Ебола й медіаістерія

Ебола й медіаістерія

10:09,
11 Листопада 2014
4609

Ебола й медіаістерія

10:09,
11 Листопада 2014
4609
Ебола й медіаістерія
Ебола й медіаістерія
Вже кілька місяців американські ЗМІ роздмухують паніку довкола вірусу. Необґрунтовані припущення, сумнівні експерти та надмірний драматизм призводить до зростання страху серед аудиторії.

В українському інформаційному полі тема Еболи відтіснена важливішими та ближчими до нас подіями. Однак у світових ЗМІ вона залишається топ-темою — найбільшою мірою у США. Спалах вірусу було зафіксовано у Гвінеї в березні, але резонансу тема набула в липні, коли було повідомлено, що двоє американців інфіковані. На графіку від Foreign Policy видно, як змінилася кількість новинних сюжетів про хворобу в період із січня по жовтень.

 

 

Однак збільшення уваги до теми не обов’язково сприяє підвищенню поінформованості громадян. Нещодавно оприлюднені результати опитування жителів штату Нью-Джерсі (проводилось Інститутом Rutgers-Eagleton): згідно з ним, 69% респондентів стурбовані тим, що вірус може поширитися у США. Однак виявилася така тенденція — серед тих, хто найактивніше стежить за новинами про хворобу, якраз найбільша кількість людей, які володіють недостовірною інформацією про Еболу. Тобто, чим більше жителі Нью-Джерсі читали й дивилися про лихоманку, тим менше вони знали про неї. Можна припустити, що ситуація схожа і в інших штатах. Як пояснити таку парадоксальну ситуацію? Керівник опитування Девід Редлоуск звинувачує журналістів у неякісному висвітленні теми: «Тональність висвітлення збільшує страх, але не покращує розуміння. Ви маєте лише увімкнути телебачення, щоб побачити істерію головомовців у медіа… Рухомий рядок внизу екрану теж лякає. Скрізь страх та розмови, але інформації небагато».

У жовтні на американських сайтах з’явилося чимало публікацій, які критикують роботу журналістів — їх звинувачують у відступі від стандартів, використанні неточної термінології та надто драматичному повідомленні про Еболу. Причому важливо, що епідемії хвороби у США немає — але є домисли і прогнози про її поширення на континенті.

У статті на Politico авторства Тари Хейл — «Найгарячіша зона. Як медіа підливають масла у паніку довкола Еболи» — йдеться про те, що, з одного боку, ЗМІ закликають публіку не панікувати, але, з іншого, висвітлюють проблему так, що вона неминуче спричиняє паніку. Повідомлення про такі хвороби, як грип H1N1 або SARS, теж викликали надмірне занепокоєння, але у випадку Еболи є щось більш сенсаційне. Авторка пише про низку факторів: по-перше, назва вірусу звучить екзотично (не просто абревіатура, а назва річки), по-друге, лихоманка дає вищий рівень смертності, ніж інші захворювання (незважаючи на те, що до більшості смертельних випадків призвела нерозвинена медицина у Західній Африці). Крім того, важливе походження вірусу — життя в Африці часто сприймається як відокремлене від решти світу. І, можливо, найважливіше — вірус вже інфікував уяву громадян через роман Річарда Престона «Гаряча зона» (1994), який розповідає про спалах Еболи. Інтерес до роману зріс, а сам автор заявив, що збирається переписати його — на основі нової версії можуть зняти міні-серіал.

«Ви ще недостатньо налякані Еболою»

Поруч із цілком якісним висвітленням проблеми, медіа здійснили декілька «подвигів», які викликали бурхливу критику. Зокрема, це поєднання теми ісламського тероризму з темою Еболи — CNN в одному з випусків поставив питання: «Чи може Ебола бути біологічною зброєю Ісламської держави (ISIS)?». Mail Online опублікувало статтю із заголовком: «Чи можуть терористи перетворити себе на смертників із “бомбою” Еболи?». CNN відзначився й тим, що звернувся до офтальмолога та письменника Робіна Кука по коментар щодо можливої передачі вірусу повітряним шляхом, хоча лікарі вже неодноразово заперечували це. Fox News теж робили припущення, що способи поширення вірусу можуть змінитися. У друкованих виданнях можна було побачити заголовки на кшталт «Ви ще недостатньо налякані щодо Еболи» або «Ебола наступає» (саме цей заголовок, надрукований кривавими літерами, був на обкладинці видання Bloomberg Week).

Надзвичайна суспільна увага до теми спричинила й появу фейкових новин — так, сайт сатиричних новин National Report повідомив про карантин у техаському місті, оскільки там буцімто виявили Еболу в цілої родини. Новина стала популярною в інтернеті, і багато хто в неї повірив. Ще один випадок — злам твітера YahooNews і публікація повідомлення про те, що в Атланті зафіксовано спалах Еболи і вже заражено 145 осіб.

«Навколо цієї теми багато страху. Якщо ви створюєте щось, що грає на цьому почутті, люди будуть реагувати, — пише Крег Сілвермен, засновник видання Emergent, яке спростовує фейки в мережі. — Страх — це потужна емоція, вона підштовхує людей ділитись інформацією, вона приносить перегляди і кліки, і є люди, які полюють за цим».

Лихоманка Еболи стає для декого не лише способом заробити клік — але і продати товар. Як це не ганебно, але маркетологи використали популярність теми, щоби привернути увагу до хеловінського костюму, його назвали «Сексуальна медсестра Еболи».

«Я з Ліберії, але я не вірус»

Медіаістерія довкола вірусу призводить до паніки і, головне, до страху заразитися. Громадськість цілком не вірить у те, що вірус не передається повітряним шляхом, і тому  «перестраховується». Наприклад, у жовтні школа в штаті Орегон скасувала візит 9 студентів із африканських країн через страх перед Еболою — хоча студенти приїздили з тих країн континенту, де випадків зараження не зафіксовано. Двоє учнів із Руанди мали розпочати заняття в школі в Нью-Джерсі, однак батьки інших учнів висловили побоювання, що вони можуть принести вірус у школу. В результаті вони 21 день не ходитимуть на заняття (це максимальний термін інкубаційного періоду). Про вірус у Руанді теж не повідомлялося.

Сіракузький університет скасувавзапрошення Мішеля дю Сілля (Michel du Cille) на науковий семінар, оскільки він як журналіст Washington Post їздив до Ліберії. Причому на той час уже було відомо, що журналіст не заразився вірусом.

Було повідомлення про те, що в Нью-Йорку однокласники побили двох братів із Сенегалу, супроводжуючи це вигуками «Ебола».

Через такі випадки було розпочато кампанію «Я з Ліберії, але я не вірус», її засновниця — Шоанна Соломон, фотограф із Монровії (столиця Ліберії). Мета кампанії — боротися проти стереотипів, які склалися щодо людей із таких країн, як Сьєрра-Леоне, Гвінея, Нігерія та Ліберія. У відео на YouTube жінка каже: «Уявіть, що хтось каже вашій дитині: “Ти з Ліберії, отже ти заражений”. Пам’ятайте, ми живі люди. Ми ліберійці, а не вірус».

Страх перед прокаженими

У випадках, про які йшлося, винні медіа, а не саме захворювання. Безумовно, ЗМІ мають пояснювати небезпеки вірусу й надавати аудиторії повну інформацію, але при цьому не можна залучати сумнівних експертів і спекулювати на темі. Крім того, в багатьох матеріалах немає уточнень, де саме локалізується вірус, через що в аудиторії складається враження, що «Африка — це Ебола».

Цікаву колонку написав автор Poynter Рой Пітер Кларк «Від СНІДу до Еболи: журналістика, хвороба та природа страху».  Він багато років висвітлював тему ВІЛ-позитивних і тепер порівнює страх перед СНІДом зі страхом перед Еболою: в обох випадках журналісти, медики, політичні лідери мають пам’ятати, що йдеться про страх перед «прокаженими» — він один із найбільших у людській історії. «Прокажений — навіть якщо казати метафорично — це той, до кого ставляться з презирством і страхом, — пише автор. — На його шию повісять дзвіночок, люди кинуть у нього камінь і поставлять його на карантин, і нехай він помре там». Ще один страх, який знову з’являється — це побоювання щодо «Темної Африки», яка відображає найгірші страхи «привілейованої» білої раси. Автор переконаний, що ірраціональний суспільний страх перед Еболою не був би таким масштабним, якби хвороба походила не з Африки. «Чим більше ми будемо навчатися, тим більше матимемо поміркованості і збалансованості, — пише він. — Мені знадобилося десять років, щоб подолати свій страх перед СНІДом. Я знаю, що ми зможемо діяти краще цього разу».

Менше драматизму, більше логіки

Профільні медіасайти, наукові організації та медичні установи регулярно публікують поради журналістам, яккраще висвітлювати проблему — в тому числі надають перелік експертів, які можуть професійно коментувати тему. Poynter опублікував навіть поради щодо того, як краще ілюструвати матеріали про вірус Ебола.

Huffington Post окреслив детальний перелік помилок медіа та способів їх виправлення. Головна порада — не драматизувати висвітлення, стишувати тон викладу та «не вмикати тривожних сирен»: «Медіа можуть замінити драматичний спектакль на спокій та розглядати Еболу як складну проблему, яку, однак, може бути вирішено — якщо залучити знання і дисципліну. Більше, ніж хто-небудь, медіа мають шанс допомогти людям думати логічно про це захворювання». Висвітлення теми вірусу — це в більшості випадків «чекання» на чергову надзвичайну ситуацію — новий спалах, новий висновок медичних експертів тощо. У період чекання аудиторія все одно готова сприймати інформацію про Еболу, і часто журналісти починають спекулювати на темі, створюючи неважливі інформприводи. Цього не слід робити — краще звернути увагу на більш важливі теми навколо.

Huffington Post радить журналістам не боятися ставити експертам «дурні запитання» — якщо ці питання популярні серед аудиторії, оскільки важливе професійне спростування чуток. Крім того, не варто зловживати коментарями політиків, оскільки на медицині вони розуміються не більше звичайних людей, а використають ефір для просування вигідних собі ідей.

Ще один важливий момент: у матеріалах потрібно найбільшу увагу приділяти поширенню Еболи в Західній Африці. Події і заяви щодо США теж треба висвітлювати, але необхідно розуміти, що найголовніше — це саме вирішення кризи в Африці.

Корисними є матеріали Guardian, BBC, Politico, які спростовують вигадки і страхи довкола Еболи. BBC організував інформування про Еболу через додаток WhatsApp — в першу чергу це корисно для людей у Західній Африці, де мобільний телефон є головним джерелом новин.

Один із найбільш вдалих прикладів висвітлення — сайт EbolaDeeply, що займається виключно цією темою. Його заснувала організація News Deeply, яка раніше створила схожий продукт, присвячений Сирії.

Мета сайту — глибоке висвітлення проблеми з різних сторін, включаючи медицину, науку, політику. Ресурс використовує інтерактивні елементи, такі як мапи і таймлайни. Як пояснюють засновники Ebola Deeply, спеціалізований сайт може відкинути «метушню новинних сайтів, шум та повтори в соцмережах». Крім того, такі тематичні сайти існують, доки проблема актуальна — хай це буде шість місяців чи шість років. Його засновники кажуть, що готові закрити сайт, якщо проблема вирішиться.

Сайт співпрацює з науковцями, а також із іноземними кореспондентами, які висвітлюють життя в Африці. Частина з цих кореспондентів проживає у країнах, де поширюється вірус, зокрема в Сьєрра-Леоне, Гвінеї, Ліберії. Розробники сайту вважають, що напрям спеціалізованих проектів перспективний — наступним вони планують запустити сайт Arctic Deeply про зміну клімату.

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Фото: newyorker.com
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду