Наприкінці 70-х років минулого сторіччя я був у захваті від можливості надсилати і отримувати повідомлення через революційного посередника, що став відомим тоді як «електронна пошта». Приблизно в той самий час я почав писати листи, нотатки, статті й книги на комп'ютері й зберігати їх частіше в електронному вигляді, аніж на картках і в ящиках для файлів. (Тоді ми ще не називали всі ці речі «документами».)

Відтоді я замислювався про інформаційні аспекти життя як про перегони, в яких ми не в змозі перемогти. З кожним новим роком і підтвердженням закону Гордона Мура (Gordon E. Moore) зростала швидкість процесора; даністю ставав усе більший обсяг даних, зростання темпів передачі, місткості та інших елементів інформаційної інфраструктури. Домовленості про зустрічі, завдання й напрями діяльності – все це стало часткою захмарної «особистої» інформації, необхідної в роботі та повсякденному житті. Її обсяг розширювався.

З року в рік інструментарій для подолання шаленого інформаційного натиску також удосконалювався, однак повільніше. Певний внесок у це зробили електронні календарі, системи співпраці в мережі, пошукові системи та архіви, конвергентні технології, що зробили революцію смартфонів. Однак цього недостатньо, щоби користувачі могли контролювати інформацію.

«Іноді я запитую себе, чи, володіючи всіма цими даними, люди, бува, не здалися, – сказав мені нещодавно піонер у сфері забезпечення персональних програм Мітч Капор (Mitch Kapor). – Можливо, в безмежному інформаційному морі вони просто прирекли себе».

Автор цих слів спочатку уславився як засновник компанії з програмування Lotus і дизайнер електронного додатку Lotus 1-2-3. Однак я шаную його як творця давнішої визначної персональної інформаційної програми Lotus Agenda.

Наступний етап у сфері інформаційних технологій – повернути користувачів до контролю над інформацією чи наблизити їх до цього.

У моїх розмовах із Капором та іншими провідними електронними експертами звучали такі передбачення:

1. Початок кінця кошмару електронної пошти.

Кожне повідомлення в імейлі, зауважувала технологічний інвестор та аналітик Естер Дайсон (Esther Dyson), «ставить завдання прочитати текст, відповісти на запитання, визначити час зустрічі, сплатити рахунок, виконати прохання чи відмовити в ньому». Отже, відправник може висунути їх більше, ніж отримувач спроможний виконати. Як сказала мені Естер, «час, який витрачає читач повідомлення, для відправника безкоштовний. Тож виникає величезна ринкова неефективність».

Дайсон вважає, що потрібен певний маркетинговий механізм, аби змінити баланс. У той чи інший спосіб відправники винагороджуватимуть отримувачів за їхній час та увагу, як вони це робили, коли ще не було електронної пошти, звертаючись із проханнями про зустріч чи телефонуючи щодо продажів. Принаймні, вони сплачували поштові видатки.

Засновник і генеральний директор компанії – виробника програмного забезпечення Evernote Філ Лібін (Phil Libin) вважає, що проблему вирішують поліпшені системи фільтрації. «Я вже не відповів на 100 тис. електронних листів, – сказав він. – Знаю, що можу навіть не відкривати 90% повідомлень, які отримую електронною поштою. Чи пропускаю я щось важливе? Звісно, що так. Однак це трапляється рідко».

«Лишається проблема зменшення коефіцієнту помилок», тобто частки важливих електронних листів, яких ви не бачите. За словами Лібіна, її легко вирішити за допомогою систем, що визначають, від кого ви хочете отримати повідомлення, а від кого ні.

2. Поширення попереджувальної інформації.

Комп'ютери працюють найкраще, коли ви найменше відчуваєте, що вони взагалі функціонують. Наприклад, сучасні авто мають обчислювальні потужності десятків комп’ютерів давніших головних моделей. Однак здебільшого вони непомітно вишукують проблеми й попереджають водія, тільки-но виявляють неполадки мотору, погане зчеплення на слизьких шляхах, низьку швидкість. Це може допомогти йому вирішити проблему. Можливо, колись автомобільні комп'ютери стануть достатньо потужними, щоб виявляти такі порушення як надсилання повідомлень за кермом.

У персональному інформаційному світі вже є пристрої, як-от смартфони, що змінюють часові пояси, коли ви подорожуєте, чи коригують маршрути за системою глобального позиціонування (GPS) у разі виникнення транспортних проблем. «Обчислення (computing) ставатиме дедалі більш попереджувальним, – сказав мені Лібін. – Вам не доведеться вишукувати речі. Вони самі з’являтимуться перед вами майже у чарівний спосіб. Щоденні періоди, протягом яких ви будете відкритими до певної цифрової інформації, збільшуватимуться, допоки ви взагалі не станете постійно відкритими їй у міру необхідності хоча б невеличкими сплесками».

3. Кращі способи отримати й видати інформацію.

«Ми ще живемо у світі, в якому якщо ви серйозно ставитеся до роботи, то переносите інформацію, отриману телефоном, через клавіатуру, – сказав Kaпoр. – Ми тільки-но починаємо отримувати зручне програмне забезпечення на маленький екран».

Капор Лібін наголошують, що жарти з приводу теперішньої ненадійної системи Siri компанії Apple завадили збагнути, наскільки технологія розпізнавання за голосами близька до того, щоби стати справді корисною, і як швидко буде закрито прогалину, що лишилася до її реалізації. «Схоже, тільки-но буде досягнуто відносно незначного прогресу, як зовсім несподівано ідея запрацює. Цей час вже наближається», – заявив Лібін.

Kaпор сказав мені, що мовлене слово також відіграватиме дедалі важливішу роль у передачі інформації в іншому напрямку – з комп'ютера до користувача. «Чимало було зроблено у Google Glass. Однак його творці, мабуть, мають справу не з тим людським органом відчуття, – вважає Капор. – Всюдисущий пристрій може бути не тим, що ви бачите, а тим, що вам шепочуть на вухо. "Читальним склом" для нього, яке каже вам те, що потрібно знати».

4. Погляд на загальну картину через мапу чи панель приладів.

Винахідник системи Getting Things Done Девід Аллен (David Allen) нині разом із партнерами розробляє програмне забезпечення для «довірчої орієнтаційної мапи» зобов'язань, можливостей, інформаційного контенту, нагадувань будь-якої миті для будь-якої зацікавленої особи. Побіжний огляд виявляє основні завдання й проблеми. «Я можу збільшувати чи зменшувати масштаби деталізації або макровиду, – каже Аллен, – як захочу».

Марк Бернштейн (Mark Bernstein), який застосовував деякі принципи Аллена у своєму програмному ящику Tinderbox (ним я, як і системою Evernote, користуюся щодня), наголошує на важливості поєднання великого й докладного зображень. «Я вважаю, що в цьому суть уроку Девіда Аллена, – написав він мені в повідомленні електронною поштою. – Ви ж не хочете, щоб перед вами постійно майоріли тисячі речей, яких ви бажаєте позбутися. Та час від часу ви повинні мати змогу переглянути весь список. Пошук шляхів зробити вашу інформацією видимою, не даючи їй плутатися під ногами, – велика проблема».

Чи можливо подолати ці виклики? Сучасний світ сповнений скорбот, однак ті, з ким я спілкувався, виловлювали впевненість у чудових перспективах. «З досвіду добре відомо: якщо ти налаштований песимістично, тебе сприймають за розумнішого, – сказав мені Лібін. – Ось чому люди радше слухають і повторюють песимістичні оцінки. Однак песимізм стосовно технологічних успіхів пояснюється в основному браком уяви. Ми бачимо всі проблеми, та не спроможні уявити нові можливості».

«Я не наївний, – каже Лібін, котрий народився в Росії. – Однак довга технологічна дуга схиляється до ще більших див».

Коротка хроніка персональної організації

Історія

2600 до н. е. – стародавні єгиптяни розробити перший практичний календар, у якому були позначені свята та сільськогосподарські сезони.

1760-ті рр. – шведський натураліст Карл Лінней винайшов картотеку.

1880-ті роки – популярним способом зберігання документів стало заповнення шаф із шухлядами.

1971 рік – надіслано перше повідомлення електронною поштою.

1993 рік – для опису Apple Newton MessagePad вигадано термін PDA, що українською мовою довільно перекладається як «особистий цифровий секретар».

2006 рік – загальний обсяг паперових відправлень через Поштову службу США (the U.S. Postal Service) досягнув піку.

Прогноз

2024 рік – персональні пристрої, оснащені функціональними технологіями,  розпізнаватимуть голоси.

Автор: Джеймс Феллоуз

Джерело: The Atlantic

Переклад: Аркадій Сидорук