Чемпіонат світу завершиться цього тижня – командам залишилося зіграти лише чотири матчі. Подія, яка відбувається раз на чотири роки, традиційно стає гарячою порою для спортивних редакцій, футбольних кореспондентів і тепер уже для активних користувачів соціальних мереж. MediaSapiens напередодні чемпіонату робив огляд спецпроектів, які підготували провідні світові ЗМІ до мундіалю – це велика кількість інтерактивної інфографіки та візуалізацій.

Експерти пророкували, що чемпіонат у Бразилії стане найбільш «соціальним», з огляду на велику популярність і футболу, і соціальних медіа в цій країні. І вже через десять днів після початку CNN написала, що чемпіонат затьмарив у соціальних мережах церемонію вручення «Оскара» та Super Bowl. Так, протягом першого тижня чемпіонату – із 12 до 18 червня, згідно з даними Facebook, у цій соціальній мережі було розповсюджено 459 млн повідомлень, лайків і коментарів. У той час як чемпіонат з американського футболу Super Bowl викликав 185 млн повідомлень, Зимові Олімпійські ігри в Сочі – 120 млн, церемонія вручення премії «Оскар» – 25,4 млн.

«Спортивні події завжди викликали масовий драйв у Facebook. Однак те, що ми побачили під час Чемпіонату світу з футболу, стало надзвичайним явищем», – заявив речник Facebook.

Кожен яскравий момент в іграх викликав вибух емоцій у «Твітері», «Фейсбуку» та «Інстаграмі». Можна лише уявити, яку реакцію в соцмережах викликала б «рука Бога» Дієго Марадони у 1986 році, якби тоді існували соцмедіа. Мабуть, кількість жартів та мемів була б не меншою, ніж із приводу цьогорічних епізодів – голу Ван Персі в матчі проти Іспанії та укусу Луїса Суареса. Так, красивий гол голландського форварда став поштовхом до флешмобу в «Інстаграмі» – користувачі копіювали незвичну позу гравця. А «кусючий Суарес» викликав шквал мемів та селфі біля рекламного щита з фото Суареса.

Фото: footballgate.com

Та й самі футболісти активно дописують у соціальні мережі. Деяким із них тренери навіть забороняють це робити. Однак не бразильцям – хітами в «Інстаграмі» стали фото Дені Алвеша з пляшкою молока та Давіда Луїса під водою. Неймар після отриманої травми опублікував відеозвернення до вболівальників – це все дає прихильникам відчуття близькості до своїх кумирів. І не заважає їм тим не менш ображати й писати грубощі на адресу суперників своєї команди.

«Твітер» і спортивні кореспонденти

Інтернет та соціальні мережі надзвичайно вплинули на роботу спортивних журналістів. Минули часи, коли люди поспішали купити черговий випуск спортивної газети, щоб почитати подробиці матчу. Тепер прихильники збірної чи клубу можуть підписатися на сторінки команд і гравців, завантажити мобільні додатки і щосекунди бути в курсі подій. Як це позначилося на роботі кореспондентів? «Соціальні медіа дозволили журналістам будувати персональні бренди та позиціонувати себе як експертів у тих командах чи різновидах спорту, які вони висвітлюють. Звіт про гру втратив важливість порівняно з коротким апдейтом чи кмітливим аналізом, – пише Nieman Lab, – Деякі стали зірками завдяки новій технології. Але те, що вони твітять, не означає, що їм це подобається».

Про це свідчить опитування кореспондентів (у дослідженні про вплив Web.2.0 і «Твітера» на спортивних журналістів у газетах). Автори дослідження з університету штату Оклахома зазначають, що головною несподіванкою стало зневажливе ставлення журналістів до соціальних мереж. Їм не подобається, що доводиться багато часу витрачати на спілкування там із читачами, хоча вони й усвідомлюють, що завдяки цьому зростає популярність їхніх матеріалів. Чим можна пояснити таке ставлення? В першу чергу тим, що соціальні мережі зменшили цінність гарячої ексклюзивної новини.

«Через швидкість “Твітера” зараз роблять надмірно великий акцент на тому, аби видати інформацію якомога швидше. Багато опитаних журналістів відчували, що вони  під тиском – треба швидко опублікувати інформацію, навіть у тих випадках, коли вони могли би зробити значно цікавіший репортаж», – каже співавтор дослідження професор Едвард Кіан. Навіть якщо у редакції є ексклюзив, вона має відразу писати про нього в соцмережах чи новині.

Іронія в тому, що хоча багато опитаних спортивних журналістів зневажають те, на що перетворилася їхня робота, змагальність підштовхує їх бути першопрохідцями в нових технологіях. «Якщо ви знаходите новини, ви маєте швидко їх кудись видати. Добре написана ваша історія чи ні, зараз цікавить менше. “Твітер” це першочергова платформа, яку майже всі з нас [спортивних репортерів] використовують», – наводяться слова одного з респондентів.

Gooooooool в аудіоверсії

Редакції, щоб випередити конкурентів, намагаються користатися з усіх переваг нових медіа. Nieman Lab взяли інтерв’ю в спортивного редактора New York Times Джейсона Стелмана, в якому він розповів про концепцію вдалого висвітлення чемпіонату виданням.

На планування цього висвітлення були витрачені місяці, воно будувалося на тій же моделі, що й висвітлення Олімпійських ігор у Сочі. Головна мета проекту – привабити якомога ширшу аудиторію: від футбольних фанатів до звичайних прихильників футболу і тих людей, які взагалі футболом не цікавляться. В результаті 50% відвідувачів проекту – це нові відвідувачі. Крім того, під час чемпіонату кількість нових відвідувачів головного сайту NYT теж зросла на 13%.

«Наша філософія, або наш підхід – це запропонувати настільки багато різноманітності, наскільки це можливо, – пояснює Джейсон Стелман. – Ми не хочемо керуватися стратегією, спрямованою лише на найбільш активних фанатів, або, навпаки, на не прихильників. Ми також не хочемо фокусуватися лише на надрукованих словах, історіях чи фотографіях – адже ці речі, як і графіка та відео, мають однакову вагу в сторітелінгу».

Проекти New York Times, які здобули найбільшу популярність – це, по-перше, гра Spot the Ball – тут представлені фотографії з різних моментів матчів і читачу пропонується вгадати, де знаходився м’яч (його зображення видалено фотошопом). Цю гру Сталмен називає делікатесом для любителів футбольного інтерактиву. Інші резонансні матеріали: графіка від Upshot «984 шляхи, як США можуть потрапити до наступного раунду чемпіонату» (від 25 червня), відеопроект – реакція бразильських вболівальників на перший гол їхньої команди, знята в різних куточках країни (реакцію можна спостерігати по секундах напередодні голу). І ще один кумедний проект – goooooool audio interactive, це запис того, як різні коментатори кричать «гол». За словами редактора New York Times, останній проект розрахований радше на «новачків у футболі».

Фрагмент з гри Spot the ball (вона показує, які варіанти розташування м'яча, користувачі частіше всього обирають)

«Веселі інтерактивні проекти працюють у випадку Чемпіонату світу, – каже Сталман. – Але напевне це не буде працювати, якщо міжнародний відділ спробує зробити щось подібне по Іраку. Ви маєте бути стратегами. Ми не хочемо зловживати цим, тому що зрештою ми думаємо, що більшість відвідувачів приходять до нас і довіряють нам, тому що ми даємо якісну і глибоку журналістику, незалежно від того, чи вона у словесній формі, чи у відео. Spot the ball – це просто гра. Ми думаємо, що це майстерно зроблена пропозиція для людей, але в жодному разі це не може стати стрижнем повідомлення про Кубок світу».

Інновації роблять гру невидимою?

Редактор NYT влучно схарактеризував занепокоєння, яке можуть відчувати сьогодні футбольні фахівці. Адже кількість розважального контенту довкола чемпіонату приголомшлива: і дуже часто мультимедійні засоби використовуються не для розбору техніки чи стратегії ігор, а для «аналізу», наприклад, зачісок футболістів. Ця легковажність цілком зрозуміла: потрібно залучати широку аудиторію, а читати розбір тактики команд цікаво далеко не всім, на відміну від перегляду веселих «гіфок». The Guardian чи New York Times знайшли баланс між різними типами контенту: серйозний аналіз у них поєднується з розважальними іграми.

Однак нові технології можуть змінити сприйняття футболу на значно глибшому рівні.   Про це йдеться у статті The Atlantic «Гарна, невидима гра». Автор Мікель Сікарт пише, що сама футбольна гра може втратити цінність через захоплення цифровими інноваціями.

На відміну від попередніх чемпіонатів світу, цього року глядачі могли побачити, чи перетнув м’яч лінію воріт, завдяки новій технології goal-line technology. Головна інновація турніру допомагає суддям визначити, чи було взяття воріт. Через відсутність цього методу раніше деякі голи не зараховувалися (наприклад, у матчі Україна – Англія на Євро-2012), або ж навпаки.

«Незважаючи на їхню рідкість, голи-привиди уособлювали активний футбольний спротив технологіям, надаючи перевагу людській інтерпретації, – пише автор. – Футбол уникав технології, тому що задум гри в тому, аби рефері інтерпретував її. Він повинен не тільки знати правила, але також вміти тлумачити їх протягом гри, коли ситуація постійно змінюється. Це давало простір для неоднозначності та помилок у футболі – грі, де рефері є ще одним гравцем з іншою роллю. Нова технологія, здається, змінила це, вона перенесла гру у ХХІ століття».

Автор пише, що, з одного боку, технологія взяття воріт справді корисна, вона покликана не замінити, а допомогти рефері. Однак вона може серйозніше змінити гру, в першу чергу для глядачів, які дивляться телетрансляцію. Нова технологія ризикує презентувати футбол як гру з фетишем у вигляді м’яча: «Вона охрестила м’яч як центральний об’єкт гри. Цей підхід має сенс в еру індивідуальних зірок (Мессі, Роналдо, Неймар) і телевізійного видовища, де гра передається через камери, де об’єктив фіксує, як гравець приймає м’яч, його дріблінг, як забиває. Але це неправильний шлях розуміння футболу».

Головна ідея статті в тому, що футбол – це гра, де грають у м’яч, але в певному просторі. І якщо вже казати про центральний об’єкт у футболі, то це простір, а не м’яч, і те, як у цьому просторі переміщається команда. Футбол не змінився за останні десятиліття, але змінилося сприйняття гри через нові технології, які транслюють матч, переконаний автор. Якщо уважно переглянути трансляцію матчу, виходить, що в центрі кадру – гравець із м’ячем, іноді з суттєвим збільшенням, із повторами. Тобто трансляція спрощує розуміння футболу, акцентуючи увагу на тих гравцях, у кого м’яч, але менше уваги приділяючи розташуванню гравців на полі, тактиці команди.

«Це вже не гра Золотої команди Угорщини, голландської збірної тотального футболу у 70-х, “Реал Мадриду” часів тренера Ді Стефано чи “Барселона” – Dream Team часів Кройффа. Тепер це гра Неймарів, Руні, Роналдо і Мессі». Автор пише, що гра не змінилась, але змінилося наше сприйняття – телебачення презентує її як історії перемог та падінь окремих героїв. А технологія взяття воріт 2014 року є ще одним способом спростити гру для телетрансляції. «Футбол залишається хорошою грою – для футболістів, для глядачів на трибунах, але не для телеглядачів», – констатує автор The Atlantic.