Українські події три місяці поспіль опиняються на перших шпальтах газет світу та головних сторінках провідних сайтів. Після надзвичайно швидкого розвитку подій 20–22 лютого українська тематика, здається, побила свої рекорди щодо активності висвітлення в іноземних медіа. Сайти публікували величезну кількість новин, фотографій, відео, а трохи згодом і аналітичних статей, авторських колонок від політологів та аналітиків. Зараз відкрився широкий простір для різноманітних теорій щодо майбутнього України, політики ЄС та Росії.

Одне з найбільш яскравих повідомлень – це, безумовно, «Янукович у розшуку», яке з’явилося на низці ресурсів.

«Януковича звинувачують у масових убивствах», – пише Al Jazeera. Подібні заголовки здавалися неймовірними ще декілька днів тому.

Зараз іноземні журналісти цілком солідарні з вітчизняними – жодних виправдань режиму чи припущень щодо можливого політичного майбутнього Януковича. Наприклад, The Economist – видання, яке завжди займало критичну позицію відносно українського президента. Ще напередодні Євро-2012 автори журналу без церемоній називали його «бандитським президентом». У статті «Новий світанок для України: Вистріли прозвучали, що тепер?» видання описує умови, за яких Янукович полишив посаду: втрата парламентської більшості, відсутність російської підтримки, втрата контролю над країною. «Навіть міцна і безжурна особа злякалась би таких обставин. А для людини, яка, як відомо, має обмежені інтелектуальні та емоційні ресурси, ця вся ситуація була приголомшливою», – характеризує Януковича Economist.

Межигір’я теж уже прославилось у світовій пресі. Washington Post опублікувала блог із заголовком «Щоби зрозуміти, чому так багато людей ненавидять Януковича, подивіться на його абсурдно розкішний маєток». У блозі – репости повідомлень із соцмереж, їх публікували іноземні журналісти, які потрапили на екскурсію в маєток. Washington Post називає Межигір’я втіленням корупції в Україні і зазначає, що на його будівництво було витрачено близько 100 млн доларів. «В будь-якій країні президент, якому належить зоопарк чи корабель, викликає цинічне ставлення. У країні, де ВВП на душу населення складає 7300 доларів, таких привілеїв не можна пробачити». «Будинки української влади» – Business Insider робить свій огляд, у який включає не лише Межигір’я, а й інтер’єри Пшонки та фото помешкання Юрія Іванющенка, яке за задумом, мабуть, мало скласти конкуренцію палацам російських царів.

Утім, видання особливо не загострюють увагу на Януковичі та переходять до нагальних питань, які потрібно вирішити українцям. Також зазначають, що зараз в Україні тривають дні жалоби за загиблими – до смерті протестувальників призвело «моральне банкротство влади». Видання публікують фотографії з квітами та свічками.

Стаття Foreign Affairs «Ніхто не перемагає в Україні»

«Настав час випробування людських душ», – цитує Financial Times слова публіциста Томаса Пейна, які він писав на початку боротьби американців за свою незалежність. «“Тиранію, подібно пеклу, нелегко перемогти. Але ми втішаємось думкою, що чим важче боротьба, тим більш славетна перемога”. Українські мітингарі оплакують загиблих та відзначають кінець корупційного режиму Януковича, їхні емоції точно були передані Пейном у 1776 році».

З кожного олігарха – по мільярду

Зараз усе залежить від українських людей – вони мають спрямувати свою все ще молоду країну на новий шлях, пише Ульріх Спекфеб у статті New York Times «Що Захід має зробити для України»: «Багато з них [українців] продемонстрували надзвичайну відвагу останніми тижнями. Але країна режиму пост-Януковича все ще є слабкою державою зі слабкими інституціями». Автор пише, що Україна може загрузнути в хаосі після такої різкої зміни влади – і не лише через безлад у політиці, а головною мірою через жахливе економічне становище. Запобігти дефолту можна тільки завдяки допомозі ЄС – видання зазначає, що європейці та американці мають швидко працювати з МВФ, щоб надати фінансову допомогу Києву й підготувати довгострокові програми, також вони мають бути готові надати допомогу самі, якщо знадобиться. Згадується й угода про асоціацію – саме слабкість цієї угоди дала можливість Путіну відмовити Януковича підписувати її, зазначає New York Times. Тому тепер Євросоюз має повернутися з кращою пропозицією – не асоціація, а членство найближчим часом. «Це започаткує нову динаміку – підбадьорить нове керівництво Києва та надасть їм достатньо авторитету, щоби пройти крізь болісний процес економічних та політичних змін». Деякі інші оглядачі підкреслюють, що асоційованим членом можна бути роками – тому ЄС має чітко сказати щодо перспективи членства.

Збігнев Бжезинський у колонці для FT теж наголошує на важливій ролі Заходу в цій складній ситуації. Головну роль, на його думку, має відіграти Німеччина та Великобританія. Остання через те, що Лондон є справжнім раєм для російських та українських олігархів, тому ця країна має потужні важелі впливу. Бжезинский висловлює цікаву ідею: щоби врятувати українську економіку, потрібно, аби 10 українських провідних олігархів – «керівники приголомшливої корупції в Україні» – віддали по мільярду доларів на фінансову реабілітацію країни. «А легендарно багатий дантист, син Януковича, має взяти участь у цьому, надавши 10 млрд доларів», – зазначає автор.

«Вони просто – і неймовірно – будували свої барикади…»

«Що Захід заборгував Україні» – у CNN вийшла стаття історика Тімоті Снайдера (про якого вже неодноразово згадував MediaSapiens в оглядах преси) – він із захопленням пише про українських мітингарів та вважає, що події в Києві – це справжня революція, яка насправді дуже рідко відбувається. «У день жалоби українська влада висадила снайперів на дахи будинків. Вони вбили десятки мітингарів. Але українці не зробили те, що зробили би більшість із нас. Вони не втекли – замість цього вони прийшли у ще більшій кількості. Вони не відповіли кровопролиттям, як могли б. Вони просто – і неймовірно – будували свої барикади, стояли на своїй території і сказали, що віддадуть життя за свободу. І на цьому етапі нарешті світ почав реагувати». Снайдер наголошує, що українська революція відбулася без допомоги зовні. Навпаки, українські люди були розчаровані бездіяльністю Заходу й лише порожніми заявами. Тож тим більше Західна фінансова допомога необхідна зараз для стабільності.

Автор підкреслює, що в революції брати участь абсолютно різні верстви населення – велику роль відіграли студенти, бізнесмени. Він наголошує, що українські протестувальники хотіли нормальності, стабільності, можливості жити так, як хочуть. «Вони хотіли, іншими словами, того, що більшість із нас сприймає як належне. Але зараз, коли їхня революція відбулася, світ стоїть перед важливим вибором. Якщо ми не зрозуміємо революції в Україні, це означає, що ми змарнуємо шанс на щось важливе та незвичне – шанс підтримати демократію».

Але не тільки українські та європейські політики мають налаштуватися на тривалу роботу – багато залежатиме від самих українців, які зробили цю революцію. Іноземні журналісти зазначають, що надзвичайно важливо, аби українські мітингарі відчували межу протесту – оскільки є ризик зануритись у постійні протести, як це сталось у Єгипті, оскільки «адреналін бунту» може увійти в звичку. «Україна потребує десятиліття важкої роботи над реформами, щоб використати шанси, згаяні 25 років тому – побудувати інституції, підходи, яких потребує чесна, законна влада. І тут потрібні терпіння та експертна оцінка, а не відвага і барикади», – пише The Economist.

Російська головна проблема така ж, як і в Януковича

Прогнози щодо українських подій розглядаються нерозривно з Володимиром Путіним. Після зміни влади в Україні саме його фотографія з’явилася на багатьох сайтах. Журналісти намагаються передбачити найближчі дії російського президента: «Тісно прив’язаний до України, Путін спостерігає та чекає на новий крок», «Для українських революціонерів: остерігайтеся путінської реакції», «Російський Володимир Путін думає над наступним кроком щодо України», «Чому нова Україна – це нічний кошмар Кремля», «Україна: небезпека революції викликає проблеми в Путіна», «Чому Росія не буде втручатися», «Росія почувається обманутою Україною – але що робитиме Путін?», «Київ похитнув Путіна, а його гнила економіка покінчить із ним».

«Путін не може відмовитися і не відмовиться від України, тому що без неї Євразійський Союз – пустопорожній», «революція в Києві спричинила найбільший виклик за часів президентства Путіна», – констатують журналісти.

«Великою мірою майбутня безпека та політична єдність України залежатиме від того, як Путін реагуватиме в найближчі декілька днів, – пише The Guardian. – Якщо він не реагуватиме жорстко, то може злякатися, що російська опозиція забажає повторити київську революцію. Таким чином може вийти, що Москва розглядатиме "переворот" у Києві як особисте приниження для Путіна. Він цього легко не перенесе».

Загалом іноземні журналісти розмірковують над тими ж небезпеками, які сьогодні обговорюють і українці, – зокрема можливу спробу Путіна боротися за Кримський півострів. Постійна риторика Кремля щодо того, що владу в Україні захоплюють екстремісти, також є небезпечним сигналом. Іноземні аналітики пишуть і про менш радикальний (але не менш небезпечний сценарій) – це поступове підігрівання незадоволення сходу і півдня новою владою. Це буде можливо завдяки російській пропаганді, зокрема телебаченню, яке має вплив на жителів цих областей.

«Росія буде працювати над тим, щоб корумпувати політичну систему. Кремль вихвалявся, що може експлуатувати українську "демократію" старого зразка – маючи на увазі, що Росія може запустити своїх маріонеток типу Януковича і купити агентів впливу серед чесних представників», – пише Ендрю Вілсон у Independent . Прикладом цього є «Український фронт» у Харкові, що підтримує Кремль. Вілсон прогнозує, що подібні групи можуть виникнути в Криму або інших місцях, де елементи старого режиму можуть згуртуватися. «Але російська головна проблема така ж, як і в Януковича, – підсумовує Вілсон. – Кремль просто не розуміє, що протестувальники вмотивовані ідеєю, а не грошима чи закордонною підтримкою. Росіяни добре вміють маніпулювати старою системою, але справлятися зі справжніми революціонерами – це інша річ».

Автори-журналісти підкреслюють, що значну роль зараз мають відіграти США та ЄС, які повинні дати зрозуміти Росії, що будь-яке зазіхання на територіальну цілісність та суверенітет України матиме серйозні наслідки. Зокрема, США має приватно повідомити Росії, що в разі наступу на Україну Штати змушені будуть використати міжнародний вплив для того, щоб завдати Росії економічних ударів. Збігнев Бжезинський зауважує, що ідеальним варіантом для України був би приклад Фінляндії – «сусідство із взаємною повагою, широкий спектр економічних відносин із Росією та ЄС, неприєднання країни до будь-яких воєнних альянсів, які Москва вважатиме спрямованими проти себе». Бжезинський робить також такий висновок – він продовжує вірити, що «скоріше рано, ніж пізно Україна стане справжньою частиною демократичної Європи. І скоріше пізно, ніж рано Росія теж стане нею, а інакше ізолює себе та перетвориться на напівзастиглий імперіалістичний релікт».

Цікаво, що журналісти зазначають – свого часу з Тимошенко в Путіна склалася цілком успішна співпраця, він знайшов із нею спільну мову в 2005 році й на виборах 2010 року більше підтримував Тимошенко, а не Януковича. Тож якщо Тимошенко стане президентом, це може виявитися для нього непоганим варіантом.

«Не дозвольте обдурити себе її ангельським виглядом»

Утім, іноземні видання не мають ілюзій щодо Юлії Тимошенко та ставлення до неї серед протестувальників. «Реакція на звільнення Тимошенко неоднозначна, – пише Foreign Affairs. – Для багатьох на Майдані це звільнення – одна річ, але повернення в політику – інша. Багато українців вважають, що вона вже мала свій шанс у 2005 році». У той же час порівняно з іншими претендентами Тимошенко найбільш досвідчена та харизматична.

Про харизму Тимошенко і загалом її історію опублікована окрема стаття у Daily Mail: «Не дайте себе обдурити її ангельським виглядом, вона настільки ж безжалісна, як і корумпована: Знищувальний портрет української "рятівниці" від Едварда Лукаса, російського експерта, який добре її знає». (Едвард Лукас – британський журналіст The Economist, який публікував статті про Центральну та Східну Європу, Росію). Стаття підкріплена яскравим візуальним матеріалом – зокрема промовистими фотографіями з Майдану. Автор зауважує, що гіпнотичний погляд та харизматичність цієї жінки можуть багато кого причарувати, але це оманливе враження. Вона «різка та цинічна з колегами», але є неперевершеним оратором і здатна переконливо виступати: «Вона впаде на коліна та протягне руки до публіки і буде просити: “Простіть нас! Українські люди, простіть нас!”». «Проблема починається, коли вона в офісі. Одна з причин – її нездатність працювати в команді. Вона посварилася з кожним союзником за свою 20-річну кар’єру. Її комунікативні здібності огидні. Підлеглі та колеги мають здогадуватися, що вона хоче, й робити це. Якщо вони не вгадають, вона вибухне».

Автор згадує головні факти біографії Тимошенко та способи, в які вона заробила свої статки. Він зазначає, що політика для неї полягає в перемозі та здобутті влади – але не у покращенні житті виборців. У той же час автор підкреслює, що з цими якостями вона могла би стати при бажанні гарним керівником: «Якщо газова принцеса вміє вчитися на своїх помилках, вона може зробити справді тріумфальне повернення і дати своїй країні те керівництво, якого країна потребує. Але все, що я знаю про її егоїзм, жагу до влади та зневагу до її людей, змушують мене сумніватися у цьому».

Мабуть, Daily Mail єдине з відомих англомовних видань, яке приділило стільки уваги Тимошенко – більшість медіа про претендентів на крісло президента писали не дуже детально (можливо, через стрімкий розвиток подій ще не встигли). Найбільш лаконічний висновок сконцентрований у заголовку Washington Post: «Юлія Тимошенко знову на сцені, але ця революція відбулася без неї».

Загалом в іноземних виданнях спостерігається все більший інтерес до долі України – проте без ілюзій та невиправданого оптимізму. Найбільш влучно пише Economist: «Було б наївно казати, що майбутнє виглядає сонячним. Але варто зазначити, що після цих вихідних воно значно яскравіше, ніж будь-коли в попередні місяці».