Як меседжі російської пропаганди перетікають в український інфопростір

MediaSapiens

Станом на середину травня 2014 року Росія практично повністю контролює інформаційний простір у деяких областях України й веде безкомпромісну інформаційну війну в інших. Так, у Криму ціль Росії – знешкодити противників анексії (прибрати їх з інформаційного поля) та інтегрувати Крим у систему внутрішньої російської пропаганди; на Луганщині та Донеччині – максимальне роздмухування сепаратизму та нетерпимості до всього українського як перший крок до відділення територій від України; в Харкові та Одесі – дестабілізація й постійна актуалізація сепаратистських настроїв із тим, щоб у перспективі використати їх для подальшої ескалації протистояння з Києвом.

Українські реалії в російських ЗМІ

Недарма оглядачі та експерти визнають, що такої інтенсивної пропаганди світ не бачив із часів Геббельса. Аналізувати контент російських ЗМІ (випуски телевізійних новин, новини ІТАР-ТАСС, друковану пресу) вкрай важко, якщо йдеться про висвітлення ситуації в Україні. Спробуйте дати обґрунтовану оцінку потоку емоцій, ярликів, недостовірних фактів та відвертої брехні. Говорячи мовою науки, російські медіа для висвітлення подій в Україні з «правильних» позицій вдаються до таких інструментів:

-                     відверта дезінформація;

-          використання емоційно забарвленої лексики («фашисти», «бандити», «ополченці», «під покровом темряви»);

-                     навішування ярликів;

-                     установлення психологічних якорів;

-                     оціночні судження;

-                     невідповідність відеоряду та звукоряду;

-                     висвітлення подій лише з позицій однієї зі сторін;

-                     посилання на анонімні або неперевірені джерела.

Для посилення впливу інформаційні повідомлення можуть подаватися авторитетними особами (зірки естради та кіно, науковці й письменники) та церквою.

При ближчому аналізі ми отримуємо перелік психологічних установок, міфів, усталених суджень, які проходять через весь цей інформаційний потік і які прямо відповідають стратегічним і тактичним цілям Росії в південних та східних регіонах України. Насправді метою інформаційного впливу Росії на Україну є формування в населення України такого бачення соціально-політичних процесів у державі та світі, таких емоційних станів та поведінкових норм, які є потрібними Росії для досягнення її цілей стосовно України.

Як російський інформаційний вплив поширюється в Україні?

Інфографіка: Яна Добрянська

Хоча в країні діє фактична заборона російських телеканалів, це не дає практичних результатів. У Криму російські медіа працюють безперешкодно; на Луганщині та Донеччині зусиллями місцевих проросійських угрупувань російське телевізійне мовлення було відновлено. Мешканці Харківщини й Одещини мають змогу дивитися російські телеканали через супутник.

Але й окрім телебачення існує величезний сегмент преси, інтернету, соціальних мереж, ФМ-радіо. Та й місцевих провідників російського впливу теж вистачає.

Важливо розуміти: для того щоб бути провідником російської пропаганди, не обов’язково повторювати відверті нісенітниці, які повідомляють російські ЗМІ про Україну. Якщо ми просто відтворюємо й підтримуємо ті міфи та стереотипи, які поширюються Росією, ми вже стаємо агентами пропаганди. Якщо ми утримуємося від власних оцінок, намагаючись бути «політкоректними» та «не образити» прибічників російської точки зору, ми не можемо називати деякі речі своїми іменами, а отже починаємо грати за сценаріями російської пропаганди. Пропаганда своєю масовістю створила мейнстрім, який визначним чином впливає на інформаційну діяльність більшості суб’єктів південних та східних областей України.

1. Місцеві ЗМІ

В Луганській, Донецькій, Одеській та Харківській областях більшість місцевих ЗМІ якраз і намагаються зайняти таку невизначену позицію. Так, низка донецьких ЗМІ називає місцевих проросійських бойовиків «проросійськи налаштованими громадянами» та «проросійськими активістами», а назву «Донецька народна республіка» намагаються писати в лапках (КИД, «Вечерний Донецк»). Іноді в одній статті можна знайти позитивні оцінки як дій уряду, так і дій сепаратистів. Так, одна зі статей у «Вечерний Донецк» починається словами: «Текущая неделя для жителей Донецкой области омрачилась жестокими убийствами, очередным "упаковыванием" за решетку "неверных" киевской власти», але в тій же статті проукраїнські громадяни названі «сторонниками суверенной страны».

Тонкість та сила пропаганди на сторінках «об’єктивних» медіа полягає в тому, що вона здійснюється більш вишукано, «поміж рядками». Так, на донецькому ресурсі «КИД» стрічка новин 4 травня виглядала так:

Антитерористична операція – закулісні ігри США; Київ веде війну проти власного народу; на Донеччині немає терористів, а є народні ополченці, які відстоюють свої права. Рахунок 3:0 на користь російської пропаганди.

Позиція тих чи інших місцевих ЗМІ зумовлюється, в першу чергу, інтересами бізнесових суб'єктів, які їх контролюють. Так, луганський телеканал «ІРТА», донецькі газети «Донбасс» і «Сегодня», харківські «Медіапорт» та АТН, одеська «Думская.нет» відрізняються послідовною проукраїнською позицією (підтримка дій уряду, засудження терористів та сепаратизму). До цих ресурсів варто додати місцеві ЗМІ, які контролюються місцевими громадськими організаціями та окремими активістами («Восточный Вариант» та «Политика 2.0» в Луганську, «Новости Донбасса» в Донецьку).

В той же час є ряд ЗМІ, які контролюються проросійськими бізнесменами та політиками: луганські ЛОТ, «Схід.Інфо», «ХХІ Век» та «0642», газета Донецької обласної ради «Жизнь» та інтернет-сайт «Комитет», одеський «Таймер». Тож ці медіа висловлюють підтримку ідеям федералізму та навіть сепаратизму, засуджують «війну проти власного народу» та дають схвальну оцінку діям Росії. Саме в цих медіа найбільш відчутний вплив міфів і стереотипів, які поширюються російською пропагандою.

Риторика деяких ЗМІ в Донецькій області часто змінюється, що є наслідком невизначеності ситуації в регіоні, питаннями безпеки чи прямим тиском з боку сепаратистів. Наприклад, телеканал «Юніон» протягом тривалого часу демонстрував підтримку суверенітету та цілісності держави (використовувались такі слова, як «екстремісти», «терористи», «диверсанти», «заручники», «під контролем Національної гвардії»). В перших числах травня телеканал став відверто більш лояльним до сепаратистів: 7 травня в новинах «президія Донецької Народної Республіки» позиціонувалась як легітимний орган влади й давалися практичні інструкції щодо участі в «референдумі» 11 травня, а синхрони з мітингів показували шахтарів, які звинувачували Київ у «війні проти власного народу». А вже 9 травня приміщення телеканалу зайняли терористи.

Загалом можна сказати, що найбільш впливовими є проукраїнські медіа в Харкові, де практично немає місцевих впливових проросійських медійних ресурсів. На Луганщині належність низки медіа Олександру Єфремову та його прибічникам зумовлює проросійський дискурс місцевого інформаційного простору. ЗМІ Одещини та Донеччини здебільшого намагаються зайняти «об’єктивну» позицію, не стаючи на бік жодної зі сторін, але фактично підіграючи то одній, то іншій.

Мас-медіа Криму в перший місяць окупації намагалися здебільшого зберігати рівновагу і балансувати між проросійським та проукраїнським дискурсом. Але відсутність будь-яких сигналів та підтримки з боку Києва не залишила їм вибору, окрім як змінити риторику на більш лояльну до Москви. Кримськотатарські «Голос Крыма» і «15 минут» уникають будь-яких оцінок політичних подій; «Центр журналистских исследований» і «Крым. Комментарии» продовжують стояти на проукраїнських позиціях.

2. Соціальні мережі

Міфи та стереотипи, які формуються російськими ЗМІ, активно поширюються та розвиваються засобами соціальних мереж. Ще на початку операції були створені численні групи в соцмережах (передусім у «ВКонтакте»), присвячені ідеям Антимайдану в різних форматах (групи у «ВКонтакте»: «Юго-Восточная Федерация», «Одесская дружина – Антимайдан», «Луганская Гвардия», «АнтиМайдан», «Антимайдан. Славянский треугольник. Луганск», «ПМОП "Беркут"оплот спокойствия страны!!!», «АнтиМайдан Харьков» тощо; канали в YouTube: «Донецкая народная республика», «Украинский кризис Юго-Восток Украины», «ИА Оплот-инфо», «Юго-Восточный фронт»). Спочатку значна кількість дописувачів мала «прописку» в російських містах, риторика і зміст постів дивним чином дублювали дискурс російських медіа; щодня запощували велику кількість графічних та відеоматеріалів. У лютому-березні серед дописувачів з’явилося багато юзерів із Криму, що свідчить про активне залучення місцевого населення до інформаційної війни на боці Росії. Проте з березня кількість членів груп та дописувачів збільшилася за рахунок населення безпосередньо східних та південних областей, що є природним наслідком ескалації напруженості та залучення до конфлікту більшої кількості людей.

Над вірусною графікою та відео в російських соцмережах працюють професійні дизайнери, це свідчить про те, що має місце не лише народна ініціатива (якщо вона взагалі є), а й технологія інформаційної війни:

Сепаратистські організації використовують ці ресурси для поширення власних заяв, агітматеріалів, відеорепортажів. Небезпека використання соцмереж у цілях пропаганди тероризму й сепаратизму полягає в тому, що через репости охоплюється велика кількість нейтральної молоді, що створює для неї інформаційний простір ненависті до українського, страху перед українськими військами та урядом, прагнення до захисту з боку Росії.

В соцмережах поширюються великі обсяги недостовірної (фейкової) інформації: неперевірені «фотофакти», «відео очевидців», «коментарі учасників» тощо. Загалом через соцмережі поширюються ті самі міфи та стереотипи, які створює російська пропаганда; також культивується емоційний стан тривоги, постійної готовності до захисної агресії.

3. Інформаційна діяльність місцевих органів влади та посадовців.

На жаль, провідниками російської пропаганди стають і органи місцевої влади. Найактивнішими є в цьому відношенні Донецька міська рада та Луганська обласна рада, а також деякі міські голови та міські ради в Донецькій та Луганській областях.

Так, у зверненні депутатів Донецької міської ради до народних депутатів України від 8 травня значиться: «На территории Донецкой области ведется так называемая "антитеррористическая операция"… Центр не слышит Донбасс. … депутаты городского совета требуют от Верховной Рады Украины рассмотрения вопроса о немедленной остановке антитеррористической операции … и проведения немедленных переговоров со всеми противоборствующими сторонами о выполнении женевских договоренностей».

Заява президіуму Луганської обласної ради від 5 травня: «С огромной болью констатируем: в Украине идет гражданская война, спровоцированная действующей киевской властью и ее покровителями… массового убийства мирных людей в одесском Доме профсоюзов… открытый террор против народа… Любое новое насильственное действие центральной власти на восставших территориях неминуемо приведет к параличу и развалу украинской государственности».

Підконтрольні Кремлю нові органи влади Криму проводять інформаційну політику, спрямовану на виправдання анексії й засудження політики Києва, що відповідає цілям російської пропаганди.

4. Політичні партії та окремі політичні лідери.

У південних та східних регіонах України активну проросійську інформаційну діяльність впроваджують КПУ, ПСПУ, партія «Родіна». Їхні прапори майорять над проросійськими мітингами, в їхніх наметах записують у місцеві «добровольці», їхні лідери виступають із підтримкою антиукраїнського курсу.

Так, стартова сторінка веб-сайту ПСПУ починається зі слів: «В результате государственного переворота на Украине к власти пришли нацисты. Всё это происходило при полной информационной, организационной и финансовой поддержке США и ЕС. Они сознательно привели к власти нацистов для осуществления политики геноцида, для проведения этнической чистки с помощью государственных институтов, боевиков-неонацистов, ультрас и праворадикалов».

КПУ відкрито не виступає за відділення територій від України («КПУ за федерализацию и против сепаратизма»), але в усьому іншому повністю відтворює російський дискурс. У їхніх інформаційних продуктах так само багато агресивної лексики, державна влада називається «фашистською», а антитерористична операція – «братовбивчою війною».

Партії регіонів як єдиного суб’єкта інформаційної активності вже не існує, що є логічним наслідком внутрішньої дезінтеграції партії. Натомість можемо говорити про підтримку сепаратистів з боку Олега Царьова, федералістські заяви Сергія Тігіпка та прагнення Михайла Добкіна до децентралізації влади в унітарній Україні.

Особлива ситуація в Криму, де політичні партії України вже фактично припинили своє існування і на їхнє місце прийшли російські, зокрема «Единая Россия», «Справедливая Россия», КПРФ.

5. Проросійські рухи, організації та терористичні угрупування.

На місцях потужним провідником російської пропаганди є проросійські та сепаратистські організації та групи:

·         в Донецьку – «Донецька народна республіка», яка позиціонує себе як «Народно-патріотичний рух» і претендує на владу в регіоні;

·         в Одесі існує «Куліково поле» – відносно аморфне середовище різних груп і організацій Одеси, які проводять часто окрему інформаційну діяльність – від гасел про децентралізацію до відвертих антиукраїнських закликів. Інформація поширюється від імені груп «Одесса – Южный фронт», «Молодежное единство», «Одесса – Россия», «Антимайдан»;

·         у Луганську найактивнішою є «Луганська гвардія», яка декларує свою вірність ідеям федералізму. Крім того, в області діють козацькі організації, які стоять на сепаратистських позиціях, та низка інших проросійських організацій («Русичи», «Русское собрание»), але вони не є активні на даний момент;

·         у Харкові інформаційно активними є окремі місцеві ватажки федералістського руху. Інформаційна активність від імені організацій здійснюється рідко, хоча ГО «Боротьба», «Харківська народна республіка» час від часу виникають в інтернет-просторі.

6. Чутки як технологія.

Поширюють їх самі громадяни, з вуст у вуста передаючи інформацію, в процесі активно її перекручуючи й доповнюючи різними деталями. Висока емоційна напруга, страх та захисна агресія, доведені пропагандою та мітингами до рівня готовності до насильства, дезорієнтація та інформаційний шум сприяють тому, що люди передають і вірять чуткам, над якими в мирний час просто посміялися б.

Джерелом частини чуток є російські ЗМІ. Під грифом «по телевизору показывали» поширювалась інформація про концтабори під Краматорськом, підірвану водонапірну вежу в Маріуполі, число загиблих у тих чи інших сутичках та самі деталі подій, а також різні аспекти геополітики та історії. Логічно припустити, що значна більшість чуток про «бандерівських фашистів» та «Правий сектор» мають коріння в російській пропаганді (ЗМІ, соціальні мережі, виступи на мітингах).

Очевидно, що низка чуток поширюється серед громадян цілеспрямовано як технологія. Наприклад, чутки про отруєні листівки, які військові розкидають із гелікоптерів. Дослідники пропаганди знають, що під час війни перше завдання – обмежити доступ власних людей до пропаганди супротивника. В Кувейті в 1991 році іракських військових, у яких знаходили американські листівки, розстрілювали. В «мирний час» треба працювати більш вишукано – треба, щоб населення само боялося брати листівки до рук.

Логічно передбачити, що ряд чуток з’являється вже сама собою з тих емоцій, які царюють у соціумі. Наприклад, про доменні печі в Горлівці, в яких спалюють учасників проросійських мітингів.

Імпорт пропаганди: вплив російського медійного дискурсу на український інформаційний простір на прикладах

Одеса, 2 травня, пожежа в Будинку профспілок

Ведуча підсумкового випуску новин телеканалу «Россия 1» 2 травня каже: «Кадры чудовищного преступления, которое украинские телеканалы транслировали в прямом эфире, напомнили всему миру, напомнили всему миру трагедию Хатыни… и не оставили сомнения в том, что сегодня человечество имеет дело с новой, изощренной формой геноцида. О том, как умирали одесские мученики…».

«Они всего лишь хотели провести референдум», – коментує її колега.

Наступного дня в LifeNews бачимо публікацію: «"Вся Одесса находится в состоянии ужаса перед тем, что она увидела. Накануне в нашем городе приезжие люди заживо сожгли беззащитных и безоружных людей, – рассказал очевидец событий Михаил Долгов. – В Доме профсоюзов было много людей старше 50 и 40 лет и женщин. Превосходство приезжих, которые пришли в наш город убивать одесситов, было многократным". По словам Михаила, в Доме профсоюзов находились люди, которые проводят там встречи уже в течение нескольких месяцев. "Это люди преклонного возраста, они не являются ни бойцами, ни боевиками и не объединены ни в какие группы", – сказал он».

Таким чином, висвітлюючи одну подію, російські медіа передали меседжі, які відповідають ключовим міфам російської пропаганди:

·         українські патріоти – це фашисти; вони не мають нічого спільного з людьми, вони просто звірі;

·         українська влада вбиває мирних людей, є злочинною (і, звісно, фашистською);

·         вся Україна перебуває в стані звірячого садизму (пряма трансляція каналами сцени масового вбивства);

·         проросійський рух в Одесі – це мирні громадяни, і їхні цілі є цілком мирними;

·         проукраїнський рух в Одесі – це «приїжджі», представники західних областей, в той час як сама Одеса не поділяє їхніх позицій.

Ситуація вкладалася в стандартну площину боротьби добра («беззбройні люди», «мученики») та зла («фашисти», «мародери»). Все це вклали в ємний, пов’язаний із цілою низкою міфологічних символів та емоційно заряджений ярлик «Хатинь ХХІ століття».

Цей термін підхопили соціальні мережі сепаратистського та проросійського спрямування, при цьому був доданий великий масив дезінформації та підтасовки фактів. З’явилося фото «вагітної жінки» [деталі, як поширювався цей фейк, можна почитати тут. – MS] та ряд «фотофактів з місця подій», далеких від реальності.

Риторика російських ЗМІ була практично без змін відтворена в Україні комуністами (див. статтю Петра Симоненка під назвою «Одесская Хатынь»).

На сайті ПСПУ оприлюднено звіт про події в Одесі, де міфологія змістилася в напрямі дихотомії «бог – сатана»: «На Куликовом поле поставили палатки (так же, как в центре Киева)… Отошедших в Дом профсоюзов было человек 250–300, это женщины с иконами, молодежь, несколько офицеров запаса, активисты… существовал чей-то дьявольский план… подонки, творившие геноцид в Доме профсоюзов, занимаются мародёрством, шарят по карманам погибших, как зверски избивают людей, выводимых милицией… вооруженные и подготовленные боевики, пришедшие убивать».

Місцеві проросійські групи так само відтворюють міфологеми, запущені російськими ЗМІ.

Активно їх поширюють і деякі органи влади. Так, 5 травня події в Одесі згадала у своїй заяві Луганська обласна рада. Тлумачення подій збігається з емоціями російської телеведучої: «Кровавая бойня в Одессе, куда были свезены ультрас и неонацисты, истерический восторг "ура-патриотов" по поводу массового убийства мирных людей в одесском Доме профсоюзов…».

Місцеві ЗМІ обережніші у формулюваннях. Ярлик «Хатинь ХХІ століття» практично не використовувався (більш вживаним виявився термін «Одеська бійня» або «Травнева бійня»), але меседжі, з якими він пов'язаний, пройшли на сторінки місцевих медіа.

Серед одеських ЗМІ найбільш агресивну проросійську позицію традиційно зайняв «Таймер». Заголовок: «Куликово поле после майской бойни: цветы, обугленные стены, неонацистские символы и милиция».

Тут же викладено відеоролик під назвою: «Видеовзгляд: Правый сектор и евромайдановцы маршируют по Одессе»

Необхідні зв'язки трагічних подій із тими самими міфами фашизму та страшного «Правого сектору» відтворено.

Маріуполь, бойові дії 9 травня

Новина ИТАР-ТАСС: «Силовики использовали бронетехнику против безоружных граждан, людей давили бронетранспортерами… только среди мирных граждан пострадали 20, погибли 10 человек, по которым открыли огонь из БТРов. Нападению украинских силовиков подверглись участники митинга в честь Дня Победы, собравшиеся у здания местного УВД и пытавшиеся воспрепятствовать его штурму… участники карательной операции также вели огонь по находившимся в здании милиционерам».

Публікуючи цю інформацію, агенція посилається на телеканал «Россия 24» та «представника прес-служби ДНР Віталія Іванова». Таким чином була запущена відверта дезінформація, яка потім була розтиражована ЗМІ та інтернет-ресурсами.

Очевидні «відсилки» на «правильні» меседжі:

·         в Україні фашистська, злочинна влада; українці знущаються над символами Перемоги та ненавидять усе хороше;

·         українська армія несе смерті мирних мешканців;

·         українські патріоти – не люди;

·         на сході України існує масовий рух, який підтримує проросійський курс і який страждає під гнітом Києва.

«Правильне» бачення подій було ретрансльовано підконтрольними ЗМІ України. Ближче до півночі 9 травня сайт газети «Вести» пише, що начальник маріупольської міліції Валерій Андрощук «приказал разогнать шествие мариупольчан на День Победы и, получив отказ от правоохранителей, открыл огонь». «Жители Мариуполя, пришедшие туда, были без оружия», – пише сайт. З посиланням на «Вести» ця версія подій поширилася далі інтернетом.

«Асфальт окрасила кровь – боевики нацгвардии и "правосеки" палили с одинаковой охотой и в воздух, и в мирных протестующих. Любой желающий может погуглить и найти видео, свидетельствующие, как нанятые на деньги банкира Коломойского нелюди из Днепропетровска стреляли в безоружных, в людей с поднятыми руками», – пише «Зеркало Крыма».

Донецький обком КПУ послідовно відтворює риторику російської пропаганди: «Под видом борьбы с "террористами" ворвавшиеся в город головорезы, используя бронетехнику, убили и ранили десятки мирных и безоружных мариупольцев, сожгли здания, лишили город питьевой воды… Как и в Одессе, еще в одном крупном городе Украины на деньги олигархов льется кровь, а сами неонацистские соединения, созданные под видом Нацгвардии, превратились в "эскадроны смерти"».

Що ж до місцевих мешканців? У своєму репортажі з Маріуполя інтернет-видання The Insider пише, що для місцевих «источниками служили рассказы знакомых, или новости из российских каналов, так как украинским не доверяют». В результаті, як би дивно це не звучало, вони виявляються носіями і передавачами міфів російської пропаганди. The Insider наводить трактовку подій від одного з мешканців Маріуполя: «Звонят им из Киева, че это у вас в городе парад в День Победы? Давайте, разгоняйте! Ну, те говорят, мы разгонять не будем. Киев им заряжает: "Тогда сдавайте оружие, бл…". Те говорят: "Та не будем мы ничего сдавать". А тут рядом с Мариуполем десантура стояла, на танках. Ну, их и погнали на город».

Моніторинг інформаційного простору Донецької та Луганської областей на наявність пропаганди, джинси, грубих порушень журналістських стандартів, зокрема: вибірковий аналіз місцевих ЗМІ, виступи посадовців та місцевих лідерів, інформаційна діяльність неурядових організацій та політичних партій здійснюється за фінансової підтримки Інтерньюз-Нетворк. 

comments powered by Disqus