Після виправдання судом присяжних Даррена Вілсона, якого було звинувачено у вбивстві 18-річного Майкла Брауна, країною прокотилася ціла хвиля протестів. Резонансу ситуації додав факт того, що Майкл чорношкірий, а Вілсон — білий. Расовий фактор та виправдання полісмена на тлі суспільної напруги в містечку Фергюсон спровокувало найбільшу соціальну кризу США з жовтня 2011-го, коли відбувалась акція «окупуй Вол Стріт».

Разом із цим, тема Фергюсона вийшла на перші шпальти всіх американських медіа, а колумністи перекинули на неї свою увагу з прогнозів щодо перспектив оновленого Конгресу. Причому більшість видань зберігає відсторонену позицію стосовно справи Даррена Вілсона, на відміну від тих же політичних питань. У своїй статті на Washington Post Крісах Томсон описує Фергюсон як «дещо більше, ніж просто чиєсь місто», наголошуючи, що він має стати своєрідним індикатором порушення прав суспільства. Однак жодної оцінки протестам автор не надає. Ба більше, незважаючи на підтримку ідеї Фергюсона як ще одного кроку в боротьбі за права етнічних меншин, Крісах визнає, що рух значно комерціалізувався, а самі мотивації стали більш розмитими.

Пасивне спостереження

Тема протестів проти виправдання Даренна Вілсона потрапляє в новинні стрічки всіх найбільших медіа США, хоча розслідування щодо вбивства Майкла Брауна майже не оновлювалися з серпня. Таким чином резонансна історія протестів відірвана від основи, що відкриває шлях до вільного трактування таких рухів взагалі. Однією з небагатьох спроб пояснити, що й чому сталося 9 серпня, є матеріал The New York Times, у якому ретельно описано не лише докази та свідчення у справі, але й еволюція її розгляду. Та це лише крапля в медіапотоці, пов'язаному з темою Фергюсона.

Трендовість і дистанційованість оцінок у медіа частково пояснюється широкою інформаційною активністю уряду. Так, ще до оголошення вироку ЗМІ розповсюдили відео від Associated Press, де Барак Обама закликає населення протестувати мирно. Що вже казати про ефектну трансляцію його заяви 25 листопада на CNN, де зображення президента розміщувалося поряд із прямою трансляцією протестів у Фергюсоні.

Навіть критичне до Обами видання USA Today дозволяє собі підтримати його рішення не відвідувати Фергюсон, щоб не чинити таким чином тиску на федеральне розслідування, що триває незалежно від вироку місцевого суду.

Сукупність цих факторів створює враження інертності медійного середовища та відсутності бажання брати на себе ризик робити висновки, щоб не втрачати довіру аудиторії. Порушення делікатного для США расового питання може призвести до різкої критики з боку читачів.

Безпрограшна позиція

Те, чого не дозволяють собі традиційні медіа, значно простіше викладається колумністами та блогерами. Однак і тут немає чіткої лінії підтримки, оскільки позиції подаються фрагментарно. Здебільшого це засудження упередженого ставлення до афроамериканців або засудження насильницьких протестів. Тобто дискусія точиться між лібералами, де обидві думки не суперечать одна одній. Найбільш активно з приводу расової дискримінації висловлюються саме афроамериканці, згадуючи власний досвід.

Наприклад, автор Майкл Дінсон акцентує на тому, що досі існує проблема відсутності захисту прав чорношкірого населення, та вважає, що при невизнанні цієї проблеми такі місця, як Фергюсон, вкриють США. Його підтримує й інший колумніст видання, Чарльз Блоу, який цитує звіт Brookings про концентрацію бідного населення. В дослідженні простежується тенденція до збільшення частки чорношкірого населення за межею бідності. Таким чином тема протестів проти виправдання Даррена Вілсона поступово переходять у поле саме расового питання. Втім, ця тема була присутня в медіапросторі й раніше, тож у цьому випадку Фергюсон став радше інформаційним приводом актуалізувати тему.

Іншою безпрограшною позицією є засудження насильницьких протестів. Цей погляд найбільш активно просувався соціальними мережами, а в медіа проявився в онлайн-виданні Mashable. Одним із матеріалів на підтримку тези деструктивного впливу підпалів та насильства на вулицях Фергюсона є стаття Аманди Вілс, у якій ідеться про життя після першої хвилі руйнувань у місті. Авторка наголошує, що мирні громадяни виявилися заручниками ситуації, коли вони вимушені лише спостерігати, як їхні автомобілі, домівки та магазини підпалює розлючений натовп. При цьому останні виправдовують це боротьбою за справедливість. Аманда гостро критикує не стільки тих, хто вчиняє погроми та підпали, стільки тих, хто не розповідає про «інших постраждалих», які не лише залишаються без домівок, але й наражаються на критику з боку суспільства за відсутність громадянської позиції.

Втрата іміджу

Якщо у США тема Фергюсона розглядалася в першу чергу як інцидент расової дискримінації та нерівності етнічних груп в американському суспільстві, то іноземні джерела акцентували увагу на перевищенні повноважень полісменом. Проблеми для американської влади починаються вже з місцевих видань, що спеціалізуються на зовнішній політиці. Безперечно, тут присутня й критика на адресу американського уряду, й перегляд ролі США в розвитку світової демократії, яка декларується основою зовнішньої політики держави. Така критика присутня і в американському виданні Foreign Policy, де Джастін Дренан ставить під сумнів можливість давати поради іншим країнам із приводу дотримання прав людей, якщо у США ця система працює недосконало. При цьому видання ставиться значно критичніше до дій уряду, аргументуючи це істотними зовнішньополітичними втратами.

Критичну позицію має й американський Reuters. Прикладом цього може бути колонка Дженай Нельсон, у якій вона критикує губернатора Міссурі Джея Ніксона за запровадження надзвичайного стану напередодні оголошення вироку у справі Даррена Вілсона. На думку Дженай, саме такі рішення провокують агресивну відповідь національних меншин. Крім того, вони є тривожним сигналом недемократичних засобів в американському суспільстві, що викликає цілу низку питань до переосмислення американських цінностей.

Крім того, такі ЗМІ найчастіше стають майданчиком для заяв міжнародних авторитетів та лідерів певних держав, на відміну від тих самих Washington Post чи The New York Times. Так, саме в цих виданнях з’явилися коментарі Верховного комісара ООН з прав людини та верховного лідера Ірану.

Щоправда, страхи втрати іміджу є виправданими лише частково. Наприклад, британські видання достатньо лояльно поставилися до протестів у Фергюсоні. BBC спробували описати Фергюсон не як явище, а як конкретний прецедент, що не відображає загальної тенденції американського правосуддя. При цьому кількість згадувань заворушень із приводу виправдання Даррена Вілсона поступається не лише американським, але й низці інших світових ЗМІ. Така тенденція не є характерною для британських ЗМІ, що частково інтегровані в американський медіапростір.

The Independent не лише не засудила дій американської влади та суспільства, але й розглянула цей конфлікт саме з погляду расової дискримінації. У статті Джеймса Раша представлена візуалізація, що підтверджує тезу про вищий рівень злочинності серед чорношкірого населення, проте зазначаючи, що існує тенденція вирівнювання цього показника між етнічними групами.

Критика демократичних засад

Якщо союзники США спокійно прореагували на події у Фергюсоні, то критики висловили своє незадоволення свавіллям американського уряду. Причому з найбільш скептичними поглядами виступили медіа тих країн, де демократичні цінності не є основним пріоритетом. Американське видання International Business Times навіть опублікувало цілий перелік таких критичних згадувань сутичок у Фергюсоні. В цьому переліку присутня навіть критика Народного фронту звільнення Палестини, що балансує між статусом медіа та парамілітаристської організації. Видання повідомляє, що підтримує Фергюсон та засуджує судову систему США загалом. Менш критично, але з претензією до застосування сили американською владою, висловлюється The Times of India, однак визнаючи і свавілля протестувальників. Німецька Frankfurter Allgemeine та італійська la Repubblica, на думку International Business Times, мають достатньо виважені погляди, хоча зазначається достатньо важка риторика останньої. А ось із La Nacion цитують уривок про «управління, яке пробудило приховану расову напругу в США у своєму найгіршому вигляді».

Російська Russia Today виступила з помірно скептичною позицією, критикуючи жорстокість на вулицях США та акцентуючи на застосуванні поліцією сльозогінного газу та гумових куль, однак не вказуючи безпосередньо на американську владу, як це відбувалось у випадку Палестини та Венесуели.