Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter —
ми виправимo
Юрій Пероганич: «Вікіпедія» — це поле інформаційної війни
Юрій Пероганич — громадський діяч, відомий, зокрема, тим, що 2009 року заснував ГО «Вікімедіа Україна» — регіональне відділення американського «Фонду Вікімедіа» (Wikimedia Foundation). Ця неприбуткова організація має представництва ще в 36 країнах на різних континентах. Наразі Юрій не є її керівником, а лиш, як сам каже, «рядовим членом». Він працює гендиректором Асоціації підприємств інформаційних технологій України. Крім того, знаходить час і на інші засновані ним онлайн-проекти: мистецький портал «Жінка-українка» та вікі-сайти «Енциклопедія громадянського суспільства України» та «Айтіпедія».
Юрій справляє враження справжнього ентузіаста. З 2009 року він започаткував понад три тисячі статей у «Вікіпедії», а відредагував близько 20 тисяч. Усі ці роки він активно просуває можливості ресурсу та залучає дуже різних людей до написання статей.
Наразі в українськомовній версії 95 тис. 394 зареєстровані дописувачі, 2426 із яких були активні останнього місяця. На неї щодня заходять від 1 до 2 млн разів, а влітку відвідуваність зазвичай падає. Число переглянутих сторінок за той же липень становило 32,7 млн, а взагалі статей — 800 тисяч. «Навіть така велика держава як СРСР спромоглася створити тільки “Велику радянську енциклопедію”, де було 50 томів зі 100 тисячами статей», — каже Юрій.
Напереднодні нашої розмови він повернувся зі столиці ПАР Кейптауна, де був одним із близько 600 учасників щорічної конференції «Вікіманія». Юрій виграв на поїздку стипендію від фонду.
«Це масштабний захід, де паралельно відбуваються різні дискусії, а скільки всього вирішується в кулуарах! — каже пан Пероганич, показуючи програму. — Були обговорення співпраці “Вікіпедії” з бібліотеками. Адже в Німеччині, Великій Британії і США у штаті деяких бібліотек та музеїв є вікіпедисти. Цих людей спеціально наймають, аби вони писали статті про експонати чи стародруки та вчили роботі з енциклопедією інших працівників. А в нас, мабуть, хіба студента можуть взяти на півставки на це... Були розмови й про те, як зробити енциклопедію якіснішою, як сприяти розвитку “Вікіпедії” малими мовами Африки та Індії…».
Вочевидь, усі українські користувачі інтернету є й читачами «Вікіпедії». Тож роз’яснити, що це таке і як цей ресурс працює, не завадить.
— У «Вікіпедії» три складові, як у марксизму-ленінізму. Перша складова — це сам сайт wikipedia.org, а точніше — 300 сайтів. Адже віртуальна енциклопедія ділиться за кількістю мов, а не країн. Крім того, це сайти «Вікісховище» — місце, куди завантажуються аудіовізуальні файли, різні вторинні проекти — зокрема «Вікіцитати», «Вікікнижки», «Вікімандри», «Вікіпідручник» та новий «Вікідані» — глобальна система фактів та знань. Усі вони підтримуються Фондом «Вікімедіа», що має штаб-квартиру в Каліфорнії й відділення в різних країнах, — це друга складова. Фонд володіє авторським правами на слово «Вікіпедія», технічно підтримує цю інфраструктуру — сервери, програмне забезпечення та збирає на проект гроші. На минулий рік фонду потрібно було 100 мільйонів доларів — достатньо невеликі кошти як для такого проекту. Керівництво в оголошенні на сторінках усіх мовних версій звернулося до читачів із проханням пожертвувати кошти. Цю суму зібрали за два тижні — унікальний випадок!
Крім того, фонд розподіляє фінанси між відділеннями в різних країнах, надаючи ГО гранти. Українська організація отримує близько 100 тисяч доларів на рік. Окрім «Вікіманії», фонд збирає представників відділень на щорічну конференцію в Німеччині (WikimediaConference). Місія фонду — розвиток вільних знань. Вільних означає, по-перше, безкоштовних, по-друге — вільних від реклами та, по-третє, вільних для редагування, по-четверте —вільних для поширення з будь-якою метою, в тому числі комерційною. Ще одним завданням організації є розвиток спільноти волонтерів-редакторів, які й становлять третю, ключову складову. Цим опікується й «Вікімедіа Україна».
— Юрію, а чим конкретно — окрім просування «Вікіпедії» — займається українська організація?
— Через те, що прямо фінансувати написання статей організація не може, вона проводить конкурси. Нещодавній мав назву «Пишемо про інформаційну безпеку». В рамках нього автори створили близько 500 статей, які стосувалися вірусів, криптозахисту та інших подібних тем. Їх оцінює журі з ІТ-фахівців.
У організації також є система мікрогрантів. Скажімо, якщо ви купили книжку й хочете на її основі написати кілька важливих статей — тоді «Вікімедіа Україна» може повернути вам за неї гроші (при пред’явленні чека). Це, на жаль, маловідомий факт і мало хто цим користується. Або якщо ви хочете на велосипеді об’їхати села певного району й можете написати про них і зробити фото — ГО може дати гроші на проживання й харчування.
Організація також займається лобіюванням певних питань. Скажімо, досі в Україні й багато де у світі немає свободи панорами — права вільно фотографувати й поширювати світлини з будівлями у громадських місцях. Досі треба чекати 70 років від дня смерті архітектора, аби не порушити закон. Вже давненько у Верховній Раді є законопроект про це, він отримав схвалення комітету, але чомусь його не вносять у порядок денний.
— Розкажіть, а ким є ці люди — редактори «Вікіпедії» з України? Скільки їх, які вони за віком, інтересами?
— Редагування «Вікіпедії» — це заняття для людей середнього класу. Якщо людина думає про те, де взяти хліб насущний, чи втомлюється від роботи в шахті, вона вечорами не буде писати статті. Тож, за пірамідою Маслоу, це люди, в яких є потреба в самореалізації і бажання ділитися знаннями зі світом.
Є активні пенсіонери-науковці. Я одного нещодавно заохотив: це старенький професор, який погано чує, але тепер із завзяттями пише статті й спілкується з іншими науковцями.
Є студенти, які мають час. Вони пишуть на різні теми, як і школярі. До речі, тепер почався рух в освіті — викладачі дають завдання не реферат написати, який щороку учні однаковий здають і він лежить на полиці, а написати статтю у «Вікіпедію» чи відредагувати вже написану. Її побачать усі й учень справді створить щось нове.
Активними авторами є професор Володимир Білецький — український вчений у галузі гірництва з Донеччини. Він пише про все, що стосується корисних копалин. Також чимало статей створив композитор Андрій Бондаренко — про музику. А одна дівчина-програмістка багато пише про давньогрецьку міфологію… Хтось пише про те, що добре знає, а хтось — про те, що хоче дослідити. Я до другої групи відношуся. Узагалі ж редагування «Вікіпедії» — це здебільшого хобі на кілька років — потім люди вигорають.
Потенційні автори часто питають мене, звідки брати матеріал. Можна перекладати: адже в російськомовній «Вікіпедії» майже 1,5 мільйона статей. Росіяни, до речі, дуже активно перекладають наші статті. У російській версії, наприклад, уже давно більша й краща стаття про київський фунікулер і… про Степана Бандеру. Її написав один росіянин із Санкт-Петербурга, буквально «помішаний» на цій постаті. Він і в Київ приїжджав в архівах сидіти. Але потім почав писати статті типу «Степан Бандера у філателії Польщі» і його за це заблокували — бо ці статті не становлять цінності.
Я вигадав поняття «вікіпедійна пасіонарність» — число активних редакторів на мільйон населення. Так от, по ньому українці посідають п’яте місце серед усіх народів, які мають понад 40 мільйонів носіїв мови. А перші за пасіонарністю серед усіх націй світу — естонці, ізраїльтяни, шведи, норвежці та фіни.
— На які теми ви пишете?
— Я багато пишу про літературу. В мене дружина письменниця й тому я в цьому середовищі спілкуюся. Створюю статті про знайомих людей, яких вважаю енциклопедично значущими, пишу про місця біля рідного села — тобто й на краєзнавчу тематику. В цілому ж — про те, що мені цікаво й хочу дослідити. Пішов у кіно — пишу про фільм, у театр — про виставу. Недавно побував у давньому хамамі у Стамбулі — це історична пам’ятка. Тож, думаю, подивлюся, чи є про нього стаття, а як ні — зроблю. Так само думаю зробити і щодо цікавих місць у Кейптауні.
Загалом я започаткував понад три тисячі статей. Деякі з написаних видалили. Видалення може відбуватися з кількох причин. Основна — незначущість предмету. Наприклад, для статті про якусь ГО інформації з її сайту недостатньо, щоб довести, що вона важлива. Друга причина — невідповідність стилю: якщо стаття написана як есе чи в ній є оцінки. Стиль має бути енциклопедичний: треба писати просто, чітко і зрозуміло. До речі, у «Вікіпедії» немає поняття правди та неправди — є відповідність чи невідповідність джерелам, які мають бути авторитетними та нейтральними. Ще одна причина — недотримання авторського права. Це священна корова для «Вікіпедії». А оскільки сайт хоститься в Каліфорнії, він підпадає під американське законодавство.
До речі, ще одним із напрямків роботи «Вікімедіа Україна» є досягнення домовленості з авторами про звільнення знань — надання інформації ліцензії CreativeCommons. От недавно помер львівський журналіст Андрій Квятковський — редактор «Поступу», «Пост-Поступу» і «Збруча»… Він разом із фотографом Романом Ратушним у 2012 році видав книжку «Личаківський цвинтар» про найстаріші поховання. Я попросив у Ратушного та родини Квятковського дозвіл на публікацію тексту і фото у Вікісховищі.
Ще одним нашим досягненням є те, що ліцензію CreativeCommons отримала інформація з сайту Президента України та деяких інших органів центральної влади. Усі фото й тексти можуть вільно поширюватися за умови посилання на автора та джерело.
— У «Вікіпедії» існує певна ієрархія редакторів. Яка?
— Найнижчим у цій ієрархії є незареєстрований користувач. По ньому в системі фіксується лише його ip-адреса. Далі йде зареєстрований юзер. Потім — зареєстрований, який зробив 50 редагувань за чотири дні.
Четвертий рівень — це патрульний. Ось до нього належу я маю право затверджувати в якості «перевірених» як цілі статті, так і конкретні правки. Якщо висить неперевірена стаття — ви можете сказати мені, а я перевірю. Щоби стати патрульним, треба мати як мінімум 300 редагувань і бути затвердженим спільнотою. Правки патрульного вважаються автоматично перевіреними. До речі, я маю такий статус і в російській «Вікіпедії», але дуже рідко туди пишу — хіба коли треба якісь помилки про українських діячів виправити. Загалом в українській «Вікіпедії» десь 300 патрульних.
Наступним в ієрархії є адміністратор. Ним значно важче стати — за вас має проголосувати 75 % спільноти, ви маєте розбиратися в авторському праві. Щодо кожного потенційного кандидата йде дискусія. Я пробувався кілька разів і так і не вийшло, а обговорення мене займає півгігабайта. Думаю, це тому, що я людина відома й маю певну громадянську позицію.
Статус адміна надає право видаляти й відновлювати статті, а також блокувати користувачів, посилаючись на пункт правил. Їх загалом 44 — не так давно одного заблокували через неетичну поведінку й манеру спілкування, але надали цей статус іншому.
До речі, без реєстрації можна редагувати 99,9 % статей. Решта — це статті, про які немає консенсусу в суспільстві. Здебільшого вони про історію й різних її діячів. Наприклад, про Голодомор в Україні чи того ж Степана Бандеру. Туди можуть вносити правки тільки зареєстровані юзери.
У кожного редактора є своя сторінка, де всі охочі можуть написати йому чи поставити уточнювальне запитання. У кожної статті — затвердженої чи ні — також є своя сторінка.
— Чи на вашій пам’яті були приклади вандалізму?
— Звісно. Проте, на щастя, більшість людей у нашому суспільстві не є вандалами.
Мене часто питають, як це так, що у «Вікіпедію» може писати кожен. Для мене «Вікіпедія» — це паркан, де будь-хто може будь-що написати, але на який дивляться мільйони очей, тож будь-хто може виправити. Важливо, що під кожним «шаром фарби» зберігається вся історія редагувань — кожна правка, навіть дрібна — додавання коми, наприклад. Нічого не можна зіпсувати остаточно.
А щодо прикладів… Був анекдотичний випадок з Інною Богословською. Одного року 1 квітня хтось додав до статті інформацію, що вона померла цього дня. Цю правку ніхто не помічав десь вісім днів, бо політикиня тоді не була на слуху. Але ось один мій знайомий помітив, і я виправив. В англомовній «Вікіпедії», де значно більше редакторів та читачів, вандальна правка існує в середньому 1,5 хвилини.
Вандали спочатку попереджаються, а потім ефективно блокуються — через ip-адреси або — якщо зареєстровані — за ніками.
— Які є течії серед українських вікіпедистів?
— Є люди, які дотримуються філософії «видалянців» — прихильники думки, що треба лишати тільки дуже важливе. На противагу їм існують «інклюзіоністи», які вважають, що, до прикладу, кожна середня школа в Україні має право на статтю про себе. Згідно з правилами, про школу може бути стаття, якщо там є певна нетривіальна інформація: відомі випускники чи, скажімо, меморіальна дошка. Я от більше інклюзіоніст. Якщо в міжнародній спільноті вважається, що статті про себе гідні мери міст-мільйонників, то я переконаний, що в умовах українських реалій можна писати про очільників усіх, навіть найменших міст.
На смартфоні Юрія дві наліпки: з конференції, де оговорювалася стратегія «Вікімедій» до 2030 року, та із логотипом онлайн-енциклопедії — пазлом, в який кожен може зробити внесок
Є ті, хто вважає, що авторське право стримує прогрес, інші ж, навпаки, дуже суворі щодо його дотримання.
«Вікіпедія» — це поле інформаційної війни, особливо що стосується історичної та політичної ситуації. Серед редакторів є й «ватники». Звісно, трапляються війни редагувань, але, на щастя, є й правила їх розв’язування. Та все одно часом ви почуваєтеся як воїн, на якого чиниться величезний тиск і в якого багато ворогів. Бо деякі люди пишуть, із моєї точки зору, на шкоду. Коли ти пишеш про слимачків — це одне, а коли про недавні історичні події — зовсім інше.
— Вже не перший рік триває інформаційна війна, на різні країни світу у величезному обсязі спрямовується російська пропаганда. Це навряд чи могло пройти повз такий масштабний за обсягом інформації та значенням ресурс як «Вікіпедія». Чи помічали ви якісь «вкиди» інформації з Росії, чи, можливо, активізацію проросійських редакторів?
— Знаєте,такі речі одній людині важко оцінити. Це треба системно моніторити. Я не знаю. Я просто пишу, як волонтер, і не так багато статей читаю. У мене є дискусії з окремим користувачами, я бачу, що в адмінкорпусі «Вікіпедії» з’являється небезпечний ухил, просування певних думок. Але поки що це тільки на рівні моїх відчуттів.
— Можливо, ви помічали зворотні речі, коли українські редактори бралися редагувати статті російськомовної «Вікіпедії», вносячи правки з позиції України?
— Коли я там вношу правки, то стараюся не наражатися на небезпеку, бо не хочу втратити свій статус патрульного. Я взагалі рідко туди заходжу. Бо вважаю, що воювати на тому полі непродуктивно. Зокрема й зважаючи на кількість російськомовних людей у світі.
До речі, за чутками, в Азербайджані є держустанова, яка відстежує те, як конфлікт у Нагорному Карабасі відображається у «Вікіпедіях» різними мовами.
Я не впевнений, чи була би користь, якби на це звернула увагу наша держава. Найкращою допомогою було би звільнення знань. От німецький державний архів передав 100 тисяч зображень «Вікіпедії». А німецька «Вікімедія» має у штаті близько 200 людей, тимчасом як в українській зараз три…
Я вважаю, що нам треба розвивати своє. «Вікіпедії» чеською, угорською та фінською мовами за обсягом створених сторінок, який вимірюється мегабайтами / гігабайтами, приблизно вдвічі менші за українську: станом на 1 серпня розмір нашої текстової бази (стиснутої архіватором) уже 1,2 Гб, у чехів — 725,5 МБ, у фінів — 631,8 Мб, в угорців — 776 Mб. Але коли ми подивимося на відвідуваність — вона там значно більша. Чеська — удвічі. А все тому, що багато українців читають російськомовну «Вікіпедію». Та й 15 % статей російською написано з території України. Якби всі ці люди працювали над статтями українською — їх було б набагато більше.
Кілька років тому стала відома така статистика: 60 % редагувань «Вікіпедії» з України — редагування українськомовної версії, 30 % — російськомовної, решта 10 % — сторінок іншими мовами. А переглядають російськовомовну «Вікіпедію» з України втричі більше за українськомовну. Це в пергу чергу показує, що люди не переймаються тим, якою мовою пошуковик показує їм інформацію. Може, не знають, що потрібно налаштувати його на пріоритет української.
— Чи відбувається якась комунікація між редакторами різних мовних версій, обговорення контраверсійних питань?
— Ні, спільнота кожної мови спілкується всередині самої себе. Хіба що на конференціях зустрічаємося.
— А чи лишилися зараз у масиві контенту української «Вікіпедії» білі плями — теми, про які написано дуже мало?
— Я почав редагувати в 2009 році. Тоді в українській «Вікіпедії» було 120 тисяч статей. І якщо в 2013-2014 роках ще були якісь білі плями, то тепер радше є деякі теми, які можна поглиблювати.
— Юрію, якою, на вашу думку, є роль і місія «Вікіпедії» в сучасному світі — інформаційному, онлайновому, глобалізованому?
— Те, що «Вікіпедія» міняє світ, — це факт. Раніше в бібліотеці імені Вернадського найдовша черга була за енциклопедіями. Тепер там порожньо — всі все знаходять в інтернеті, у «Вікіпедії». А в Британії вже не друкують енциклопедію Britannica — є лише електронна версія.
«Вікіпедія» впливає на громадську свідомість. Я можу навести факт із моєї біографії вікіпедиста. Якось мені трапилася книжка Петра Шелеста, який був першим секретарем ЦК Компартії України. У спогадах він розповів, як говорив із Миколою Підгорним (6-й Голова Президії Верховної Ради СРСР. — MS) та головою КДБ Володимиром Семичасним. Вони розповіли йому про те, що Леонід Брежнєв, прийшовши до влади, давав Семичасному доручення фізично прибрати свого попередника Микиту Хрущова. Підгорний та Семичасний переконали Брежнєва, що цього робити не треба. Я додав цю інформацію в українську та російську «Вікіпедію» з посиланням на мемуари Шелеста. Проходить кілька років, я відкриваю газету «День», а там у статті до 100-річчя з дня народження Брежнєва слово в слово передрукована частина моєї статті. Виходить, вона задала ставлення журналіста до цього політика, а його читачам — до цієї епохи.
Чи ось іще один приклад. У радянський час і в перші роки незалежності битву під Крутами подавали як історію про «побиття немовлят». Буцімто дітей незрозуміло чому туди відправили й вони загинули ні за що. Мені ж трапилася стаття у спеціалізованому журналі, де один історик написав, що це була перемога. І що там, по-перше, студенти становили чверть усіх солдат, а по-друге, було виконано бойове завдання — вони на чотири дні затримали прихід військ Муравйова в Київ. А це було необхідно для того, щоб українська делегація у Бресті залишалася правосуб’єктною й уклала Брестський мир. Що, в свою чергу, дозволило запросити німецькі війська й на певний час продовжити українську державність. Після того, як ця інформація опинилася у «Вікіпедії», про це почали писати. І тепер про це говорять політики, а іменем героїв Крут називають навчальні заклади.
***
Уже після інтерв'ю ми звернули увагу на розбіжності у статтях на цю тему й вирішили запитати думку Юрія щодо них.
— До речі, Юрію, що ви думаєте про настільки суттєві розбіжності у статті «Бій під Крутами» в українській та російській версіях? Чи не вважаєте, що в таких випадках українським редакторам слід втручатися й принаймні пробувати змінити статтю російською?
— Моя думка — «та нехай собі як знають божеволіють, конають, — нам своє робить», як писав Павло Тичина. В російськомовній та англомовній вікіпедії дуже важко вести інформаційні війни, поки не навели лад усередині України. Наприклад, в англомовній і досі основне позначення столиці України — Kiev, а не Kyiv. I поки в нас в Україні значно більше сайтів у домені kiev.ua, ніж kyiv.ua, жодні аргументи недоречні. А спробуйте зараз зареєструвати сайт у домені kyiv.ua. Хто з великих провайдерів надає таку послугу? Ось де місце для роботи Мінінформполітики. А щодо російськомовної версії, там якщо ви навіть наполягатимете на заміні «на Украине» на «в Украине», вас швидко заблокують.
Повертаючись до ролі «Вікіпедії»: вона особлива тим, що на її контент впливає дуже багато людей. Там набагато важче маніпулювати, ніж на якомусь сайті чи телеканалі. Словом, цей «паркан» увесь у прожекторах.
Важливо, що самі програмні та адміністративні механізми «Вікіпедії» сприяють тому, що відбувається рух до поглиблення, уточнення та поліпшення знань. Це дуже добра з точки зору інженерної науки база інформації.
До речі, журналісти, на мою думку, недооцінюють «Вікіпедію». Їм варто, написавши матеріал про певне явище чи подію, вносити правки в уже наявні там статті, підкріплюючи їх посиланням на свою публікацію в медіа. Це дало би журналістським матеріалам більше переглядів, а також продовжило б їм життя: адже в наш час в інтернеті новини дуже швидко зникають із поля зору.
Фото Павла Шевчука.