Після 25 травня іноземні ЗМІ активно пишуть про нового українського президента. Цікаво, що під час Євромайдану увага приділялася здебільшого опозиційній трійці – Яценюку, Тягнибоку, Кличку, а також Тимошенко. Іноземні журналісти ще наприкінці лютого почали розмірковувати, хто стане новим президентом, однак у цих роздумах ім’я Порошенка майже не траплялося. Зараз ситуація інакша – більшість видань пише про те, що такий вибір українців абсолютно зрозумілий і прогнозований.

Журналісти вправляються в оригінальності, добираючи епітети та прізвиська Порошенку: «шоколадний король», «цукерковий магнат», «бізнесмен-кондитер», і, мабуть, найбільш оригінальне – «український Віллі Вонка» (так звали головного героя книжки та фільму «Чарлі і шоколадна фабрика»). Порошенка характеризують у першу чергу як прагматичного менеджера, який підтримує європейський напрям розвитку, але в той же час є політиком, із яким буде домовлятися Росія. Наголошують, що він упевнено провів виборчу кампанію і, на відміну від попередніх двох президентів, представляє Центральну Україну, а не Східну чи Західну.

Висвітлюючи результати виборів в Україні, іноземні аналітики підкреслюють: незважаючи на російську істерію довкола українських «фашистів», кандидати від правих сил отримали не більше 2% голосів виборців – значно менше, ніж націоналісти на виборах до європейського парламенту. «Якби європейці голосували так, як українці, то Європа могла б розраховувати на більш безпечне та благополучне майбутнє», – написав Тімоті Снайдер у статті «Україна: протиотрута для фашистів Європи?».

Європейські політики вже заявляли, що після виборів не слід очікувати політичного раю, на цьому наголошують й іноземні ЗМІ. Новому президенту, який одержав тріумфальну перемогу в першому турі, немає коли святкувати: необхідно вирішувати багато проблем.

Пріоритет № 1: східні регіони

«Пан Порошенко має використати отриману легітимність для того, аби вирішити невідкладні проблеми країни. Наведення порядку на сході – це нагальний пріоритет», – пише Financial Times у статті «Порошенко відкриває двері для України».

Видання зазначає, що продовження воєнної операції може призвести до загибелі мирних жителів. «Замість проводити воєнну операцію, Порошенко мав би взяти паузу та перевірити готовність Володимира Путіна докласти спільних зусиль для зняття напруги». FT песимістично констатує: «Чи зможе Порошенко бути президентом всієї України, залежатиме від Росії. Порошенко сказав, що він готовий вести переговори з Путіним, назвавши його ключовим партнером. Побачимо, як відповість Путін».

Той факт, що російський президент визнав результат виборів – уже важливий крок у встановленні миру в Східній Україні та припиненні воєнної агресії з боку Росії, зазначають європейські ЗМІ. А Порошенко обрав неправильну риторику, в першу чергу націлену на терористів, йдеться у статті на сайті Carnegie Europe : «Якщо він хоче розірвати коло насилля, то має змінити методи і сконцентрувати свої зусилля на круглих столах, які почалися ще до виборів, але у нерішучій манері. Урок із конфліктів в інших країнах такий – влада має вести діалог із представниками озброєних формувань».

Зараз Петро Порошенко має запевнити населення на сході, що він буде дослухатися до їхніх економічних та політичних інтересів. «Якщо йому вдасться, це зменшить підтримку озброєних сепаратистів», – видання Brookings у статті «Три виклики Петра Порошенка». Загалом у багатьох іноземних публікаціях відчутна необізнаність щодо подій у східних областях, а також невизначеність понять: кого називати терористами, сепаратистами (що характерно і для наших ЗМІ), які сили відкрито можна називати російськими. Деякі журналісти намагаються уникати категоричних оцінок щодо ролі Росії: складається враження, що це радше брак інформації, а не систематичне приховування фактів.

«Порошенко гратиме у ризиковану гру, – пише видання International Business Times, – якщо він швидко розпочне економічну інтеграцію з Європою, то ризикує розлютити Володимира Путіна та втратити постачання газу й нафти. Але якщо він заспокоїть Росію, то може втратити пакети економічних реформ, які мають стимулювати економічне зростання в Україні у довгостроковій перспективі». Таким чином, Петро Порошенко буде балансувати – рухатися до Європи, намагаючись не дратувати Путіна.

У той же час Тімоті Снайдер вважає, що ЄС має дати Україні формальний статус кандидата до Євросоюзу й оголосити, що вона може стати повноправним членом через, скажімо, 10 років – якщо буде відповідати адміністративним та політичним критеріям. У цьому випадку, вважає історик, відбудеться дві речі: по-перше, Україна, як до неї Польща та інші, матиме хороший стимул для ліквідації корупції. По-друге, міжнародні інвестори, включаючи росіян (які зараз залишають Росію), прийдуть до України.

Поганий чи хороший олігарх?

Вирішення ситуації в Східній Україні – не найголовніше завдання Порошенка, пише The Economist у статті «Солодка Перемога. Шоколадний магнат перемагає в Україні». Найскладніше – це подолати корупцію та олігархічну систему в Україні, тобто ту систему, в якій брав участь сам Порошенко.

«Корупція попереднього уряду була настільки приголомшливою, що деякі вважають, начебто покращення можна досягти досить легко, – йдеться у статті The Washington Post, – Європейський посол зазначив, що з державного бюджету могло бути вкрадено близько 70 мільярдів доларів за останні 5 років. Якщо зменшити цю корупцію хоча б на 20%, то влада одержить таку ж суму, яку має надати МВФ».

Але питання залишається в тому, чи зможе Порошенко приборкати олігархів? Багато років всі вони користувалися дешевою енергією, прибутковими та непрозорими державними закупівлями і доступом до неконкурентоспроможних російських ринків.

Guardian у статті «Україна: голос за Європу» теж наголошує на тому, що Порошенко хоча і є «кращим із гірших», все одно олігарх – представник того класу, який українські революціонери прагнули прибрати з політики. Фактично йому треба знищити ту систему, в якій бізнес Порошенка процвітав.

«Це непроста робота, однак Порошенко, який ризикував життям на барикадах Майдану, можливо, має мужність, щоб виконати її. Західні союзники повинні заохочувати його – якщо він зазнає краху, звичайні українці знову будуть розчаровані, а їхня країна безповоротно розвалиться», – пише The Economist.

З іншого боку, західні автори наголошують, що Порошенко дещо відрізняється від типових українських мільярдерів: «Порошенко зробив свої статки не в час туманних пострадянських приватизацій, замість цього збудував свою шоколадну імперію з нуля. Його цукерки, подібно до шоколаду Віллі Вонки, продаються у кожному кіоску країни, допомагаючи утвердити його образ “доброго олігараха”», – пише Global news. Багатство Порошенка є плюсом, оскільки він не використовуватиме владу для персонального збагачення, що суттєво відрізняє його від попередніх керівників.

Образ «доброго олігарха» суттєво затьмарює відмова Порошенка продавати 5-й канал, яку не обійшли увагою ЗМІ. Time присвятив цій темі окрему публікацію «Новий лідер України чіпляється за свій телеканал». «Як і сам Порошенко, політика каналу завжди була спрямована на інтеграцію України із Заходом – ця позиція викликала гнів у мільйонів людей на сході та півдні, де жителі виступали за більш тісний зв’язок із Росією», – пише Time. Видання цитує політконсультанта Тараса Березовця, який зауважує, що жоден президент в історії України не володів напряму таким крупним ЗМІ: «Але це його улюблена іграшка. Якщо він колись і погодиться її продати – в чому я сумніваюся – це буде останнє, що він продасть».

Порошенко не змінить Україну, бо вона вже змінилася само по собі

Україна має сумний рекорд у марнуванні історичних можливостей, пише The Economist: «Вона мало що зробила зі своєю незалежністю, яку отримала майже випадково у 1991 році. Вона змарнувала шанси, створені Помаранчевою революцією. Вона може зробити нездорову спробу змарнувати можливості знову».

Іноземні журналісти намагаються зрозуміти, чи допустять самі українці марнування цих шансів. Наметове містечко продовжує стояти на Майдані Незалежності, пише New York Times: «Декілька сотень демонстрантів, деякі озброєні, кажуть, що вони тут залишаться, доки цілей протесту не буде досягнено. Ніхто не впевнений, коли саме цей момент настане, але є спільна згода, що це явно не момент обрання нового президента».

Цікаво описує нинішню ситуацію в Україні видання The National Interest. Автор Метью Ройанський (Matthew Rojansky) пише, що найглибший розкол у країні не на Донбасі – а в самому Києві: між тими, хто почувається відповідальними за революцію, і тими, хто готовий повернутися до своїх звичних справ. Частина активістів продовжує утримувати барикади, інспектувати транспорт, проводити тренування: «Серед напіввпорядкованого хаосу, серед тимчасових пам’ятників загиблим демонстрантам і серед наметів місцеві заможні жителі чи відвідувачі йдуть у своїх справах, наче нічого не відбулось: купують морозиво, роблять фото, заходять у магазини».

Це сюрреалістичне співіснування жорсткої реальності Майдану і нормального життя, пише автор, навряд чи зможе довго продовжуватися в Києві, так само як стан громадянської війни на південному сході навряд чи дозволить українським новим лідерам, включаючи Порошенко, повернутися до звичної політики.

«Перемога Порошенко навряд чи принесе значні зміни, бо Україна змінилася вже сама по собі, заперечуючи традиційний політичний клас – включаючи Порошенка і кожного з його суперників», – зазначає автор.

В цілому, характер висвітлення перемоги Порошенка можна назвати вичікувальним – очікування дій не лише від майбутнього президента, але й від Росії. Загальні настрої щодо Порошенка нейтральні, іноді позитивні. Незважаючи на його олігархічне походження, іноземні ЗМІ висловлюють сподівання, що завдяки своїм менеджерським здібностям та вмінням домовлятися він принаймні зможе зупинити поглиблення кризи. Але чи зможе реформувати країну? Тут лише сумніви. Тим не менш, у західних медіа простежується більше уваги до заяв нової влади України – адже раніше складалося враження, що долю України вирішують лише ЄС, Росія, США, а не вона сама.