстів інших видань.

Те саме, але іншими словами

Переписування існувало в журналістиці й раніше, проте воно набуло нового значення із появою цифрових технологій. Науковці від журналістикознавства та філології давно виділяють реферування, анотування, конспектування текстів, пошук синонімічного ряду, усний та письмовий переказ як способи перетворення одного тексту в інший. Реферування статей за чужим авторством може використовуватись у журналістиці як спосіб отримання значно дешевшого за собівартістю не ексклюзивного контенту, адже воно не порушує авторських прав. Саме тому рерайтинг, якщо він «правильний», тобто відповідає всім умовам першоджерела щодо «копіпасти» (copy&paste – «скопіювати і вставити»), плагіатом не є. Втім, про це згодом.

Переписування текстів перетворилось на рерайтинг під впливом  англійської термінології на пострадянський бізнес, для якого термін «рерайтер», безперечно, звучить крутіше, аніж «переписувач текстів». Переписування, до речі, характерне не тільки для текстів – математики та програмісти давно послуговуються методами, які дозволяють послідовно замінити частини формули чи коду на інші за певною системою. Тільки от програмісти використовують цей «рерайтинг» із іншою метою.

Отже, переписування в журналістиці полягає у поступовій послідовній заміні шматочків тексту та слів на близькі до них за значенням. Що менше «відсебеньок» вносить переписувач, то більше цінується замовником текст. Чітких правил, на відміну від математики, тут немає, головне зберегти головну ідею і певні змістові «маркери» тексту. Тут може допомогти використання принципу «перевернутої піраміди» − виділяємо головне в тексті, художньо переформульовуємо, видаляємо зайві подробиці і – вуаля! – отримуємо цілком новий текст. Саме тому журналіст-рерайтер отримує в роботі з текстом певну свободу, яка, на перший погляд, видається доволі обширною, а в реальному житті виявляється ілюзорною. Адже якісно переписати текст, при цьому не втративши ідею, доволі складно, бо, як показує практика, фантазія у доборі синонімів закінчується вже на другій годині такого заняття.

Унікальність як конкурентна перевага

Використовуючи таку систему, цілком реально написати «унікальний» текст на основі чужого матеріалу. Унікальність тексту – новий параметр оцінки успішності сайту. Заведено вважати, що унікальність – це чисельна характеристика, яка демонструє, наскільки автентичним є текст і наскільки успішно він зможе використовуватись сайтом для того, щоб зайняти місце під сонцем у результатах пошукової системи. У той же час ця характеристика може бути в повній мірі застосована лише до авторського тексту, написаного «з нуля». Саме такі авторські тексти, написані конкретною особою з певною метою для чітко визначеного ресурсу, заведено називати копірайтом, а  створення унікального тексту – копірайтингом.

Якщо вірити Вікіпедії, термін «копірайтинг» є неологізмом і для англійської мови, з якої він походить. В англомовних онлайн-словниках термін «копірайтер» трактується скоріше як «автор рекламних та пропагандистських текстів». Проте в пострадянському (передусім російськомовному) сегменті інтернету його застосовують і в інших значеннях: наприклад, копірайтером називають автора унікальних текстів для оптимізації сайту відповідно до пошукових потреб аудиторії (SEO) або й просто текстів, які не мають рекламного характеру. Копірайтинг є вигідним для інтернет-видань, адже за рахунок унікальних текстів покращується імідж ресурсу, що відображається і на його рейтингових показниках, формуючи довіру і зацікавленість аудиторії. Ці показники, переведені в числові значення (зокрема, відвідуваність сайту, а також так звана «глибина перегляду» – кількість переходів за суміжними посиланнями всередині ресурсу), можуть бути вагомим аргументом для компаній, які хочуть укласти партнерську угоду з виданням чи розмістити на його сторінках свою рекламу. Отже, в перспективі унікальні тексти приносять гроші.

«Машинний» і «ручний» рерайтинг

Якщо говорити про механізми переписування текстів, то можна виділити дві великі групи – програмно-технічний метод, в якому текст завантажується в програму і вона замінює уривки тексту на схожі за значенням поняття, та метод прямого втручання людини (ручна робота), коли людина за допомогою словника синонімів і власної фантазії намагається переписати текст так, щоб він відрізнявся від оригіналу.

До першого різновиду можна зарахувати різноманітні програми-«синонімайзери» та системи автоматичного перекладу. Такі засоби можуть бути як доступними в мережі, так й існувати у вигляді самостійних комп’ютерних програм. Сюди ж можна віднести й різноманітні технічні засоби для перевірки унікальності тексту – системи з виявлення плагіату. Проте вони не створюють новий текст, а перевіряють документ на наявність подібних шматочків тексту (часто звіряючи текст із наявними в мережі зразками). Відвертий плагіат, звісно, можна помітити неозброєним оком або виявити, загнавши уривок тексту в ґуґл.

Проте зазвичай тексти, згенеровані програмами, потребують суттєвої корекції, адже, використовуючи закладені в базу словосполучення, програма може зробити помилку і використати хибний варіант написання чи значення, який не відповідатиме оригінальному тексту за змістом. Широко відомі «перли» автоматичного перекладу, як-от українське «повернути голову до вікна» раптово перетворюється на російське «вернуть председателя к окну».

Метод переписування із застосуванням людських ресурсів вимагає значно більших затрат часу і праці. Та й коштів теж, адже програму купив  − і користуйся, а рерайтеру треба гроші платити. Проте цей метод себе виправдовує, бо кількість змістових помилок похилою кривою сповзає до нуля із зростанням кваліфікованості рерайтера.  

Не забувайте посилатись

Чи законним є адаптування чужих текстів у такий спосіб? Хай там як, переписування текстів, хоч і не має на меті створення нового змісту тексту, суттєво відрізняється від плагіату. Відповідно до українського законодавства, плагіатом вважається оприлюднення (опублікування) повністю або частково чужого твору під іменем особи,  яка не є автором цього твору. Рерайтинг, зокрема у ЗМІ, все-таки передбачає відтворення (переказ) ідеї та змісту оригінального тексту, а також посилання на першоджерело. Формат цього посилання залежить від типу видання, у якому публікується переписаний текст.

Якщо текст розміщено в інтернеті, то практично обов’язковою вимогою з боку генераторів інформації є вміщення гіперпосилання, у друкованих же виданнях достатнім є згадування в тексті першоджерела у формі «як повідомило інтернет-видання «Українська правда» чи в будь-який інший довільний спосіб. Зазвичай правила відтворення інформації вказані на сторінці конкретного інтернет-ресурсу, і вони варіюються лише залежно від редакційної політики та прагматизму видання. Звісно, це не значить, що редактор не може прийти до журналіста-рерайтера і сказати: «Слухай, не став лінк на цю новину; нам треба більше свого контенту». Та якщо гіперпосилання в публікації є, підстав для звинувачення в плагіаті, а надто судового позову щодо захисту авторських прав, немає. Принаймні, в українському законодавчому полі.

Завдяки рерайтингу інтернет-видання мають змогу здешевити контент, адже переписування не потребує генерації нових ідей і залучення значних  коштів. Та все ж нове на ринку завжди цінується вище за переписане, навіть за переписане якісно, творчо й художньо.