Стаття вийшла у щомісячному науковому журналі «Journal of Public Economics».

Для неї Міхаєль Єттер проаналізував понад 61000 терактів, здійснених з 1970 по 2012 роки в більш ніж 200 країнах світу, і порівняв їхнє висвітлення в американській газеті New York Times.

Він переконаний, що опубліковані статті можуть провокувати збільшення кількості тих подій, про які йдеться у матеріалах, особливо, якщо це стосується терористичних актів чи самогубств, які супроводжуються фото та відео зловмисників та їхніх жертв, наприклад, на перших шпальтах чи у прайм-тайм.  

Вчений висунув гіпотезу, за якою кількість терористичних атак корелює з інтенсивністю їхнього висвітлення у ЗМІ. Будь-який додатковий текст про терористичний акт збільшує число терактів наступного тижня, за його даними, в 1,4 раза. 

Після вибуху в Осло 2011 року

Для перевірки своєї гіпотези Єттер провів тест, який, за даними вченого, показав: «Як тільки в певний день не було сюжету про "Аль-Каїду", а була розповідь про природну катастрофу, то на наступному тижні терактів було менше». Він не вказує, в чім причина цієї кореляції, припускає лишень, що це, можливо, проста психологічна закономірність.

На його думку, визначальну роль відіграє не тільки як, але й скільки журналісти пишуть про відповідні події. Він радить в цілому менше писати про подібні події, щоб не провокувати тих, хто вагається й увага ЗМІ може бути останньою краплею, яка спровокує людину на щось подібне.

«Ми повинні кількісно менше висвітлювати (ці події - ДМ). Тоді ми побачимо менше терактів... Ми стикаємося, можливо, з раціональним плануванням терористичних організацій – використовувати момент значної уваги з боку ЗМІ й робити нові атаки вже тільки через цю увагу», – пише Єттер. 

Білоруська асоціація журналістів також звернула увагу на цю публікацію, згадуючи «синдром Вертера». Це феномен, який описує ланцюгову реакцію. Після виходу у світ роману Ґете «Страждання юного Вертера», в кінці якого головний герой скоює суїцид, в Німеччині різко збільшилась кількість юнацьких самогубств. Це пов’язують якраз з виходом роману. 

6 днів після вибуху в Осло

Вони цитують психолога з Медичного університету Відня Бенедикта Тілля, який вважає, що детальне висвітлення терористичних актів чи самогубств має потенціал для ідентифікації когось із аудиторії, наприклад, з самогубцем. Тим більше коли опис водночас спрощується і причиною трагічної події в ЗМІ можуть назвати невдалі взаємини чи борги. 

І загроза, вважає він, полягає в тому, що на людей, які самі перебувають у скрутному становищі, такі повідомлення можуть вплинути. Тобто загроза у можливій радикалізації тих, хто думає про щось подібне. 

«Перші дослідження, проведені по цій темі, показують, що і теракти викликають наслідувальний ефект. Якщо в ЗМІ інтенсивно висвітлюється якийсь терористичний акт, то це веде до нових терактів», – говорить Тілль.

Американські вчені вже зробили спробу скласти звід правил поведінки для журналістів, які висвітлюють масові вбивства. Однак поки такі правила не є загальновизнаними.

Нагадаємо, що екстремізм і радикалізм довгий час був однією з найбільших проблем Йорданії, а з COVID-19 ситуація загострилась іще й глобально.

MediaSapiens вирішив з’ясувати, з якими труднощами зіштовхуються фактчекери та тренери з медіаграмотності у Грузії, Сербії, Латвії та Йорданії, які намагаються виправити ситуацію.

Фото: Flickr