Це відбулося в найбільш слушний час. Будь-хто з них знає: бути незалежним репортером у зоні збройного конфлікту – складна справа.

Понад два десятиліття тому CBS News акредитувала мене як радіострінгера з багаторічним досвідом висвітлення партизанської війни та пов’язаних із нею подій у Сальвадорі. 1991 року з теперішнього її офісу в готелі «Шератон» у Дамаску я зателефонував до штаб-квартири CBS News у Нью-Йорку і сказав своїм продюсерам, що маю намір вирушити з курдськими повстанцями до північного Іраку. Це було під час повстань проти Саддама Хусейна після війни в зоні Перської затоки.

«З тобою хоче поговорити телевізійник», – заявив радіопродюсер.

До телефону підключилася телепродюсер.

«У нас в офісі є “вісімка”», – сказала вона. Продюсер мала на увазі портативну 8-міліметрову камеру Sony.

«Ми хотіли б, щоб ви взяти її з собою. Захочете – зможете згодом відмовитися від неї», – додала телепродюсер.

Інакше кажучи, CBS News забажала, щоб я взяв їхню камеру в зону військових дій. На свій страх і ризик. Без будь-якої страховки чи гарантій компенсації. На тій умові, що корпорація матиме право першою переглядати будь-які зняті мною кадри. Якщо б вони захотіли використати їх, про ціну ми могли б домовитися.

Більш як через місяць після того, як я відсидів понад два тижні у в’язниці, CBS News опублікувала декілька статей про бойові дії, проілюструвавши їх кадрами, які я надсилав з Іраку. Ми домовилися про гонорар у $12 тис. Половину його я віддав матері свого близького колеги Ґеда Ґросса (Gad Gross), убитого в Кіркуку.

Відтоді індустрія новин стала скареднішою, а ставлення до фрілансерів хіба що погіршилося. Водночас масові звільнення штатних журналістів означають, що збором новин – від площі Таксим у Стамбулі до зони торнадо на американському Середньому Заході – дедалі більше займаються позаштатні репортери.

Тепер у Лондоні засновано Реєстр фрілансерів на лінії вогню (The Frontline Freelance Register – FFR). Його мета – «підтримати фізичне та психічне здоров’я незалежних журналістів», йдеться на сайті www.frontlinefreelance.org.

«Фрілансерам бракує організованого представництва, і через це вони потрапляють у залежність від милості потужних медіагруп», – зазначено на сайті. FFR проголошує своєю метою надання їм допомоги, забезпечуючи як форумом для висловлення думок, так і представницьким органом.

FFR – це проект Frontline Club, який очолює Воган Сміт (Vaughan Smith) – ветеран незалежної журналістики, оператор і благодійник. Він заснував клуб 2003 року, віддаючи шану пам’яті щонайменше дев’ятьом своїм колегам із нині вже зниклого Frontline News Television Agency. Усі вони загинули, виконуючи свій професійний обов’язок. Одного з них – Родді Скотта (Roddy Scott), близького друга Сміта, було вбито 2002 року на чеченській війні у Росії. Куля влучила йому в око, пробивши відеошукач камери.

«У фрілансерів дивовижно великий потенціал для співпраці та самоорганізації з метою підвищення їхньої колективної безпеки. Серйозним незалежним журналістам бракує ресурсів, та серед них чимало чесних і відданих справі професіоналів», – написав В. Сміт у своєму есе, перш ніж було оголошено про створення FFR.

Його колеги, які підтримують медіа-організацію та проголошувані нею цілі, схоже, з цим згодні. Сьогодні фрілансери висвітлюють небезпечні події «без фінансової, матеріально-технічної та організаційної підтримки», написали троє незалежних журналістів – Аріс Руссінос (Aris Roussinos), Айман Оґанна (Ayman Oghanna) та Емма Біллз (Emma Beals), які є членами керівного комітету FFR.

Незалежні журналісти, які нині висвітлюють конфлікти чи працюють репортерами за кордоном, можуть приєднатися до FFR безкоштовно, підписавшись під кодексом його поведінки. Він передбачає, що члени новоствореної медіа-організації «зобов’язані продемонструвати професійний підхід до питань безпеки, сприяючи водночас високим етичним стандартам у журналістиці».

Організація не орієнтована на місцевих фрілансерів. Та однією з її переваг для закордонних журналістів є те, що FFR допомагає їм рекламувати свої послуги, даючи можливість надсилати короткі резюме з докладним описом своїх навичок, досягнень і досвіду.

Хоча Frontline Freelance Register тільки-но стартував, одна з його довгострокових цілей – допомагати фрілансерам проходити тренінг поведінки у ворожому середовищі та отримувати страхування при виконанні небезпечних завдань.

FFR намагається також розвіяти ті побоювання, які часто відлякують новинні організації від користування послугами фрілансерів.

«В останні декілька років зростання ризику для штатних і незалежних журналістів спонукала новинні організації не раз подумати, коли й навіщо відряджати їх у зони військових дій», – так міркує один із керівників програми високого ризику безпеки Колін Перейра (Colin Pereira) в есе, оприлюдненому FFR.

Серед головних перешкод залишається висока ціна на страховий поліс. Однак страхова галузь теж змінюється. «Нині страхові ринки надзвичайно конкурентоспроможні. Є брокери та страховики, котрі прагнуть нового бізнесу. Тож бажання започаткувати нову страхову схему для фрілансерів відчутне», – додає Перейра.

Ніхто не очікує, що домовитися про страхові програми, доступні для фрілансерів, буде легко. Однак Frontline Freelance Register, принаймні, має намір спробувати цього домагатися.

«Громада незалежних журналістів була і залишиться назавжди. Однак фрілансерам досі не вистачало лідерства та орієнтації з боку індустрії новин. Вони постачали новинним організаціям матеріали порівняно невеликим коштом, – пише Воган Сміт. – Тепер ми, безумовно, можемо співпрацювати, зробити більше, щоб відкрити кращі варіанти страхування та підвищити доступність тренінгів для фрілансерів».

Автор: Френк Сміт (Frank Smyth), старший радник КЗЖ із журналістської безпеки. Автор репортажів про збройні конфлікти, організовану злочинність і порушення прав людини із Сальвадора, Гватемали, Колумбії, Куби, Руанди, Уганди, Еритреї, Ефіопії, Судану, Йорданії, Іраку (Twitter @JournoSecurity).

Джерело: Комітет захисту журналістів (CPJ)

Переклад: Аркадій Сидорук