Трохи критики нових медіа

Трохи критики нових медіа

00:00,
18 Квітня 2014
3410

Трохи критики нових медіа

00:00,
18 Квітня 2014
3410
Трохи критики нових медіа
Трохи критики нових медіа
Що читач отримує в new media сьогодні? Набір коротких текстів, створених авторами, які наркотично залежні від реакції схильної до істерики публіки? 

Заходит как-то прапорщик в комнату отдыха. Видит, боец стоит возле аквариума, и
смотрит на рыбок.

- Что вы тут делаете, товарищ солдат?

- Изучаю влияние высшего разума на низший, товарищ прапорщик. Я глазами поведу
вправо – рыбки плывут вправо, поведу влево – рыбки плывут влево.

- Идите отсюда, товарищ солдат, почитайте лучше газету. Боец ушел. До окончания
личного времени осталось пять минут, и он решил снова зайти в комнату отдыха, а
там стоит прапорщик и монотонно открывает и закрывает рот.

Не поспішаймо сміятися з прапорщика за його рівень розвитку та з автора за баян. Цей текст для того щоб поставити собі запитання: чи не стали ми, журналісти, прапорщиками з анекдоту в надмірному захопленні соціальними мережами?

New media стали чарівним словом для журналістської, тренінгової та академічної тусовки. Спеціальні курси для використання нових медіа, створення нових медіа, розуміння нових медіа... Журналісту зараз важко відбитися від тренінгів, які в його щоденній роботі зводяться до правил використання соцмереж та збільшення уваги до себе в них. 

Формальна причина повального захоплення – переконання що «за новими медіа майбутнє». Реальна – соцмережі не лише модні, з ними легко побачити емоційний результат – кількість «лайків» та «шейрів».

За браком способів оцінки успішності «лайки» та «шейри» стали для журналістів такими ж важливими як для телевізійників – рейтинг. Журналісти, взагалі-то з презирством ставляться до рейтингів, вважаючи їх богом маркетологів та цинічних фінансистів. Поклоніння ж фідбеку з соцмереж – зовсім інша історія. Це модно, хоч принцип той самий – міряємося цифрами і все стає на свої місця. Ціна за таку простоту оцінки більша, ніж здається з першого погляду.

Намагаючись використовувати соцмережі в роботі, ми, журналісти, стаємо заручниками їх правил, точнісінько як прапорщих зі старого анекдоту.

1. Гонитва за увагою

Потрібно багато «лайків» та «шерів»? Ми знаємо як цього досягнути. Дослідження, проведені кілька років тому показали, що найбільшою увагою та найбільшою швидкістю поширення в соцмережах користуються повідомлення, забарвлені гнівом.

Істерія, накачування негативу, перевага «перчених» експертів перед притомними, але «такими, що не дуже говорять» – ця тенденція соцмереж стала очевидною цього року.

Ця ж тенденція з задоволенням перекинулася на стрічки новин та онлайн-телеканали, які назвали себе альтернативою телебаченню. Провокаційні тексти, агресивні «впізнавані» гості – все для привернення уваги.

2. Феномен розсіяної уваги

В соціальних мережах не можна писати багато? Багато букв не читається, думка, яку не можна вкласти в твіттер-повідомлення, потрібна лише занудам.

Результат? Якщо цільовій аудиторії подобаються швидкі тексти, то навіщо витрачати час на пояснення? Значно простіше всі «новини» та коментарі «відстрелити» в стрічку новин – так краще розійдеться. Бажано першими, бажано з фоткою і негативним коментарем.

«Дзеркало тижня» ще так робить? Хай в суботу їх сайт подасть вижимку, ми перепостимо. Або запостимо від себе, все одно їх ніхто не читає.

3. Порядок денний

Аргумент «новина порвала соцмережі» давно переріс редакційні наради. Він став таким же затяганим штампом, який використовується для початку статті, як 10 років тому «останнім часом...».

Звісно, адже стрічка новин фейсбуку знає важливість новини для людей значно краще, ніж редактор. (Якщо редактор має іншу думку – значить стрічка новин його мережі неправильно налаштована).

Але чи можна довіряти визначення важливості тем автоматичній підбірці відгуків наших «друзів»? Тим більше що більшості «друзів» ми не знаємо, хоч маємо підозру, що це – віртуально активні офісні або домашні працівники та (або) такі ж журналісти як і ми. Наскільки якісною є така фокус-група? Мої персональні дослідження показали, що найбільшою увагою «друзів» з мого facebook користується не сайт перекладів іноземної преси, а історії мого німецького боксера з оленячими рогами. Чи ж він не прекрасний?

4. Корозія характеру

Це, мабуть, найбільш жорсткий наслідок захоплення соцмережами.

Відомий соціолог Річард Сеннет називає це «корозією характеру». В одноіменній книжці він досліджує те, як міняється особистість в залежності від роботи. Наприклад, він пояснює як динамічність теперішнього ринку праці назавжди змінила правила, за якими ми будуємо щоденне життя.

Увага соцмереж уже давно – загальноприйнята «планка якості» журналіста. Мене якось колишній журналіст присоромив, коли я назвав давно забутого колегу «збитим льотчиком». Я навіть не встиг вибачитись і пояснити, чому вважаю цей термін похвалою. Мені негайно, на цифрах пояснили скільки фолловерів він має.

Зрештою, логіка в такому підході є: коли повага до авторитетів – «баян», аналіз досліджень – «многа букаф», критерієм визнання і справді залишається вміння «завести» спраглу до негативу та істерії аудиторію. І «завестися» на емоції слідом...

Вперед у минуле?

Можливо, не все так страшно та однозначно. Але брак критичного погляду на роль соцмереж у журналістиці може поховати нові медіа як концепцію.

На початку 2000-х мантрою, яку проповідували медіаактивісти, була теза: «Медіа має стати бізнесом». Після Помаранчевої революції медіа стали бізнесом. І хоча вплив політиків залишився (а минулого року взагалі був диким), загалом медіа працювали за правилами ринку – шукаючи максимальних рейтингів. У тому числі через скандали та чорнуху.

Журналістській спільноті такий бізнес не дуже сподобався (особливо з початком кризи та падінням долара), й народилася нова мантра: необхідно повернути «вдумливого глядача й читача», який «утік в інтернет від телебачення, де немає нічого нового та інтелектуального».

От тільки що цей читач отримує в new media сьогодні? Набір коротких текстів, створених авторами, наркотично залежними від реакції схильної до істерики публіки?

Один приятель (не журналіст) усерйоз взявся за написання програми, що видаляла б зі стрічки новин ключові слова «репост», «де Аваков» та «Тимошенко». Інший почав читати німецьку пресу й викладати переклади, тепер його стрічка цікавіша за новинні сайти. А це вже виклик, який журналістам треба прийняти.

Якщо кожен може стати журналістом, то фаховим журналістам потрібно бути інакшими.

Шляхів багато, всі вони передбачають уповільнення ритму і збільшення часу для збору інформації та побудови образів – кому що ближче. Як спокійно сказав мені, дискутуючи про нові медіа, немолодий ведучий британського телеканалу: «Ця істерія в соцмережах робить нашу роботу ще більш важливою». Журналісти можуть стати експертами, які пояснюють події, виставляють планку якості текстів, а не тільки поширюють та коментують знахідки й події. Якщо раніше аудиторія потребувала заповнення інформаційного вакууму, то зараз шукає можливості зорієнтуватися на тлі білого шуму новин, повідомлень, коментарів.

І це не українське ноу-хау, погляньте лиш на найбільш перспективні онлайн-проекти www.Nautil.us чи Essays. Чи погугліть Web 3.0. Для цього не потрібно проходити тренінги. Але це важче. 

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Фото: fordhamnotes.blogspot.com
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2023 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду