Хай там який уплив матиме угода із придбання компанією AOL інтернет-видання The Huffington Postна майбутній розвиток медіаринку, вже зрозуміло: це злиття стимулюватиме подальше розростання низькооплачуваного сектору медіа, що охопить ще більшу кількість журналістів. Це зашкодить не лише людям, які збирають, пишуть і редагують новини, але й читачам, слухачам і глядачам цих новин, - пише у своїй колонці в газеті Los Angeles Times журналіст Тім Раттен.

- Щоб зрозуміти, що ж такого поганого в цій угоді, слід абстрагуватись як від захоплених описів останнього відчайдушного поривання AOL урятуватись від забуття, так і від захоплення талантами Аріанни Гафінґтон (на фото), яка зуміла лише за шість років привести свій інтернет-проект до такого запаморочливого успіху.

Медійно насичене середовище, в якому ми живемо, називають «інформаційною епохою», хоча фактично це «епоха даних». Інформація – це дані, організовані в такий спосіб, щоб бути зрозумілими. Журналістика – інформація, яку збирають і аналізують у такий спосіб, щоб люди могли нею скористатись. Попри те, що AOL і The Huffington Post декларують наміри завойовувати увагу аудиторії онлайн-журналістикою, поки що те, що вони дають читачам, - це «контент», над яким ще треба попрацювати, аби він вважався журналістикою.

Згадаймо попередні придбання AOL – національну мережу локальних новинних сайтів Patch та кілька невеликих аналітичних інтернет-видань. Якість цих видань дуже різниться, але найкращі з них – очолювані журналістами, які втратили роботу в кадрових і ринкових пертурбаціях останнього десятиліття. Зарплати в цих редакторів-журналістів такі, які мали репортери-початківці провідних газет тридцятирічної давнини. А дописувачам цих інтернет-видань платять за статтю щонайбільше 50 доларів.

Результати наочно підтверджують стару як світ істину: за що заплатив, те й матимеш. Найкращі матеріали видань Patch робляться досвідченими журналістами, які працюють за ідею чи з розпачу. Невідомо, що буде, коли це джерело дешевої та якісної робочої сили буде вичерпане (а це неодмінно станеться одного дня), але я думаю, що нічого хорошого.

Це підтверджують слова виконавчого директора AOL Тіма Армстронґа про напрямок, у якому розвиватимуться видання компанії. Зокрема, їх редактори будуть зобов’язані оцінювати всі новини за критеріями потенційного трафіку й доходу, який вони можуть принести, а потім уже  якості та суспільної важливості. Рішення про публікацію прийматиметься з огляду на «рентабельність» матеріалу. Кожен журналіст, що працюватиме у виданнях AOL, муситиме писати від п’яти до десяти текстів на день.

Погляньте на пріоритетні критерії, що на них зважають більше, ніж на якість тексту та суспільний інтерес, і ви зрозумієте різницю між журналістикою й контентом. Це може початися з експлуатації журналістів та редакторів, та неминуче закінчиться експлуатацією аудиторії.

Інша сторона сумнівної угоди – The Huffington Post, диво новомедійної винахідливості, що поєднує майстерність редагування текстів таким чином, аби притягти якомога більше трафіку з пошукових серверів, із масовим використанням безкоштовної робочої сили. Величезна кількість контенту  The Huffington Post творять коментатори. Винагородою за їхню працю є лише можливість висловити свою думку. Решта контенту – переважно «агрегована» (сиріч, украдена) з сайтів газет і телевізійних каналів, які платять своїм журналістам за збирання і редагування новин.

The Huffington Post – чудово «упакований» продукт із особливим чуттям до задоволення культурних та розважальних смаків своєї приголомшливо ліберальної аудиторії. Бізнес-модель цього ресурсу можна уявити як галеру, що урухомлюється рабами-веслярами, під орудою піратів. Той факт, що засновниця ресурсу Аріанна Гафінґтон отримає від угоди з AOL не менше ста мільйонів доларівособистого прибутку, змушує по-новому поглянути на полум’яну критику The Huffington Post на адресу плутократів з Волл Стрит, корумпованих капіталістів та влади, байдужої до потреб середнього класу й безробітних.

Насправді AOL та Тhe Huffington Post просто переносять до нових медіа те найгірше, що було в індустріальному капіталізмі – потогонки, шалений темп роботи, величезні прибутки для власників і розпач тяжко експлуатованих робітників. Хіба що дитячої праці немає – хоча, якби вона давала більше хостів і хітів…