Цифровий переворот, або ж Digital Disruption означає вплив нових технологій та бізнес-моделей на пропозицію та вартість наявних товарів і послуг. Наприклад, щороку зростає проникнення інтернету, все більше людей користуються мобільними пристроями — це змінює те, як вони споживають контент, зокрема й медійний, а також змінює способи монетизації цього контенту. Великі американські телемережі CBS, NBC та ABC були змушені знизити ціну на рекламу, оскільки з розвитком цифрових технологій у них з’явилися конкуренти — платформи на кшталт Amazon, Netflix та Hulu Plus.

Журналістка Інституту Пойнтера (Poynter Institute) Крістен Хейр (Kristen Hare) провела рік, подорожуючи по різних редакціях у США, та зафіксувала зміни у ньюзрумах унаслідок цифрового перевороту. Своїми спостереженнями вона поділилася під час Digital Disruption Forum, який тривав у Києві 3–4 квітня. Захід організували Digital Communication Network та Рада зовнішньої політики «Українська призма». MediaSapiens публікує найцікавіші тези з її презентації.

В усіх редакціях я бачила схожі зміни, які відбулися внаслідок цифрового перевороту. Значна частина видань були учасниками програми TableStakes від Knight Foundation, що має на меті допомогти виданням ефективніше використовувати цифрові технології. Усі редакції пройшли через значне скорочення штату. Усі вони вже експериментували із сучасними технологіями — зазвичай, за порадою зовнішніх консультантів, яких наймали за чималі гроші. Але в них нічого не вийшло. Також я помітила, що в журналістів є один спільний страх — вони бояться, що одного дня робитимуть клікбейтне сміття, а не справжню журналістику.

Починайте працювати раніше. Газети звикли працювати за певним розкладом, їхні дедлайни визначалися здачею номеру в друк. Коли люди прокидалися, на них чекала газета з новинами. Але тепер люди майже завжди не сплять. І в них є смартфони. Отже, ви маєте завжди бути готовими дати їм новини. Наші «золоті години» для отримання трафіку — з 9-ї до 15-ї години. Я думаю, потрібно зрозуміти, що люди повернуться до вас, якщо у вас є потрібний їм контент і тоді, коли вони його хочуть побачити.

Будуйте свою історію поступово. Рецепт журналістики, який я для себе колись зрозуміла, був такий: у вас є ідея, ви спілкуєтеся з людьми, збираєте коментарі, перевіряєте факти, шукаєте контекст, проходите через десятки різноманітних правок і зрештою публікуєте статтю. Але цей рецепт більше не працює. Ви знаєте казку про суп із каменю (в російському фольклорі відома також як казка про кашу із сокири. — MS)? Мені здається, нам треба переосмислити в такий же спосіб журналістику, звісно, без тієї частини, де є обман та хитрощі.

Треба швидко повідомляти людям: ось що сталося, ось факти, які ми знаємо, а ось чого ми поки не знаємо. Я розумію, що ця ідея в багатьох викликає дискомфорт, і це досить небезпечний спосіб роботи, якщо ваша редакція не дуже велика. Але якщо ви ведете репортаж, поступово додаючи нові частини до історії, ви привчаєте аудиторію повертатися до вас по нову порцію інформації. І коли читачі повертаються, у вас уже є для них щось нове.

Перегляньте свої пріоритети. Цю зміну я теж спостерігала в багатьох американських редакціях. Вони відійшли від висвітлення державних інституцій, натомість сконцентрувалися на висвітленні людей та явищ. Замість писати про останні рішення мерії, журналісти пояснюють, як рішення міської влади вплинуть на життя мешканців. На перший погляд, це звучить як одне й те ж. Але уявіть собі, що ви журналіст, який висвітлює роботу мерії. Ви йдете на засідання, а потім повертаєтеся в редакцію й пишете текст на тисячу слів про зустріч, на якій нічого не відбулося. Але якщо писати на перетині між діями уряду й тим, як його рішення впливають на життя людей, ваш матеріал буде інакшим. Можливо, ви знайдете героїв, які прийшли в мерію зі скаргами. Такі історії допоможуть вам налагодити кращий контакт і порозумітися з читачами.

Вирішіть, чого ви більше не будете робити. Як я вже казала, багатьом редакціям довелося значно скоротити кількість працівників. Із меншою кількістю людей виданню не вдасться виконувати всі ті завдання, що й раніше. Тому доведеться вирішити, від чого відмовитися. Насправді це один із найкращих досвідів, який ви особисто й ваш ньюзрум можете здобути.

Одне ділове видання в Далласі опрацьовувало всі квартальні звіти банків. Вони були доволі нудними й новин із них виходило мало. Але ці журналісти почувалися зобов’язаними це робити. Зрештою вони відмовилися від цього типу матеріалів. Вони продовжували відстежувати звітність банків, тримали руку на пульсі, але робили новини про це лише тоді, коли було щось справді важливе.

Визначте, що у вас виходить найкраще. Під час подорожі по редакціях я поспілкувалася з журналістом із команди, яка розслідувала «Панамський архів». Ця робота — повна протилежність клікбейтному сміттю. Цей журналіст спромігся вирішити, чого він більше не робитиме, тому в нього був час і простір для такої дуже важливої роботи.

Усі мої спостереження мають одну спільну рису. Потрібно брати до уваги аудиторію —  журналістам потрібно визнавати свою аудиторію, дослухатися до неї. Ви маєте сказати: «Я визнаю людей, про яких я роблю матеріали і для яких я це роблю». Раніше ми, журналісти, тримали ворота, крізь які проходила інформація. Але тепер ми радше стали фільтрами, які допомагають зрозуміти всі речі та процеси, які відбуваються навколо.

Редакція медіаресурсу Інституту Пойнтера внаслідок цифрового перевороту зазнала тих же змін, що й усі інші редакції. Наш ньюзрум удвічі зменшився порівняно з тим, коли я тільки почала в ньому працювати. Хоча й тоді він був уже досить маленьким. Тому нам довелося вирішити, що ж ми припинимо робити? 2001 року Пойнтер запустив свій сайт, і редакція писала актуальні щоденні новини. Але ми не могли більше давати цьому раду. Ми залишили гарячі новини для таких китів, як The News York Times чи The Washington Post. Натомість вирішили, що даватимемо глибокий контекст подій. Надзвичайні події — як цукерки. Вони піднімають рівень цукру в крові дуже швидко. І так складно перед ними встояти! Та коли ми почали робити детальні новини з аналізом контексту, наш трафік збільшився на 30 %.

Я думаю, що першочергові завдання журналістики не змінилися через цифровий переворот. Ми маємо бути сторожовими псами для уряду. І не втрачати уваги своєї аудиторії. Еволюціювати разом із нашою аудиторією.

Питання якості стало дуже актуальним для редакцій. Коли я тільки починала працювати в журналістиці, я могла тиждень писати статтю для недільного випуску газети. Тепер якщо я пишу три статті за день — мені пощастило. Розумні редакції мають змішаний підхід: у них є люди, які вміють швидко працювати над гарячими репортажами, та люди, які можуть робити тривалі та об’ємні проекти, як-от про «Панамський архів». Такі історії потім здобувають Пулітцерівські премії й нагадують про те, що якісна журналістика існує. Якби я знала, як зробити, аби журналістика була швидкою і якісною водночас, я, мабуть, була би мільйонеркою.

Фото: Digital Communication Network