Світовий ажіотаж довкола соціальних мереж продовжує зростати: свідченням цього став нещодавній онлайн-рекорд Барака Обами. Його твіт про перемогу ретвітнули близько 800 тис. фоловерів, аналогічний запис у Facebook отримав більше 4 мільйонів лайків, що є рекордом в історії соціальної мережі. Тож можливого спаду в популярності соцмереж, який прогнозували деякі експерти, поки що не спостерігається.

В Україні аудиторія Facebook зросла за останні роки досить швидко (і вже перевищила два мільйони), українська аудиторія Twitter зростала також, хоча особливою популярністю сервіс мікроблогів все одно не відзначався. Можливо, через те, що користувачі не усвідомлювали його специфіки? Однак після парламентських виборів Twitter здобув порцію нових прихильників в Україні. Статистики щодо того, скільки людей додалося до сервісу за останні тижні, немає. Проте щоденне спостереження за новинною стрічкою з хештегом «вибори2012» свідчить про безпрецедентну активність українців у цій соціальній мережі, починаючи від дня голосування. Чимало людей зізнавалися, що вперше зареєструвалися саме для того, щоб читати «виборчі» новини та брати участь у їх обговоренні.

Чому саме ця політична подія стала каталізатором соціальномережевої активності і чи може вона мати результати в офлайнових діях?

Одна з причин – це оперативність повідомлень із місць подій. Дізнатися, що відбувається, наприклад, в 132-му окрузі чи біля ЦВК можна було значно швидше у соціальній мережі, ніж чекаючи новини по телебаченню – якщо, звісно, взагалі є інтерес до перебігу подій. Найбільш оперативним був 5-й канал, проте і він не встигав за всіма «гарячими точками», які виникали по країні.  

Звісно, річ не лише у швидкості, але й якості інформації, яка подавалась у ЗМІ. Про це говорив із MediaSapiens Сергій Рачинський, медіаексперт, редактор сайту NewMedia.in.ua: «Традиційні ЗМІ фактично перетворилися на рупори рекламної діяльності партій і окремих політиків, використовуючи шанс заробити в умовах падіння рекламних надходжень. Найбільш це було помітно на ТБ, де фактично зникла об’єктивна інформація». На думку пана Рачинського, під час всієї виборчої кампанії соцмережі стали найефективнішим каналом отримання інформації та коментарів щодо виборчого процесу, в той час як ЗМІ обмежились «утилізацією виключно комерційних можливостей кампанії та ретранслювали інформаційний шум без якоїсь професійної обробки чи критичного фільтрування».

Через таку ситуацію й у день виборів, як зізнавались експерти, швидше і корисніше було черпати інформацію із соціальних мереж. Питання конкуренції між ЗМІ та мережами успішно вирішували ті ресурси, які постійно працювали з контентом Twitter, дізнаючись звідти новини від самих користувачів і після перевірки публікували їх. (Варто підкреслити, що перевірка була обов’язкова. Адже часом в інтерактивній стрічці з’являлися недостовірні новини, які, втім, завдяки великій кількості учасників, швидко спростовувалися, не почавши циркулювати в інтернеті.)

«Очевидно, що ті традиційні ЗМІ та онлайн-медіа, які працювали з використанням соціальних мереж, отримали достатньо серйозні можливості та переваги, – вважає медіатренер Internews Олег Хоменок. – Наприклад, суттєво зростала кількість лайків у таких ресурсів як “Кореспондент.net” та “Українська правда”. Вони в результаті професійного висвітлення виборів суттєво розширили онлайн-аудиторію».

Названі сайти справді найбільш вдало підійшли до залучення соціальних мереж до свого контенту. Зокрема, «Українська правда» транслює найбільш популярні твіти з хештегом «вибори 2012» на головній сторінці, а «Кореспондент.net» створив проект «Livestream. Вибори-2012» – інтерактивну стрічку новин від читачів ресурсу та користувачів соціальних мереж.

Новітні «телефонні дерева»

Запеклі інтернет-дискусії довкола виборів та обговорення ситуації в соцмережах мають відверто антивладний характер. Частина користувачів підтримують опозицію, частина не говорять про підтримку якоїсь політичної сили, однак до влади налаштовані критично. Постійні обурення діями місцевої чи центральної влади не раз змушували самих же користувачів говорити про можливу «українську осінь» за аналогією до «арабської весни». Мовляв, віртуальне єднання може перерости в цілком реальне поза межами інтернету (тут можна згадати і минулорічні протести в Москві, де лідерами стали блогери).

Чи можлива інтернет-революція в Україні? Очевидно, перше, про що слід казати – це кількість користувачів інтернету. За даними, які оприлюднила Інтернет-асоціація України (дослідження проводила компанія InMind), частка регулярних користувачів інтернету серед жителів України, старших за 15 років, складає 50% і становить 19,7 мільйонів осіб, а найшвидше інтернет зростає в селах. Така картина виглядає оптимістично – про зростання кількості користувачів у соцмережах ми вже казали, тож залишається питання, наскільки мережі є потужним інструментом для організації масових заходів та протестів.

Володимир Іщенко, соціолог Центру дослідження суспільства, фахівець із суспільних рухів та протестів, зазначає, що соціальні мережі справді мають потенціал для мобілізації суспільства. Фактично вони діють за тим же принципом, як раніше мобілізували людей по телефону, так званими «телефонними деревами» чи листівками. «Однак перебільшувати їхнього впливу не варто, бо, згідно з досвідом соціальних активістів, кількість людей, які в соцмережі погоджують свою участь в офлайновій дискусії чи акції, як правило, значно більша, ніж кількість, яка реально приходить», – зауважує Володимир Іщенко. 

Крім того, пан Іщенко вважає, що тези про Facebook- чи Twitter-революцію в арабських країнах перебільшені з декількох причин. По-перше, через не дуже високий рівень покриття інтернету в цих країнах і, по-друге, через те, що набагато більшу роль відіграв опозиційний канал «Аль Джазіра» та громадські організації і рухи. «Тобто ті мережі, які створюють не просто віртуальні, а реальні зв’язки. Це є основою мобілізації в суспільних рухах і в Україні так само», – вважає експерт.

Як приклад можна згадати протести неполітичного характеру – податковий майдан та протести чорнобильців (хоча загалом, за результатами моніторингів Центру дослідження суспільства, мітинги за участі політиків завжди більш численні, ніж без політичних персон). Такі громадські протести мобілізувалися не через інтернет. «Скажімо, мітинги підприємців проти податкового кодексу мобілізувалися старим класичним способом, оскільки ці люди разом працюють, вони утворювали спільні асоціації. Так само як чорнобильці та афганці, велику роль у їх мобілізації відігравали громадські організації, які об’єднували людей, створювали між ними тісні реальні зв’язки, а не віртуальні», – зазначає пан Іщенко.

«У соцмережах будуть формуватися перші справді політичні партії»

Перетворити віртуальні дискусії на реальний протест могла б ефективна діяльність політичних сил у соціальних мережах. Однак ця кампанія підтвердила відсутність соціальномережевої стратегії в опозиції чи влади. З одного боку, у цьогорічній виборчій кампанії політичні сили все ж таки почали вкладати кошти в роботу із соцмережами, більш активною була опозиція. Але оригінальністю ці дії не відзначалися – це була або реклама, або стандартні новини від прес-служб.

У поствиборчий період опозиція очевидно зрозуміла, що основна частина небайдужого електорату опинилася біля екранів моніторів. Тому політична сила дещо активізувалась у Facebook, намагаючись оперативно повідомляти новини та закликаючи вийти з віртуального світу у реальність. Однак, як вважає медіаексперт Олег Хоменок, проблема було в тому, що в соціальних мережах не було конкретної пропозиції чи меседжа, заради якого всі вийшли б на протест: «Соціальні мережі – це інструмент, і цим інструментом потрібно вміло користуватись, головне, щоб було що запропонувати. Тому річ не в неефективності інструменту. Якщо нема що запропонувати, то можна скільки завгодно писати, але ніхто нікуди не вийде».

Хоча «української осені» чекати зарано, соціальні мережі можуть здійснити революцію іншого характеру. Зокрема, вони виконують таку функцію як прискорення політичного дорослішання суспільства. Таку думку висловив Сергій Рачинський: «Соцмережі стануть одним із інструментів такого процесу, який вплине на поширення думок, популяризації та поляризації поглядів. В соцмережах ми не стільки об’єднаємося, скільки роз’єднаємося, і це сприятиме політичному структуруванню суспільства, яке дуже затрималося».

Крім того, медіаексперт переконаний, що в соцмережах будуть формуватися перші в Україні справді політичні партії, вони можуть зробити політику більш доступним заняттям. «Замість громадських активістів та фахівців мережевого маркетингу політикою займатимуться політики – вважає Сергій Рачинський. – Соцмережі зменшать вартість та підвищать ефективність політичної діяльності. Проте цьому буде опиратися державна машина».

Тож судячи з онлайн-досвіду цьогорічної кампанії, можна прогнозувати, що політичні сили чи окремі далекоглядні політики будуть активніше вивчати ресурс соцмереж. Однак успішними будуть ті, хто зможе знайти креативні шляхи для залучення соцмереж до кампанії і не обмежиться просто транслюванням гасел. Під час виборів-2012 соціальні мережі для багатьох користувачів інтернету стали незалежним майданчиком, простором для фіксування та обговорення порушень у ході кампанії. З одного боку, це позитивний досвід для інтернет-спільноти. Проте з іншого, не може радувати причина, через яку активізувалось це обговорення – відсутність повної інформації та серйозної дискусії щодо виборів у традиційних ЗМІ.