Якщо раніше за рік The New York Times  згадувала Україну приблизно півтораста разів, зараз таку кількість згадок у виданні можна побачити протягом місяця. Крім повідомлень інформаційних агентств, NYT присвячує Україні власні аналітичні матеріали, далеко не завжди позитивні. Окрім застарілої форми the Ukraine (аналогу горезвісного «на Украине»), тут часто трапляються поверхові та упереджені судження про ситуацію в нашій країні. Особливо це стає помітним у співставленні з публікаціями про Україну в конкурентній The Washington Post.

У двох видань є спільна проблема: їхні журналісти не можуть визначитись, як називати війну в Україні та сепаратистів. Якщо в новинах видання дотримуються нейтральної термінології, то в авторських колонках трапляються різні означення, що залежать від особистої позиції автора. Наприклад, у статті Ральфі Клема «Два важливі факти про Україну» (The Washington Post) читаємо: «Українська громадянська війна, яка зараз може називатися війною між Україною та Росією, ніби підходить до фінальної гри. Готові до війни російська війська чекають на кордоні у той час як проросійські сепаратисти (якими керують російські громадяни) переміщуються у менші міста».  

У статті «П’ять фатальних помилок реалістичного аналізу Росії та України» події на Сході названі «російсько-українською війною» – із наголосом на тому, що саме Росія почала війну. Стаття «Україна потребує сильної підтримки Заходу проти російської агресії» містить терміни «конфлікт» та «агресія».

Ті самі біди у The New York Times. Журналіст Джон Мірзгаймер у своїй статті «Не озброюйте Україну» події на Сході назвав The Ukraine crisis. Тут тобі і артикль, який за правилами англійської мови не вживається перед назвами держав (а отже, його вживання демонструє неповноцінність України), і невизначене поняття «криза». У статті Дейвіда Гершенгорна криза стає війною, а повстанці  − проросійськими сепаратистами. У матеріалі «Небезпечні кроки Путіна» події на Сході – війна, а в статті Ендрю Рота сепаратисти – повстанці.  

Проукраїнські матеріали здебільшого називають ці події війною, чітко вказуючи на Росію як сторону конфлікту. Коли ж стаття написана у скептичному до України ключі, в ній зазвичай можна побачити терміни на зразок «повстанців» і «кризи». Зауважмо, що західні ЗМІ, на відміну від українських, не зважають на формальну назву бойових дій на Донбасі, вигадану українським урядом – «антитерористична операція» - та не вживають її. Натомість, із терміном «війна» визначеності вочевидь бракує: читач може не зрозуміти, між ким саме точиться війна в Україні.

Різниця між підходами NYT та WP до висвітлення українських подій помітна з того, як часто вони публікують роз’яснювальні матеріали про українські події. Перед чемпіонатом Європи з футболу 2012 року NYT досить докладно розповідала про нашу країну та про важливі події з її новітньої історії. Натомість, війна на Донбасі не спонукнула американське видання до чогось подібного: більшість матеріалів, присвячених поточним подіям в Україні, не містять достатнього бекґраунду.

Натомість, WP намагається глибше розібратись в українській ситуації. Із серпня 2014-го по квітень 2015-го в газеті вийшли матеріали «Два важливі факти про Україну», «Як Путін повернув Україну до Заходу», «П’ять фатальних помилок реалістичного аналізу Росії та України»  та «Як Україна стала Україною». У них викладені факти з історії української державності та відносин нашої країни з Росією, очевидні для українця чи освіченого європейця, але далеко не обов’язково відомі американцю. WP краще за NYT розуміє: перш ніж розповідати американському читачеві про події в Україні, треба розповісти йому, що таке Україна.

Редакційний фільтр NYT значно частіше пропускає антиукраїнські та проросійські матеріали. Позаяк інформації з українських джерел та коментарів українських експертів бракує,  журналісти звертаються до російських або прихильних до Росії. Результатом є відвертий проросійський ухил в аналітиці. Яскравим прикладом є вже згадувана стаття «Не озброюйте Україну». Її автор відверто пише російську підтримку та пряме втручання Росії у політику України і розгортання війни у випадку допомоги США, ЄС та НАТО. Він не заперечує, що війна в Україні відбувається через вплив Росії та за участю російських військ, але застерігає, що надання допомоги призведе лише до гірших наслідків. Він пише: «Нема сумнівів у тому, що українське військо має значно менше техніки, ніж сепаратисти, у яких є російські військові та зброя». Попри це, Мірзгаймер говорить про те, що підтримка України буде «величезною помилкою для США, НАТО та самої України».

Публікація різних думок – один і принципів ліберальної The New York Times. На противагу викладеній вище позиції можна навести приклад редакційної статті «Небезпечні кроки Путіна», де йдеться про необхідність втрутитися у конфлікт та дати відсіч ядерним погрозам Путіна. Проте в середньому Washington Post демонструє більш проукраїнську позицію. Прикладом є редакційна стаття «Україна потребує сильної підтримки Заходу проти російської агресії», що закликає озброїти Україну та надати більше підтримки – як технологічної, так фінансової і політичної. Стаття завершується так: «Нема нічого поганого у розмовах з Путіним за умови, що посил Заходу зрозумілий. Росія повинна забрати усі свої сили та зброю з України, відновити кордон в узгодженні із міжнародним моніторингом та припинити свою підтримку сепаратистів – або ж вона отримає потужне зростання економічних санкцій та краще озброєну українську армію». Цікаво, що ця стаття з’явилася 6 лютого, а резонансний матеріал у NYT «Не озброюйте Україну» - через два дні, 8 лютого.

WP також значно частіше за NYT користується українськими джерелами та звертається до експертів із України. Наприклад, редакційна стаття «Допомогти Україні у складний момент» містить коментарі міністра фінансів Наталії Яресько, а її автори засуджують бездіяльну позицію західних політиків та слабку підтримку України в час війни. У статтях «Два важливі факти про Україну» та «П’ять фатальних помилок реалістичного аналізу Росії та України» утверджуються ті самі переконання, і остання написана українцем.

Поза тим, і в більш проукраїнській WP, і в більш байдужій до нашої країни NYT бракує інформації, що допомогла б читачам зорієнтуватись в українських подіях. Зокрема, дуже мало новин, що стосуються будь-яких позитивних змін і подій – самі лише бойові дії, біженці, економічні проблеми. Отже, для читачів провідних американських видань Україна – це знедолена країна, де точиться війна, й нічого більше. Й це неминуче впливає на громадську думку та, як наслідок, на політичні рішення у Сполучених Штатах Америки, та й в інших державах, адже NYT і WP мають мільйонні аудиторії в усьому світі. Проблема ця стосується не лише професіоналізму та безсторонності американських журналістів, а й ефективності української влади у представленні своєї позиції у глобальному інформаційному просторі.