Деякі українські сайти з початком масових європротестів в Україні вимкнули функцію коментування через надто велику кількість провокаційних повідомлень під певними матеріалами. Іноді до таких кроків вдаються й відомі іноземні видання. Природу онлайн-коментування та його доцільність неодноразово досліджували соціальні психологи. У журналі The New Yorker було опубліковано статтю на тему психології інтернет-коментарів, яку написала Марія Коннікова, психолог та автор бестселеру New York Times «Видатний розум: Як думати у стилі Шерлока Холмса».

Журнал Popular Science анонсував заборону коментування матеріалів на своєму сайті. Редактори стверджують, що інтернет-коментарі, зокрема анонімні, підривають цілісність науки та призводять до зростання агресії й насмішок, що, в свою чергу, перешкоджає серйозній дискусії. «Дражлива меншість має достатньо впливу, щоб перекрутити сприйняття статті», – написала директор із онлайн-контенту Сьюзан Лабарре, цитуючи нещодавнє дослідження Університету Вісконсин-Медісон. Тим не менш, хоча є спокуса винуватити в усьому інтернет, провокаційна риторика завжди була головною опорою публічної дискусії. Цицерон відкрито називав Марка-Антонія «публічною проституткою», підсумовуючи: «Але не будемо більше говорити про твою розбещеність та розпусту». То що в такому разі змінилось із винайденням онлайн-коментарів?

Анонімність, у першу чергу. Згідно з вересневим опитуванням Pew center, чверть інтернет-користувачів пише свої коментарі анонімно. Чим молодший користувач, тим більше небажання пов’язувати своє реальне ім’я з онлайн-висловлюванням; 40% людей віком від 18 до 29 років пишуть коментарі анонімно. Інтернет-коментарі найчастіше критикують через те, що вони не пов’язують особу коментатора та його слова, тобто йдеться про феномен, який психолог Джон Салер назвав «ефектом мережевої розкутості». У момент, коли ви приховуєте ідентичність, ви також позбавляєтеся звичних стримувальних факторів своєї поведінки, – або, якщо перефразувати карикатуру Пітера Стейнера 1993 року, в інтернеті ніхто не знає, що ви не собака.

Артур Сантана, професор комунікацій в Університеті Х’юстона, проаналізував 900 випадково взятих  коментарів під статтями про імміграцію – половину з видань, які дозволяють анонімні коментарі (такі як Los Angeles Times та The Houston Chronicle) та половину з тих, що не дозволяють (включаючи USA Today та The Wall Street Journal). Він виявив, що анонімність значно впливає на характер коментарів: 53% анонімних коментарів були грубими, в той час як серед неанонімних грубих було 29%. Анонімність заохочує грубощі, дійшов висновку Сантана.

З іншого боку, доведено, що анонімність може заохочувати активність, оскільки користувачі відчувають спільну ідентичність і можуть не боятися, що виділяться з-поміж інших. Анонімність може також розвивати креативне мислення і покращувати вирішення проблем. Психологи Іна Блау і Авнер Каспі досліджували процес навчання студентів і встановили, що комунікація  віч-на-віч приносить більше задоволення, однак анонімність заохочує до більшої активності та готовності ризикувати.

Анонімні форуми можуть успішно саморегулюватися: оскільки до анонімних чи псевдо-анонімних коментарів ми схильні ставитися більш скептично, ніж до коментарів із джерел, які легко ідентифікувати. У дослідженні анонімності мережевого спілкування, науковці дійшли висновку: хоча анонімні коментарі частіше є суперечливими та категоричнішими, ніж підписані, вони все ж менше впливають на думку індивіда щодо етичних питань. Форум 4chan, який називали одним із найбрудніших та грубих місць інтернету, досліджував Майкл Бернштейн, фахівець з інформатики зі Стенфорда. Він виявив, що на форумі більше 90% коментарів є анонімними, проте там спонтанно виникають механізми моніторингу спілкування користувачів, і учасникам присвоюють статус більш чи менш впливового – й такого, якому можна довіряти.

Беручи до уваги суперечливі впливи анонімності та мінливу природу онлайн-публікацій, інтернет-дослідники сконцентрувалися на інших аспектах онлайн-середовища – тон та зміст. Зокрема, науковці університету Вісконсіна-Медісона провели експеримент, щоби з’ясувати, як впливають коментарі на ввічливість – незалежно від того, анонімні вони чи ні. Результати засвідчили: чим більш злісні коментарі до статті, тим більше поляризуються оцінки читачів щодо змісту статті. Автори назвали цей феномен «ефектом грубості». Однак феномен не є новим чи унікальним саме для інтернету. Психологів уже давно хвилювала різниця у спілкуванні віч-на-віч та дистанційному – листуванні, телеграфування, телефон. Без традиційних атрибутів міжособистісної комунікації, такої як невербальні знаки, контекст, інтонація, коментарі стають безликими та холодними.

Але заборона писати коментарі до статті може їх просто перенести на іншу платформу, таку як твітер чи фейсбук – від спільноти, об’єднаної довкола конкретної статті чи ідеї, до іншої – де немає видимої спільної ідентичності. Такі великі групові середовища, в свою чергу, створюють небажані ефекти, включаючи розсіювання відповідальності: ви почуваєтеся менш відповідальними за свої власні дії і стаєте більш схильними до аморальної поведінки. Соціальний психолог Альфред Бандура [канадський психолог, українець за походженням, автор теорії соціального навчання, досліджував агресію в підлітків, відомий експериментом із лялькою Бобо. – MS] у своїй класичній роботі про роль груп та медіа в поширенні насильства, встановив, що особиста відповідальність у групі розмивається, люди схильні дегуманізувати інших та ставати агресивнішими до них. У той же час люди частіше знаходять виправдання для своїх вчинків. Численні дослідження підтверджують: якщо людина не очікує негайної відповідальності за свої слова, вона схильна вдаватися до спрощень та стереотипів у мисленні та під час написання, обробляючи інформацію не так ретельно. В результаті люди сприймають складні питання спрощено.

Крім того, вилучення опції коментування вплине на сам процес читання: може зникнути мотивація заглиблюватися в тему й ділитися думками з ширшою групою читачів. У феномені, відомому як «розділена реальність» (shared reality), на наш досвід сильно впливає те, чи можемо ми ділитися цим досвідом у соціумі. Заберіть повністю коментарі, й ви знищите цей феномен розділеної реальності – саме через нього ми часто хочемо ділитися матеріалом чи коментувати щось. Ми хочемо вірити, що інші прочитають та відреагують на наші ідеї.

Дослідження Університету Вісконсину-Медісону засвідчило не негативну роль коментарів самих по собі, а сукупний ефект великої кількості негативу чи позитиву в одному місці – тобто значно менш революційний висновок. Один із найважливіших регуляторів нашої поведінки – це встановлені в певній спільноті норми. Здебільшого ми діємо відповідно до місця та ситуації – поведінка під час футбольного матчу буде відрізнятися від поведінки на весіллі. Схожі правила вступають у гру на різних онлайн-платформах, де тон коментарів та самої публікації впливає на характер більшості наступних коментарів. Науковці у своєму експерименті не звернули уваги на важливий елемент – дослідники спочатку писали фейкові коментарі до фейкової статті, і дивилися на їхній уплив, однак тон їхніх початкових коментарів був або ввічливим, або дуже грубим («Якщо ви не бачите переваг…то ви ідіот»).

Якими були б результати, якщо грубі коментарі стали б частиною обговорення під статтею в New York Times чи у Gawker, де користувачі можуть підвищувати або знижувати рейтинг коментарів інших читачів? На Gawker шляхом такого голосування за коментарі користувачі можуть задавати тон дискусії, в результаті чого виникає несподівано ввічливий результат. Іншими словами, читацька аудиторія сама виявляє «собак» по той бік монітору та змушує їх замовкнути.  

Психологи Марко Айзер та Брайн Саусвел зазначили: «Нові комунікативні технології фундаментально не змінюють теоретичних меж людської взаємодії, така взаємодія продовжує керуватися базовими людськими схильностями». В онлайні, чи по телефону, телеграфом, чи віч-на-віч, ми керуємося тими самими принципами. Медіа може змінитися, але люди – ні. Тож питання в тому, чи будуть тролі, флеймери та маргінали мати великий вплив – а відповідь напевне така: навіть захищений тінню анонімності, собака завжди видасть себе через випадковий гавкіт. Потім, сподіваюся, до нього будуть ставитися як до собаки.

Автор: Марія Коннікова, психолог та письменник (Ph.D з психології Колумбійського університету), дописує в такі видання як The New Yorker, The Atlantic, The New York Times, Slate, The Wall Street Journal, Scientific American та ін. Автор бестселлеру New York Times «Видатний розум: Як думати у стилі Шерлока Холмса» (Mastermind: How to Think Like Sherlock Holmes).

Джерело: The New Yorker

Переклад Марина Дорош