ТЕЛЕБАЧЕННЯ ЯК ДЗЕРКАЛО ДУШІ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

1. Телевізор повинен думати замість мене, обирати й пропонувати мені найкраще, найкорисніше і т.п.

2. Телевізор повинен виховувати моїх дітей замість мене. 

 

Корені цих уявлень, звичайно, лежать в недалекому минулому. Була конкретна держава, в якій ми усі жили, державою керувала одна конкретна партія, яка вирішувала все за всіх, визначала «правду» і «неправду», «правильність» і «неправильність». Телебачення для держави слугувало каналом донесення «позиції партії» та формування точки зору кожного громадянина виходячи з цієї позиції.

 

Для самого громадянина від того, наскільки відповідає його власна точка зору «позиції партії» залежало все його життя в даному конкретному суспільстві. Тому телебачення дивилися заради «звірки» своєї точки зору з офіційною та відповідного її коректування (хай не для всіх цей мотив був свідомим, але актуальним для абсолютної більшості).

 

Потім телебачення концептуально змінилось, але люди й досі чекають від «ящика» відповідей на всі запитання: яку музику слухати, яких політиків любити, як ставитись до тих чи інших подій, як сприймати життя, тощо. Причому чекають саме відповідей, а не інформації для роздумів і обурюються, коли відповідей не знаходять або, сприймаючи якусь інформацію з телеекрану як «відповідь», не задоволені нею.

 

Сьогодні у телебачення є всього дві функції: розважальна та інформаційна, причому перша - домінуюча.

 

Якість та зміст сьогоднішнього розважального контенту залежить не від влади, не від якихось конкретних державних установ, а від запиту самих телеглядачів, з поправкою на рівень професіоналізму та фінансово-технічні можливості телеканалів, послуговуючись якими вони задовольняють вказаний запит.

 

Те, що і як ми дивимось по телевізору сьогодні вирішує те, що нам покажуть завтра: телеканали аналізують дані вимірювань глядацької аудиторії (рейтинги) тих чи інших шоу, і виходячи з цих даних формують зміст наступних телепрограм, адже зацікавлені в рейтингу, від якого залежить вартість та кількість розміщеної реклами, а від реклами -прибуток телевізійного бізнесу. Запровадження принципово нових та якісних шоу, по-перше, пов'язане з ризиками («піпл не схаває»), по-друге, коштує дорого і немає сенсу бо, по-третє, бажаний прибуток приносять сьогоднішні низькопробні, але перевірені та дешеві телевізійні продукти.

 

Відтак, по телевізору ми бачимо те, що хочемо бачити. Хтось скаже, що контент формують тупі редактори, позбавлені смаку, але, по-перше, звідки беруться ці редактори - не з космосу ж, це такі самі громадяни, члени нашого суспільства. а, по-друге, якби їх смаки так вже кардинально відрізнялись від смаків більшості телевізійної аудиторії, це неодмінно позначилось би на рейтингах того телеканалу, де працює такий редактор, а в існування певної касти людей зі збоченим почуттям прекрасного та в їхню змову щодо захоплення усіх редакторських позицій на телеканалах я особисто не вірю.

 

Так само, власне, як і в «змови» внутрішніх чи зовнішніх ворогів, які через телебачення вирішили знищити український народ.Якщо хтось і є замовником такого «знищення», то це саме українське суспільство.

 

Ага, є ще розмови про «суспільне телебачення», яке буде незалежним від смаків та вподобань більшості, показуватиме тільки «правильні» телепрограми, формуватиме «правильні» смаки, життєві позиції і т.і. Але, по-перше, хто буде визначати «правильність» всього цього? Зазвичай це робить той, хто платить гроші.

 

Якщо «суспільне телебачення» буде фінансуватися виключно з державного бюджету, то це будуть держслужбовці з відповідних установ. І отримаємо традиційне підконтрольне державі телебачення, без глядачів, але з великими бюджетами, витрачання яких у все більших розмірах буде виправдовуватись «суспільною важливістю» та «некомерційністю» контенту даного телеканалу.

 

Якщо для визначення контенту «суспыльного телебачення» використовувати дослыдження глядацьких вподобань, думаю, в результаті ми отримаємо телевізійний канал, який буде відрізнятися від інших виключно відсутністю реклами (або її «соціальністю»).

 

Втім, я не виключаю гіпотетичної можливості створення такого телевізійного каналу, який би був з одного боку цікавий та рейтинговий, а з іншого - наповнений «суспільно важливим» контентом, який би формував і смаки, і світосприйняття і багато інших корисних речей. Але можливість ця саме гіпотетична, реалізувати її може в наших умовах хіба що дуже багатий олігарх за свої власні кошти, за умови залучення правильних людей, формування правильної концепції і т.д. і т.п. Яка вірогідність такого розвитку подій - самі розумієте.

 

Щодо інформаційної функції телебачення. По-перше, як зазначалось вище, вона перебуває в залежності від розважальної, тому при виборі подій та тем, вартих висвітлення в новинах, ті хто їх створює мають зважати не тільки на їхню (новин) важливість та актуальність, але й на «цікавість» для глядача. Тобто, важлива новина не завжди є цікавою, а цікава - важливою, але в ефір йде саме «цікава», бо від цього залежить рейтинг.

 

По-друге, люди, які роблять новини, також є представниками суспільства, носіями усіх його властивостей, (жертвами) вихованцями нашої освітньої системи. У них також є спокуса писати про те, що їм здається цікавим, не зважаючи на важливість та «суспільну користь» даної події, тенденції, тощо.

 

«Політичні еліти» в нашій країні давно підлаштувались під таку модель, навчились створювати «цікаві» інформаційні приводи. «Політичний процес», який ми спостерігаємо на екранах телевізорів, є, по суті, жанром шоу-бізнесу, індустрії розваг і не має нічого спільного з процесом розробки та здійснення державної політики.

 

По суті, вибори перетворюються на хіт-парад політичних зірок шоу-бізнесу, переможці цих хіт-парадів і здійснюють владу в нашій державі. Реальна ж політика не висвітлюється в ЗМІ не тому що хтось її навмисне приховує від населення, а тому що на її висвітлення немає попиту того самого населення: реальна політика нудна для більшості глядачів. Напевне, тому що більшість не вірить в здатність впливати на неї, і цією зневірою радісно та успішно користуються політичні зірки.

 

Незадоволеність якістю та спрямованістю телевізійного контенту спостерігається у більшості телеглядачів, при тому, що вони самі практично є замовниками саме такого наповнення ефіру. Пояснити це можна тим, що телебачення не дає людям конкретних відповідей на запитання як ставитись до того чи іншого політика, новини, тенденції, явища, рекламованого продукту, тощо, як це було раніше.

 

Тобто, висвітлюються хоч і схожі, але багато в чому різні ставлення до подій та тенденцій, рекламуються різні продукти з одного й того ж сегменту, в тому числі - політичні. Телебачення вже не формує, воно, хоч і викривлено, але відображає життя в тих його проявах та аспектах, які є запитуваними та цікавими глядачеві. А глядач не хоче обирати з поміж багатьох (принаймні - декількох) варіантів, він хоче отримати конкретну відповідь і не отримує її.

 

Тому й лунають заклики до певного регулювання, форматування телевізійного контенту. дивна, на перший погляд, річ: найбільш рейтинговими є програми та новини з негативним забарвленням, які викликають сильні емоції 9хай і негативні) Тобто, люди самі обирають ці телепрограми, самі їх дивляться, надають їм перевагу з поміж інших, в інакшому випадку їх би не було так багато і вони не транслювалися б в «прайм-тайм».

 

Але ті ж самі глядачі скаржаться на «чорнуху» та «жовтизну» телеефіру і закликають до її обмеження! Фактично, люди просять насильно забрати в них те, що їм подобається, вони розуміють шкідливість цього телепродукту але самотужки не здатні від нього відмовитись!

 

З цього приводу найпопулярнішим аргументом таких телеглядачів є те, що телевізор дивляться діти і телебачення негативно на них впливає. Так само як в радянські часи телебачення виховувало все населення країни, виховані ними батьки впевнені, що не вони, а телевізор має виховувати їхніх дітей. А що, зручно перекласти відповідальність за виховання дитини та його наслідки з себе на побутовий прибор! Годі й казати, що батьки повинні виховувати в дітях свідоме ставлення до того, що вони бачать по телевізору, адже такою свідомістю на володіють самі батьки.

 

Звичайно, не можна не підтримати заборону на рекламу тютюну та алкоголю, а також на розповсюдження порнографії, але ці заходи спрямовані на захист дитини не від даної телепродукції, а від самих батьків, які не здатні виховати дитину, пояснити їй що гарно, а що погано, сформувати свідоме ставлення до того що сприймається через телеекран. (Реклама тютюну та алкоголю впливає на дітей зовсім по-іншому ніж на дорослих: для дорослих вона вказує на асортимент відповідної продукції, дітям же демонструє образ успішної дорослої людини і зв'язок між поняттями «успішність» і «дорослість» та вживанням алкоголю й тютюну. Порнографія формує уявлення про норми статевого життя).

 

З усього вищесказаного можу зробити такий висновки, резюмуючи статтю:Телебачення відображає стан нашого суспільства, суспільство формує телебачення, а не навпаки, телебачення зміниться тільки тоді, коли зміниться суспільство.

 

Погано це чи добре? Думаю, швидше добре. Хвала Богу, є Інтернет, позбавлений обмежень, характерних для телебачення. Телебачення вже не є єдиним та безальтернативним джерелом інформації

 

Державне ж втручання в інформаційну політику має бути мінімальним: хай краще телебачення буде дзеркалом збоченого суспільства, ніж збоченого чиновника.
 

UPD:

Заради об'єктивності - варто додати:вУкраїні набагато більше людей, для яких ефірне телебачення є єдиним джерелом інформації та розважальним засобом, ніж це може здатися молодим та динамічним мешканцям мегаполісів. Саме ці люди, напевне, формують такий контент, який ми сьогодні бачимо.

 

Напевне, розвиток Інтернету та поширення його поза мегаполісами й за межами конкретних вікових категорій громадян дасть змогу змінити наповнення телеефіру. Якщо люди побачать в мережі якими МОЖУТЬ бути телевізійні шоу, напевне, сформується і відповідний попит. Телебаченню доведеться конкурувати з інтернетом, а конкуренція, як відомо, запорука якості.

 

Стаття вперше була опублікована у блозі Михайла Ізюмського 

comments powered by Disqus