Правда про Україну: п’ять іноземних журналістів, які відкрили її для світу

oasport.it

Гарет Джонс першим наважився під власним іменем написати про Голодомор. Малкольм Маггерідж майже одночасно з Джонсом писав про голод в Україні: «Це слово, яке я чув скрізь». Джеймс Мейс продовжив цю розповідь, а Енн Епплбаум актуалізувала тему у 2017-му.

Крім журналістів, які писали про Голодомор, ми включили в огляд Христю Фріланд, міністерку зарубіжних справ Канади, яка почала свою журналістську кар'єру в Україні й стала свідком затримання Степана Хмари.

Гарет Джонс

Гарет Джонс

Гарету Джонсу (Gareth Jones) пророкували велике майбутнє в дипломатії— він закінчив Трініті-коледж в Кембриджі, з відзнакою склав іспити для консульської служби, але після цього працював помічником кочегара на пароплаві та стерновим на маленьких човнах.

Але після цієї буремної фази Джонс почав займатися поміркованішими речами: був радником з питань міжнародної політики прем'єр-міністра Великої Британії Девіда Ллойд Джорджа, потім — помічником Айві Лі, піар-радника Рокфелера.

Як журналіст, він писав для багатьох газет – The Western Mail, The Times та Manchester Guardian, Berliner Tageblatt, International News Service.  

В 1933 році журналіст вирушив в Україну, знехтувавши забороною на в’їзд для іноземних журналістів. Перед тим у Москві він зустрівся з Малкольмом Маггеріджем, який в той час працював над статтями про Голодомор для «Манчестер Гардіан».

Після цієї подорожі Джонс написав рядки, які потім надрукують європейські видання.«Я пройшов крізь безліч сіл і дванадцять колгоспів. Скрізь я чув плач: "У нас немає хліба. Ми помираємо!" Цей плач лунає по всій Росії; на Волзі; в Сибіру; в Білорусі; в Центральній Азії та Україні — "Передайте в Англію, що ми пухнемо від голоду"». Журналісту заборонили в'їзд до Радянського Союзу, а в ЗМІ розгорнулась ціла кампанія, аби спростувати його заяви.

З 1935 року Гарет Джонс почав жити та працювати на Далекому Сході. Під час поїздки до Внутрішньої Монголії потрапив у полон до бандитів, які через 16 днів застрелили журналіста. Гарету Джонсу невдовзі мало виповнитися 30 років.

Зараз відома польська режисерка Агнєшка Голланд знімає про нього політичний трилер. Фільм створюється за підтримки Держкіно України. На екрани він має вийти наступного року.

Малкольм Маггерідж

Малкольм Маггерідж

Британський журналіст Малкольм Маггерідж (Malcolm Muggeridge, 1903-1990) замолоду був прихильником комуністичних ідей, а наприкінці життя писав християнські книги.

Маггерідж отримав освіту на факультеті природничих наук у Селвін-коледжі Кембриджського університету, після чого у 1924 році вирушив в Індію викладати англійську літературу.

Там же почалася і його журналістська кар’єра: у місцевому журналі «Молода Індія» вийшов його текст на основі листування з Махатмою Ганді про війну та мир.

1932 року він їде до СРСР як кореспондент видання «Манчестер Гардіан».Тут його романтичні уявлення про комунізм вщент розбиваються.

У 1933 році Малкольм вирішує їхати з Москви до України та на Кавказ, щоб зібрати матеріал для текстів про голод, хоча не мав на це дозволів від радянської влади. Матеріали він надсилав за кордон дипломатичною поштою, що дозволило уникнути цензури. Разом з тим, тексти вийшли у «Манчестер Гардіан» неповними і під псевдо.

«Голод – це слово, яке я чув скрізь. Селяни благали перевезти їх бодай на одну станцію, подеколи їхні тіла опухали від браку харчів, і це було жахливе видовище», – писав Маґґерідж у статті «Голод в Україні. Нещасні землероби».

Утім, згодом через політику газети «Манчестер Гардіан», редакція якої не хотіла провокувати радянську владу, він припиняє співпрацю з виданням і зосереджується на новелах.

Малкольм пише книгу «Зима в Москві» (1934), де описує умови «соціалістичної утопії» і висміює некритичні погляди західних журналістів на режим Йосипа Сталіна.

З цього приводу він конфліктував і з журналістом The New York Times Уолтером Дюранті. Той писав, що в Україні «люди голодні, але не помирають із голоду» і відверто симпатизував Сталіну.

«Але, сказав він, поплескуючи по спинці канапи, пам’ятайте, що не можна зробити омлет, не розбивши яєць... Вони виграють,вони приречені на перемогу. Якщо буде необхідно, вони запряжуть селян у плуги, але, запевняю вас, вони зберуть урожай і нагодують тих, кого потрібно.

Ті, хто потрібно, це були люди із Кремля та їхні підлабузники… Інші були лише рабами, резервом для пролетаріату, як їх називав Сталін. Дехто, звичайно, мав померти, можливо — навіть багато хто, але їх було так багато, що не шкода», – описував  Маггерідж розмову з Дюранді у мемуарах «Хроніки втраченого часу».

У роки Другої світової війни Малкольм був розвідником служби зовнішньополітичної розвідки Великобританії. Впродовж життя він публікувався у багатьох виданнях, а у 1953-му працював тележурналістом для BBC. Утім, співпраця була недовгою через його критику королеви.  

Маггерідж написав більше десятка книг. Популярність йому принесли «Третій Заповіт» і «Щось прекрасне для Бога» – книга про Матір Терезу.

Мабуть, найкраще життя Малькольма Маггеріджа, у якому було стільки крутих поворотів, ілюструють такі його слова: «Пам’ятайте, що за течією пливе лише мертва риба».

Джеймс Мейс 

Відомий історик та журналіст Джеймс Мейс (James Mace) народився в 1952 році в США. У 1973 році він здобув ступінь бакалавра історії Університету штату Оклахома, а магістра – в Університеті Мічигану. Тут познайомився з професором Романом Шпорлюком, який зацікавив його історією України та українською мовою.

У 1981 році Джеймс Мейс отримав ступінь доктора історичних наук, захистивши дисертацію на тему «Національний комунізм у Радянській Україні 1919 – 1933 рр.». Центральною темою його досліджень став Голодомор. Так Джеймс Мейс продовжив справу Гарета Джонса.

Джеймс Мейс в редакції газети «День»

Він почав досліджувати джерела свідчень про Голодомор ще у 80-ті роки, живучи в США. У квітні 1988 року доктор Мейс представив конгресу США звіт, в якому штучний голод вперше був кваліфікований як геноцид.

Він додав до звіту кілька томів свідчень, зібраних істориками. Пізніше він також довів, що в 1933 році американська влада знала, що жителі УРСР помирають від голоду.

 

Стаття Джеймса Мейса в газеті штату Огайо The Vindicator за 22 серпня 1986 року

1993-го Мейс переїхав в Україну, де одружився з українською письменницею Наталею Дзюбенко, яка також займалася темою Голодомору. Майданчиком для його публікацій стала щоденна газета «День», де Мейс працював з 1997-го до 2004 року.

У 2003 році Джеймс писав: «... і всі новодоступні документи, і новітні дослідження не змінили основного портрета подій, який я дав у 1982 році на Міжнародній конференції про Голокост і геноцид. Я переконаний, щоб централізувати повну владу в руках Сталіна, потрібно було знищити другу радянську республіку, а отже, вигубити українське селянство, українську інтелігенцію, українську мову, українську історію у розумінні народу, знищити Україну як таку».

Саме Джеймс Мейс першим запропонував запалювати в вікні свічку в пам'ять про цієї трагедії. В Україні він також викладав на кафедрі політології у Києво-Могилянській академії.

У 2004 році Джеймс Мейс помер, а з 2009 року газета «День» щороку присуджує премію його імені.

Колеги журналіста зазначають, що світ дізнався правду про Голодомор в Україні значною мірою завдяки зусиллям Джеймса Мейса. У 2016 році вийшла книжка журналіста «Україна. Матеріалізація привидів», а нещодавно — «Комунізм і дилеми національного визволення: національний комунізм у Радянській Україні 1918 – 1933 рр.».

Енн Епллбаум

 

Енн Епллбаум. Джерело зображення: Радіо Свобода

Енн Епплбаум (Anne Applebaum) — польсько-американська дослідниця і журналістка. Зараз вона є колумністкою The Washington Post. Також писала у The Daily Telegraph, Sunday Telegraph, The Economist тощо.

Енн здобула освіту в Єльському та Оксфордському університетах, а також Лондонській школі економіки. В останній вона веде дослідницький проект, який вивчає дезінформацію та пропаганду у ХХІ столітті.

З 1992 року перебуває у шлюбі з польським політиком і державним діячем Радославом Сікорським.

Епплбаум відома своїми книгами. «Між Сходом і Заходом» (1994) розповідає про історію східної Європи. «ГУЛАГ. Павутина великого терору» (2003) — про радянську систему концентраційних таборів. За неї авторка у 2004 році отримала Пулітцерівську премію.

Після цього в Епплбаум вийшло ще дві праці. 2012-го — книга «Залізна завіса: Приборкання Східної Європи». А наприкінці 2017-го побачила світ робота про Голодомор «Червоний голод: війна Сталіна в Україні», за яку журналістка вже встигла отримати цього року літературну премію Лайонела Ґелбера.

Як каже авторка, її книги розраховані на західну аудиторію – тих, хто небагато знає про Україну та нашу історію.

«Сталін використовував голод собі на користь, щоб вирішити для себе так звану українську проблему. Зокрема, викорінити протестний потенціал українського селянства. Потім були репресії проти представників української інтелігенції. Мета — прибрати будь-яку загрозу для більшовиків»,розповідала вона в інтерв’ю «Радіо Свобода».

Також Епплбаум вважає, що сучасна Росія сприймає події в Україні як загрозу для себе, бо революційні настрої у Києві можуть надихати росіян на аналогічні дії.

Христя Фріланд

Христя Фріланд під час затримання дисидента Степана Хмари 1991 року. Фото: Facebook, Stepan Stepanov

Христя Фріланд – міністр закордонних справ та екс-міністр міжнародної торгівлі Канади. Але до політики вона працювала журналісткою та редакторкою у Financial Times, Globe and Mail, Reuters.

Цікаво, що працювати у медіа Христя Фріланд почала в Україні.

Тоді вона була студенткою Гарварду й приїхала стажуватися до одного з київських університетів. Вона була присутня й при арешті Степана Хмари, депутата Верховної Ради та члена Української Гельсінської спілки.

В 2013 році Фріланд вирішила завершити кар’єру в журналістиці й зайнятися політикою.

Тим не менш, у 2014 році під час Революції гідності написала статтю для The Globe and Mail, в якій розкритикувала Віктора Януковича та його уряд.

В 2017 році Фріланд разом з канадським міністром оборони Харджітом Саджяном оголосила про продовження військової навчальної місії в Україні до березня 2019 року.

comments powered by Disqus