На базі нової техніки, отриманої в рамках Темпус-проекту «Крос-медіа і якісна журналістика», у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича відбулася Літня школа журналістики. Її учасниками стали кращі студенти, відібрані на конкурсній основі.

Спеціальним гостем заходу став менеджер проекту, німецький журналіст Ральф Кендльбахер. На його думку, журналістика, яка існує зараз, дещо відрізняється від тієї, яка була ще 15 років тому. Основною відмінністю є поява сучасної техніки, яка все частіше виконує частину роботи замість медійників. Щоб долучити Східну Європу до такого медіапереходу, в університеті Пассау в Німеччині й було створено проект під назвою «Крос-медіа і якісна журналістика». Детальніше про проект і співпрацю з Україною – далі в інтерв’ю.

Пане Ральф, як зародилась ідея проекту?

Вона виникла в місті Германштадт під час журналістського майстер-класу, де я представляв фонд Фрідріха Еберта. На той момент у мене був договір спланувати сучасний кросмедійний центр в університеті міста Пассау. Згодом виникла ідея створити такий осередок, але вже міжнародного рівня. Початковим пунктом було те, що медіаперехід об’єднуватиме країни, в яких зникають кордони, і через кілька років ЗМІ в Україні досягнуть такого ж технічного рівня, як у Німеччині. Маю визнати, що цей перехід відбувся набагато раніше, ніж ми очікували. Далі розпочався пошук партнерів і зведення такої мережі. Раніше я працював у міністерстві закордонних справ Німеччини. Це допомогло мені швидко створити максимально потужний консорціум.

Ви побували в університетах, де цей проект розпочав роботу (Суми, Тернопіль, Сімферополь, Одеса, Дніпропетровськ). Які результати він встиг дати?

Проект складається з трьох основних віх. Першою є модернізація освіти журналістів. Це відбувається за допомогою нового навчального плану, який визнається в країнах Європейського союзу. Він передбачає, що люди в усій Європі зможуть навчатися за однаковими стандартами, а дипломи випускників визнаватимуться в інших країнах. Наш проект має на меті привести Україну до цього стандарту. Завідувачі кафедр різних університетів розробили такий навчальний план. Сучасні напрямки підготовки, включені в план, розпочнуть функціонувати з вересня. Першим результатом є оновлення обладнання у вишах. Молоде покоління повинне вміти працювати із найсучаснішою технікою.

Наскільки актуальними, на вашу думку, є такі проекти? Чи мають вони майбутнє?

Наш захід – це проект розвитку українських і молдавських вишів. Європейські університети також надають максимальну допомогу. Так ми можемо налагоджувати нові зв’язки, які потім вийдуть за рамки проекту. В цьому заході беруть участь не лише виші, але й різні установи, товариства, інституції. Кожен університет, кожна структура, кожна організація може здобути в цьому проекті хороший досвід.

Що потрібно, аби робота конвергентної редакції була успішною?

Надана техніка – це референція для так званого кросмедійного оповідування (сторітелінгу). Вона допомагає готувати тему кросмедійно. На цьому обладнанні є програма, яка називається Сontent station. Сюди повинні завантажуватися всі аудіо-, відео- й текстові матеріали, тобто весь контент. Проект передбачає, що медіапродукт, наприклад, для газети не є окремим, а може працювати з усіма каналами. Йдеться про те, що «журналіст майбутнього», опрацьовуючи певний матеріал, повинен не лише писати, але й вміти розробити вигляд тексту, в якому він розміщуватиметься на певному медіаканалі. Коли ти правильно обираєш ці канали, виникає зовсім новий тип журналістської оповіді. Завдяки цьому проектові ми пішли далеко вперед. Журналісту потрібно давати належну освіту, щоб після неї він міг виконати свою функцію на ринку праці, бути конкурентоспроможним.

Разом із конвергентною редакцією з’являється новий тип журналіста – так званий універсальний журналіст, який повинен уміти робити все. Чи не вплине збільшення обсягу роботи на якість створюваного ним матеріалу?

Журналіст повинен бути готовим робити будь-що, тобто мати уявлення про всі медіаканали. Він повинен знати, як знімати відео, працювати з аудіоматеріалом. Але за умови, що кожен журналіст має якусь певну спеціалізацію. Я, наприклад, можу користуватися всім, аж до друкарського станка, але моєю основною сферою є текст і фотографія.

Журналістика завтрашнього не обмежена в техніці. Зараз можна звернути якнайбільше уваги на зміст. Ми переходимо в таку фазу, яка називається «органічні медіа». Техніка відходить на задній план, адже вона всюди однакова. Важливішим є зміст і те, як він продається.

Конвергенція – це, по суті, злиття ринків. Відповідно, контенту в новоствореному ЗМІ буде в декілька разів більше. Що ж робити класичним ЗМІ?

При створенні інтернету було допущено помилку: юзери не мали платити за контент. Досі не вигадали такої концепції, яка б допомогла компенсувати витрати, як це відбувається на телебаченні та радіо. Якщо я зроблю платний сайт, користувачі перейдуть на інший, адже він безкоштовний. Люди готові платити за хороший контент, за журналістику, вільну від реклами. Як на мене, мистецтвом журналістики майбутнього є поділ тем: одні теми залишати, інші – викидати. Журналіст майбутнього – це менеджер тем.

Яких якостей, на вашу думку, бракує українській журналістиці?

Є три пункти, над якими українським журналістам варто працювати. Перший – роз’єднання реклами й новин. Другий – це незалежність: клієнтом журналіста є читач, а не видавець чи медіавласник. Останньою проблемою є куплена, партійна журналістика. Вона не має бути такою. Журналістика може лише демонструвати певну позицію, але вона завжди має бути незалежною, навіть від політичних впливів.

Ральф Кендльбахер (1965 р.н.) – менеджер проектів та керівник проекту «Крос-медіа і якісна журналістика» в університеті Пассау. Цей проект об’єднує медіа, науку та громадянське суспільство Молдови та України з країнами ЄС, а його мета – модернізація університетської спеціальності «Журналістика» в межах Європи. Ральф Кендельбахер працює медіаконсультантом, консультантом редактора і радником міжнародних корпорацій. Колишній член редакції «Темпо», яка проклала шлях американському новому журналізмові в Німеччині. Ральф є закордонним репортером, має численні нагороди; також він є позаштатним викладачем журналістики в низці університетів. Після волонтерської роботи у 80-х роках фотографом у щоденній газеті, на межі завершення Bleizeit (так називається проміжок часу від Гуттенберга (початок книгодрукування) і до 1985 р. та початку дигіталізації), він вивчав журналістику в Айхштеті (Баварія) та у Фальмусі (Великобританія). Його вчителями та наставниками, серед інших, були головний оглядач Süddeutsche Zeitung Геріберт Прантль та головний репортер Spiegel Юрген Ляйнеман.