Відчайдушні домогосподарки. Моніторинг ток-шоу 15-21 жовтня 2018 року

Скрін-шот NewsOne

Без жодного сексизму, але більшість гостей у ток-шоу цього тижня нагадували стереотипних «відчайдушних домогосподарок». Вони йшли на все, аби досягти своєї мети, обговорювали ворогів за спинами, а їхня аргументація була на рівні сварки на кухні чи диванної аналітики. Практично всі шоу аналізованого тижня взяли своїми темами не світоглядні, а чіткі прикладні питання: тарифоутворення, медичну реформу, теракт у Криму, конкретні аспекти міжнародної політики. Але запросили при цьому канали не лише профільних експертів, а й політиків різної витримки. Для останніх подібний контраст виявився не найбільш вдалим і ще раз довів банальну істину: народні обранці та кандидати чомусь фізично не можуть відповідати на запитання прямо й регулярно підміняють факти емоціями та піаром.

«Український формат» (NewsOne), 17 жовтня 

Темою першої частини «Українського формату» став теракт у Керчі. Аби зберегти віру в людство, більшість цієї дискусії не варто ані дивитися, ані описувати.

Гості: Михайло Добкін, народний депутат («Опозиційний блок»). Дмитро Співак, керівник платформи «Національна стратегія розвитку». Ілля Кива, голова Соціалістичної партії. Віталій Журавський, доктор юридичних наук, екс-народний депутат від Партії регіонів. Тигран Григорян, психолог. Сергій Власенко, народний депутат («Батьківщина»). Олександр Вілкул, народний депутат («Опозиційний блок»). Анна Маляр, юрист-кримінолог. Олексій Мочанов, громадський діяч.

Ведучий Василь Голованов, а після нього ще кілька гостей наголошували на тому, що трагедію в жодному разі не можна політизувати. Тож «логічно», що до її обговорення запросили здебільшого політиків. Так само «логічно» звучали й заклики не давати юридичних та правових оцінок подіям, про які присутні у студії не можуть нічого знати. Навіщо тоді запрошувати кримінолога та психолога? Насправді, якраз двоє останніх додавали обговоренню експертності, деталей та факт-чекінгу.

А ось чим займалися політики: Ілля Кива, Михайло Добкін та Віталій Журавський розповідали про добрі радянські фільми й жахливі сучасні блокбастери з насильством. До цієї свіжої, як ранкова роса, думки Ілля Кива (колишній правоохоронець, який міг би і сказати щось по суті) додавав уже традиційні розповіді про деградацію соціуму та «судный день». Віталій Журавський почав свій перший виступ із заяви про те, що Людмила Денисова (омбудсмен) — «нікчемна особистість», а українських школярів школа змушує думати лише про прибуток. Михайло Добкін назвав Революцію гідності «масовим психозом» та «незаконным свержением власти». Після чого політик ще довго хвалив СРСР і жалкував, що нам не вистачило «ума» його зберегти.

На жаль, це далеко не все. Олександр Вілкул розповідав, що влада покриває радикалів і 90 % останніх — це люди, яких вигнали з ПТУ, на завод не взяли й вони «все в прыщах». А однозначним переможцем цієї «дискусії» став Дмитро Співак. Він почав виступ із того, що будь-кого, хто політизуватиме ситуацію в Керчі, слід викреслювали зі списку тих, до кого ви прислухаєтеся. Тобто фактично прокляв усіх присутніх і себе самого. Екс-член партії Наталі Королевської сказав, що ненависть у суспільстві роздмухують політики, вводячи питання мови та релігії. Дорослі можуть із цим впоратися, а от підлітки часто скоюють самогубства. Він переконував, що українці нібито не можуть вийти на вулицю через страх, не відчувають захисту й не вірять державі. Далі політика понесло ще більше: він заявив, що чоловіки, які кричать «Слава Україні!», можуть робити що завгодно, їм все можна тому, що вони «десь там стояли й за щось виступали». Ведучий попросив Співака не навішувати ярлики, але виникає інше запитання: а що цей чоловік і його колеги взагалі робили на обговоренні такої теми?

Підтемою розмови стала легалізація зброї в Україні, але найближчим до цієї галузі у студії виявився Олексій Мочанов, екс-гонщик та громадський активіст (?). Чому не можна було запросити хоча б одного експерта чи члена асоціацій – власників та виробників зброї — загадка.

У такі моменти «Український формат» особливо сильно нагадує команду КВК (чи «Ліги сміху», на ваш смак). І там, і там той самий набір учасників щопрограми отримує різні теми, і там, і там вони однаково комплексно в них розбираються, і там, і там більшість часу ви відчуваєте лише іспанський сором за все, що відбувається на екрані.

Друга частина

Зазвичай, друга частина «Українського формату» поступається першій за пристрастями та абсурдністю. Проте цього разу Василь Голованов вирішив обговорити у продовжені програми Уляну Супрун та медичну реформу.

Гості: Михайло Добкін, народний депутат («Опозиційний блок»). Дмитро Співак, керівник платформи «Національна стратегія розвитку». Олександр Вілкул, народний депутат («Опозиційний блок»). Олег Мусій, народний депутат (позафракційний). Ольга Богомолець, народний депутат («Блок Петра Порошенка»). Василь Апасов, громадський діяч. Тетяна Донець, народний депутат («Народний фронт»). Михайло Радуцький, президент медичного центру «Борис», радник київського міського голови.

Прочитавши прізвища гостей, ви, мабуть, думаєте, що знаєте, якими були настрої у студії. Але цього разу звинувачення на рахунок МОЗ не можна було назвати навіть карикатурними, йшлося радше про мультяшність. По-перше, ми підготували таблицю з тим, хто і як називав в. о. міністра охорони здоров’я протягом вечора.

Як називали Уляну Супрун

Хто називав

Бракована людина

Михайло Добкін

Агресор й окупант

Олександр Вілкул

Санітарка

Олександр Вілкул

Міжнародний аферист

Олександр Вілкул

Людина зі складною психікою та складною історією

Олександр Вілкул

Пройдисвітка міжнародного масштабу

Олег Мусій

Та, кто называет себя министром

Дмитро Співак

Олицетворение диверсии против государства

Дмитро Співак

Ще цікавіший список — це перелік того, що закидали виконувачці обов’язків очільниці українського міністерства (крім реформи винищення людей, адже це вже мейнстрим): Олександр Вілкул розповів, що Супрун «окупувала Україну епідеміями». Василь Апасов впевнений, що сімейні лікарі — це технологія особистої агітації виборців. Дмитро Співак заявив, що очільницю МОЗ «прислали» заради наших чорноземів — знекровити селян, знищити сільську медицину й довести населення до 15–20 мільйонів. Михайло Добкін натякав, що кредити Україні дають не просто так і Супрун вимиває із держави гроші.

Так тривало майже дві години, але хочеться зупинитися на двох особливо ілюстративних моментах. По-перше, одразу кілька політиків починали свої промови зі слів «я, звісно, не експерт у медицині». То чому ж тоді їх запросили на цю програму? По-друге, одразу двоє чоловіків (Дмитро Співак та Василь Апасов) заявляли, що детально обговорювати страхову медицину та реформи немає сенсу для глядачів, адже це деталі. Неясно тоді, навіщо вони сюди прийшли, але показово, що Дмитро Співак запропонував обговорити, замість «деталей»: громадянство Супрун. Ось річ, яка, очевидно, кардинально впливає на добробут населення. До цього питання політики поверталися кілька разів протягом вечора із перервами на іншу не менш важливу річ — освіту Супрун. Михайло Добкін вважає, що, оскільки пані в. о. міністра нічого не знає про медицину, вона дає поради у Фейсбуку. Над останніми присутні іронізували кілька разів.

Другий фронт проти МОЗ тримали пани Богомолець та Мусій. Обоє хвалилися своєю присутністю на Майдані. Очільниця комітету ВР із питань охорони здоров’я компенсувала відсутність Іллі Киви: розказувала, що готова ночувати під дверми кабінетів та рятувати життя людей (і робить це прямо зі студії есемесками). У кожному своєму виступі вона повторювала фразу «Революція гідності привела до влади негідників». Складно тільки зрозуміти, про кого говорила пані Богомолець, адже й вона, й Олег Мусій самі пішли у Верховну Раду від БПП. Пан Мусій, до речі, піарячись на революційних заслугах, паралельно поливав брудом Уляну Супрун, мовляв, її він вигнав із медслужби Майдану, як «пройдисвітку міжнародного масштабу».

Голосом розуму в студії виступали Тетяна Донець та Михайло Радуцький. Не тому що вони єдині фрагментарно хвалили МОЗ, а тому що єдині намагалися говорити про реформу медицини й робили це в конкретних деталях. Наприклад, щодо взаємодії приватних страхових компаній та державних медичних закладів. Ці ж двоє ж, як могли, займалися факт-чекінгом чиновників, коли ті вигадували неіснуючі медичні системи чи маніпулювали статистикою.

Чи був у цієї програми за такої теми та складу гостей хоч якийсь шанс на успіх? Звісно, ні. Політики самі визнавали, що не розуміються на медицині, а Дмитру Співаку після його надмірно емоційної тиради ведучий Василь Голованов навіть вимкнув мікрофон ледь не до кінця програми. Проте такою риторикою на тему МОЗ уже нікого не здивуєш. Значно гірше, коли знущальні фрази Василя Апасова про те, що члени комітету охорони здоров’я пропускають засідання через декрет, підтримують 97 % глядачів. А на фразі Тетяни Донець, що ось таким чином активісти підтримують жінок та народжуваність, підтримка студії знижується до 90 %.

«Право на владу» («1+1»), 18 жовтня

Цього тижня «Право на владу» радувало своїх глядачів приємним різноманіттям. Обговорюючи тему тарифів та тепла, тут зробили акцент не на МВФ, Уряді чи «Ротердам+», а на людях.

Гості: Петро Пантєлеєв, заступник голови Київської міської державної адміністрації. Олександр Бобровицький, міський голова Кролевця Сумської області, член партії «Укроп». Олексій Кучеренко, міністр із питань ЖКГ у 2007–10 роках. Андрій Садовий, міський голова Львова. Андрій Герус, голова Асоціації споживачів енергетики і комунальних послуг. Валерій Нікітченко, голова правління ОСББ Лівобережжя.

Як ви бачите, здебільшого до студії завітали не політики вищого ешелону, а «господарники» та експерти. Аналогічно вибудувалася й сама програма. Закінчувалася та починалася вона масштабними змінами для всієї країни, схемами та реформами влади, але серцем випуску, в усіх сенсах, стало питання забезпечення тепла в конкретних квартирах.

Віктор Бронюк із гурту «ТІК» розповідав про свою платформу, за допомогою якої спільноти зможуть ефективніше опалювати свої будинки. Валерій Нікітченко, «найкращий голова ОСББ в Києві», ділився історією успіху енергоефективності свого об’єднання: зменшенням ціни в платіжках майже на 50 %. Він же підняв цікаву тему того, що будинки, насправді, можуть отримувати доходи: від реклами та оренди, наприклад. Зв’язувалися автори програми й з жителем Берліну, який розповідав про значно нижчу середню температуру опалення у Європі. Мери міст описували те, як вони шукають альтернативи газу: персональне опалення, дрова, електрику. Наталя Мосейчук спокійно пояснювала глядачам, що як раніше вже не буде: потрібно заробляти та сплачувати, а не жити радянськими стандартами.

Окремо «Право на владу» варто похвалити за якісну інфографіку: порівняння платіжок, субсидій, цін на комунальні послуги в різних країнах, статистику відмови від центрального опалення за кордоном. І порівняння статистики боржників по областях України та, що абсолютно неймовірно для більшості ток-шоу, фінальний посил про те, що платити потрібно. А тих, хто не платить, потрібно карати. Гості навіть окремо з’ясовували, що реально можуть зробити боржникам.

Звісно, не обійшлося в програмі й без неприємних моментів. Тут знову був обов’язковий член «Укропу», Андрій Садовий встиг трішки пропіаритися на своїй відмові від прем’єрства, а Олексій Кучеренко порушував порядок у студії своєї грубістю, зверхністю та перебиванням ведучих й інших гостей. При цьому він, звісно, наводив і конструктивні думки, наприклад, про раціональність витрати бюджетних коштів на енергоефективність нових будинків, поки старі потребують їх не менше. Але форма, в якій він це робив усе ж псувала атмосферу на програмі. Наталя Мосейчук не перебивала його, аби «кожен міг показати себе».

Це був якісний та майже технократичний випуск «Права на владу», перегляд якого, як нам здається, приніс користь глядачам і відповів на запитання, винесені в тему програми. Дуже рідкісний комплімент для українського ток-шоу.

«Народ проти» (ZIK), 19 жовтня

Якість шоу «Народ проти» після повернення в ефір каналу ZIK навіває стійкі асоціації із романом Стівена Кінга «Кладовище домашніх тварин». Закритий проект (за нашою інформацією, із фінансових причин) із третьої спроби повернувся на телеекрани, але своїх проблем за час між сезонами не виправив. Ток-шоу позбулося третього раунду та години хронометражу (тепер воно триває близько двох годин), проте всі інші проблеми «Народу» лише посилилися.

Гості: Олег Барна, народний депутат (Блок Петра Порошенка). Сергій Тарута, народний депутат (позафракційний). Тарас Чорновіл, політолог. Дмитро Корчинський, лідер партії «Братство». Андрій Іллєнко, народний депутат (позафракційний). Дмитро Раїмов, політтехнолог. Марина Ставнійчук, голова правління громадського об'єднання «За демократію через право», заступниця глави Адміністрації Президента Януковича. Анатолій Матіос, головний військовий прокурор. Володимир Бойко, журналіст. Василь Апасов, голова правління ГО «Національний інтерес України». Сергій Лямець, журналіст. Георгій Тука, заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій. Сергій Шахов, народний депутат («Воля народу»).

Темою випуску став розкол населення перед виборами. На думку авторів програми, до групи ризику потрапляють питання мови, особливого статусу Донбасу та релігії. Подібна подача (особливо в розрізі релігії) — це вже підігравання риториці окремих опозиціонерів, але повірте, одне з найдрібніших серед тих, що були на шоу. Крім того, якщо питання мови (це стара історія) та особливого статусу (пам’ятаємо події перед Верховною Радою) ще якось можна назвати «розкольними», то в чому проблема з релігією? Адже, принаймні поки що, ніхто не забирав ні в кого жодних прав, грубо кажучи, частині вірян їх просто дали.

Тим не менше, повернемося до структури програми. Саме її вади, традиційно для «Народу проти», найбільше заважають проекту.

По-перше, формат містить непрацюючі ідеї — всі відповіді та навіть запитання чітко регламентовані по хронометражу (таймер постійно на екрані), але дотримуватися цих обмежень політики перестали майже одразу. Ведуча має власний «банк часу», який може надавати учасникам, але, оскільки гості й так затягують свої виступи, то в «банку» немає сенсу.

По-друге, величезна проблема полягає у розподілі спікерів. У першому «раунді» до мікрофону по черзі запрошують три пари «опонентів»: спочатку запитання їм ставить ведуча, потім вони ставлять запитання один одному, і наприкінці отримують питання із зали. Проблема в тому, що пари, зазвичай, формують по принципу «влада-опозиція» і всі питання гостей, критичні та інколи просто знущальні, отримують лише представники влади. У них же активніше та значно критичніше допитується про позицію і ведуча. Інколи це просто смішно: в Олега Барни пані Влащенко запитала, чому передвиборча кампанія його політсили почалася з мови та релігії, невже всі інші питання вирішені? У Сергія Тарути, його візаві, ведуча поцікавилися, кого б він покарав за розкол у країні? Узагалі, поділ на пари «Народу проти» явно не вдався. Іконічним прикладом стала тема «релігійного розколу»: з одного боку тут виступав Андрій Іллєнко, нардеп, що не має стосунку до церкви чи релігії, а опонував йому політтехнолог Дмитро Раїмов, який так само не має стосунку ані до церкви, ані до релігії. Так і поговорили.

По-третє, у новому сезоні «Народу проти» чомусь так і не позбавився своєї дивної ідеї пускати в «другий раунд» двох учасників, за яких глядачі найактивніше голосували в першому турі. Марина Ставнійчук, яка навіть не виступала в парах, була дуже здивована своєю «перемогою». Прогнозуємо, що, як і раніше, спокійні та толерантні політики рідко потраплятимуть до мікрофона за таких умов.

По-четверте, у новий сезон перейшла ще одна дивна ідея, яка до того ж прогресувала. Раніше тут був вільний гість Макс Бужанський, що мав право тричі втрутитися в дискусію й підсумувати програму. Тепер вільних гостя на шоу два й вони мають право виступити один раз (дуже «вільні» гості). А от Макс Бужанський змінив роль та знайшов собі колегу — Юрія Михальчишина. Цих двох назвали «резонерами» (не знаємо з яким натяком: на цирк чи на театр) і за якісь заслуги дали право підсумовувати кожну пару учасників та кожен раунд. На ділі згадані пани просто критикували умовно владних учасників шоу та саму владу. «Там, где рожают нацию, народы убивают», — Макс Бужанський, слова великих резонерів.

Що ж до новацій шоу, то з помітних можна виділити поділ голосування аудиторії (це в програмі про розкол) на «до 27 років» та «за 27 років». Чи достатньо цього, аби називати свою програму «головним ток-шоу країни» (скільки їх уже?), вирішуйте самі.

«Свобода слова» (ICTV)8 жовтня

Коли «Свобода слова» береться за глобальні проблеми, місцеві ефіри традиційно розділяються на дві частини: політичну та якісну. Різноманітні чиновники та кандидати піаряться на здобутках і критиці, вплітаючи у свої відповіді все: від судової системи до тарифів. Потім до мікрофону виходять експерти в галузі й детально (інколи, надто детально) пояснюють, що й до чого. Так вийшло й цього разу, коли ведучий Вадим Карп’як вирішив обговорити з присутніми тему України в контексті світової гібридної війни.

Біля мікрофону виступали: Анатолій Гриценко, голова партії «Громадянська позиція». Альона Шкрум, народний депутат («Батьківщина»). Володимир Огризко, екс-міністр МЗС. Експерти у студії: Тарас Качка, радник міністра закордонних справ, стратегічний радник МФ «Відродження». Олександра Матвійчук, голова Центру громадянських свобод. Микола Капітоненко, Міжнародний центр перспективних досліджень. Ігар Тишкевіч, експерт програми «Міжнародна і внутрішня політика» Українського інституту майбутнього. Семен Кабакаєв, ГО «Безпека і взаємодія в Україні». Мирослав Гай, волонтер, засновник фонду «Мир і Ко».

Виступ біля мікрофону Анатолія Гриценка почався із запитання про реалістичність гарячої точки на західному кордоні. Політик відповідав на нього майже сім хвилин, додавши до розповіді слабкість України, причини міграції, торговельну війну у світі, закордонні статки український політиків та директиви дипломатам від МЗС. Ведучий терпляче дочекався закінчення «агітки» й перепитав, так що ж там по Закарпатській гарячій точці? Аби чітко висловити всі свої думки на цю тему, екс-міністру знадобилося шість секунд: «Теоретично, — так. Імовірність не висока. У держави є всі механізми, аби цього не допустити. І це треба зробити». За аналогічною схемою пан Гриценко відпрацював майже півгодини, за які одразу двоє експертів закинули йому розпливчатість формулювань та розмови про все, крім, власне, Закарпаття. І сам політик, і ведучий потім нагадали, що йдеться про гібридну війну взагалі. Про те, як цієї теми стосується історія Гриценка про прослуховування його телефону СБУ, — питання, що не прозвучало у студії.

Схоже за змістом, хоч і не формою, виступила також Олена Шкрум. Ведучий запитав у неї, як «Батьківщина» хоче спиратися на Будапештський меморандум, який уже пробували запустити у 2014 році і який тоді не спрацював через відмову Росії? Депутатка розповіла про визнані за кордоном помилки Порошенка щодо Мінська, анонсувала івент Юлії Тимошенко та покритикувала сучасне МЗС. Далі ще були розповіді про те, що Президенту теоретичну вигідно тримати ситуацію в Україні в підвішеному стані і що закордонні партнери не розуміють, чому вони накладають санкції, а ми спокійно ставимося до, наприклад, Медведчука.

Звісно, і пан Гриценко, і пані Шкрум цим не обмежилися, але піар у їх виступах займав помітну частину. Натомість Володимир Огризок, екс-міністр МЗС, притримувався теми й розповідав глядачам щось, крім стандартного набору українських ток-шоу. Наприклад, що Західний світ переживає кризу цінностей, але все ж має шанс перемогти Росію, поки в останній панує тоталітаризм. Що Будапештський меморандум був помилкою, бо не мав механізмів реалізації. Що Угорщина має в Україні 73 дипломати, а Україна в Угорщині — 14. Також він наполягав на тому, що нашій державні варто активніше відстоювати свою позицію й прямо заявити, що ми вийдемо з ПАРЄ, якщо Росія туди повернеться.

Ведучий уточнив у нього, кому від цього стане гірше. Також Вадим Карп’як уточнював в Олени Шкрум та Анатолія Гриценка, чи лише від української влади залежить вирішення проблем на Сході та в Криму? Ведучий добре відпрацьовував такі критичні моменти, але не зрозуміло, чому в інший час він не модерував гостей трішки жорсткіше? Анатолій Гриценко, звісно, рідкий гість ток-шоу, але це не привід давати йому сім хвилин на те, що політик потім може висловити за шість секунд.

«Ехо України» («Прямий»), 19 жовтня

Матвій Ганапольський, імовірно, найстарший та найменш формальний ведучий українських ток-шоу. Це єдиний модератор, який «грає у відкриту» з учасникам дискусії. Він починає програму з того, що закликає не просити надто часто слово, аби «Ехо» вклалося у хронометраж. Показує гостям свою «шпаргалку» з темами. Запитує у студійних глядачів, чому вони плескають, і кричить на телеглядачів, аби ті голосували за важливе питання «(чи згодні ви, щоб Україна відмовилася від Європи й НАТО заради дружби з Путіним?») Він просить присутніх сховати телефони, щоб під час перебивок вони не потрапляли в кадр. І довіряє чиновникам закінчувати виступи, якими б вони не були. На жаль, подібною ліберальністю та щирістю гості «Еха України» відверто зловживають.

Гості: Олексій Гончаренко, народний депутат («Опозиційний блок»). Вадим Денисенко, представник Кабміну у Верховній Раді. Юрій Береза, народний депутат («Народний фронт»). Юрій Павленко, народний депутат («Опозиційний блок»). Костянтин Усов, народний депутат («Блок Петра Порошенка»). Дмитро Лінько, народний депутат («Радикальна партія»). Зорян Шкіряк, радник міністра внутрішніх справ. Юрій Гримчак, заступник міністра з питань тимчасово окупований територій. Марина Ставнійчук, голова правління Громадського об'єднання «За демократію через право», заступниця глави Адміністрації Президента Януковича. Андрій Павловський, народний депутат VI-VII скликань.

Як завжди, програма на Прямому каналі охопила багато тем: від заяв Путіна тут крізь теракт у Криму та автокефалію перейшли до українських цін на газ. Усі частини обговорення стали приводами для масового піару і всі, крім співчуття кримчанам, призводили до конфліктів. Справа в тому, що «Ехо» виявилося рідкісним шоу, де поєдналися гострі теми, ліберальна модерація та партійний «плюралізм». З одного боку тут були гіперболізовано проукраїнські учасники (Юрій Береза розповідав, що війна відбувається там, де недостатній вплив мав Київський патріархат), з іншого боку — умовно проросійські (Марина Ставнійчук після кількох гучних перепалок пішла зі студії, сказавши, що їй «не цікаво» обговорювати Путіна). Таке світоглядне зіткнення призвело до перебивань, образ, звинувачень, криків та просто взаємної зневаги. Пан Ганапольський, здається, спеціально не втручався у розбірки, даючи гостям проявити, хто є хто. Але інколи йому все ж варто було активніше захищати глядачів від споглядання подібного.

При цьому відповідей на свої запитання ведучий наполегливо та емоційно добивався. От тільки гості не завжди хотіли їх давати. Андрій Павловський на запитання, куди поділитися десятки мільярдів доларів, які взяв в борг уряд Тимошенко, відповів, що Матвій Ганапольський був пропагандистом у Москві, а зараз він пропагує Порошенка й хоче сподобатися хазяїну. На таке ж запитання від Олексія Гончаренка екс-нардеп «відповів» запитанням, а де офшори Президента?

У студії лунали й конструктивні думки. Вадим Денисенко обіцяв, що фактична сума оплати комунальних послуг не зміниться для власників субсидій. Зорян Шкіряк наголосив, що ті, хто захопив храми, — це злочинці, під якими б прапорами вони не стояли. Експерт Айдер Муждабаєв пояснював, що жоден політик апріорі не зможе домовитися з Путіним, адже той, на його думку, «недоговороспособный».

Можливо, «Ехо України» просто має надто багато тем, через що членам партій доводиться зводити кожну до трансляції заготовок. Можливо, програма надто довго триває й у гостях до завершення ефіру накопичується гнів на своїх візаві й ведучого. Можливо, проблема в самих гостям, не всі з яких, чесно кажучи, були найкращими експертами одночасно в релігії, міжнародній політиці та тарифоутворенні. А, можливо, пану Матвію треба перестати «царствувати над хаосом» і все ж встановити чіткі рамки. Наразі точно відомо лише те, що не всі українські політики готові до подібної «неформальної» модерації шоу й до обговорення важливих тем без перерв на звинувачення колег у «танцях на крові».

«Пульс» («112»), 16 жовтня

Обидві теми цього випуску (ціна на газ та депутатська недоторканність) минули для глядачів програми доволі складно. У першій частині політики та експерти регулярно обмінювалися фактами, числами та власними назвами, але, головним чином, у межах закидів один одному. У другій частині емоцій та крику стало ще більше, а розбавляли їх постійні виправдання депутатів по своїм кримінальним справам. Не допомогли навіть якісні та гострі запитання ведучих — гості уникали прямих відповідей і поверталися до піару.

Гості: Руслан Бортник, політтехнолог. Катерина Одарченко, політичний консультант. Олексій Гончаренко, народний депутат (Блок Петра Порошенко). Оксана Продан, народний депутат (Блок Петра Порошенка). Олексій Кучеренко, екс-міністр з питань житлово-комунального господарства. Інна Богословська, екс-народна депутатка від Партії регіонів. Олександр Вілкул, народний депутат («Опозиційний блок»). Дмитро Марунич, експерт з енергетичних питань. Дмитро Білоцерківець, народний депутат (Блок Петра Порошенка). Святослав Піскун, екс-генеральний прокурор. Борислав Розенблат, народний депутат (Блок Петра Порошенка). Володимир Цибулько, політтехнолог. Михайло Добкін, народний депутат («Опозиційний блок»). Євгеній Червоненко, екс-міністр транспорту та зв’язку. Ігор Мосійчук, народний депутат («Радикальна партія»). Олег Осуховський, народний депутат (позафракційний, партія «Свобода»). Сергій Поярков, політичний коментатор.

Газова тема в «Пульсі» постійно балансувала між чотирма станами.

Лідером найбільш рідкісного з них, експертного обговорення ситуації, був Олексій Кучеренко. Екс-міністр почав із прикладного аналізу становища тарифної системи. Мовляв, справа не у вартості газу, а в тому, як використовуються отримані від людей кошти (громадяни не певні, що вони спрямовуються на енергомодернізацію, наприклад). За його словами, тарифи — це, фактично, ще один податок, який «Нафтогаз» спрямовує в бюджет. Щоправда, значна частина коштів потім повертається у вигляді субсидій. Експерт Дмитро Марунич також переконував, що будь-яка наступна влада не зможе зменшити тарифи, бо втратить довіру закордонних партнерів.

Другою підтемою традиційно був «Нафтогаз» (премії, корупція, зовнішнє управління — ось це все). Камені в сторону компанії кидали навіть ведучі (натякали, що тарифи там збільшують заради особистих прибутків). Третьою темою стали гріхи попередників та нинішньої влади. Тут на різних сторонах фронту особливо відзначилися Олексій Гончаренко (хіти про кредити Тимошенко та Азарова) і Олександр Вілкул (сьогоднішня влада «не хоче й не вміє»). Конфлікт між ними логічно закінчився спогадами про те, як Гончаренка «за вухи вигнали з Одеси», а Вілкула «за вуха вигнали з Дніпра».

Четвертою і найпопулярнішою частиною програми стали спроби любителів виставити себе експертами. По-перше, на шоу навіщось знову запросили Інну Богословську, яка намагалися наводити числа та факти (потім її поправляли експерти та ведучі) та просувати себе на посаду Президента. В останньому Інна Германівна переходила від тонких натяків: «Корупційну кримінальну схему поламає тільки нова людина. Але, до речі, якщо ми скажемо, давайте нам абсолютно нових, скільки часу треба буде новому, щоб він розібрався в цьому?» до прямолінійних: «Я не маю жодного корупційного скандалу й маю залізну волю це поламати. Я даю чесне слово — якщо я цього не зроблю, я напишу заяву про відставку. 21 квітня я стану Президентом, 21 вересня того ж року тарифи будуть зменшені на 40 %». Паралельно пані Богословська розповідала про газову принцесу Тимошенко. Був у студії й активіст (?) Сергій Поярков, який заявив, що Олексій Кучеренко зробив його майже експертом у «Нафтогазі». Кучеренко при цьому сам був у студії, то яка додана вартість пана Сергія? Як і на програмі про «євробляхи», він збагачував обговорення криками та образами.

В обговоренні депутатської недоторканності, загалом, повторилася та ж ситуація, але експертних обговорень стало менше. Натомість додалася величезна кількість виправдань та коментування політиками відкритих проти них справ. Узагалі, є щось дивне в тому, що недоторканність депутатів обговорюють самі депутати. Але краще вони, ніж Сергій Поярков та Святослав Піскун (серйозно, за яким принципом «Пульс» запрошує гостей?). Ці двоє панів, а також Володимир Цибулько відзначилися тим, що активно просували тезу «Без депутатської недоторканності Революція гідності не перемогла б». Ця, та, власне, багато інших частин програми перекочували сюди прямо з вересневого «Українського формату». І у студії знову не знайшлося нікого, хто нагадав би: на Майдани вийшли мільйони людей по всій Україні, а не 450 депутатів. І саме пересічні (тоді) люди висунули ультиматум Януковичу, поки лідери опозиції підписували угоди. «Небесну сотню» недоторканність депутатів теж не врятувала.

Загалом, у студії виникло три острівки думок. Борислав Розенблат найактивніше захищав тезу про те, що недоторканність потрібна, адже без неї Верховна Рада стане залежною (на питання ведучих, чи залежний він без недоторканності, нардеп відповів не чітко). Святослав Піскун емоційно доводив, що скасувати потрібно лише фрагменти недоторканності, адже майже скрізь у світі вона частково існує й допомагає чиновникам захищати громадян. Олексій Гончаренко відстоював повне скасування, щоб з депутатами могли робити все те ж, що й з іншими громадянами.

Відкриті проти себе у різний час справи та правоохоронців протягом програми встигли покритикувати Михайло Добкін, Борислав Розенблат, Ігор Мосійчук та Олександр Вілкул. Провалене голосування щодо зняття недоторканності з останнього відбулося напередодні, то ж він ще й додатково попіарився на тому, як переконав ідеологічних суперників із ВР у своїй чесності. Також «опозиціонер» заявив Олексію Гончаренку, що той користується темником «якщо Вілкул мужик, хай іде в суд». «Я в тыщу раз больший мужик, чем вы, и мне не надо это никому доказывать», — відповів Вілкул на свій же закид.

І, традиційно, Євген Червоненко ображав людей (просив Пояркова помити голову та не ходити на шоу в «шльопанцях»), а сам Поярков кричав: «Чхав я на них, чхав».

Проблема ток-шоу «Пульс» із гостями більш ніж очевидна. Їх забагато. Більшість із них ні на що не впливають і ні за що не відповідають (то ж можуть що завгодно пропонувати). Вони не є експертами в темах, які коментують. І надто часто порушують студійний етикет. У сумі це призводить до того, що якісні думки губляться, а глядачу фізично складно сприймати подібне шоу чотири години. Особливо неприємно це на фоні того, що ведучі часто ставлять правильні запитання. Просто, судячи з усього, не тим людям.

comments powered by Disqus