2014-й, безумовно, став тим роком, коли в іноземній пресі про Україну писали більше, ніж будь-коли. Від початку Євромайдану опубліковано величезну кількість статей — інформаційних та аналітичних, а також фотогалерей, які часто потрапляли на головні сторінки та перші шпальти видань. Серед них багато цікавих та цінних публікацій від відомих журналістів. Були й інші — в них події було представлено упереджено та відчувався вплив кремлівських агентів.

MediaSapiens робив кілька оглядів англомовної, німецькомовної та польської преси.   Наприкінці року хочеться виділити найбільш знакові тексти. Ми звернулися до експертів і журналістів із проханням назвати ті статті про Україну в світових ЗМІ (в першу чергу англомовних), які вони вважають найбільш резонансними. В опитуванні взяли участь: Ольга Ворожбит, міжнародний оглядач видання «Тиждень»; Тетяна Ворожко, журналістка «Голосу Америки», ведуча програми «Студія Вашингтон»; Марта Дичок,  дослідниця української національної ідентичності, мас-медій та історичної пам’яті, Університет Західного Онтаріо, Канада; Володимир Єрмоленко, доктор політичних студій, керівник європейських програм МГО «Інтерньюз-Україна», експерт міжнародних відносин; Люсьєн Кім, журналіст, дописувач видань Zeit Online, Deutsche Welle, Slate, Newsweek; Михайло Мінаков, президент Фонду якісної політики; Сергій Солодкий, першийзаступник директора Інституту Світової політики.

Наші респонденти зазначали, що для об’єктивного рейтингу знадобився би перелік «топ-100», оскільки важливих статей було багато. Втім, певну картину вдалося скласти.

1.«Підтримайте Україну, і вона допоможе побудувати чеснішу Європу» (The Guardian, 3 січня 2014 року). Публікація-звернення за підписами провідних академіків, філософів, політологів сучасності: «На відміну від свого уряду, українське суспільство продемонструвало вражаючу громадянську зрілість. Його рішучість продовжувати протест у рамках закону та непохитна відмова від насилля — це модель захисту громадянських прав. Сьогодні український Майдан представляє Європу з її найкращого боку — це те, що багато мислителів минулого та сучасності вважали фундаментальними європейськими цінностями». Заклик у кінці статті: «Давайте допоможемо українцям збудувати нову Україну — і потім вони без сумніву допоможуть нам побудувати нову Європу та чесніший світ».

2. «Дискредитація та стереотипи про Україну. Переклад демагогії про непокірну країну» (авторка — Енн Аппельбаум, Washington Post, 20 лютого 2014 року). Енн Аппельбаум — американсько-польська журналістка, лауреатка Пулітцерівської премії (за книжку про історію ГУЛАГу), колишня журналістка The Economist. Вона написала низку статей у WP, кожна з яких є цінним внеском в об’єктивне представлення українських подій у світі. В цьому матеріалі Аппельбаум наводить перелік висловів, які треба сприймати зі скепсисом, і пояснює чому. Серед них «братська допомога» «антитерористична операція», «нацисти чи фашисти», «етно-лінгвістичні відмінності, або югославська ситуація», «державний переворот».  «Це не бій за те, якою мовою розмовляти і в яку церкву ходити, — пише вона. —  Це глибока, фундаментальна незгода з самим устроєм держави, її зовнішньою політикою, системою права, економікою, її майбутнім. В українців зараз дуже багато на кону – це треба враховувати, і ми як зовнішні спостерігачі маємо хоча б уникати цих дурних стереотипів, обговорюючи їхню долю».

3. «Що Захід заборгував Україні» (Тімоті Снайдер, CNN, 24 лютого 2014 року). Відомий історик Тімоті Снайдер написав кілька статей, аналізуючи події останнього року в Україні — кожна з них варта того, щоби потрапити в перелік найбільш знакових публікацій. У цій статті він із захопленням пише про українських мітингарів та вважає, що події в Києві – це справжня революція, яка насправді дуже рідко відбувається: «У день жалоби українська влада висадила снайперів на дахи будинків. Вони вбили десятки мітингарів. Але українці не зробили того, що зробили би більшість із нас. Вони не втекли – замість цього вони прийшли в іще більшій кількості. Вони не відповіли кровопролиттям, як могли б. Вони просто – і неймовірно – будували свої барикади, стояли на своїй території і сказали, що віддадуть життя за свободу».

4. «Ненаситна. Ціна спроби зупинити російського ведмедя зараз висока — але вона може бути ще вища, якщо Захід нічого не робитиме»(The Economist, 19 квітня 2014 року). Можна сказати, пророча стаття. В ній ідеться про те, що в 2008 році Путін здійснив вторгнення у Грузію, потім анексував Крим, а Захід лише спостерігав, оскільки Росія «була надто важлива, щоби піти проти неї». Зараз Путін заперечує, що російські сили мають стосунок до сепаратистських заколотів у Східній Україні, але пізніше він може піти на відкрите вторгнення. «Захід має показати, що подальші дії будуть дорого  коштувати Путіну. Поки що риторика Заходу йде значно далі, ніж його бажання діяти — лише додаючи цим ауру слабкості. Не такими великими є жертви заради України, якщо йдеться про загрозу війни із Росією, в якої є ядерна зброя»

5. «Битва в Україні означає все. Фашизм повертається на континент, який він колись зруйнував»*(Тімоті Снайдер, New Republic, 11 травня 2014 року). В цій статті йдеться про те, як російська пропаганда деформує світову історію, в тому числі історію Другої світової війни. Тімоті Снайдер коментує меседж Росії, що України як держави ніколи не існувало: «Але якщо Україна й українці не існують, тоді немає і Європи та європейців. Якщо Україна зникне з історії, те саме станеться і з місцем скоєння найбільших злочинів і нацистського, і сталінського режимів. Якщо в України немає минулого, тоді Гітлер ніколи не намагався створити імперію, а Сталін ніколи не чинив терору голодом». Автор пише про фашизм та антифашизм, на якому начебто концентрується російська пропаганда. Переклад цієї статті у виданні «Критика».

6. «Я спав біля уламків MH17» (Олаф Кунс, New Republic, 23 липня 2014 року). «Криза у Східній Європі не зачіпала дому. Допоки цього не сталося», — пише голландський журналіст Олаф Кунс. Він висвітлював Євромайдан, був у Криму, а в репортажі пише про свої враження від перебування на місці трагедії, а також описує політичні відносини між Росією й Нідерландами. «Ми вдавали, що нічого серйозного не відбувається у Росії — шедевральний зразок ховання голови у пісок. Ми робили вигляд, вели бізнес, як завжди…дозволяли кораблям швартуватися в гавані Роттердаму і дозволяли кримінальним режимам користатися нашими зручними пожатковими схемами». Автор пише, що спостерігаючи за тим, як розгортаються події в Україні,  «кожного разу думав, що це кінець — тому що гірше просто не могло бути. Але кожного разу ставало ще гірше. Тепер це удар по моєму дому». В цьому ж виданні необхідно відзначити ще одну статтю, яка набула популярності — «Російська публіка має зовсім інше уявлення про те, що сталося з Малайзійським літаком. І це більша проблема, ніж ви думаєте». Джулія Іоффе перераховує основні версії про трагедію, які поширювали російські ЗМІ, а також пише про те, що Путін став заручником власної пропаганди — бо в голови російського населення міцно заклали тези про фашистів в Україні, через що Путін тепер не може відступити від своєї лінії, бо це вважатиметься поразкою.

7.«Катастрофа малайзійського літака – кінець для російської казочки»(Енн Аппельбаум, Washington Post,18 липня 2014 року). Одним із найбільш дієвих методів Росії Аппельбаум вважає гру, що «це насправді не війна». В очах міжнародної спільноти Путін представляв події лише як локальний конфлікт, і європейським лідерам було легше заплющити на них очі. «Авіакатастрофа поклала край казочці “Це не справжня війна” і для Росії, і для Заходу. Трагічно, але ця нетипова невоєнна війна вбила 298 пасажирів літака, більшість із яких європейці. Ми не можемо вдавати, що, окрім Донецька, це нікого не стосується». Аппельбаум вважає, що зараз світ дізнається, чи залишається Захід у 2014 році таким самим об’єднаним та націленим зупинити тероризм, як 26 років тому, коли лівійці збили літак «Пан-Американ» у Шотландії – тоді Захід ізолював режим Лівії: «Чи зможемо ми так само зробити зараз – чи ж для багатьох буде спокуса назвати це “трагічним інцидентом”?».

8. «Ніхто так красиво не говорив про мир» (Адам Міхнік, Gazeta  Wyborcza, 26 липня 2014 року). В «Газеті виборчій» упродовж року було опубліковано багато важливих статей про Україну, в тому числі Адама Міхніка. В цій публікації він звернувся до світової спільноти щодо ситуації в Україні, закликав інтелігенцію «бути чуйними, і, як капітолійські гуси, застерігати наші країни». Міхнік звертає увагу на те, що ситуація на сході України — питання, що стосується не лише однієї країни: «... Українці мають право на вибір європейського шляху демократичних стандартів, мають право на життя в чесній державі. Можливо, сьогодні на сході України вирішується майбутнє всього ЄС». Переклад тут.

9. «Українські бійці, оточені в розтрощеному Донецькому аеропорту, відмовляються здаватися»(Сергій Лойко, Los Angeles Times, 28 жовтня 2014 року). Сергій Лойко — єдиний іноземний кореспондент, який провів кілька днів в оточеному російськими бойовиками Донецькому аеропорту. Стаття з його фотографіями вийшла на першій шпальті американської газети. Кореспондент був вражений хоробрістю українських захисників, він опублікував фрагменти інтерв’ю з ними — редакція розмістила цей матеріал у рубриці Great Reads.

10. «Чому українська криза є провиною Заходу. Ліберальні ілюзії, які спровокували Путіна» (Джон Міршмайєр, Foreign Affairs, випуск вересень-жовтень 2014 року). В цій публікації автор звинувачує Захід у причинах анексії Криму і вторгненні в Східну Україну. Марта Дичок коментує статтю: «Джон Міршаймер критикує сучасних західних політиків у тому, що вони захопилися ліберальними ідеями і забули про реалізм. Міршмайєр написав, що проблема полягає в бажанні розширення НАТО і що ніякий російський лідер не толеруватиме нещодавно смертельно ворожого військового альянсу в Україні». Автор пише, що після завершення холодної війни була домовленість про те, що НАТО не розширюватиметься і його сили базуватимуться виключно в країнах Європи. Однак у 1999 році відбувся перший етап розширення НАТО, у 2004 році почався другий етап, а вже на своєму саміті в серпні 2008 року НАТО розглянуло питання членства України та Грузії — тоді Путін заявив, що прийняття цих двох країн до лав НАТО означатиме «пряму загрозу для Росії».

11. «Битва за Іловайськ. Подробиці бійні на території Східної України, контрольованій повстанцями» (Люсьєн Кім, Newsweek, 4 листопада 2014 року). Текст форми «лонгрід», який поєднує репортаж та аналітику, спроба розібратися в тому, що відбулося під Іловайськом. Численні репортажі Люсьєна Кіма щодо цьогорічних подій в Україні публікували інтернет-видання Slate, Buzzfeed, Zeit Online, Deutsche Welle та інші. В цій статті також зроблено акцент на тому, що у збройному конфлікті бере участь саме регулярна армія Росії, автор наводить відомі цифри щодо загиблих та пише, що Росія це заперечує.

12. «Україна, медіа та правда»(Гюго Лейн, Logos. A journal of modern society & culture випуск 3-4, 2014). Історик Гюго Лейн аналізує, як західні засоби масової інформації представляють події в Україні, яких помилок вони припускаються і чому. Хоча стаття опублікована у відносно маловідомому журналі Logos, вона широко розійшлася в американських ЗМІ. Лейн пише, що, на відміну від Джорджа Оруелла, який шукав і писав правду навіть коли вона брутальна, більшість західних ЗМІ дотримуються принципу представлення двох точок зору. Але через відсутність постійних кореспондентів в Україні більшість журналістів, які пишуть про Україну, не дуже розуміють ситуацію, працюють під тиском дедлайнів і часто повторюють фрази й наративи, не замислюючись над ними.

13. «Борщем та прицілами волонтери оснащують українські війська»(Ендрю Кремер, New York Times, 22 листопада 2014 року). «Поки українська влада твердить, що вона готова до будь-якого типу атаки, приготування ведуться в таємниці, що змушує багатьох боятися, що це прикриття для слабкості. Більшість відкритих укріплень зроблено волонтерами, які надають не лише моральну й фізичну підтримку, але й хоча би проблиск надії, що українські війська зможуть постояти за себе», — пише автор. У статті наводяться коментарі представників волонтерських організацій, розповідається про види їхньої діяльності — забезпечення армії їжею, одягом, приладами нічного бачення. New York Times від початку протестів в Україні та впродовж року детально висвітлює події, маючи тут власних кореспондентів. Велика частина матеріалів — це репортажі з Донбасу, де журналісти спілкуються з місцевими мешканцями, в тому числі із сепаратистами, а також українськими солдатами. Ці матеріали викликали бурхливі дискусії на сайті. Стаття про волонтерів — теж приклад репортажу з коментарями учасників подій, окрема увага приділяється волонтерам-жінкам.

14. «Чи може Україна бути наступною Кремнієвою долиною?» (Грег Сателл, Forbes,  24 листопада 2014 року). Українській економіці в західній пресі приділяли значно менше уваги, ніж політиці та агресії Росії, а фінансові проблеми України висвітлювалися взагалі побіжно. Однак періодично публікувались і спеціальні статті — у Wall Street Journal, Forbes, автори яких намагалися проаналізувати, які в України перспективи подолати кризу. Автор Грег Сателл написав кілька таких матеріалів. У цій статті він пише, що в Україні склалися всі передумови для народження великого світового центру з розробки комп’ютерних технологій. Багато фахівців уже працюють дистанційно на іноземні компанії або відкривають власний бізнес. Однак для появи нової «Кремнієвої долини» необхідно перемогти найбільшу проблему країни — корупцію. Крім того, зараз Києву бракує компанії-каталізатора, яка приверне увагу інвесторів до безлічі українських стартапів. «Всього одна компанія, яка досягне позначки в один мільярд доларів, може залучити досить капіталовкладень, щоб підштовхнути весь сектор», — пише він.  Ключова відмінність українських підприємців у комп’ютерній царині в тому, що вони з самого початку орієнтуються на світовий ринок, працюють у багатьох країнах світу і надають товари та послуги англійською мовою.

15. «Угоди, від якої виграють всі, з Путіним не буде»* (автор — Девід Кремер, старший директор із питань прав людини та демократії в Інституті Маккейна,Washington Post, 11 грудня 2014 року). Автор заперечує позиції своїх колег — американських експертів Джеремі Шапіро та Майкла О’Генлона, які радять країнам НАТО почати співпрацю з Путіним та разом створити новий порядок безпеки в Європі. «Як можна будувати нову європейську структуру безпеки з людиною, яка сприймає все, що символізує Захід, величезною загрозою для себе?» — пише Кремер. Для Заходу є сьогодні лише один шлях, це стримувати Путіна, а не йти з ним на компроміси. Він радить посилити санкції щодо режиму Путіна, допомогти російським сусідам захистити себе від російської агресії, надати їм військову допомогу і в жодному разі не шукати компромісів, час яких уже минув.

* Дві публікації, позначені зірочкою, а також ця (вересень 2013 року), за даними Фонду якісної політики були,найвизначальнішими для політичних вірувань англомовного Заходу за останні 16 місяців. Фонд проводить щоденні, щотижневі та щомісячні моніторинги західної публічної думки. Метод полягає в перегляді всього масиву повідомлень (1) впливових видань (чиї публікації справляють ідеологічний та політичний вплив на людей, які ухвалюють рішення, та людей, які впливають на decisionmakers); (2) глибина впливу матеріалу; (3) ширина впливу матеріалу. Фактично це вимірювання впливу тексту на ухвалені рішення.