Переговори Порошенка та Путіна у Мінську стали черговим приводом для світових ЗМІ звернути увагу на збройний конфлікт в Україні. Описуючи воєнні дії, журналісти все ще називають бойовиків «повстанцями» (rebels) або «проросійськими сепаратистами». Утім останніми днями складається враження, що до іноземних ЗМІ нарешті доходить реальність – йдеться про вторгнення Росії. І цьому сприяють не лише заяви українських і окремих закордонних політиків, а власні фото і відео кореспондентів. Журналісти фіксують рух військової техніки, публікують фотографії та дають більше фактичної інформації, а не просто цитати заяв  посадовців, як було раніше. Великий резонанс мала новина про те, що СБУ затримала російських десантників і згодом оприлюднила відео їх допиту.  Фотографії солдатів з’явились на багатьох сайтах, а Financial Times назвала це ще одним вагомим доказом того, що в Україні воюють солдати російської армії.  

Guardian теж пише, що таким чином Київ оприлюднив «перший реальний доказ» того, що Росія безпосередньо бере участь в українському  конфлікті. Видання цитує десантника Олексія Генералова, який каже: «Це не наша війна. І якщо б нас не було тут, нічого б  цього не відбулось».

Тим не менш, The Telegraph наголошує -  поки що невідомо, чи говорили солдати під примусом і як з ними поводились. Тема поводження з полоненими зараз дуже актуальна, пишуть іноземні ЗМІ,  особливо після того, як бойовики провели «парад полонених» у Донецьку, в результаті чого Human Rights Watch звинуватила проросійських повстанців у порушенні Женевської конвенції. Цей випадок був висвітлений всіма провідними ЗМІ. «Для ще більшого приниження за полоненими їхала миюча машина, яка чистила після них дорогу, - пише The Telegraph. -  Це сплановане інсценування параду часів Другої світової війни, коли у Москві вели німецьких заручників». Al Jazeera описує, що тисячі доннечан зібрались на головній площі, кидали сміття та пусті пляшки, кричали «фашисти» та «підвісьте їх на дереві».

New York Times опублікувала фото ще одного жахливого приниження в Донецьку:  українську патріотку, яка була з прапором, звинуватили у шпіонажі, прив’язали до стовпа і змусили тримати плакат «Вона вбиває наших дітей». «Перехожі зупиняються, щоб плюнути їй в обличчя, вдарити, кинути помідори. Її коліна підкошуються. Вона намагається сказати, що невинна», - пише видання. Це фото та історію републікували чи згадували у своїх матеріалах  більшість англомовних ЗМІ.

Отже, зустріч у Мінську відбувалась на фоні «смерті та ненависті», що панує на сході України.  Переговори більшість ЗМІ оцінюють як фактично безрезультатні, зазначаючи, що на них лише були вкотре озвучені старі позиції сторін. Здається, єдиний плюс – це сам факт, що хоча б якісь перемовини почались. «Два президенти вперше за два місяці взяли участь у переговорах разом із офіційними особами з ЄС, Білорусі та Казахстану - це спроба припинити кровопролиття в Україні, яке стає найбільшою східно-західною кризою з часу завершення Холодної війни», - пише The Wall Street Journal. Путін продемонстрував неоригінальну для нього тактику  –  заперечувати присутність російських військ, взагалі уникати відкритого обговорення цього конфлікту  і концентруватись  лише на економічних питаннях. Іноземні журналісти задаються питанням, скільки ще ця тактика буде йому вдаватися. У статті Time «Російські солдати спричиняють тиск на Путіна» автор пише, що версія неучасті Росії вже тріщить по швам, бо доказів виявлено надто багато. «Незворотній наслідок ескалації конфлікту – це зростання постраждалих російських солдатів, поховання і паніка їх родичів – це все важко приховати. Скоро такі обставини змусять Путіна чи то чітко сказати про інтервенцію своєї країни в Україну чи миритись зі зростаючим публічним невдоволенням від його заперечень».  

Потрібно відзначити, що в іноземних ЗМІ не було помітно такої критики щодо дій Порошенка у Мінську, як в українських – загальний тон такий, що «в даних обставинах він не міг зробити більше». Українсько-російським відносинам присвятила редакційну статтю New York Times під назвою  «Відлиги в Україні поки  що немає». У ній йдеться, що перемовини у Мінську не могли дати  відчутних результатів, оскільки  позиції сторін надто різні - Україна мало зацікавлена у припиненні вогню прямо зараз, а Росія вдає, що вона взагалі не бере участь у боях: «Україна поступово звужує кільце навколо проросійських повстанців, і знає, що паузу у боях вони використають для переозброєння і зміцнення контролю над територіями».  Росія «бадьоро  заперечує», що якимоcь чином залучена у конфлікт» , і буде це робити до тих пір, поки Київ не надасть східним областям особливого статусу, який би дозволив їм ветувати рішення Києва щодо руху на Захід, пише NYT. Однак, зрозуміло, що Порошенко цього зробити не зможе, тому головний виклик для нього і для заходу – переконати Путіна, що Росія не може нав’язувати свою волю Україні через економічний та воєнний тиск, і при цьому «дати Путіну можливість зберегти обличчя». Тож  Путіну необхідно дати зрозуміти, що Угода про Асоціацію не вдарить по російській економіці, і у разі продовження його дій в Україні Захід запровадить жорсткіші санкції.  «Це все не означає, що переговори були марними», - пише видання, зазначаючи, що початок політичного діалогу все одно потрібен.

CNN у статті «Після 8 місяців конфлікту – що далі в Україні?» розглядає можливі варіанти подальшого розгортання подій.  Повномасштабне вторгнення експерти вважають маловірогідним. Причина тому – опитування громадської думки в Росії, яке свідчить, що росіяни не схвалюють можливість війни з Україною, пояснює аналітик Stratfor Роберт Каплан. Рейтинги Путіна у Росії дуже високі,  і він не може допустити їх падіння:   «Він може бути диктатором, але диктатори турбуються про громадську думку так само, як і демократи». При цьому будь-які розмови Путіна про мир – лише спроби тягти час, який  йому потрібен, щоб продовжувати постачати зброю  і допомогти повстанцям відновити сили після втрат, пише CNN: «Його найкращий вибір – постійний заморожений конфлікт». Крім того, експерти вважають, що осінь і зима уповільнять бої – тиші не буде, однак інтенсивність воєнних дій знизиться. У цей час Москва намагатиметься тиснути на українську економіку всіма доступними їй методами, щоб в результаті підірвати спроможність українців вести війну.

Аналітики радять Заходу «вдатися до самоаналізу» – оскільки поки що санкції, які застосовують Європа та США проти Росії грають на користь Путіну – Росія в них виглядає скоріше як ображена жертва. Складається враження, що аналітики вже не роблять прогнозів щодо того, яким буде результат цього замороженого конфлікту, і що насправді у російського президента на думці:  «Путін не відступить, якщо не отримає гарантій, що Україна ніколи не стане частиною НАТО. Україна в свою чергу потребує гарантій щодо збереження свого суверенітету та енергетичної безпеки».

Переговори у Мінську поставили Порошенка у непросту ситуацію, пише Forbes, адже після стількох тяжких місяців українці вже не зрозуміють жодних поступок.  Тому Порошенку треба відповісти на складне питання:  що запропонувати Путіну? Точніше, пише автор, тут є  ще більш важливе питання: чого насправді хоче Путін? Мотивації дій Путіна в Україні можна поділити на три види:  ідеологічні, економічні та опортуністичні.

Ідеологічні причини вже не раз обговорювались у пресі – Путіном рухає дивна євразійська філософія, яка сконцентрована на тому, що Росія історично відіграє  роль лідера на сході.

Ця філософія ще й передбачає  нескінченну боротьбу між Сходом і Заходом. Тим не менш, ідея про  Росію як моральний центр всесвіту – дуже ненадійна: «Важко уявити собі, що хтось, приїхавши, у Москву скаже: “Отакої, захід набагато більш декадентський, ніж Москва”». Тому, пише автор, треба розглянути другу мотивацію, економічну. Згідно з нею, Путін бачить сумні перспективи для російського газу і економіки, а це відповідно становить загрозу для його влади - тому він має вживати заходів, щоб зберегти свій режим. Така мотивація  має більше сенсу, і зрозуміло, що ослабленій російській економіці дуже потрібна Україна,  а Угоду про асоціацію з ЄС ніяк не вписується в його плани. Але економічне підґрунтя дій Путіна не таке міцне, як може здатися на перший погляд, пише Forbes.  Оскільки сьогодні  всі його дії в результаті призводять  до санкцій з боку ЄС, які погано впливають на економіку Росії, так само як і заборона  європейських продуктів: «То ж якщо ми повіримо, що Путіном рухають економічні інтереси, ми маємо повірити, що він надзвичайно дурний чоловік».

І нарешті третя мотивація:   «Путін просто безсоромний лицемір, який хоче збільшити власне багатство та здобути більше влади для себе та невеликого кола своїх прибічників». На відміну від ідеології і економіки, єдина річ, яка залишається стабільною під час всього його правління – це  власне збагачення. «Недоречний опортунізм може пояснити, всі його прорахунки і невдачі, які мали місце з часу осені».

Цілком можливо, допускає автор, що мають місце всі ці мотивації, однак факт в тому, що жодна з них не пропонує нічого цінного для Порошенка і України. «Важко уявити, як євразійська ідея,  союз з російською економікою чи власні багатства Путіна можуть бути підгрунтям для спільних цілей з Україною». Тому, робить висновок автор, єдине, що Порошенко може Путіну запропонувати – це нічого. «Українці ясно показали, що вони хочуть приєднатися до Польщі, Балтійських держав та інших із Східної Європи,  стати повноправним  членом європейського суспільства, Путін же у свою чергу ясно дав зрозуміти, що він не збирається поважати їх право робити власний вибір».