Автор – Жанна Безп’ятчук, «Український тиждень»

Коли в січні у Південному Судані відбувався референдум, у бідних кварталах сусідніх африканських країн люди не знали ні про нього, ні навіть про те, де той Судан. Там немає інтернету. Коли почалися революції в Тунісі та Єгипті, цілі громади прилеглих країн збиралися дивитися на сайті YouTube відеоролики, щоб дізнатися, що ж там діється. Про роль соціальних медіа в сучасному світі Тиждень спілкувався з відомим британським медіа-експертом, журналістом Майклом Бініоном, який відвідав Україну в межах спільного проекту Британської Ради в Україні та Книгарні «Є» «Європейський досвід: Сполучене Королівство».

Народження нової сили

У. Т.: Ви згодні, що настав час дещо переосмислити роль класичних медіа? У Єгипті Twitter і Facebook, а не професійні журналісти забезпечували ту інформацію, яка спонукала людей повстати. 

– Це так. Журналісти реально заплуталися в тому, якою має бути їхня роль, а надто в країнах, де вони виконують доволі сумнівну функцію, обслуговуючи правлячий режим. Більшість арабських урядів досі не усвідомлюють сили соціальних медіа, які не можна контролювати. Західні ЗМІ не розуміють, як використовувати цей ресурс. Соціальні медіа – це форма прямої демократії. Проте велика проблема полягає в тому, що чимало з написаного там є або неправдою, або дуже суб’єктивним, емоційним, фрагментарним. 

У. Т.: Соціальні медіа можуть потіснити класичні, спричинити відмирання кар’єрної журналістики? 

– Не думаю. Професіональний класичний журналіст збереже свою роль за нових умов. Завдання традиційних ЗМІ – ознайомитися з інформацією з десятків та сотень джерел і вибрати те, що є важливим, правдоподібним та осмисленим. Журналісти презентують читачам загальну картину новин, здійснюючи при цьому жорсткий відбір інформації. Коли люди покладаються на блоги, соціальні мережі, вони не знають напевне, які з них варті довіри. І ось саме тут на арену виходять класичні ЗМІ.

Соціальні медіа придатні для організації миттєвої комунікації великої кількості людей, яких щось об’єднує. Але вони не спроможні зарадити у вирішенні політичних проблем. Facebook не пояснить, як допомогти бідним людям чи гарантувати економічне зростання. Такі медіа можуть порушити питання, але не забезпечать консенсусу, який потрібен для їх вирішення. У соціальних мережах усі говорять одночасно. За таких умов непросто вийти на щось конкретне. 

У. Т.: Тобто встановлюється певний функціональний поділ у медіа-середовищі: одні допомагають почути всіх, інші – зрозуміти процеси і явища?

– У будь-якому разі ви не можете покладатися лише на якийсь один вид медіа. Інформація поширюється різними каналами. Традиційні газети, на мою думку, зберігають свої функції – це аналіз, рефлексії. Таким чином, сучасний журналіст має тримати в голові різні канали інформації. Треба, скажімо, знати блогерів, які пишуть на певні теми й володіють цінними даними, слухати політичні дебати на ТБ. Бо нині політика часто робиться на телебаченні, а не в парламентах. Свою роль зберігають нішеві, спеціалізовані журнали, важливі для тих, хто ухвалює рішення.  

Іти в люди

У. Т.: Яку роль соціальні медіа відіграють у Лівії? 

– Люди там мають мобільні телефони. Вони посилають один одному меседжі. Facebook і блоги там не розвинулися. Країна отримує великі прибутки від продажу нафти, проте лівійське суспільство не є технологічно просунутим. Ось чому молодь у такому розпачі. Вона політично й соціально більш свідома й зріла, ніж система Каддафі. У Лівії повстали звичайні люди. Найосвіченіші лівійці можуть подорожувати, багато хто працює за кордоном. Але прості громадяни не мають куди вирватися звідти. Тому в них такий відчай. Особливо в Бенгазі. Це приклад більш-менш класичного повстання проти диктатури, а не твіттер-революції. 

У. Т.: Сьогодні часто й журналісти, й інші люди, коли мають зібрати інформацію про життя певної країни, суспільства, йдуть не на вулицю, як вчили всі майстри пера, а у Facebook… 

– Насправді це соромно. Дуже соромно, оскільки у Face­book неможливо оцінити надійність того, хто розміщує якусь інформацію. Коли ви виходите на вулицю, то можете побачити, чи варта довіри людина, чи справді вона репрезентує щось або когось, чи керується здоровим глуздом, чи знається на тому, про що пише. Проаналізуйте, скільки треба витратити часу, щоб залишити великі коментарі на Facebook. Доволі часто ті, хто це робить регулярно, є найгаласливішими, найрадикальнішими чи найповерховішими. Спиратися лише на електронну комунікацію – величезна помилка. Телефон та інтернет – швидко й дешево, але це не дає повної і глибокої картини реальності. Ви маєте досягти балансу в розумінні ситуації. Для цього треба поговорити з великою кількістю людей. Якщо медіа цього не роблять, то який сенс у їхньому існуванні? 

У. Т.: Який вплив соціальні медіа можуть мати на розвиток Росії, країни, з якою ви близько знайомі? 

– Певною мірою вони можуть щось змінити й там. Але маю зауважити, що російська влада значно толерантніше ставиться до соціальних медіа, ніж лівійський чи колишній єгипетський режим. Вона розуміє, що це потрібно молодим людям. Ми говоримо про освічену молодь, а не про пенсіонерів, вихованих у брєжнєвському дусі. Російські високопосадовці активно використовують соціальні медіа для власних цілей, приміром, у діяльності провладного молодіжного руху «Наші». Думаю, що соціальні медіа там відіграватимуть більшу роль у викритті корупціонерів. І водночас влада соціальних медіа в певних країнах є обмеженою. Велике значення має те, наскільки політики залежать від громадської думки. У Великій Британії, коли розгортається якась велика інформаційна кампанія в соціальних медіа, політики зобов’язані дати відповідь. Вони відчувають, що мусять це зробити, бо мовчання матиме наслідки. Якщо російські чи українські можновладці можуть просто ігнорувати медіа, то британські так бояться бути непереобраними, що починають реагувати.  

У. Т.: Яку роль соціальні медіа відіграли в скандалі 2009 року навколо зловживань британськими парламентаріями правом на відшкодування своїх витрат?

– У цьому скандалі велику роль відіграли якраз не соціальні, а класичні друковані медіа: The Daily Telegraph, The Sun,The Mirror, які мають значно більший вплив. Якщо така гаряча тема потрапляє в газети, звідти вона може перейти на радіо чи телебачення. Коли щось навіть дуже важливе буде опубліковане лише в соціальних медіа, немає жодної гарантії, що тема піде далі. Але це залежить від ситуації в країні. У Єгипті під час революції іноземні журналісти читали саме соціальні медіа, бо класичні ЗМІ публікували лише пропаганду Мубарака.

Біографічна довідка

Майкл Бініон –  відомий британський журналіст, публіцист, медіа-експерт. У 1967-му став першим британським лектором у радянських країнах, працюючи в Британській Раді у Мінську. У 1971–2009 роках – журналіст газети The Times, зокрема спеціальний кореспондент у Москві (1978–1982), Бонні (1982–1985), Вашингтоні (1985–1989) та Брюсселі (1989–1991). До Лондона повернувся на посаду редактора міжнародного відділу The Times. Автор книжки «Життя в Росії» (1983). Читає лекції в Королівському коледжі оборонної політики та Нью-Йоркському університеті

«Український тиждень»