Диванні генерали. Ток-шоу воєнного стану, 26‒30 листопада 2018 року

скріншот

«Свобода слова» (ICTV), 26 листопада

Між голосуванням за введення першого в історії України воєнного стану та початком «Свободи слова» пройшло менше двох годин. Трохи більше доби відділяло цю програму від обстрілів українських кораблів в Азовському морі. Випуск на YouTube 26 листопада зібрав більше переглядів, ніж будь-який інший випуск цього шоу восени, переважно вдвічі більше. Підозрюємо, тому що люди хотіли почути відповіді на запитання, пов’язані із загрозою державі та їм особисто. І програма мала можливості їх надати: на «Свободі слова» виступали представники всіх фракцій парламенту. От тільки, як вдало підсумував Сергій Висоцький, замість розмов про зовнішні та внутрішні загрози, плани та консолідацію у студії був «срач і балаган» від політиків, чиї очі «застелили вибори».

Біля мікрофонів виступали: Ігор Воронченко, командувач ВМС; Павло Клімкін, міністр закордонних справ; Олег Ляшко, лідер фракції Радикальної партії; Артур Герасимов, лідер фракції БПП; Олександр Вілкул, народний депутат, «Опозиційний блок»; Олег Березюк, лідер фракції «Самопоміч»; Іван Крулько, народний депутат, «Батьківщина»; Сергій Висоцький, народний депутат, «Народний фронт». Експерти у студії: Костянтин Матвієнко, корпорація стратегічного консалтингу «Гардарика»; Олександр Мартиненко, генеральний директор інформаційного агенства «Інтерфакс-Україна»; Володимир Фесенко, центр «Пента»; Вадим Карасьов, Інститут глобальних стратегій; Кость Бондаренко, Інститут української політики; Тарас Качка, радник міністра МЗС, стратегічний радник МФ «Відродження».

Почалося шоу, принаймні структурно, дуже якісно. Тут повторили звернення Президента з усією важливою інформацією, а потім вже у студії розпитали командувача ВМС про вчорашні події з кораблями. Ігор Воронченко озвучив одразу кілька важливих для розуміння ситуації акцентів. Зокрема, що в групі українських кораблів був повільний буксир, а отже вона була апріорі мирною. І що атаки на українські судна були здійснені або у відкритому морі, або на шляху до нього. Також він пояснив, чому наші моряки повинні отримати статус військовополонених: територія військового судна вважається територією відповідної держави і таран чи, тим паче, обстріл — це акт агресії.

Закінчивши із суто мілітарними оцінками, програма перейшла до міжнародного аспекту проблеми: звітував особисто Павло Клімкін. Міністр закордонних справ розповів про шляхи перемовин із зарубіжними партнерами, зокрема, визнання наших військових військовополоненими та їх звільнення. Також чиновник заявив, що Росія розуміє лише позицію сили і що жодні формати, в тому числі Мінський, із нею не працюють. Крім цього, міністр висловився на підтримку біометричного візового режиму з РФ.

Увесь цей час чиновника перебивав своїми популістськими вигуками про зарплати й пенсії Олег Ляшко. Свій власний виступ «радикал» розпочав із того, що його вже кілька років не кликали на «Свободу слова». І це зрозуміло. Якщо ви пам’ятаєте сцену перформансу із фільму «Квадрат», то можете добре уявити, як виглядав виступ «радикала» на ICTV. Справа в тому, що «Свобода слова» — це підкреслено інтелігентна програма, де не буває бійок і майже не буває істерик. Здається, Вадим Карп’як просто не готовий до подібної поведінки гостей. Не могли бути готовими до подібного і глядачі.

Для початку Олег Валерійович розповів історію про те, як їздив на вокзал і говорив із людьми про запровадження воєнного стану. Інший фільм, «Темні часи», не дає «радикалу» спокою з липня. Політик стверджує, що 99 (пізніше їх стало 200) опитаних ним людей із усієї України вважають, що воєнний стан — це спроба Порошенка втриматися при владі (пізніше це стало «узурпацією»). Але Радикальна партія, за словами Ляшка, не дала Президенту зірвати вибори. Вона ж змусила головнокомандувача зменшити тривалість воєнного стану та його охоплення і стимулювала парламент затвердити вибори 31 березня. Також Ляшко з колегами захистили права, які буцімто хотів обмежити Порошенко («радикал» зачитав усі статті Указу, назвавши його «воєнним станом проти українців»). Загалом, друга найменша фракція парламенту врятувала Україну, але її лідер у своєму виступі на «Свободі слова» забув розповісти, від чого. Замість розмов про війну Ляшко кричав про Президента, який заробляє на війні, радіє так, наче продав «вагон рошенок», та піариться, провокуючи паніку й падіння курсу. Логічним завершенням цього стала бравада на фоні того, що Ляшко є в санкційному списку Росії, а Порошенко та його фракції — ні.

Наступним виступав Артур Герасимов із БПП. Складно сказати, чи стали акценти у виступі цього та інших політиків наслідком палкого піару Ляшка, чи народні обранці одразу планували вечір саме таким, але спіч члена БПП теж звівся до вихваляння себе й «того хлопця на Банковій». Лунали фрази про новий виток гібридної війни у Верховній Раді, особисте авторство Президента в усіх фінальних рішеннях (щодо 30 днів та переліку областей), те, що це «ми не дали зірвати голосування». А ще були закиди на адресу конкурентів, зокрема, щодо буцімто подвійних стандартів, маніпуляцій та опортунізму «Батьківщини» й Радикальної партії.

Після цього до мікрофона вийшов Олександр Вілкул, а агресія Росії покинула студію. Адже виявилося, що це все «спроба державного перевороту в буквальному сенсі» (тим паче, саме в ці дні річниця. — Авт). Вілкул заявляв, що заради крісла Порошенко готовий воювати до останнього українця, принести війну в кожен дім, вбити економіку, посіяти вічний хаос та вічну війну. А з Росією треба не воювати, а вести переговори. На жаль, ані ведучий, ані інші присутні не запитали в пана Вілкула, переговори на яких умовах треба тепер вести з Росією, чи є гарантії їх дотримання й чому країні при цьому не потрібно нарощувати обороноздатність перед загрозою нападу? Натомість народному депутату закинули, що його колеги по фракції, зокрема Юрій Бойко, літають у Москву й там готуються до повної окупації України. Вілкул заявив, що вони з Бойком не в одній фракції. «Ага, уже шість днів», — не уточнив ніхто із присутніх.

Наступним слово взяв Олег Березюк, який повернувся до теми війни в державі. Народний депутат заявив, що воєнний стан, звісно, страшний, але тверезить. Що він назавжди зробив банкрутом Мінські угоди. Що держава взяла відповідальність воювати й захищати. Що нам потрібні двосторонні мілітарні договори із західними сусідами. Остання позиція навіть спричинила невеличке обговорення з експертами, зокрема щодо того, які умови в таких договорах може виставити, наприклад, Угорщина.

Передостаннім до мікрофона вийшов Іван Крулько і стало помітно, що у відчай упав навіть ведучий Вадим Карп’як. Запитання до народного депутата стосувалося того, чи може українських політиків консолідувати хоча би щось, якщо навіть війна політизується? «Мені хочеться, аби влада перестала нас колоти та роз’єднувати», — відповів політик. І в такому ж дусі продовжив свій виступ, дійшовши аж до того, що «... в умовах воєнного стану не будуть підвищувати тарифи для людей — ось що треба робити в умовах воєнного стану». Закінчився його спіч перепалкою з Артуром Герасимовим із приводу Липецької фабрики та виступу Юлії Тимошенко на РНБО в 2014 році. Здається, ці дві теми для взаємного чорного піару між БПП та «Батьківщиною» будуть існувати стільки, скільки й самі ці політичні сили.

Останнім виступав Сергій Висоцький, який розповідав про свої прикрі почуття, провалений тест на відповідальність та, неочікувано, воєнний стан. Мовляв, підтримував його якраз через обмеження прав громадян, адже Україна надто ліберальна й ми не можемо ефективно боротися з п’ятою колоною. Крім того, це би дало Порошенку важелі, про використання яких у нього потім можна було би запитувати. Зокрема, щодо Медведчука, який мав би опинитися у в’язниці.

Якщо атака на українські судна, процес голосування за воєнний стан у Верховній Раді та коментарі до цього всього у Фейсбуку ще не роздратували / налякали вас достатньо, дуже радимо переглянути цей випуск «Свободи слова». Мабуть, найкраще його описує той факт, що політики під десятком кутів обговорили обмеження конституційних прав громадян, але так жодного разу й не пояснили глядачам, як саме це може проявитися на практиці. Наприклад, право на отримання освіти, скасуванням, зокрема, якого спекулював Олег Ляшко, за словами Олександра Турчинова, означає всього лише відміну занять у разі загрози. Чітка практична інформація, запевнення в обороноздатності, готовності та єдності могли би заспокоїти глядачів. Замість цього вони могли хіба що розділити відчай із ведучим.

«Пульс» («112»), 27 листопада

Незважаючи на чотиригодинний хронометраж, «Пульс» — це доволі порожня програма. Що, звісно ж, пов’язано з гостями, яких тут (і лише тут) ніколи не представляють в ефірі. Можливо, щоб у глядачів не виникло запитання, яким чином Євген Червоненко, Андрій Пальчевський, Вадим Карасьов чи Руслан Бортник можуть коментувати воєнний стан. Можливо, тому що ця четвірка й кілька інших гостей уже стали такими ж атрибутами «Пульсу», як його музичний супровід чи назва. Хай там як, а ток-шоу на «112» виявилося, мабуть, найбільш безглуздою програмою тижня.

Гості: Ігор Тишкевич, політичний експерт; Вадим Карасьов, політичний експерт; Павло Жебрівський, екс-голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації, аудитор НАБУ від Президента; Євгеній Червоненко, на цій програмі казав, що він капітан судна; Руслан Бортник, політичний експерт; Олексій Рябчин, народний депутат, «Батьківщина»; Петро Гаращук, військовий дипломат, генерал-майор; Степан Гавриш, екс-член державної комісії з питань партнерства України з НАТО; Едуард Багіров, правозахисник; Юрій Левченко, народний депутат, партія «Свобода»; Олег Волошин, директор Департаменту інформаційної політики МЗС України у 2010‒2013 рр.; Андрій Пальчевський, телеведучий, підприємець. Від Медведчука: Василь Німченко, народний депутат, «Опозиційний блок»; Юрій Павленко, народний депутат, «Опозиційний блок».

Головною проблемою ток-шоу стало те, що, як це не банально, гості не володіли інформацією на його тему. Тобто вони, звісно, щось говорили про війну, права людини, воєнний стан, але потім іншим присутнім доводилося їх виправляти, й це дуже гальмувало програму. «Пульс» кілька разів пройшов повне коло із залякування — пояснення — прохання не залякувати.

Наприклад, Юрій Павленко заявив, що, незважаючи на обіцянки нікого не мобілізувати, його сина-першокурсника та інших студентів змушують стати на облік у військоматі. Це, на думку політика, і є частиною воєнного стану в контексті обмеження права на освіту. Ігорю Тишкевичу довелося пояснити «опозиціонеру», як працює ставання на облік студентів і що це не має нічого спільного з воєнним станом. До речі, навіщо призупиняти право на освіту, не міг зрозуміти й народний депутат Олексій Рябчин. І кому Олександр Турчинов у Верховній Раді пояснював, що йдеться про закриття шкіл у разі небезпеки?

Євген Червоненко заявив (ми до нього ще повернемося), що українські катери зайшли у води, які були російськими ще до анексії Криму. Павлу Жебрівському довелося пояснити, що там немає російської води, протока за договором використовується спільно і взагалі ніхто нікуди не заходив: катери чекали дозволу, а напали на них, коли вони вже поверталися.

Степан Гавриш чомусь вирішив, що Президент може самостійно скільки завгодно продовжувати воєнний стан. Кільком присутнім довелося пояснити те, що раніше вже заявляв Петро Порошенко, — це не так. Крім цього, двічі за програму гості спростували введення військово-цивільних адміністрацій і Бог знає скільки разів пояснили: без сухопутної агресії жодні права обмежуватися на будуть. Коли політики повторювали це, відповідаючи на конкретні запитання глядачів (наприклад, про перетин кордонів областей), у цьому була користь і «Пульс» робив справді хорошу справу. Та коли це потрібно було раз за разом нагадувати Василю Німченку та Юрію Павленку, так і хотілося запитати: а в Медведчука немає для власного ж каналу якихось кмітливіших представників «За життя»?

Природно, що не обійшлося на «112» і без заяв на межі з російською пропагандою. Вадим Карасьов вирішив, що в Україні немає сил виконати воєнний стан, зате ним можна буде виправдати ситуацію у східних областях, де буцімто немає гарячої води. Доказів такої ситуації ми не знайшли. Крім цього, «експерт» заявив, що українські катери атакували прикордонники, а не регулярна армія РФ (ех, старі-добрі прикордонні винищувачі). Також політтехнолог згадав про те, що території воєнного стану дублюють плани Новоросії 2014 року (спільні джерела з «1+1»?), але інші гості нагадали йому про три «зайві» в цьому плані області.

Юрій Павленко теж розділив «хліб» із «Секретними матеріалами», Володимиром Путіним та В’ячеславом Піховшеком: заявив, що стан увели там, де в Порошенка низькі рейтинги. Про існування Вінниччини йому нагадали ведучі. Політик також вирішив, що українці сприйняли воєнний стан не як захист, а як агресію влади проти себе. Цього ми перевірити не можемо, адже, на відмінну від політика, не вміємо читати думок. А от Руслан Бортник надздібності Павленка поділяє: він теж вирішив, що народ не повірив у потрібність воєнного стану і сприймає його як «іще один серіал», на кшталт автокефалії. Василь Німченко, зазирнувши в майбутнє, вирішив, що «надо ждать зачистки». На щастя, народний депутат мав на увазі лише цензуру щодо телеканалів.

Однозначним лідером в особистому проросійському заліку став Євгеній Червоненко. Він, наприклад, довіряє показанням захоплених українських моряків на камеру. Також, на думку колишнього міністра транспорту (?), в усьому світі події в Україні вважають просто прикордонним конфліктом. Крім, очевидно, Німеччини, де кажуть про російську провокацію. І США, де заявляють про порушення Росією міжнародного права. І ЄС із аналогічною заявою. А ще плануються нові санкції. Крім цього, політик двічі використав фразу «кухаркины дети» як образу та назвав оборону Донецького аеропорту позбавленою сенсу. А врешті просто виправдав Росію: «Точно так бы береговая оборона США, Израиля, Турции стреляла бы точно так же, если ты не подчиняешься!».

Загалом, оце все глядачі слухали замість професійного обговорення воєнної тематики. Із програми навіть пішов Ігор Тишкевіч, заявивши, що він півтори години просто просидів і не хоче більше виконувати функцію меблів. Анна Степанець відреагувала так: «Даруйте, якщо ви в експертно-політичному середовищі вже створили таку систему, коли виживає найголосніший, то, даруйте, й споживайте. І не треба ображатися». Але це не проблема середовища — така ситуація ніколи б не сталася, наприклад, на «Свободі слова», яку відвідує більше актуальних політиків та експертів. Справа просто в тому, на що вони витрачають ефірний час і яких улюбленців мають ведучі.

«Український формат» (NewsOne), 28 листопада

Хоча «Український формат» усе більше нагадує «Пульс» за списком гостей (спільний «власник» — спільне «За життя»), цей випуск зміг запропонувати глядачу й конструктивні думки та позиції. Щоправда, на відмінну від «112», студія NewsOne рідше вдавалася до фактчекінгу, тож і маніпулятивних заяв аудиторія могла нахапатися більше.

Гості: Євген Червоненко, екс-міністр транспорту і зв’язку; Володимир Цибулько, політичний експерт; Вадим Карасьов, політичний експерт; Олександр Кіхтенко, генерал армії України, екс-голова донецької ОДА; Святослав Піскун, екс-генпрокурор; Андрій Іллєнко, народний депутат, партія «Свобода»; Дмитро Лінько, народний депутат, Радикальна партія; Віталій Журавський, екс-народний депутат від Партії регіонів; Олена Сотник, народний депутат, «Самопоміч»; Дмитро Співак, керівник платформи «Національна стратегія розвитку». Від Медведчука: Василь Німченко, народний депутат, «Опозиційний блок»; Юрій Павленко, народний депутат, «Опозиційний блок».

Формально програма була розділена на дві частини з різним складом гостей, але вони майже нічим не відрізнялися за змістом і темою. Хіба що в сюжеті перед другим епізодом ситуацію з воєнним станом на рівних із, зокрема, Президентом, міністром МЗС та начальником Генштабу  прокоментував Юрій Бойко, єдиний кандидат у Президенти від Опозиційної платформи «За життя» і єдиний, який не мав до теми прямого стосунку.

Разом із тим почалося шоу здебільшого якісно. Генерал Кіхтенко пояснив правила безпеки на морі та неадекватність поведінки Росії. Політтехнолог Вадим Карасьов, здається, вперше дав профільний прогноз, заявивши, що воєнний стан усе одно перекроїть вибори та мілітаризує свідомість: співаки й актори втратять на цьому фоні свої рейтинги. Навіть Святослав Піскун, екс-генпрокурор, якому, здавалося б, немає чого роботи на програмі про воєнний стан, вказав на цікаву профільну річ: у статті 67 Кримінальну кодексу України серед обставин, що обтяжують покарання, згадується: «Вчинення злочину з використанням умов воєнного стану». Отже, на думку екс-генпрокурора, всі злочини тепер матимуть обтяжуючу обставину.Крім цього, Володимир Цибулько пояснив, чому йдеться саме про воєнну агресію, а не просто прикордонний конфлікт (бо були залучені військові кораблі РФ).

В іншому більшість часу «Український формат» було краще не дивитися. Євгеній Червоненко з пафосними криками «учите матчасть!» розповідав, що українські катери «Гюрза» навіть не могли допливти до Маріуполя, адже в них запас ходу 260 миль. Самопроголошений моряк помилився всього у два з половиною рази, бо насправді — 700 миль. Також він доводив, що в подіях не брали участі російські військові, й помилився всього на один корабель чорноморського флоту та чотири ракети з винищувача й вертольота. Крім цього, політик заявив, що в областях із воєнним станом будуть «шманять машини» й забороняти мітинги. Про умови задіяння обмежень (сухопутну агресію) «знавець матчастини» забув.

Узагалі, залякування й нагнітання паніки й хаосу виявилися популярним інструментом у руках медведчуківських симпатиків. Юрій Павленко теж заявляв, що умови воєнного стану можуть використати проти окремих політиків та каналів і людей, які мітингують через відсутність тепла. Дмитро Співак, чиї аналітичні здібності ілюструє спроба потрапити у Верховну Раду з Королевською у 2012 році, заявив, що воєнний стан призведе до корупції у військкоматах та під час якихось обшуків автомобілів (хоча нічого не зміниться). Що під виглядом воєнного стану зможуть забирати житло, привиділося й Віталію Журавському. Ба більше, доктор юридичних наук не знав, що за відчужене майно можна буде вимагати компенсацію в суді. Також правник уважає, що воєнним станом влада зачищає опозицію в десяти областях і не допускає туди рейтингових конкурентів. Та яким чином?! Василь Німченко, коли закінчив хвалити Медведчука за сприяння миру та обмінам, розповів глядачам про «оголтелый национализм» і підозрілий опис мощів у Києво-печерській лаврі. По-перше, інвентаризацію в лаврі проводили за участі місцевих служителів, по-друге, розганяти паніку на фоні такого — це вже навіть не смішно. Олена Сотник та інколи Дмитро Лінько намагалися якось спростувати цей потік свідомості, але сили були нерівними. Як і розподіл часу між гостями у студії.

Загалом, із «Українського формату» можна було винести щось цікаве, але ризики підхопити заодно й щось шкідливе були надто високі.

P. S. Також під час шоу пролунали дві заяви. Дмитро Співак запропонував свою допомогу в поверненні українського підводного човна, який лишився в Криму. Євгеній Червоненко запропонував обміняти себе на український моряків у полоні. Чия заява виявиться кориснішою, дізнаємося вже незабаром, у жовні наступного року.

«Право на владу» («1+1»), 29 листопада

Хоча представники олігархів ніколи не бувають на ток-шоу в тему, мабуть, ще ніколи вони не відчувалися такими зайвими, як на цій програмі. «Право на владу» регулярно затягувало у прірву знань між профільними експертами та представниками «Відродження» й «Укропу» Ігоря Коломойського. Інші політики у студії просто прямолінійно піарилися, поки профільні чиновники, адвокати й воєнні фахівці забезпечували глядачів справді корисними знаннями.

Гості: Сергій Пашинський, голова Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони, «Народний фронт»; Артур Герасимов, лідер фракції БПП; Олег Ляшко, лідер фракції Радикальної партії; Олег Устенко, виконавчий директор міжнародного фонду Блейзера; Альона Шкрум, народна депутатка, «Батьківщина»; Михайло Самусь, заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння з міжнародних питань. Від Коломойського: Віктор Бондар, народний депутат, група «Відродження»; Олександр Шевченко, народний депутат, партія «Укроп».

Почалося шоу на «1+1» якісно. Ведуча Наталія Мосейчук попросила присутніх відкласти гасла й зосередитися на проблемі, що гості на якийсь час і зробили. На початку програми тут провели включення з батьком одного з моряків, який висловив незадоволення діями МЗС та депутатів і заявив, що на їхніх дітей махнули рукою як на Олега Сєнцова. Присутні й ведуча таку емоційність зрозуміли. У самого чоловіка пані Наталія розпитала, чи виходили з батьками на зв’язок росіяни (ні) й чи мали моряки якесь секретне завдання (ні).

Після цього свій виступ біля мікрофона продовжив міністр закордонних справ Павло Клімкін. Він заявив, що тон Меркель та публічний ляпас від Трампа (президент США відмовився зустрічатися з Путіним до вирішення ситуації) мають подіяти на Росію, та анонсував новий пакет санкцій. У цьому ж контексті згадали про «Північний потік — 2», який досі підтримують окремі, зокрема німецькі, політики і який становить економічну загрозу для України через можливу втрату транзиту. Тут же вперше за програму порушили пакт про піарний ненапад. Артур Герасимов заявив, що коли Олег Ляшко хвалить МЗС, він фактично хвалить Президента. На щастя, до миттєвої піарної ескалації це не призвело.

Павло Клімкін ще встиг розповісти про очікуване повне скасування договору про дружбу з Росією (а не окремих статей) та 48 інших угод. Також міністр провів конструктивну дискусію з ведучою з приводу розірвання дипломатичних стосунків із РФ. Наталія Мосейчук назвала чиновнику кілька аргументів та можливостей, як обійтися без дипстосунків (детальніше про них читайте тут), зокрема, покласти функції українських представників у Росії на інші країни. Пан Клімкін заявив, що вів такі перемовини, але ніхто не готовий брати на себе відповідальність за 3 млн людей та політичних в’язнів. Також він озвучив, що Росія поки що не обговорює питання наших моряків на офіційному рівні і що, поки затримані чоловіки були в Криму, їм допомагали місцеві жителі та Меджліс. Адже гуманітарні місії буцімто не пускають на півострів, а українські дипломати не можуть приїхати туди на умовах Росії, бо тоді фактично визнають окупантів.

Зв’язалася студія і з адвокатом одного з українських моряків. Розмову з ним, як правник із правником, провів співведучий Сергій Іванов. За словами захисника, поки що Росія, здається, діє наосліп щодо українських військових, а план адвокатів полягає в тому, щоб визнати їх військовополоненими й судити за міжнародними законами, а не правом РФ.

Звісно, таким конструктивним ток-шоу довго лишатися не могло.

В інтерв’ю Соні Кошкіній Ігор Коломойський заявив, що народний депутат від партії «Укроп» Олександр Шевченко може набрати президентський рейтинг до 10 %. Журналістка кілька разів сміючись перепитала, чи серйозно зараз каже олігарх, а ми радимо екс-бізнес-партнеру Шевченка переглянути цей випуск «Права на владу». Укропівець, наприклад, запитав, яка різниця між катерами в Керченській протоці й тим, щоб завести наші танки в Крим. А також заявив, що Президент ризикував військовими, відправляючи їх через протоку, яку Росія вважає своєю (зранку в день ток-шоу Дмитро Пєсков заявляв, що протока відкрита для українських суден). Після того, як Сергій Пашинський у, варто визнати, досить зверхній манері, вирішив відповісти на ці та інші не надто професійні заяви народного депутата, Шевченко перейшов на крик: «Не вчіть нас базовим речам!».

Далі стало тільки гірше. У рамках заробляння своїх 10 % народний депутат не давав договорити міністру МЗС, коли той почав пояснювати, навіщо українські катери рухалися через протоку. Також народний депутат кричав Артуру Герасимову «Спитайте у Бєзлєра!» і заявляв, що в Дебальцевому загинули тисячі людей (потім політик уточнив, що мав на увазі загиблих у кількох місцях). Другу спробу Павла Клімкіна пояснити, що ж там робили наші катери, пан Шевченко знову перервав. Цього разу суперечка між ним та Артуром Герасимов, ще двічі зачепивши Бєзлєра, дійшла до фрази про те, що Петро Порошенко літає з Медведчуком у Москву на переговори (!).

Урешті не витримала Наталя Мосейчук: «Ми докладаємо величезних зусиль, аби цей майданчик не перетворювався на срачі». Вона попросила політиків іти сваритися на інші канали, сховати свої «краплені карти» один про одного й озвучити глядачам свої відповіді та пропозиції. Це спрацювало.

Сергій Пашинський у своєму виступі дуже чітко пояснив кілька речей. Зокрема, що кораблі пливли через протоку, бо їх перекидали на нову військову базу, яку Україна створює для захисту від Росії. Минулого разу за такого ж сценарію їх пропустили. Також народний депутат заявив, що воєнний стан треба було вводити, адже так має діяти держава в разі відкритої агресії, а це був перший напад Росії під власними прапорами. Крім цього, воєнний стан дозволяє: налагодити комунації, привернути увагу світової спільноти до проблем, структурувати й мобілізувати можливості, налагодити логістику транспорту та військові фінанси. Також політик нагадав, що без прямої агресії жодних обмежень прав громадян не буде, а якщо хтось прийде до вас з іншими заявами — телефонуйте на гарячу лінію щодо таких порушень.

Наступним виступав воєнний експерт Михайло Самусь. Із його доповіді можна виділити, серед інших, два цікавих факти. Наприклад, що українські катери запитували дозволу на проходження протоки не тому, що визнають її російською, а тому що цього потребує морська безпека в разі проходження вузьких ділянок. Також експерт акцентував на тому, що морському праву сотні років і його не можна так просто порушувати, як це зробила Росія. Тепер Крим цілком може стати гучнішим на міжнародному рівні, ніж Донбас.

На жаль, закінчитися на хорошій ноті програма не могла й до мікрофона запросили Олега Ляшка. Він повторив свої заготовки про те, як не дав Порошенку узурпувати владу й захистив права українців. Також «радикал» попіарився на ініційованих ним законах проти зв’язків із Росією та заявив, що нинішній Президент не здатен захистити країну. Артур Герасимов укотре заступився за гаранта, мовляв, Рада вже двічі за останній час підтримувала Порошенка величезною кількістю голосів: у питаннях закріплення шляху на НАТО та ЄС і воєнного стану. Можливо, Рада підтримала все ж НАТО та ЄС і воєнний стан, а не Президента?

Символічним завершенням програми став виступ Олега Устенка, який мав за чотири хвилини пояснити, зокрема, що тепер буде з економікою, курсом валют, цінами та продуктами. Експерт  встиг описати існування двох сценаріїв, але детально так і не пройшовся, ймовірно, найважливішою для глядачів темою. Принаймні, судячи з голосування у студії, найбільше людей хвилював якраз економічний аспект воєнного стану. Але за всім піаром та сварками у програмі на нього не лишилося часу.

Ведучі «Права на владу» роблять хорошу роботу, ставлячи правильні запитання, контролюючи відповіді гостей та їхні емоції. Але їм інколи дуже заважають політики — як «спущені», так і запрошені. Здається, не маючи профільних знань, окремі діячі просто намагаються якомога яскравіше критикувати і якомога частіше перебивати. От тільки в обставинах воєнного стану та на фоні профільних експертів такий піар дає зворотній ефект.

«Ехо України» (Прямий канал), 30 листопада

Враховуючи всі зусилля, яких Матвій Ганапольський докладає, щоби зробити «Ехо України» максимально конструктивною програмою, дуже не хочеться стереотипізувати це шоу. І все ж лише на Прямому події в Керченській протоці назвали перемогою (адже російські кораблі теж пошкоджені!) і, крім теми воєнного стану, зачепили також автокефалію, на якій, за збігом, піариться Петро Порошенко (дивимося на білборди). Разом із тим, ця програма чи не єдина, де майже не обговорювали «узурпацію влади» та «шмон машин» і зосередилися на спротиві Росії. Імовірно, тому, що представників опозиції на шоу майже не було.

Гості: Георгій Тука, заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій; Ілля Пономарьов, російський опозиційний політик; Артур Герасимов, лідер фракції БПП; Олександр Лавринович, екс-міністр юстиції; Мирослав Гай, волонтер, голова благодійної організації «Фонд “Мир і Ко”»; Юрій Бірюков, позаштатний радник Президента, помічник міністра оборони; Едуард Леонов, екс-народний депутат, партія «Свобода»; Ольга Айвазовська, голова правління громадянської мережі «Опора»; Борис Кушнірук, економічний експерт; Дмитро Золотухін, заступник міністра інформаційної політики.

Як ми вже зазначали, головною відмінністю «Еха України» від колег по цеху стало те, що на програмі майже не говорили про внутрішні політичні розбірки через воєнний стан і приділили увагу зовнішній політиці. Більшу частину хронометражу зайняли спроби гостей довести Матвію Ганапольському, що міжнародна реакція на події в Україні щось означає для Путіна. Коротко це можна описати цитатою ведучого: «Росія харкнула в обличчя України» і відповіддю Едуарда Леонова: «Проти вітру вона харкнула». Згадали також про повернення питання Криму в порядок денний світової спільноти, зміцнення санкційної політики проти Росії, потенційний вплив санкцій, збільшення ймовірності появи військ НАТО в Україні, фактичну анексію моря, визнання захоплених моряків військовополоненими, стратегічні плани Росії, питання відновлення Україною розробки ядерної зброї (визнали це катастрофічною ідеєю). Також варто виділити заяву Бориса Кушнірука, що Україна кілька разів втрачала незалежність саме через відсутність надійних союзників. Крім цього, в залі виступив адвокат моряків, а по відеозв’язку — батько одного з військових. Також лише на цьому шоу подали в ефір детальні сюжети про захоплених у полон українців та умови воєнного стану.

Окремою підтемою програми стала думка Матвія Ганапольського, що Путіну треба показати силу українського суспільства, мовляв, проти нього діє не лише актуальна влада (кілька разів наголошено на Порошенку), а весь український народ. Ведучий запропонував, наприклад, вивести півмільйона людей під російське посольство. Тут аудиторія розділилися й позиційно, й тематично. Ольга Айвазовська, наприклад, вважає, що українцям немає чого доводити й іти під пусте посольство немає сенсу. Едуард Леонов, навпаки, радикалізував ідею, виправдовуючи акції біля Ocean Plaza, гроші з якого, буцімто, ідуть «в кишеню Путіну». Тут йому опонував Георгій Тука, мовляв, він теж проти російського бізнесу, але, щоб його заборонили, треба пікувати Кабмін, а не порушувати закон. Звісно, інколи всім цим думкам не вистачало конкретики й послідовності викладу, але приємно, що говорили в ефірі «Еха» на справді важливі теми. Більшість часу.

Прямий не був би Прямим, якби не дав причин звинуватити його в підіграванні інтересам Президента. По-перше, у студії майже не було представників опозиційних партій. Але, можливо, вони просто не змогли прийти. По-друге, тут лунали окремі комічні заяви, наприклад, Едуард Леонов вирішив, що, насправді, наші катери перемогли в морській битві, адже на російських кораблях теж лишилися пошкодження. Мирослав Гай заявив, що Росія не введе проти нас дзеркальних санкцій (обмеження в’їзду чоловіків), адже українці тягнуть російську економіку. Але це їхні позиції, пан Ганапольський просто міг би приділити більше уваги доказам подібного. А от що повністю лежить на совісті «Еха» — це чергове поливання брудом ворогів Петра Порошенка у сюжетах самого каналу.

«Склалося враження, що деякі депутати непокоїлися не про агресію ворога, а лише про майбутні вибори», — заявляє ведучий і під драматичну музику нам показують нарізку заяв у Верховній Раді Олександра Вілкула, Юлії Тимошенко та Олега Ляшка. А потім умикають нарізку російських пропагандистів, які кажуть ті ж самі речі. Спостереження, звісно, цікаве, але фракції двох із показаних осіб підтримали воєнний стан, та й, крім рейтингових кандидатів у Президенти, багато інших політиків говорили значно гірші речі. Узяти хоча б згадане в цьому тексті.

Щоб дати згаданим опозиціонерам право на відповідь, до ефіру по відеозв’язку підключили Дмитра Лінька із Радикальної партії. Тут варто дещо згадати. Підсумкове «Ехо України» — це п’ятничне шоу й до нього представники Радикальної партії та Артур Герасимов щонайменше двічі зустрічалися тільки на згаданих у цьому тексті програмах. Уперше — на «Свободі слова» за дві години після голосування за воєнний стан. Удруге — на «Праві на владу», через три дні після подій. І от ще через один день, уже на «Ехо України», їхня риторика не змінилася ні на слово. Це було особливо помітно, адже ті заготовки, якими два попередніх рази Радикальна партія та БПП обмінювалися годинами, тут треба було видати протягом кількох хвилин включення. Депутати втретє розіграли ту саму сценку: пан Лінько знову розповів про плани на узурпацію влади Порошенком, відмову Президента зустрічатися з лідерами фракцій та подолане «радикалами» зло. «Наша команда переламала хід історії на користь України», — сором’язливо описує тепер Олег Ляшко. Артур Герасимов натомість утретє декламував своє: йому соромно за опозицію, Радикальна партія лицемірно проголосувала за параграф, який хотіла виключити, і зробила це за три секунди до кінця голосування. Також він знову заявляв, що Президент сам вирішив скоротити воєнний стан, а всі міжнародні партнери, опозиціонери та громадяни на це ніяк не вплинули. Ба більше, пан Герасимов знову повторив свою фразу про «українські кораблі через українське море в українські міста» з «Права на владу» та фразу про відновлення армії, яку ви можете побачити на білбордах. Жаль, на тему автокефалії політик не лишився.

Пан Лінько теж не пробув з «Ехом» довго. Після того як у нього запитали про Олега Ляшка, який чомусь вручав ключі від бюджетних квартир у Маріуполі, народний депутат, намагаючись перевести тему, видав фразу: «Ляшко вітав людей із отриманням цих квартир, от і все», — та врешті почав говорити про Фонд Президента. Останню думку політик розвинути не встиг через звернення Матвія Ганапольського до режисерів: «Усе, дякую, вимикаємо, це неможливо» і до глядачів: «Зрозумійте мене. Він сміється і плює вам в обличчя». Узагалі-то, логіку «радикала» зрозуміти можна. Це був whataboutism, мовляв, так, Ляшко, може, й роздає бюджетні квартири, але Порошенку перед виборами виділили цілий мільярд на фонд «підтримки молоді». Проте тут опозиціонера вимкнули. Ех, Прямий.

Що до теми автокефалії, то тут усе пройшло доволі нудно, бо інформаційного приводу ще немає. 29 листопада Синод у Константинополі схвалив поки невідомий текст Томосу, який Україна має отримати десь у грудні. На «Ехо України» прийшли з цього приводу: Дмитро Золотухін, заступник міністра інформаційної політики; Ілля Пономарьов, російський опозиційний політик; архієпископ Євстратій, речник УПЦ КП; Юрій Чижмарь, народний депутат, Радикальна партія; Олена Дяченко, народний депутат, БПП; Віктор Єленський, народний депутат, «Народний фронт»; Віктор Уколов, політтехнолог, що працює на Президента; Василь Яблонський, перший заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень.

Не чекаючи на подію, на Прямому вже обговорили, що автокефалія означає для невіруючих («На рівні Акту про Незалежність», — Віктор Уколов) і для державної політики (УПЦ МП була частиною гібридної війни проти України — майже всі присутні). Програму про #перемогу трішки зіпсувала лише Олена Дяченко й тема обшуку в митрополита УПЦ МП Павла. Чиновниця заявила, що слідчі дії — це спроба змусити священника до об’єднання з іншими церквами. Також вона кілька разів наголосила, що УПЦ МП — єдина канонічна і звернулася до представника УПЦ КП із фразою: «У московського патріархату 200 монастирів, а у вас?». Присутні натомість намагалися навернути народну депутатку у «свою віру», зокрема, Матвій Ганапольський попросив її як єдину представницю УПЦ МП серед гостей (Б — баланс) звернутися до братів-вірян із інших патріархатів і порадіти за них. Жінка використала останнє слово, щоби похвалити митрополита УПЦ МП Онуфрія за те, що він не лізе в політику. Ведучий не оцінив: «Я вам дав шанс, як ви їм скористалися, я побачив».

Крім пані Олени, програма також дала непоганий шанс глядачам як розібратися в ситуації, так і насолодитися провладним піаром.

comments powered by Disqus