«Не для всей Украины Россия агрессор!». Огляд ток-шоу за 3–9 вересня 2018 року

Стримано-спокійна «Свобода слова» з несподіваним післясмаком, чотиригодинна істерія в «Пульсі» і стінка на стінку в ефірі «Українського формату». Хто і як переживав за долю країни в суспільно-політичних ток-шоу телеканалів ICTV, «112 Україна» та NewsOne.

Після літніх канікул політичні ток-шоу повертаються в ефір. Ми також розпочинаємо новий сезон спостереження за політичним серпентарієм, на який традиційно перетворюється більшість подібних програм. Маємо невеликі зміни в переліку піддослідних — місце «Політклубу Віталія Портнікова» («Еспресо») посіло нове шоу від «112 України» «Пульс». Незабаром повернеться в ефір «Право на владу» на «1+1». Уже в наступний огляд увійде ток-шоу Прямого каналу — редакція визначиться, яке або які саме, адже канал запустив у новому сезоні аж 12 програм у цьому форматі, зокрема й кілька політичних. Також очікуємо запуску ток-шоу «Народ проти» на телеканалі ZIK у жовтні — програма обіцяє бути резонансною.

«Свобода слова» (ICTV), 3 вересня. Як Андрій Володимирович згадав Адольфа Алоїзича

Старт сезону в «Свободі слова» вийшов спокійним і конструктивним. На перший погляд. Бо того, що розпочалося після виходу програми в ефір, спрогнозувати було неможливо. Андрій Парубій і його саркастичний пасаж про пряму демократію викликав у російських (і деяких українських) ЗМІ напад паніки й істерики.

Хто розпочинав сезон: біля мікрофона — Андрій Парубій, голова Верховної Ради; Павло Клімкін, міністр закордонних справ; експерти в студії — Олексій Якубін, політкоментатор; Микола Давидюк, аналітичний центр «Політика»; Семен Катакаєв, ГО «Безпека і взаємодія в Україні»; Ольга Мусафірова, «Новая газета»; Володимир Фесенко, центр стратегічних досліджень «Пента»; Ярослав Юрчишин, Transparency International Ukraine.

Чи загрожує Україні проросійський реванш? — таке питання цікавило ведучого Вадима Карп’яка. Резонанс, який викликали висловлювання одного з гостей біля центрального мікрофона, засвідчив, що цей реванш не просто можливий, він відбувається повним ходом.

Обговорити питання внутрішніх політичних викликів вирішили зі спікером парламенту Андрієм Парубієм, зовнішньополітичні обговорювали з Павлом Клімкіним.

Андрій Парубій у притаманній йому спокійній манері назвав виборчий період «періодом шансів». Мовляв, так, емоції у ВР зашкалюватимуть, адже в залі сидітиме десяток кандидатів у президенти, але всі намагатимуться приймати закони, щоби сподобатися виборцю, і будуть розуміти, що відмову голосувати за важливі рішення теж доведеться пояснювати. Тому, на думку Парубія, більше шансів ухвалити, наприклад, закон про недоторканість чи виборчий кодекс — питання, до яких апелюють майже у всіх виборчих кампаніях. «У виборчий рік легше впливати на голосування», — наголосив він.

Відповідаючи на питання експертів чи то про виборчий кодекс, чи то про статус переміщених осіб, чи то про закон про мову, спікер виглядав підготовленим, на відміну від Павла Клімкіна, який часом реагував дещо нервово й не завжди відповідав на поставлені запитання прямо. Парубій розповів про новий виборчий кодекс і його 4,5 тисяч поправок, пообіцяв розібратися з цим питанням до кінця жовтня, навіть заслужив на подяку від Ярослава Юрчишина за те, що майже всі обіцянки, які дав перед стартом минулої парламентської сесії, вдалося виконати.

Вже наприкінці своєї частини програми, відповідаючи на питання Володимира Фесенка про референдум, дещо іронічно заявив: «Вирішити це питання треба грамотно і справедливо. Я прихильник прямої демократії, колись на науковому рівні тим займався. До речі, скажу вам, людиною, що найбільше колись практикувала пряму демократію, був Адольф Алоїзович в тридцяті роки, ми повинні про це теж пам'ятати». Експерти у студії не висловили заперечень, Фесенко з розумінням помахав головою і нагадав про те, що в ФРН зараз інструментом референдуму не користуються. Парубій зауважив, що для Гітлера тоді це був один із ключових способів маніпуляції, водночас наголосив на важливості референдумів для вирішення питань місцевих громад. Зі спікером попрощалися і ця частина програми, здалося, була вичерпана.

Дуже детально те, як висловлювання Парубія стало ідеологічною зброєю, дослідила Гала Скляревська. Ми ж зупинимося на кількох моментах. Реакція на слова Парубія з'явилася лише по обіді наступного дня, спочатку в російських ЗМІ, а згодом перекочувала в українські. Увечері у вівторок її публікували strana.ua, «Главред» (тут новину згодом видалили), «Коментарі», «ГолосUA», «Комсомольська правда в Україні», «Кореспондент», інші ресурси. А от пояснення того, що саме мав на увазі Андрій Парубій, поширювали вже не так охоче. Пояснив своє висловлювання спікер під час засідання парламенту — тобто безпосередньо до нього по пояснення ніхто не звертався.

В ефірі інших політичних ток-шоу був просто якийсь кросмедійний сторітелінг. У середу, 5 вересня, в ефірі «Українського формату» (NewsOne), про який ітиметься далі, згадали висловлювання Парубія. Спочатку зачитали критичний допис Дмитра Співака, постійного учасника програми, та реакцію Вадима Рабиновича, також завсідника «Українського формату». Останній наголосив, що подає до суду.

Висловилися й гості у студії. Нестор Шуфрич, вочевидь, зрозумів іронічність висловлювання, але зізнався, що ця репліка його дуже засмутила й нею спікер парламенту відкинув Україну на десять років назад. Більш критичним був Михайло Добкін, який, схоже, не вловив сарказму в словах спікера й тому, з усією властивою йому прямотою, заявив, що Парубій сповідує таку (прихильну до Гітлера) ідеологію все життя, просто раніше це ретельно приховував. Далі — більше, назвав Парубія ідеологом убивства людей в Одеському будинку профспілок, мовляв, той дав сигнал на штурм і спалення людей. На цій фразі почулося несміливе обурення від когось із гостей, але ведучий стоїчно мовчав. На захист Парубія виступив радикал Ігор Мосійчук, який назвав висловлювання екс-регіонала пересмикуванням. Він привів аналогію про те, що, користуючись речами німецького виробництва, ми не стаємо фашистами — висловлювання спірне і примітивне, але до ситуації воно цілком пасувало. Феєричним був діалог із Добкіним: «Мосійчук: От ви абрикоси їсте? Добкін: Только сушеные. Мосійчук: І Гітлер їв. Значить, ви фашист. Отака ваша логіка». На думку Мосійчука, говорячи, що Парубій — прихильник фашизму, його опоненти топлять не спікера, а Україну.

Та повернімося до «Свободи слова». Другим гостем біля мікрофона став очільник МЗС Павло Клімкін, якому випала не менш гостра тема — можливе розірвання договору про дружбу з Росією. Головною тезою Клімкіна стало те, що якщо зараз цей договір пролонгувати, це діятиме проти нас на міжнародній арені.

Важливе місце в розмові з керівником зовнішньополітичного відомства посів Медведчук. Про його роль у розв’язанні протистояння в Азовському морі питала Ольга Мусафірова, згадували про нього й інші експерти. Клімкін запевнив, що мандата Медведчуку ніхто не давав, і, схоже, експерти відповіддю були задоволені.

Обговорювали й питання закріплення руху до НАТО в Конституції — Клімкін дещо виклично зауважив, що ми можемо робити таку Конституцію, яка нам подобається, не озираючись на те, що думають інші. На запитання про запровадження візового режиму з Росією наголосив, що такий режим має бути не просто візовим, а біометричним візовим. Всі експерти знову не висловили заперечень.

«Пульс» («112 Україна»), 4 вересня. Вакханалія тупості

Чотири години сварок, істерії, маніпуляцій, переходів на особисті й передвиборчої агітації. Цікаво, чи хтось із глядачів пам'ятав заявлену тему розмови бодай у середині програми і чи є хтось (окрім авторки моніторингу), хто додивився цю вакханалію тупості (за визначення подяка Вадиму Рабиновичу) до кінця?

Хто бився в істериці: Олександр Вілкул, «Опозиційний блок»; Вадим Рабинович, «За життя»; Олег Осуховський, ВО «Свобода»; Ігор Мосійчук, Радикальна партія; Олексій Гончаренко, Блок Петра Порошенка; Іван Крулько, «Батьківщина»; Віктор Бондар, «Відродження»; Олег Мусій, позафракційний, «Народний контроль»; Ігор Мірошниченко, ВО «Свобода»; Юрій Гримчак, заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій; Павло Жебрівський, колишній голова Донецької ВЦА; Олег Волошин, політкоментатор; Дмитро Раїмов, політтехнолог.

«Головне політичне шоу країни» — так назвала себе програма на «112 Україні». Як зауважив гість студії Вадим Рабинович, «во-первых, это красиво» (якщо ви раптом не в курсі, це фраза з анекдоту про обрізання). Що ж, студія справді яскрава, а от із усім іншим проблеми. Гості висловлюються коли, хто і про що хоче, сваряться в різних комбінаціях — Рабинович із Гончаренком, Гончаренко з Вілкулом, Вілкул із Осуховським, Крулько з Гончаренком, Вілкул із Мірошниченком, Гримчак із Раїмовим. Ігор Мосійчук час від часу примудрявся посваритися з ведучими. Самі ведучі наїжджали на інших гостей, причому з використанням запліснявілих штампів: «Якщо ви чуєте Донбас так, як чуєте ведучих цього проекту, то я розумію, чому з вами ніхто не хоче говорити» (ведуча Ганна Степанець — Гримчаку). Дивитися цю вакханалію і стежити за розмовою було неможливо. Не вдавалося цього зробити і ведучим, які відходили на другий план і, схоже, навіть не намагалися вирівняти ситуацію і втрутитися в розмову. Єдине, що їм добре вдалося — дотримуватися ролей: Володимир Полуєв був радше оптимістом, Ганна Степанець — радше песимісткою.

Теми, які намагалися обговорити в першій частині, — розірвання договору з Росією і старт політичного сезону. Але всі діалоги скочувалися до взаємних образ, претензій і політичної агітації. Очевидно, що такий довгий формат програми якраз і залишав час для того, щоби гості могли розповісти про свої передвиборчі плани (якщо їм, звісно, вдавалося перекричати опонентів). Зрештою, запитання ведучих на кшталт «Хто для вас вороги і чи є вони в цій студії?» також не сприяли конструктивності.

Не рятували ситуацію і включення простих людей (зокрема, з Чернівців і Херсона), які мали на меті повернути політиків до реальних проблем українців. Герої слухали питання, враження, критику і продовжували говорити про своє. Іноді глядачі, яким давали мікрофон, розповідали, яка влада погана і як колись вони добре жили.

Виявилося, що у студії був лише один представник провладної сили — народний депутат від БПП Олексій Гончаренко, тому він намагався відгавкатися від усіх. Йому майже вдалося. Лише лінивий не закидав Гончаренку, що той раніше був під прапорами Партії регіонів, на що останній вже не мав сил реагувати. А як відреагуєш на таке: «Мне стыдно на тебя смотреть, что они с тобой сделали? Ты ж регионал, папа — регионал, ты с российским флагом бегал по Одессе» (Вілкул)?

Зате багато сил мав Вадим Рабинович — в ефірі його було дуже багато. Він сипав анекдотами, ганив владу, наполягав на тому, що треба думати про Україну та її інтереси, тому договір із Росією не можна розривати. На питання Гончаренка про те, що в його команді роблять Шуфрич, Медведчук та інші одіозні персони, відповів, що Медведчук є «золотим ключиком від миру». Далі більше — в якийсь момент Рабинович заявив, що платню за комунальні послуги для пенсіонерів узагалі треба скасувати (не питайте, як вони вийшли на цю тему — цього не скаже ніхто). На що Гончаренко не розгубився, швиденько нагуглив і влучно зацитував уривок із твору Ільфа і Петрова про Остапа Бендера. Коли Гончаренко з Крульком зійшлися у двобої про тарифи, борги, що їх набрала Тимошенко свого часу, й газ, Рабинович узяв свій стілець і сів у глядацьку залу: «Я буду сидеть здесь, а вы уйдете на дно вместе с ними!». І, звертаючись до залу, під аплодисменти розповів, як треба розганяти «всю эту шайку».

Багато можливостей висловитися мав і Вілкул, який перебував у студії протягом усієї програми: говорив і про внутрішні проблеми, і про бюджет, і про ідеологічних супротивників, і про те, як відбудувати Донбас.

Друга частина програми була присвячена особливому статусу Донбасу й закріпленню в Конституції євроінтеграційного напрямку, хоча до другої теми розмова так і не дійшла. До гостей приєдналися Ігор Мірошниченко, Юрій Гримчак, Павло Жебрівський, Олег Волошин та Дмитро Раїмов.

Гримчак апелював до того, що ведеться гібридна війна, Жебрівський наголосив: потрібно зрозуміти, що робити з простими людьми, яка їхня роль і доля, Вілкул повідомив, що його політична сила єдина, яка хоче домовлятися, а не воювати, а Бондар визнав, що Україна виграти у війні не може. Ігор Мірошниченко розповів, як треба діяти українській владі — виявити тих, хто співпрацював з окупаційною владою й допомагав їй, покарати, а потім провести українізацію. Павло Жебрівський розповів про успіхи українізації, яку він проводив у вільній частині Донеччини, але, схоже, ані ведучих, ані переважну більшість гостей це не переконало. Наприкінці всі висловилися про те, як повертати Донбас, і на тому закінчили.

Між частинами програми відбулося включення з-за лаштунків із коментарем політексперта Руслана Бортника про безпредметність розмови: «Носили воду решетом». На його думку, якість дискусії дуже низька, політиків треба заземляти. Втім, він безапеляційно говорив про делегітимізацію парламенту й те, що йому доручати серйозних кроків уже не можна. Склалося враження, що саме це шоу і спрямоване на те, щоби показати недієздатність влади і її безперспективність.

«Український формат» (NewsOne), 5 вересня. У всьому винен «Київський торт»

У порівнянні з ток-шоу «112 України» «Український формат» — зразок логічності і зрозумілості розмови. Навіть залишившись на самоті, ведучий Василь Голованов здебільшого тримав ситуацію під контролем і не дав політикам вилізти собі на голову, хіба що обраним. Втім, усі дружно ганили владу і знайшли винного.

Хто шукав винних: Ілля Кива, Соціалістична партія України; Олег Осуховський, ВО «Свобода»; Ігор Мосійчук, Радикальна партія; Дмитро Добродомов, позафракційний, «Народний контроль»; Нестор Шуфрич, «За життя»; Михайло Добкін, Християнсько-соціалістична партія України; Сергій Шахов, «Наш край»; Євген Балицький, «Опозиційний блок». Включалися по скайпу — Андрій Артеменко і Михеїл Саакашвілі.

Три з половиною години розмови були чітко структуровані. В першій частині програми говорили про розірвання договору з Росією, у другій — про старт сесії Верховної Ради, а на десерт лишили питання Мінських домовленостей. Що об’єднувало всі три теми: дуже легко знайшли винного у всьому — нинішнього Президента України Петра Порошенка і його політичну силу. Як на диво, представників цієї політичної сили у студії не виявилося (як і представників «Народного фронту» чи політсили Юлії Тимошенко). Ведучий наголосив, що їх запрошували, але отримали відмову. «Бояться», — резюмував Нестор Шуфрич. Втім, як стало відомо пізніше, бойкотують.

Перша частина програми, в якій обговорювали денонсацію угоди з Росією, була найдовша й зайняла половину ефірного часу. За сценарієм, гостей розсадили «стінка на стінку» за ідеологічною орієнтацією — Шуфрич, Добкін, Шахов, Балицький з одного боку й Кива, Осуховський, Мосейчук та Добродомов — з іншого. Перша стінка переконувала, що договір денонсувати не можна, а друга — що необхідно.

Нестор Шуфрич заявив, що Порошенко денонсуватиме договір, бо йому вже все одно, що буде за півроку, а українці від розірвання договору стануть бідніші (тези про бідність — це основна його зброя). Більше того, далі у програмі він заявив, що ОБСЄ не зафіксувала російських військ на Донбасі, що неправда, адже в 2017 році місія таки визнала російську присутність.

Михайло Добкін наголосив, що владі вигідно мати ворога в особі Росії: «Если бы не было конфликта на Донбассе и ситуации в Крыму, власть должна была бы их придумать». А договір не розірвали раніше, в 2014 році, бо працювала Ліпецька фабрика Петра Порошенка. Відверто маніпулював він темою мобілізації й рейтингів, зокрема наголосив, що рейтинг Порошенка менше 5 %, що є неправдою (за останнім соціологічним опитуванням «Демініціатив», рейтинг Порошенка — близько 8 %). Він назвав себе «самым непопулярным непопулистом» і наголосив, що така роль йому навіть подобається.

До неправди вдався і Шахов, який ствердив, що за 27 років такого не було, щоби шахтарям не виплачували зарплату, а нинішня влада собі таке дозволила. Це не просто цинічна брехня, це розрахунок на відсутність пам’яті. Варто лише згадати походи шахтарів на Київ за часів Кравчука й Кучми.

Євген Балицький також відзначився. «Не для всей Украины Россия агрессор!» — заявив він. І, напевне, мав на увазі себе, адже розповів, що в серпні був у Криму й там спілкувався з людьми, які переважно до України повертатися не хочуть. Він наполегливо відстоював думку про те, що люди дуже бідні, а договір про денонсацію дружби з Росією зробить їх ще біднішими. «Люди не могут выжить — носков и тапочек нет!» — бідкався він.

Промова Балицького гальванізувала Добкіна. Він почав кричати про переворот, яким змели владу й тепер ані їжі, ані перспектив ні в кого немає. На що ведучий його попередив, що так говорити не можна, мовляв, Нацрада насварить пальчиком. Взагалі, доволі цинічно виглядали постійні апеляції Голованова до Нацради, мовляв, гості дорогі, не вживайте нецензурної лексики, бо прийде Нацрада й надає нам по голові.

Інша стінка наполягала на тому, що своїми діями Росія довела: жодного договору для неї не існує, й тому продовжувати його категорично не можна. Але всі вони як один критикують факти торгівлі з Росією й нагадують, що вигідна ця торгівля Порошенку і його політичній силі, а тема випливла зараз лише через наближення виборів. Ілля Кива під час ефіру нагуглив, що в Москві можна купити «Київський торт», і почав фантазувати про рошенівські спецлітаки. Він також постійно апелював до того, що людина він проста, така, як глядачі, й ми всі винні в тому, що привели до влади цих людей і просрали країну. Ведучий і його присоромив, мовляв, Нацрада, тому тссс. Розмова про «Київський торт» викликала ностальгію за радянськими часами у Шуфрича, Шахова й Балицького.

Прикметно, що деякі тези, які промовляють гості, переходять разом із ними з одного ток-шоу в інше. У вівторок у «Пульсі» Мосійчук порівнював внесення в Конституцію прагнень вступити в НАТО із внесенням туди намірів українців полетіти на Марс. І в «Українському форматі» він знову вдався до цієї метафори. Свободівець Олег Осуховський повністю відтворив карикатурний образ націоналіста і в обох програмах кричав про «чемодан, вокзал, Россию».

Із загальної канви критики Порошенка не вибивалися і прямі включення гостей — Андрія Артеменка, колишнього народного депутата, який хотів здати Крим в оренду Росії та зараз перебуває у США, й Михеїла Саакашвілі, який теж критикує Президента з-поза меж України.

У перспективах роботи парламенту гості не побачили нічого доброго: конструктиву не буде (Добродомов), рішення будуть приймати люди без політичних перспектив, а тому наприймають усякого (Шуфрич). Кива знайшов причину поганої роботи депутатів — вони перестали боятися, а треба, щоби «страх тек по их венам — тогда они начнут думать, что говорят».

На темі Мінських угод гості вже були виснажені — говорили мляво і всі як один ці угоди критикували — або саму ідею, або те, що їх не вдалося дотримуватися. Лише Ілля Кива ніби прокинувся й полум’яно розповідав про Дебальцівський котел, у якому сам опинився в 2015 році. За результатами опитування у студії, лише 12 % глядачів вважають, що Мінським угодам є альтернатива, а 88 % висловилися на їх підтримку.

Не обговорювали вбивство Захарченка: ведучий анонсував цю тему, але гості до неї не дійшли. А в цілому програма вийшла об'єднана єдиною ідею — в усьому винен Порошенко і «Київський торт».

Моніторинг здійснює громадська організація «Детектор медіа» за підтримки уряду Королівства Данії. Висновки й погляди, висловлені в моніторинговому звіті, можуть не збігатися з позицією уряду Королівства Данії. Моніторинг здійснено відповідно до методології, розробленої експертами ГО «Детектор медіа».

comments powered by Disqus