Протягом останніх місяців спостерігаємо стабільний тренд: матеріали про Україну з’являються у провідних англомовних виданнях. Можна з упевненістю говорити, що така ситуація триватиме аж до саміту у Вільнюсі, який відбудеться наприкінці листопада цього року. І що ближче саміт – то більше уваги приділяється українському питанню. Додатковий інтерес стимулюють різні інформаційні приводи. Влітку таким приводом була шоколадна війна між Україною й Росією. Зараз нову хвилю аналітичних матеріалів спровокувала Ялтинська конференція, яка відбулася наприкінці вересня і яку відвідало чимало англомовних журналістів.

У полі зору британських і американських журналістів – знову справа Юлії Тимошенко. Якщо два роки тому вони писали про деталі судового розгляду і гаряче обговорювали винесене рішення, то цього разу головна інтрига точиться навколо питання, чи звільнить Віктор Янукович колишню екс-прем’єрку, що є однією з умов для підписання угоди про асоціацію між Україною і ЄС. Журналістів більше цікавить ганебний випадок вибіркового правосуддя, який стався в одній із європейських країн, аніж власне ситуація в цій країні й загальний контекст. З’явилося кілька статей, у яких успішне підписання угоди про асоціацію між Україною і ЄС ставиться в пряму і єдину залежність від вирішення питання про звільнення Юлії Тимошенко.

Другий момент, на який звертають увагу англомовні журналісти – це протистояння між Росією й Україною, а правильніше сказати – між Росією і ЄС за Україну. Конфлікт дав підстави покритикувати Володимира Путіна та його політику. Британські й американські медіа, звинувачуючи Володимира Путіна у політичному шантажі, тискові й неадекватному зовнішньополітичному курсі, продемонстрували неприязнь до Росії, яка існує не лише в інформаційному просторі, а й у західноєвропейському й американському суспільствах загалом.

Дехто з журналістів висловив думку, що Росія своїми діями підштовхує Україну в напрямку до ЄС. Жорстка політика Володимира Путіна стає додатковим аргументом, чому Україні варто триматися подалі від Митного Союзу і співпрацювати з Європою. Більше того, утиски України з боку Росії підштовхують до зближення також і ЄС: європейські країни прихильніше розглядають асоціацію, мотивуючи це тим, що вони мають захистити Україну від загарбницьких планів Володимира Путіна.

Загалом британські й американські журналісти продемонстрували неглибоке висвітлення українського питання, обмежившись трьома тенденціями, окресленими вище. Лише деякі (The Economist, The Financial Times, The Washington Post) подавали контекст і передісторію україно-російських відносин, згадавши хоча б про недавній шоколадний конфлікт і загрозу торгової війни, писали про переваги й недоліки для України від співпраці з тим або іншим інтеграційним об’єднанням.

Справа Тимошенко та інші страхи Європи

Майже у всіх проаналізованих англомовних матеріалах, які вийшли друком або з’явилися на сайтах видань, була хоч якась згадка про справу Юлії Тимошенко. У таких виданнях, як The New York Times і The Telegraph, вийшли статті, що повністю стосувалися проблеми вибіркового правосуддя в Україні і в яких журналісти закликали якнайшвидше звільнити Юлію Тимошенко. У протилежному випадку, на їхню думку, підписання угоди про асоціацію між Україною і ЄС зазнає поразки.

The New York Times опублікувала колонку колишнього посла США в Україні Стівена Пайфера (Steven Pifer), який найбільше уваги приділив стосункам між Віктором Януковичем і Юлією Тимошенко. Автор стурбований проблемою політичних в’язнів в Україні і вбачає в ній головну загрозу не лише для двосторонніх відносин між Україною і ЄС, а й для майбутнього України в цілому. Він звинувачує Віктора Януковича у негнучкості щодо вирішення питання Тимошенко, що суперечить європейським цінностям і негативно позначається на процесах реформування законодавчої та інституційної систем України. «Головне питання зводиться до того, чи захоче Янукович всупереч персональній антипатії до Тимошенко звільнити її? Або ж він буде ризикувати, розраховуючи на те, що зробив достатньо, аби відповідати висунутим вимогам ЄС без звільнення Тимошенко? Ризик дуже великий, а ціна прорахунку – висока», – пише Стівен Пайфер.

За словами автора, небажання звільнити Юлію Тимошенко коштуватиме Вікторові Януковичу більше, аніж просто зірване підписання угоди про асоціацію. Похитнеться його репутація, що не додаватиме шансів на перемогу в майбутніх президентських виборах. Окрім того, постраждають представники українського бізнесу, які не зможуть розраховувати на вільний європейський ринок. Насамкінець, Україна втратить альтернативу Митному Союзу і буде змушена піти на зближення з Росією.

У британському виданні The Telegraph було опубліковано дві статті, в яких дійовими особами виступили Віктор Янукович і Юлія Тимошенко: «ЄС: звільніть Юлію Тимошенко або забудьте про угоду» і «Україна попереджає, що питання Тимошенко не повинно стати перешкодою для підписання надважливої угоди». Із заголовків видно, що матеріали представляють протилежні точки зору учасників євроінтеграційного процесу: України і ЄС.

У першій статті британський журналіст Алекс Спілліус (Alex Spillius) називає ув’язнення Юлії Тимошенко головною перешкодою на шляху до підписання угоди про асоціацію. На підтвердження цієї думки він наводить слова єврокомісара Штефана Фюле, який вважає питання Юлії Тимошенко одним із найважливіших, проте зауважує деякі позитивні зрушення в цьому напрямку. Критичним у матеріалі є лише заголовок. Натомість зміст статті, зважаючи на наведений коментар, не є настільки негативним у прогнозах для України. «Беручи до уваги 46-мільйонне населення України і стратегічне розташування поблизу Росії, представники ЄС розглядають угоду як один із найважливіших кроків у розширенні ЄС із початку 2000 року, коли до ЄС приєдналося кілька східноєвропейських країн. А для України це означає рух на захід від Росії», – зазначає автор.

Журналіст The Telegraph Метью Дей (Matthew Day) у своїй статті нарешті представив погляд української сторони на перспективи звільнення Тимошенко, оскільки в більшості публікацій подавалася думка лише ЄС і жодної реакції від України. Він провів інтерв’ю з прем’єр-міністром України Миколою Азаровим, який зазначив, що інтереси одного ув’язненого політика не можуть стати на заваді інтересам всієї України. «Серйозні політичні рішення, які є історично важливими, не приймаються в такий спосіб. Одна людина не може гратися долею українського народу. Українці не пробачать тим, хто відмовиться підписати угоду», – журналіст наводить цитату Миколи Азарова. Метью Дей обмежується констатацією позицій двох сторін і не робить власних висновків. Він згадує про тиск із боку Росії, яку називає «колишньою імперською силою».

Побіжні згадки про необхідність звільнення Юлії Тимошенко також можуть трапитися в матеріалах The Guardian, The Economist, The Financial Times, The Washington Post, The Independent. Журналісти цих видань рішення у справі Юлії Тимошенко ставили в один ряд із такими проблемами, як неналежний захист прав людини в Україні, високий рівень корупції і недотримання принципу верховенства права. Наприклад, автор видання The Independent Енджолі Лістон (Enjoli Liston) називає Юлію Тимошенко «символом вибіркового правосуддя». Журналіст видання The Guardian Шон Волкер (Shaun Walker) пише, що курс на євроінтеграцію є чи не єдиним питанням, у якому більшість українських політиків дійшли згоди. Натомість у ставленні до звільнення Юлії Тимошенко представники української політики не виказують одностайності, що, на думку автора, гальмує процес переговорів із ЄС.

Роман Олеарчик, який пише для The Financial Times, вважає, що компромісом може стати дозвіл на лікування Юлії Тимошенко в Німеччині, проте говорити про зняття обвинувачень Віктор Янукович не готовий. У ще одній статті журналіст змальовує економічну ситуацію, яка панує на українському ринку. Від несприятливого податкового режиму, непрозорого законодавства й недосконалого правосуддя страждають не лише українські, а й іноземні підприємці. «Агресивні корпоративні рейдери експлуатують слабке законодавство і непередбачуваність судової системи, щоб відібрати бізнес і активи навіть у відомих іноземних інвесторів. […] Якщо іноземні інвестори й надалі матимуть справу з такими операційними ризиками, то підписання угоди з ЄС навряд змусить їх інакше подивитися на інвестиційний клімат в Україні», – додає журналіст.

Безперечно, справа Юлії Тимошенко є наріжним каменем у переговорах між Україною та ЄС. Проте дивним виглядає той факт, що журналісти багатьох видань однобоко поставилися до теми асоціації. Не було проаналізовано інші проблеми на шляху до підписання угоди. Журналісти також не подавали контексту. Елементарним доказом цього є відсутність гіперпосилань на матеріали дворічної давнини, які з’явились у багатьох англомовних виданнях і в яких детально розглядалася справа Тимошенко.

Остання агонія Росії

У своїх матеріалах американські і британські журналісти відверто критикують політику Росії відносно України. Володимира Путіна розглядають як політика, який бажає об’єднати під патронатом Росії колишні радянські республіки, застосовуючи для цього силу (як у випадку з Грузією) або політичний шантаж. Усі журналісти зазначають, що залякування України є неадекватною реакцією Росії на можливість повної втрати контролю над сусідньою державою. Для авторів англомовних видань не секрет, що все це робиться російською стороною, аби залучити Україну до власного інтеграційного об’єднання – Митного Союзу, який часто називають праобразом СРСР.

«Кремль попереджає Україну, що у разі підписання запланованої угоди про вільну торгівлю з ЄС країна опиниться у фінансовій катастрофі, також існує загроза руйнування держави. Росія робить останні агоністичні випади, щоб зірвати підписання угоди», – пише Шон Волкер, журналіст The Guardian. Автор наводить цитати радника президента Росії Сергія Глазьєва, проте у загальному контексті вони виглядають як істерія й необґрунтовані погрози. Наприклад, на думку Сергія Глазьєва, після підписання угоди про асоціацію в Україні можуть загостритися сепаратистські протистояння між україномовною й російськомовною частинами населення. Ба більше: він зазначає, що Москва готова втрутитись у вирішення потенційного конфлікту, якщо того потребуватимуть так звані проросійські регіони. Варто додати, що необґрунтовані заяви Сергія Глазьєва викликали неприховану іронію як в українських, так і в іноземних журналістів. У багатьох матеріалах після поданих коментарів Сергія Глазьєва слідувало пояснення щодо позиції Росії у відносинах з Україною.

Якщо Шон Волкер утримався від власних коментарів, то його колеги з The New York Times Ніалл Фергюсон (Niall Ferguson) і П’єрпаоло Барб’єрі (Pierpaolo Barbieri) висловлюються критичніше на адресу Росії: «Доки Барак Обама возиться з Сирією, Росія знову демонструє зуби – і не лише на Близькому Сході, де Володимир Путін веде боротьбу за роль політичного лідера, а й у сусідніх країнах». Журналісти погоджуються, що всі коментарі Володимира Путіна і його прибічників про важливість вступу України до МС є політичним шантажем. На підтвердження цієї думки вони наводять коментар Петра Порошенка: «У минулому ми обрали Росію, а не Європу. І що це нам принесло?». З тону статті очевидно, що автори The New York Times симпатизують ЄС. Більше того, вони переконані, що Україна все ж обере ЄС, наслідуючи приклади Польщі, Болгарії та Румунії, які вже є членами союзу і користуються перевагами євроінтеграції. «На те, щоб Україна відповідала стандартам ЄС, знадобиться час. Цей процес буде непростим. І якщо альтернативою йому є повернення до жорстокого контролю з боку відродженої Російської імперії, то жертви, пов’язані з асоціацією з ЄС, варті того», – підсумовують журналісти.

«Росія дуже хоче, щоб Україна залишилась у її таборі, проте час спливає. […] Уряд Володимира Путіна використовує методи образ, пустих попереджень і перешкод на митниці, бажаючи нав’язати власне рішення», – пише Вілл Інглунд (Will Englund), журналіст американського видання The Washington Post. За словами автора, стратегія Росії – це метод батога. Далі він наводить коментарі Віктора Пінчука і Миколи Азарова, які ще раз підтверджують цю думку. На відміну від попередніх колег, Віл Інглунд нарешті згадав про переваги для України від співпраці з МС і з ЄС. Наприклад, він пояснює, що втрата торгівельних зв’язків із Росією негативно позначиться на економіці України, оскільки Росія є її головним партнером. Окрім того, співпраця з Росією передбачає можливе врегулювання газового питання. З іншого боку, ЄС пропонує довгострокові переваги, серед яких «цінності прозорості і верховенство права» і правових реформ, додає журналіст.

Прикметно, що більшість іноземних журналістів пропонують своїм читачам дуже узагальнену та часом очевидну інформацію без заглиблення у приклади, економічні показники і пояснення. Це свідчить про те, що інтерес до українського питання хоч і присутній в англомовних медіа, проте є поверховим: їх цікавить формальне протистояння між ЄС і Росією та справа Юлії Тимошенко.

Подякуйте Росії за євроінтеграцію

«Вперше в історії понад 50% українців підтримали євроінтеграцію, а менше 30% – підтримали відносини з Росією. Дуже вдячні за це панові Глазьєву», – таку цитату Петра Порошенка використав журналіст The Guardian Шон Волкер. Із цією ідеєю солідарні інші автори.

Колишній посол США в Україні Стівен Пайфер написав у The New York Times, що ЄС та його індивідуальні члени можуть прихильніше поставитися до України і взяти на себе роль захисника від тиску з боку Росії.

Видання The Economist в одному зі своїх матеріалів представило Україну як приз, за який змагаються Росія і ЄС: «На щастя, завдячуючи недоречному шантажу з боку Володимира Путіна, приз отримає Європа».

Ще одна стаття в The Economist під назвою «Непоступливість Росії сприяє інтеграції України до Європи» продемонструвала глибший аналіз ситуації. «Володимир Путін, Президент Росії, заслуговує на найвищу відзнаку від України. За останні місяці він зробив для євроінтеграції України більше, аніж будь-який український політик протягом останніх 20 років. Він поклав край невизначеності країни, консолідував зусилля еліти і мобілізував європейських політиків», – пише американський журналіст. Готуючи свій матеріал під час Ялтинської конференції, він зауважив, що на форумі від російської сторони був присутній лише Сергій Глазьєв. Промову Глазьєва журналіст називає «ідеальним прикладом “м’якої влади” Кремля, яка б мала підштовхувати Україну до Євразійського Союзу, а натомість має протилежний ефект».

Журналіст The Economist пояснює, що справжні інтереси Віктора Януковича, який наполегливо просуває курс євроінтеграції, криються в іншому. Він турбується про те, щоби зберегти у своїх руках владу, а не про майбутнє країни. «Країна перебуває на межі банкрутства, що є результатом корупції й недосконалих реформ. І не за горами вибори 2015 року. Янукович потребує або російських грошей, або асоціації з ЄС, що відкриє шлях до грошей від МВФ. Угода з ЄС видається меншим злом», – додає автор. За словами журналіста, українські олігархи, підтримуючи євроінтеграцію, також переслідують власну мету. Вони хочуть захистити себе не лише від поглинання їхнього бізнесу Росією, а й від самого Віктора Януковича. Зрештою, ніхто так не потребує євроінтеграції, як самі українці, вважає журналіст.

Альтернативний погляд на переваги для Росії (!) від євроінтеграції України представив автор The Washington Post Карл Гершман (Carl Gershman). Він вважає, що новий український курс дасть поштовх для протистояння імперіалізму Володимира Путіна всередині російського суспільства. На думку автора, провідником цієї боротьби може бути Олексій Навальний. «Росіяни також стоять перед вибором, і Путін може програти не лише на території сусідніх країн, а й усередині Росії», – резюмує Карл Гершман.

Огляд англомовних видань вказує на те, що журналістів не стільки цікавить доля України як окремої держави, скільки перспективи розширення ЄС і зменшення впливу Росії.