Знаменник Гандзюк. Огляд ток-шоу 5–11 листопада 2018 року

скріншот

«Свобода слова» (ICTV), 5 листопада

Цього тижня на ICTV вийшло унікальне ток-шоу, де емоції виглядали так само органічними й необхідними, як і факти. Усього місяць тому на «Свободі слова» обговорювали напади на активістів по Україні, а тепер зібралися через убивство Катерини Гандзюк. Відчай, відчайдушність та обіцянки собі і глядачам не опускати рук — це те, що домінувало на програмі. Поки слово не брав Зорян Шкіряк.

Гості біля мікрофона: Зорян Шкіряк, радник міністра внутрішніх справ. Мустафа Найєм, народний депутат (Блок Петра Порошенка). Володимир Миколаєнко, мер Херсона. Євгенія Закревська, адвокатка Катерини Гандзюк. Експерти: Віталій Устименко, ГО «Автомайдан». Ольга Решетилова, «Медійна ініціатива за права людини». Ярослав Юрчишин, Transperency International Ukraine. Максим Кицюк, громадський активіст, друг Катерини Гандзюк. Світлана Матвієнко, Лабораторія законодавчих ініціатив.

Говорячи про важливість емоцій на цьому ток-шоу, ми не перебільшуємо. Випуск вийшов в ефір наступного дня після смерті активістки і в очах багатьох гостей ще стояли сльози. З одного боку, це призвело до не дуже коректних фраз друзів пані Катерини, на кшталт: «Жаль, що пішла Катя, а не якась наволоч типу Киви». З іншого, — було помітно, що присутні говорять щиро. А для ток-шоу, де зазвичай просто відпрацьовують програми партій, це рідкість.

Із цієї точки зору хочеться виділити Мустафу Найєма, який приділив першу частину свого виступу важливості діяльності громадських активістів. Політик заявив, що коли депутати та правоохоронці з екранів розповідають про «грантоїдів», «запроданців» і тих, хто розхитує човен, вони фактично розв’язують руки регіональному криміналітету. Мовляв, хто їм заборонить нападати на активістів, якщо в Києві цих людей уважають ніким? Крім цього, пан Мустафа звернув увагу на те, що справи про побиття та вбивства громадських діячів не можна розглядати на рівні з іншими: їх треба забирати в місцевої поліції й передавати в центральні органи. Адже йдеться про осіб із серйозними ворогами та серйозними суспільними функціями. Крім цього, член БПП чітко пояснив, навіщо створювати тимчасову слідчу комісію в парламенті з приводу цих справ (аби викликати й контролювати відповідальних людей), і запропонував створити спільну базу справ про напади на активістів та журналістів. Звісно, не обійшлося й без невеликої долі самопіару, зокрема, на темі декларування для активістів і того, як політик готовий їм допомагати. Але загалом це був приклад чіткої світоглядої позиції та ініціатив, заради яких, власне, й існують політичні ток-шоу.

Аналогічно, не надто приховуючи емоції, виступав і Володимир Миколаєнко. Чиновник розповів про версії вбивства, які повідала йому ще жива Катерина, та розкритикував дії місцевої поліції. Самими почуттями при цьому програма не обмежилися. Євгенія Закревська, адвокатка вбитої, конкретно пояснила, чому справу в нинішньому вигляді не можна подавати до суду: в ній не згадуються ознаки замовності, а отже замовників не можна буде потім притягнути до відповідальності. Аналогічна проблема виникне, якщо СБУ не забере справу в поліції, а просто почне паралельне провадження. Нагадала адвокатка і про те, що з п’яти ймовірних виконавців лише двоє наразі в СІЗО, а ще троє під домашнім арештом.

І от на фоні чітких фактів та щирих емоцій ще гіршою виглядала ситуація із Зоряном Шкіряком. У політика й так стояло завдання представляти правоохоронців у справі про вбивство, яке спочатку кваліфікували як хуліганство й затримали не ту людину. Але чиновник ускладнив ситуацію ще більше. По-перше, пан Шкіряк починав кожну відповідь із максимально шаблонної фрази «дякую за запитання», що виглядало майже образливо після довгих та емоційних закидів. По-друге, радник міністра нічого не сказав. За годину він умудрився не донести жодної конструктивної інформації й не відповісти прямо на жодне запитання експертів. До формулювань на кшталт: «Є питання, яке на сьогоднішній день лежить у площині цікавості й українського суспільства й, безперечно, правоохоронних органів» додавалися фрази про те, що чиновник не володіє якоюсь інформацію, не впливає на якісь рішення, не може оцінити якісь ситуації.

При цьому запитували в нього абсолютно конкретні речі. На минулій подібній програмі Шкіряк обіцяв, що передасть керівництву МВС звіт про насильство проти активістів, чи була реакція? «Реакція буде в кожному конкретному проваджені». Чи будуть кадрові зміни серед керівництва Одеської та Херсонської поліції, на яких жаліється громадськість? «Головін як кістка в горлі криміногенній спільноті Одеси». Чому досі не відсторонили тих поліцейський, яких Гандзюк звинуватила в корупції, й чи є системність у 55 нападах на активістів по Україні? «Неможливо сьогодні біля кожного громадянина поставити по поліцейському», «Я вагаюся тому, що мені складно оцінити матеріали кожної справи».

Зате Зорян Шкіряк двічі сказав, що пишається роботою в команді Авакова, й подав імовірну відставку міністра як чиєсь бажання «обезголовити правоохоронців перед виборами [...] Збити міністра МВС, який сьогодні чи не найбільший ворог Путіна».

«Свобода слова» була найкоротшим ток-шоу тижня, але разом із тим і найбільш змістовним. Рідкісний випадок, коли більшість присутніх вірили в те, що кажуть. Що ж до Зоряна Шкіряка, то, здається, він сам не зрозумів, навіщо він прийшов на ефір.

«Український формат» (NewsOne), 9 листопада

«Український формат» почав виходити двічі на тиждень: класичний випуск у середу та підсумковий у п’ятницю. Обирати між ними для нашого огляду ми будемо на підставі актуальності тем та спікерів у програмах.

Цього разу у п’ятничному «Українському форматі» обговорювали «євробляхи», відставку Луценка та, що й привернуло нашу увагу, «об’єднання опозиції». Справа в тому, що якраз 9 листопада Юрій Бойко («Опозиційний блок») та Вадим Рабінович («За життя») підписали угоду про створення спільної платформи. NewsOne встиг організувати ток-шоу з цього приводу на вечір того ж дня.

Цікавим дане «об’єднання опозиції» є тому, що «За життя» та NewsOne можуть мати спільних бенефіціарів. По-перше, два колишніх власники каналу Вадим Рабінович та Євгеній Мураєв були членами «За життя». Новий власник ЗМІ Тарас Козак теж не так давно сидів на шоу «Кандидат» у кепочці цієї партії. Партії, яка того ж дня обрала головою своєї політради Віктора Медведчука. І, немов цього було мало, новий власник NewsOne ще й входить до Координаційної ради Всеукраїнського громадського руху «Український вибір» Медведчука. На початку жовтня генпродюсер NewsOne та ведучий «Українського формату» Василь Голованов заперечував, що подібна близькість до кума Путіна якось повпливає на контент каналу. Що ж, 9 листопада ток-шоу почалося з п’яти його цитат.

Гості: Віталій Журавський, екс-народний депутат від Партії регіонів. Кирило Куликов, екс-народний депутат. Антон Фінько, політичний коментатор. Олексій Якубін, політтехнолог. Михайло Погребинський, директор «Київського центру політичних досліджень і конфліктології». Олена Дяченко, політична коментаторка. Наталія Королевська, народний депутат («Опозиційний блок»). Микола Скорик, народний депутат («Опозиційний блок»).

Програма почалася із сюжету про об’єднання партій, який містив дві масштабних маніпуляції, що потім здебільшого перемістилися і в обговорення у студії. Розповідаючи про союз Бойка та Рабіновича, тут постійно вживали вислів «об’єднання опозиції» та «кандидат від опозиції», свідомо чи ні приватизуючи весь цей сектор політики. По-друге, журналісти NewsOne забули згадати, що «За життя» об’єдналася лише з частиною «Опоблоку». «У нас, у партії “Опозиційний блок”, нічого не відбулося. Партія не уповноважувала Бойка підписувати жодні документи з Рабіновичем», — заявив, наприклад,Вадим Новинський. Погодьтеся, ця «дрібна деталь» значно змінює контекст обговорення у студії. Тим не менше, про неї згадали тільки побіжно, а присутні на ток-шоу члени «Опоблоку» виявилися, за дивним збігом, прихильниками союзу.

Окремо виділимо роль Віктора Медведчука. Свій вплив на NewsOne він маскує з такою ж майстерністю, як і на «112». «Об’єднання опозиціонерів» прокоментували в сюжеті Юрій Бойко (один раз) та Вадим Рабінович (двічі). Потім тут процитували Медведчука за кадром. Далі одразу подали його ж цитату текстом і зачитали її вже іншим голосом. Потім текстом подали третю цитату Рабіновича. Василь Голованов уже зі студії зачитав третю цитату Медведчука з планшета. Після цього, без перерви, четверту цитату Медведчука подали на екрані. І п’яту, вкотре без жодної перерви, знову зачитав Голованов. Мабуть, ще ніколи глядачі NewsOne не бачили такої свободи слова одного політика.

Надихнувшись «тонким» піаром від журналістів, до маніпуляцій вдалися й політики. Наталя Королевська заявила, що її синові сімнадцять, скоро наступить призовний вік, а тисячі сімей уже відправили дітей на війну. По-перше, призов із 20 років. По-друге, в ООС відправляють лише контрактників. Але це дрібниці на фоні того, що українська влада, як виявляється, належить до «так званого прооранжевого табору». Хтось переплутав Революції, пані Наталю. «Підмигнув» електорату й Микола Скорик, мовляв, символічно, що партії об’єдналися сьогодні, в день боротьби з фашизмом та антисемітизмом. І день української мови, як потім додав народний депутат. А тему фашизму натомість підхопив Кирил Куликов, заявивши, що влада забула привітати народ зі звільненням Києва. Загиблих пом’янули хвилиною мовчання у студії.

Більшість часу присутні обговорювали все ж шанси опозиції. Олена Дяченко переконувала, що партіям настав час не ділити суспільство, а об’єднувати, позиціюючи себе представниками всіх громадян. Так політична коментаторка відреагувала на фразу про «оранжевий табір» і те, що платформа «За життя» представлятиме східняків. Микола Скорик на це заявив, що нинішня влада теж не представляє всіх українців, а Михайло Погребинський нагадав, що партії, згідно із самим значенням цього слова, презентують лише частину громадян. Що ж до шансів «опозиціонерів», то їх присутні оцінили високо й ініціативу до об’єднання підтримали. Найбільшим критиком виступив Кирило Куликов із заявою про те, що «Опоблок» не настільки єдиний, як була Партія регіонів, й інколи сам підігрує владі. Але замість того, щоб на програмі про «опозицію» розвивати цю думку, тут вирішили зосередитися на іншому.

Микола Скорик заявив, що влада готується до фальсифікацій на виборах. Наталя Королевська розповіла про геноцидні реформи медицини, освіти й пенсій. Віталій Журавський сказав, що якщо знову обрати Порошенка, то країна зменшиться. Олена Дяченко переконувала, що «останні п'ять років» можновладці змінюють закони під себе (привіт, Конституція Януковича) і вигадують такі штучні конструкції як томос. Скажіть це Варфоломію, який уважає, що церковні проблеми мучать українців «протягом століть».

Окремо також варто виділити Наталю Королевську та найшвидшу зафіксовану на камеру зміну опозиційної риторики. Ось що вона казала на початку програми: «Мы просто обязаны отложить амбиции, эмоции, обиды. А сделать все: объединились, единым фронтом пошли, победили, восстановили в стране справедливость и тогда будет результат». А ось що — через годину: «Никто не говорит, что будет легко. Что взяли, объединились, стройными колонами пошли, победили. Ну так в кино только бывает». Не забули й про Медведчука: Антон Фінько вважає, немов кум Путіна є для багатьох гарантом просування мирного процесу.

Таким чином, NewsOne по суті надав медійну підтримку пов’язаній із собою політичній силі. Жодного критика об’єднання у студії не виявилося, як і, власне, жодних інших представників парламентської опозиції.

Що ж до теми «євроблях» та відставки Юрія Луценка, вони пройшли так, як і мали пройти за складу гостей, що коментує й митну політику, й діяльність правоохоронців, і політичні процеси. Законодавчі зміни для автовласників у студії здебільшого розкритикували, заявивши, що вартість ввезення, по суті, не зменшили. Але акцентували й на тому, що екологія Україні потрібна (розмитнити можна лише автівки з екологічним стандартом «євро-5»), а самі «бляхарі» можуть зіграти роль на виборах.

Що ж до відставки Генпрокурора, то тут варіанти звузив ще ведучий: політична гра чи небажання нести відповідальність? І те й інше вирішили гості, попутно закинувши Луценку участь у приховуванні злочинів проти Майдану, відверненні уваги від тарифів, спектаклі для США.

А от із хорошого за три години можна виділити реакцію Василя Голованова на слова Кирила Куликова про те, що участь в АТО дає громадянам індульгенцію від кримінальної відповідальності. Ведучий не погодився з гостем і закликав його не ділити злочинців за якимись ознаками: релігійними, мовними, національними чи військовими. Жаль, що з такими посилами на «Українському форматі» виступають рідко.

«Право на владу» («1+1»), 8 листопада

Убивство Катерини Гандзюк стало головною темою і для «Права на владу». Щоправда, тут смерть активістки не об’єднала студію, а радше стала для гостей приводом поговорити кожен на свою тему. Хтось акцентував увагу на правоохоронній системі, хтось обговорював ТСК, інші займалися звинуваченнями програми в піарі на крові.

Гості: Сергій Алєксєєв, народний депутат (Блок Петра Порошенка). Оксана Сироїд, заступниця голови Верховної Ради («Самопоміч»). Ігор Луценко, народний депутат («Батьківщина»). Володимир Миколаєнко, міський голова Херсона. Віктор Бондар, народний депутат («Відродження»). Тетяна Чорновол, народна депутатка («Народний фронт»). Руслан Радецький, адвокат, екс-заступник голови НАЗК. Марина Хромих, подруга Катерини Гандзюк. Микола Колесник, голова фракції «Укроп» у Криворізькій міській раді, куратор батальйону «Кривбас».

Після максимально швидкого обговорення теми євроблях (чергова суперечка про справедливість, рівність та ціни) ведуча Наталія Мосейчук продемонструвала студії запис її телефонної розмови з народним депутатом Миколою Паламарчуком, якому громадськість закидала причетність до атаки на Катерину Гандзюк (наразі його екс-помічника навіть затримали у справі). Він не міг прийти у студію особисто через операцію, тож пані Мосейчук вирішила забезпечити баланс думок таким чином. Її рішення гості не оцінили.

Володимир Миколаєнко заявив, що не чув від Катерини критики на адресу Паламарчука й програма кидає підозру на сторонню людину. Тетяні Чорновол не сподобалося, що вбивство активістки ведуча порівнює з убивствами Гонгадзе та подіями у Врадіївці, як такими, що мали би змінити країну. Народна депутатка вважає, що журналісти маніпулюють і натякають на те, що й тут винні правоохоронці. Наталя Мосейчук, варто віддати їй належне, спокійно пояснила свою позицію. Хоча трішки змінила початкову думку: аналогією між трьома справами тепер виявилося те, що хтось використав / використає їх, аби потрапити у владу.

В іншому шоу минуло спокійно. Можливо, навіть надто спокійно, враховуючи, що на нього приходив зі «звітом» Юрій Луценко. Гостям майже не дали можливості поставити генпрокурору запитань, а сама ведуча пропустила повз вуха кілька сумнівних цитат правоохоронця. Наприклад, що Президент дізнався про його відставку лише перед оголошенням у Верховній Раді, а саме подання не було «фокусом». Численні журналістські публікації доводять протилежне в обох випадках. Загалом виступ Луценка звівся до того, що не всі активісти однаково хороші, що він намагається бути об’єктивним прокурором, що системі треба довіряти, а на кримінальних справах не можна піаритися. Також генпрокурор сказав, що не може шкодити слідству, розголошуючи якісь деталі, але, тим не менше, заявив, що керівництво «Самопомочі» вимагало у членів осередку в Херсоні цькувати Катерину Гандзюк.

Закінчивши із генпрокурором, програма перейшла до теми побиття активістів у принципі. Наталія Мосейчук поцікавилися у присутніх, чим сьогоднішні атаки відрізняються від нападів часів Януковича. Віктор Бондар сказав, що нічим, адже система лишилася заточеною на заробляння грошей. Ігор Луцеко дійшов висновку, що влада навчилася брехати, дивлячись в очі. А от Тетяна Чорновол усе ж знайшла креативну відмінність. За її словами, Катерина Гандзюк була «жертвою» з боку влади. Адже виступала, на думку народної депутатки, в першу чергу, не громадською активісткою, а радницею міського голови. Владою, мовляв, сьогодні бути небезпечно: боїшся як «кілерів із Москви», так і обманутих громадян. Крім цього, пані Чорновол жалілася, що журналісти не системно висвітлюють справу про її власне побиття, а лише «піаряться на крові». Тут ведуча вже не витримала й запитала, чи треба було в такому разі мовчати про побиття Чорновол? «Не можна за кілька років забувати», — парирувала народна депутатка.

Завершилося шоу двома порціями критики. Спочатку пройшлися по системі та політиках. Володимир Миколаєнко розповідав про цинізм людей, що «вішають» смерть Катерини на свої партійні прапори. Подруга дівчини Марина Хромих заявляла, що більшість роботи у справі роблять активісти, й закликала українців не давати політикам брехати. Далі пройшлися по створеній народними депутатами ТСК, мовляв, вона буде неефективною та й, узагалі, як роботу міністра внутрішніх справ і генпрокурора оцінюватимуть ті люди, які їх же й призначали. Марина Хромих заявила, що не має довіри до більшості народних депутатів у складі комісії, а особливо Антона Геращенка з очевидним конфліктом інтересів. Сергію Алєксєєву як представнику ТСК надали можливість відповісти на більшість закидів.

Фінальний посил програми пролунав від Наталії Мосейчук. Вона закликала спеціально запрошених до студії студентів не давати хабарі, боротися за гідну країну й не дозволяти справам зайти у глухий кут.

Таким чином, шоу було по-своєму сповненим корисними речами, але між присутніми постійно виникали проблеми з комунікацією, внаслідок яких до спільного знаменника програма, здається, так і не прийшла. Окремі гості не розуміли, чому так мало говорять саме про справу Гандзюк, інші звинувачували шоу в маніпуляціях, третім не дали провести діалог із генпрокурором. Але своєї головної мети — дати життєвий урок студентам, — випуск «Права на владу», мабуть, все ж досягнув.

«Пульс» («112»), 6 листопада

Частина перша

Ток-шоу «Пульс» — це таке місце, де студія кілька разів сміється під час обговорення убивства Гандзюк. Де всі гості спільно принижують та звинувачують у злочинах одного «євробляхера». Де головний експерт — Руслан Бортник. Це місце, де ведучі ставлять учасникам неймовірно влучні, гострі та актуальні запитання, але «атвєчає» на них Євген Червоненко. Насправді, найбільше програма на «112» віддає Танталовими муками, тільки покарали журналістів та глядачів не олімпійські боги, а гостьовий редактор чи, радше, його керівники.

Гості: Юрій Гримчак, заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій. Олексій Гончаренко, народний депутат (Блок Петра Порошенка). Ігор Мосійчук, народний депутат (Радикальна партія). Юрій Мірошниченко, народний депутат («Опозиційний блок»). Андрій Білецький (позафракційний, партія «Національний корпус»). Павло Жебрівський, екс-голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації, аудитор НАБУ від Президента. Святослав Піскун, тричі екс-генпрокурор. Євген Червоненко, екс-міністр транспорту. Ілля Кива, голова Соціалістичної партії. Руслан Бортник, політичний консультант.

Почнімо з хорошого — на своєму місці, мабуть, уперше в історії «Пульсу» виявився Святослав Піскун. Тричі екс-генпрокурор коментував імовірну відставку Юрія Луценка. Він спокійно пояснив, що дії очільника ГПУ не відповідали процедурі й, радше за все, були емоційними. Далі стало гірше. Не будемо згадувати Іллю Киву на цій програмі, констатуємо лише, що запросити обговорювати вбивство Гандзюк того, кого друзі активістки називають «наволоччю», — це геніальне рішення. Симптоматичних речей вистачало й без нього.

Наприклад, «експерт» Руслан Бортник заявив, що в Юрія Луценка все сплановано, адже він знає: у разі відставки посаду генпрокурора займе його заступник із «Народного фронту», що не влаштовує Банкову. От тільки присутні уточнили, що закон змінили й це більше не так. Далі Павло Жебрівський зробив висновки про (не)запланованість рішення Луценка на основі того, що прочитав на Lb.ua. Тобто, замість нього на програму міг би прийти будь-який інший ніяк не пов’язаний зі справою читач сайту. Юрій Гримчак заявив, що сприймає малу кількість голосів за відставку генпрокурора (38 «за») як вотум довіри. Він проігнорував те, що в залі парламенту при цьому не було майже сотні депутатів, а ще 173 не голосували. Олексій Гончаренко пояснив емоційність пана Луценка у Верховній Раді тим, що депутати заважають генпрокурору розслідувати справи проти своїх недоторканних колег. Тут свою роботу чудово зробили ведучі: запитали, а де результати по тих, із кого недоторканність зняли?

Завершивши з тонкою маніпулятивною прелюдією, політики перейшли до грубіших форм. Ігор Мосійчук назвав Мустафу Найєма «воно» та звинуватив, разом із «грузинським шапіто», у розвалі правоохоронної системи. Тут, до речі, варто похвалити ведучих: вони заборонили гостям згадувати будь-кого, кого немає у студії, й ображати людей. Тому Мосійчук почав ображати логіку: на фразу ведучої Анни Степанець, що активісти знаходяться на вістрі й в зоні підвищеного ризику, народний депутат викрикнув: «Людей захищати не будемо, тільки активістів». Образу політика на громадських діячів підтримав і Юрій Гримчак: Катерину Гандзюк, за його словами, атакували «такі самі активісти». Далі заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій також розповідав, що активісти почали звинувачувати людей без доказів.

Закінчивши з очорненням громадських діячів, гості перейшли до питання ТСК: кожен чоловік вважав своїм обов’язком нагадати, що функція парламентської тимчасової слідчої комісії — контролювати слідство. Так само кожен закликав не займатися розслідуванням у студії чи правосуддям у Фейсбуку. Можливо, в усіх присутніх просто був спільний спічрайтер, але от Євгеній Червоненко точно користується послугами іншого майстра. Ризикнемо припустити, що його прізвище Круг: «Не звоните с угрозами, а потом как девочка отпрыгивайте», «Ты не секретарь. Секретари с длинными ногами», «Брежнев тоже был неплохим генеральным секретарём», «Кто тебе дал право перебить меня, скажи, кто ты такой?», «Он что, гений, он что, Фейсбук придумал?», «Угомонись, Льосик».

І начебто маніпуляцій, піару та шансону було для шоу замало, в ефірі на фоні вбивства Гандзюк почалися ще й жарти від Піскуна. Спочатку студія легко посміялася зі слова «лизоблюди» від екс-чиновника, який явно планував сказати щось інше. Потім екс-генпрокурор іронізував із того, що ніхто не псуватиме реноме поганими справами, а його самого треба слухати як спеціаліста і вчити «матеріальную часть». Вибух сміху спричинив і жарт Піскуна про те, що Гончаренко за його влади не сидів у тюрмі й це було недопрацюванням. Розсмішили всіх і спроби екс-генпрокурора згадати, за якої своєї каденції він повертав «Криворіжсталь». Навіть фраза «так живемо, бо слухаємо вже четвертий рік, що говорить нам Гончаренко» сподобалася публіці. Сміх викликали й кілька фраз інших політиків одразу після цього. У більшості йшлося про креативні взаємні звинувачення. Гумор — це, звісно, добре. Але коли політики обговорюють масові напади на активістів та смерті, від них усе ж очікують максимальної серйозності, а не стендапу.

Закінчили тему «логічно»: перекладанням вини між цією й попередніми владами та соціалізацією бійців АТО. Тут удруге довів свою експертність Руслан Бортник, що отримував слово найчастіше протягом ефіру. Універсальний коментатор заявив, що почувається на гірких жнивах, адже українці мусять мати справу з наслідками недбалих реформ. У довгому списку провалів «консультант» згадав і зміни в державній службі, внаслідок яких зарплата працівників буцімто стала більше залежати від керівництва. Інші гості вказали, що цю проблему реформа, навпаки, вирішила. «Колеги, от ви зараз нападаєте на експерта. По факту, він не зобов’язаний знати всі нюанси, там, Закону “Про державну службу”», — захистив Бортника Юрій Мірошниченко. Вирішувати, чи зобов’язаний «експерт» знати щось, про що він говорить, ми лишимо вам. Констатуємо лише, що екс-регіоналу пан Руслан тут же подякував, вказавши в наступному виступі, що до влади потрібно повертати профі, а сьогоднішні діячі нищать країну.

Думаємо, такий ефір про напади на активістів підсумовувати зайве.

Частина друга

Якщо чесно, то не дуже зрозуміло, навіщо «Пульс» вирішив провести дискусію на тему «євробляхарів». Усі присутні політики, «експерти» й навіть самі ведучі ставилися до цих активістів скептично. Точніше, журналісти ставилися скептично, а гості відверто поливали брудом.

Гості: Олексій Гончаренко, народний депутат (Блок Петра Порошенка). Євген Червоненко, екс-міністр транспорту. Ілля Кива, голова Соціалістичної партії. Володимир Цибулько, політтехнолог. Сергій Таран, політтехнолог. Валентин Землянський, експерт із питань енергетики. Олександр Охрименко, економічний коментатор. Олег Ярошевич, один із керівників «Авто Євро Сили».

Як вам, наприклад, заява, що якщо євробляхер вчинив один «злочин» (буцімто незаконно не розмитнив авто), то де гарантія, що він не купив медогляд і права? Звучить спекулятивно, чи не так? А як вам тенденція називати автівки на єврономерах «сміттям»? А звинувачувати активістів у знущанні над українцями та виставлянні їх дурнями? А численні переконування в небезпечності «блях» на дорогах, які, до речі, не підтверджуються статистикою? А фантазії на тему мотивації власників нерозмитнених авто: «Щоб сусід із завісті здох, я ж на джипі!»? А заяви про те, що після митних знижок почнуться вимоги з легалізації марихуани та грального бізнесу? Це лише мала частина того, що дозволяли собі гості в бік одного (одного!) присутнього в залі представника «євобляхарів» Олега Ярошевича.

Самому активісту нормально пояснити свою позицію так і не дали. То ведучі звинувачували його у складності наведених чисел (бо самим розібратися в темі програми до її початку, очевидно, не можна), то політики перекрикували чоловіка своїми звинуваченнями. За умовними результатами шоу, винними в усьому виявилися самі «бляхарі», яким не подобаються поступки держави. Хоча активісти кажуть, що від поступок нічого не змінилося й розмитнення досі коштує дорожче за автомобіль. Загалом, за настроєм, конструктивністю і рівнем сорому програма була такою ж, як і місяць тому.

Завершився «Пульс» обговоренням санкцій проти каналів «112» та NewsOne. Генпродюсери ЗМІ Артем Марчевський та Василь Голованов розповіли про свою міжнародну діяльність проти закриття каналів, а присутні політики погодилися, що останнього не варто робити. Звісно, й тут не минулого без сварок, а Ігор Мосейчук навіть дестабілізував ефір своїми погрозами покинути студію через цензуру. Так народний депутат, що голосував за санкції проти «112», відреагував на фразу пана Марчевського, мовляв, ще прийдете, але якщо запросимо.

Не нам вирішувати, чи закривати «112», але «Пульс» у такому форматі та з такими гостями варто, мабуть, згорнути. Щоб не мучився.

«Ехо України» (Прямий канал), 9 листопада

Цей випуск «Еха України» став для шоу символічним. По-перше, воно пройшло повне коло, повернувшись до годинного інтерв’ю з Юрієм Луценком, як у першому випуску. По-друге, кількість дрібних підозрілих речей у програмі, здається, нарешті досягла того рівня, коли можна стверджувати прямо: «Ехо України» явно симпатизує команді Петра Порошенка.

Гості: Павло Жебрівський, аудитор НАБУ. Михайло Головко, народний депутат (позафракційний, ВО «Свобода»). Григорій Шверк, народний депутат (Блок Петра Порошенка). Олександр Кірш, народний депутат («Народний фронт»). Олександр Вілкул, народний депутат («Опозиційний блок»). Остап Єднак, народний депутат (позафракційний, партія «Самопоміч»). Роман Семенуха, народний депутат («Самопоміч»). Ігор Мосійчук, народний депутат (Радикальна партія).

Інтерв’ю з генеральним прокурором не задалося для шоу одразу. Першими словами Луценка стали: «Зараз чую не оплески, а відповідальність за ситуацію, у якій в черговий раз опинилися країна». Матвію Ганапольському, мабуть, забило подих таким пафосом, тож він не перебивав силовика, поки той повторював свої слова з «Права на владу». Очільник ГПУ заново розповів історію про розкритий напад на жінку з двома дітьми, про політичних стерв’ятників, про лицемірів, які критикували Гандзюк, а тепер на ній піаряться, і про систему, якій потрібно довіряти. Далі почалися запитання.

Уявіть, що ви маєте годину часу з генеральним прокурором у прямому ефірі: що б ви запитали? Щось про 55 нерозкритих нападів на активістів? Щось про подання у відставку із порушенням процедури, аби воно не могло бути прийнятим? Щось про справу самої Катерини Гандзюк, у якій, нагадаємо, спочатку затримали сторонню людину? Ні, у Матвія Ганапольського є кращий план: чи буде Луценко далі генпрокурором, чи готовий він до нових звинувачень від депутатів, як він ставиться до парламентської ТСК, що йому заважає працювати? Звісно, частина цих запитань позиціювалася як перевірка емоційної стабільності генерального прокурора й ведучий прямо казав, що не розуміє, як парламент словами може нищити роботу правоохоронців. Пан Матвій навіть поставив критичне запитання, чи не повториться ситуація зі справою Шеремета, коли замовника не можуть знайти досі. Але здебільшого очільник ГПУ міг спокійно розповідати, як гумор допомагає йому працювати, як він виконує своє завдання, як йому мстяться олігархи.

А потім у цю теплу ванну напустили пінку. Із незрозумілих причин журналіст вирішив, що генеральний прокурор — це годяща людина для оцінки заяв політиків. Тож Юрію Луценку включили ті самі записи Андрія Садового про Катерину Гандзюк. Причому зробили це після сюжету із таким текстом: «Попри заклики уникнути політичного піару на темі смерті Гандзюк, судячи з усього, не всі депутати й політичні сили дотрималися цього прохання. “Самопоміч” ледь не найактивніше вимагала розслідування в справі й вимагала відставки Генпрокурора». Луценко подачу прийняв і звинуватив майбутнього кандидата у Президенти у «подвійному дні» та відсутності моралі. Позицію самого мера Львова тут те ж подали, але не телефонну, яку той обіцяв надати, а з його фейсбуку. «І це ж не телефонна розмова. Хтось стояв із його, можливо партійців, і писав це», — прокоментував Ганапольський.

На жаль, на цьому політичні опоненти у Президента не закінчилися. Тож ведучий попросив генпрокурора прокоментувати й історію із тим, як народний депутат від «Батьківщини» Юрій Одарченко порівнював пані Гандзюк із Геббельсом. Тут очільник ГПУ уже заявив, що за слова в нас не судять і що, об’єктивно, конфліктувала діячка не лише з цими партіями. І правда, активісти зі спільноти «Хто замовив Катю Гандзюк» писали, що посередником у злочині був екс-помічник народного депутата від БПП (його потім навіть затримали). Але до цього факту ведучий у своєму інтерв’ю так і не дійшов.

Завершилося колективне купання питанням про те, чи просто Юрію Луценку з його дружиною. Матвій Ганапольський якраз напередодні брав у неї інтерв’ю. Тут уже силовик розгулявся: розповів свою історію кохання, спогади про те, як дружина відвідувала його в тюрмі, і завершив Ліною Костенко: «Головне в житті — набутись зі своїми». Судячи з інтерв’ю, перебування на Прямому до цього входить.

Далі почалося студійне обговорення, у якому традиційно охопили (за)багато тем. Спочатку пан Матвій на біс повторив сюжети про «лицемірство» Садового (в тому числі щойно озвучену фразу генерального прокурора про подвійне дно) та попросив присутніх про це поговорити. Представник «Самопомочі» відстояв свого керівника, сказавши, що це чи не перший випадок, коли публічна особа визнала помилку. Невже новий тренд? Інші присутні поставилися до заяв критичніше. Що ж до теми вбивства Гандзюк, то вона не надто змінила повістку дня на ток-шоу. Для Олександра Вілкула це стало додатковою можливістю розповісти про взаємодію влади та радикалів і обіцяти вирішили проблеми з безпекою після виборів. Для його опонентів — можливістю заявити, що вибори колеги Вілкула виграють хіба що в ОРДЛО. Із нового можна виділити хіба що заяву Ігоря Мосейчука, мовляв, після того, як Порошенко не прийняв відставку Луценка, він повністю відповідає за наслідки дій прокурора.

Також у студію на кілька хвилин завітала Раса Юкнявічене, президентка парламентської асамблеї НАТО. Вона розповіла, що Україні потрібен Альянс і що Росія теж зможе колись стати демократичною, зокрема, якщо Україна покаже приклад.

Наступний блок дискусії стосувався політичних об’єднань. Тут у сюжеті згадали про об’єднання (?) «Опозиційного блоку» із «За життя» та провальні союзи інших опозиціонерів. Юлію Тимошенко назвали «лідеркою сердечно-білих і видовищних з’їздів...», а про партії коаліції та їхні спроби об’єднатися знову забули. Обговорення в цій темі переважно звелося до складних стосунків усередині «Опоблоку», які неохоче пояснював присутнім Олександр Вілкул. Значно цікавішим, натомість, стали слова цього політика в контексті голосування аудиторії за вступ у НАТО. «Опозиціонер» заявив, що гості в залі отримують по 120 гривень за годину й аплодують разом зі своїм модератором. Ганапольський — що присутнім у залі оплачують їхню «працю», але, мовляв, на голосування за питання подібна ситуація ніяк не впливає. Слова Вілкула про те, що голосують у залі люди так, як голосує «людина зліва» — зависли в повітрі, на них ведучий уже не відреагував.

Темі «євроблях», імовірно, найнещаснішій на українських ток-шоу цього тижня, тут дісталося найменше. Звісно, окремі гості розповідали про обман та ДТП, але вистачало й притомних експертів. Зокрема, тут порушили питання дешевизни ввезених із закордону автівок (буцімто через їхній негативний екологічний вплив), проблему із власним українським автопромом і те, що «Авто Євро Сила», можливо, і не створить партію, але її члени мають мережу й навчилися захищати свої права. У цьому блоці згадали навіть питання світогляду (держава переходить від репресивних обмежень до стимуляції) і роз’яснили конкретну прикладну проблему з реєстрацією автомобілів в Україні, якщо за кордоном вони мають іншого власника.

Завершуючи програму, Матвій Ганапольський вказав те, що на «Ехо України» не буває бійок і завдання програми полягає в тому, щоби роз’яснити, як ми живемо і що робити далі. Мабуть, саме такими корисними для глядачів речами ток-шоу на Прямому й варто обмежитися. Корисні для політиків речі «Еху» не пасують.

 

comments powered by Disqus