Дегуманізація як інструмент інформаційної війни

Карикатури, що зображують людей у вигляді звірів чи предметів. Образливі кліше, в яких люди називаються нелюдьми. Наділення якихось груп людей нелюдськими, звірячими якостями. Ми звикли це бачити навколо себе: у фольклорі, в медіа, в соціальних мережах. Звикли настільки, що не помічаємо цього навколо себе, аж поки не починаємо ненавидіти і вбивати одне одного.

Дегуманізація – це позбавлення людини її людської сутності. Коли ми вербально, графічно чи якимось іншим чином надаємо людині чи групі людей образу тварини, речі тощо, таким чином виносячи її за межі категорії «людина» і переносячи на неї відповідні риси – залежно з чим порівнюємо.

Дегуманізація практикується в усіх сферах нашого життя. Починаючи з класичного «Вовка – козел» на паркані та «кицьок-рибок» у спілкуванні особливо закоханих, закінчуючи «свинями-собаками» та іншим зоопарком на адресу окремих народностей чи навіть рас. У цій статті ми розглянемо, як це використовується в інформаційних війнах і як це використовується проти нас.

Дегуманізація – не винахід сучасності

Порівняння ворога зі звіром існує, мабуть, стільки, скільки люди воюють між собою. В давнину це відбувалося природним чином: чужинці говорили незрозумілою мовою, вони поводилися хижо та агресивно (бо з іншими настроями на війну не йшли), а відтак для іншої сторони вони радше асоціювалися з хижими звірами, аніж із людьми. Це викликало одночасно страх і захисну агресію, яка мобілізувала сили спільноти на захист свого існування. Середньовічні хрестоносці з легким серцем убивали невірних, бо вважали тих недолюдьми, які не пізнали справжнього бога. Щось подібне відчували колонізатори Америки й Африки, знищуючи мільйони «напівлюдей-напівтварин».

Дегуманізація активно використовується в пропаганді протягом усього ХХ століття. Британці в 1900 році зобразили Росію у вигляді величезного спрута, який тягне свої щупальця по Європі та Азії. Враження, ніби з 1900 року в світі нічого не змінилося.

Джерело: commons.wikimedia.org

Будь-яка війна породжує сплеск пропаганди і дегуманізацію ворога. Ось, приміром, радянський плакат, який зображує ворогів революції:

Джерело: dic.academic.ru

Розквіт пропаганди – Друга світова війна. Берлін і Москва змагалися в майстерності контролю за свідомістю своїх громадян, формуючи в них бажані емоції та поведінку. І, звісно, готуючи їх воювати.

Ідея «вищої раси» арійців і «недолюдей» навколо. «Фашистская сила темная, проклятая орда». «Russischen Schweine» та «нацистские нелюди». Вся сила дегуманізації була спрямована на те, щоби багатомільйонні народи йшли вбивати одне одного.

Традиції дегуманізації в пропаганді розвивалися протягом усього століття.

Радянські плакати, що зображують фашистів у вигляді змії / krasnoyeznamya.ru

1944 рік, Німеччина. Ілюстрації газети Die Stürmer зображують нелюдську сутність Радянського Союзу / arcor.de

1968 рік, Північний В’єтнам. Листівка зображує американців у вигляді «хижого гелікоптера» / vhpamuseum.org

2014 рік, Палестинські території. Карикатура зображує євреїв у вигляді змії. Окрім дегуманізації, містить і відкритий заклик до фізичного знищення «потвори» / palwatch.org

Щоби позбавити ворога людської подоби, можна приписувати йому дії (або робити на них особливий наголос), несумісні з людяністю. Так у радянській післявоєнній пропаганді німецькі солдати поголовно перетворилися на «насильников, грабителей, мучителей людей». Ми жодним чином не можемо виправдовувати ті вияви справді нелюдського насильства й жорстокості, які були вчинені злочинцями з нацистського табору; але не можемо не погодитися, що німецька армія складалася далеко не лише з одних садистів.

Та головне те, що сам образ фашизму в свідомості мас було з роками дегуманізовано.

2014 рік. «Фашисткое зверье убивает правоохранителей». Типове відео із сучасного інтернету. Скріншот  / news.e-bash.org

Психологічний механізм дегуманізації

Який ефект досягається дегуманізацією? Перше й найпростіше: коли ми ототожнюємо когось із твариною чи предметом, ми таким чином: а) наділяємо його якостями, з якими асоціюється предмет; б) ставимо себе вище за нього (бо ми – люди) й даємо собі право на власний розсуд нав’язувати йому свою волю, обмежувати його тваринні (примітивні) потреби з висоти свого розуму.

Дивлячись на карикатуру з російським спрутом, англієць: 1) усвідомлював хижий характер російської політики; 2) відчував інстинктивний страх перед щупальцями; 3) вірив, що оскільки людський розум уже давно приборкав тварин, то варто британському уряду захотіти, як свобода спрута повернеться в межі, які не загрожують існуванню цивілізованого світу.

Але це дрібниці. Найстрашніша сила дегуманізації в тому, що вона розв’язує руки для насильства.

Річ у тім, що в людини за визначенням стоїть табу перед убивством. Убити подібну собі істоту інстинктивно сприймається як щось неприродне. Звісно, люди регулярно знаходять аргументи, щоби переступити це табу. Але такий психологічний бар’єр існує.

Особливо в умовах війн ХХ‒ХХІ століття, коли люди воюють за абстрактні ідеї або тому що їх призвали й кинули в гарячу точку. Уявіть собі солдата, якому кажуть: «У ворожому окопі сидить молодий робітник-металург, у нього вдома дружина й дві доньки, він мріяв грати на фортепіано, а після війни хотів повезти на море старих батьків, які ніколи не виїздили зі своєї ферми. Його призвали й відправили на фронт; дружина за ним сумує; доньки щодня питають, де тато. Він хоче додому. А тепер візьми автомат і вбий його». Нонсенс?

Проблема війн XVIII‒XIX століть: рекрути не відчували жодної мотивації вбивати таких же селян, як і вони, яких також насильно затягли до армії і змусили воювати. У ХХ столітті цю проблему вирішила пропаганда.

Ворог – не людина. Він не має нічого спільного з людиною. Він – тварина.

Знімається табу на вбивство. Це не вбивство собі подібного, це вбивство тварини. Ти не вб’єш сина чи батька. Ти не зруйнуєш чиєсь щастя чи чиїхось мрій.

І наступний крок:

Ворог – звір. Він хижий. Він хоче крові. Захисти себе. Вбий його.

Цих двох кроків достатньо для розв’язання найжорстокіших конфліктів у світі, який вважає себе цивілізованим.

Україна – 2014: Хроніка ненависті

У грудні 2013 року почався масштабний штурм українського інформаційного простору з боку Росії. Тотальна інформаційна агресія. Щоб запобігти поширенню народного повстання на схід і південь, російська пропаганда в тісній співпраці з деякими українськими ЗМІ почала кампанію розпалювання ненависті до протестних сил; а з кінця лютого 2014 року – на примусову ескалацію насильства та громадянської війни.

Дегуманізацію як інструмент почали використовувати з самого початку; вона відбувалася в таких напрямках:

1. Дегуманізація протестного руху та його лідерів. Численні малюнки, фотожаби, карикатури, які зображували протестувальників у вигляді тварин (отара овець, мавпи тощо), карикатури на лідерів Майдану, а також різні фотоколажі чи кадри, які начебто демонстрували низькі, агресивні емоції цих людей, ширилися соціальними мережами.

«Правий сектор» – ідеальна мішень для інформаційних атак, найзручніша страшилка російської пропаганди, її наріжний камінь. На фотожабі внизу люди з обличчями, закритими чорними масками (терористи, кати), з намальованими на них свастиками (фашисти, нелюди) та рогами (чи то звірі, чи то демони; ба ні: і звірі, й демони). Очі в них, до речі, теж червоні. Страшно?

2. Навішування дегуманізаційного ярлика за логікою «Майдан = западенці = “бендерівці” = фашизм». Тут приклади зайві. Вся риторика російських ЗМІ, партій на кшталт КПУ та ПСПУ, сепаратистських організацій на сході, в Одесі та в Криму зводилася і зводиться до того, що в Києві – фашистський переворот.

3. Дегуманізація української влади та всього українського народу. Після перемоги революції в Києві та ескалації тероризму на сході об’єктом дегуманізації стала нова державна влада (яка, звісно, автоматично ставала «фашистською»), а з ним ‒ усе українське суспільство, яке не приймає садистських форм братської любові з боку Кремля.

3 травня підсумковий випуск новин на каналі «Россия 1» почався з розлогого монологу ведучої на тему подій в Одесі, і риторика її така: «Кадры чудовищного преступления, которое украинские телеканалы транслировали в прямом эфире … новая, форма геноцида … тех, кто прыгал из окон, добивали внизу… массовое сожжение жителей Юго-Востока…» Журналіст, знімаючи людей навколо тіл загиблих, питає риторично: «Что они искали на обгоревших телах?..». Навіжені вбивці, які влаштовують пекло на землі; хижаки й мародери; садистське суспільство, яке отримує задоволення від спостереження аутодафе. Ведуча дала зрозуміти, що українці більше не люди.

Говорячи про одного з загиблих, журналіст уточнює, що в Будинку профспілок він «охороняв ікони». З точки зору здорового глузду заняття дещо дивне (хоча диваків у світі вистачає), але журналіста це не турбує, для нього головне – подати меседж: ікони захищали = на ікони нападали, проукраїнські активісти = диявол.

До речі, дегуманізація українців через ярлик фашизму ‒ вже офіційний російський тренд. Зустрічайте, з 5 травня.

Ну а найбільше мракобісся, звісно, панує на сторінках соцмереж. «Хунта оплачивает наемников за счет продажи человеческих органов», – ну просто звірі.

Додати до цього слухи про концтабір під Краматорськом (хоча це не чутки, а інформація з російського ТБ), спалення росіян у домнах Горлівки, отруєння води в водогонах – до повноти картини бракує бандерівців, що грають у футбол відрубаними головами донецьких патріотів. Хоча ні, це теж було…

4. Дегуманізація армії. Звісно, для місцевого населення Донбасу українська армія має бути так само дегуманізована. Фашисти, хижаки, які прийшли вбивати власний народ.

10 травня, скріншот із сайту «ЛайфНьюз»:

Коментар користувача «ВКонтакте» з приводу дій Збройних Сил України в Маріуполі 9 травня:

5. Полювання на відьом. Також дегуманізації підлягають місцеві активісти, які намагаються чинити опір терористам. Зазвичай дегуманізація здійснюється перевіреним методом – через навішування ярлика фашизму. Приклад із Луганська:

«Я не знаю, как назвать… наверное, животное» – так характеризує користувач «ВКонтакте» дівчину, котра, як він стверджує, оприлюднила фотографії з одеської трагедії.

Україна-2014. Хроніка насильства, або Розповідь без крапки

Після тривалої підготовки дегуманізацією в квітні 2014-го, а особливо з початку травня, коли відбулися трагічні події в Одесі, почався новий етап. Дегуманізованого, демонізованого ворога, кривавого садиста без серця, диявола у плоті треба вбивати.

На початку травня 2014 року в соціальних мережах та в інформаційній діяльності сепаратистських угрупувань головним мотивом стало фізичне знищення українців.

«Смерть бандеровцам», «смерть фашистам», «подлежат уничтожению» – тепер ці слова домінують в інформаційному просторі сходу України.

На цьому я міг би поставити крапку. Але, на жаль, крапку в цій істерії буде поставлено нескоро.

Замість епілогу: трішки спогадів і трішки прогнозів

У людей дивна пам’ять. Вони можуть пам’ятати найдрібніші подробиці найнепотрібніших мильних опер чи дешевих телешоу. Але вони можуть забути головне – що всі вони люди.

В Києві було страшно в лютому… Спецпризначенців та інших агентів влади боялися, ненавиділи, але в них не бачили звіра. Мабуть тому, що ніхто не хотів, щоби загинули люди. Хотіли перемоги, хотіли революції, але щоб усі лишилися живими. І не дай боже хтось переступить цей поріг, це табу – табу на вбивство… І щоразу, коли хтось гинув, ми не могли в це повірити. Ми не хотіли в це вірити.

Тепер маємо визнати: нас убиватимуть. На наших очах нас перетворюють на звіра і виправдовують наше фізичне знищення. А це може робитися лише з однією метою: щоби потім нас убивати.

Російський уряд цілеспрямовано, інструментами пропаганди, шляхом дегуманізації та демонізації українців робить росіян готовими нас вбивати. І не лише росіян, а й частину самого українського соціуму; крім того, намагається виправдати це в очах світової спільноти.

Гадаю, ніхто не має ілюзій стосовно того, хто саме керує всім цим інформаційним потоком. Не від щирого серця російські журналісти називають чорне білим. І не натхненні користувачі російських соцмереж малюють високоякісну графіку в стилі ура-патріотизму, мілітаризму й ненависті до всього українського. Це все – елементи єдиного механізму пропаганди, які діють злагоджено і не дають збоїв.

Що залишається робити нам? Комунікувати зі сходом. Показувати, що ми не перетворилися на звірів і в нас не виросли ікла. Що ми не змінилися з того часу, як ще півроку тому їздили в гості одне до одного, дарували одне одному подарунки, вболівали за одну збірну. Так ми доведемо нашим співвітчизникам, що ми люди.

А як це довести російському суспільству? Хотілося б вірити, що в нас ще є час на аргументи. Але треба бути готовим в разі потреби висувати останній аргумент. Головний аргумент протягом усієї історії людства. Ми як люди повинні вміти себе захистити. Навіть ціною власного життя.

comments powered by Disqus