Журналістика вікінгів

Фото: rackcdn.com

Медіапрострір Швеції ґрунтується на вдалому поєднанні традицій і сучасності. Ця країна зберігає ритуал читання ранкових газет і успішно розвиває нові медіа. Журналістська освіта тут за доволі короткий історичний період пройшла шлях від ремісництва, заснованого тільки на практичних навичках, до рівня університетської академічної підготовки.

Таке сприйняття країни сформувалося після «Тренінгу для тренерів», організованого і проведеного медіаінститутом FOJO за сприяння Шведського міжнародного агентства з розвитку SIDA.

Протягом десяти днів викладачі журналістики та суміжних дисциплін трьох національних університетів – Інституту журналістики Київського національного університету, відділень журналістики Черкаського та Ужгородського університетів – мали можливість оволодівати інтерактивними методиками викладання під керівництвом досвідчених тренерів Класа Тура та Вероніки Менжун, вчилися оперативно реагувати на зміни в медіасередовищі, а також знайомилися зі шведськими медіа та навчальними закладами, які готують фахівців інформаційної галузі.

Друковані засоби масової інформації Швеції переживають не найкращі часи. Зміна традицій, розвиток і стрімке поширення інформаційно-комунікаційних технологій частково відбирають їхню аудиторію. Це змушує не сидіти на місці, а шукати можливості виживання. Ці можливості заплутані у всесвітній павутині. Саме тому всі газети й журнали намагаються активно просувати свої інтернет-версії, відповідаючи вимогам часу й запитам аудиторії.

Сайти газет, прив’язані до своїх друкованих прародичів, окрім передачі друкованих сторінок в електронному режимі, додають споживачам нові послуги. Скажімо, місцева газета Barometern (містечко Кальмар на південному сході Швеції) на своєму сайті пропонує ознайомитися з пропозиціями ринку нерухомості, причому вона не лише розповідає про привабливі заміські будиночки, а й стежить за процесом їх продажу, подаючи деталі вартості.

Загальнонаціональна газета Aftonbladet вже могла б узагалі відмовитися від друкованої версії, оскільки її електронний варіант повністю окупає себе.

Одна з найстаріших і найавторитетніших стокгольмських газет Dagens Nyheter (DN) є нині лідером у просуванні електронної версії. Політика редакції така, що доступ до повної PDF-версії друкованого видання платний, натомість доступ до сайту є повністю відкритим. Цього року сайт DN посів перше місце, за версією Internet World, за дизайн. Мережеве видання має 1,6 мільйона унікальних відвідувань щотижня. Його обслуговують 25 співробітників. Сайт оновлюється цілодобово, тому 14 журналістів працюють позмінно. Проте вдень чергує лише один відповідальний редактор і три репортери.

«Ми висуваємо суворі вимоги до співробітників веб-редакції, – каже заступник редактора веб-сайту Анна Оберг, – вони мають бути швидкими, уважними, повинні вміти швидко аналізувати й мати широку освіченість. Вони мають бути універсальними – вміти створювати текстові матеріали й знімати відео, писати про всі сфери життя суспільства».

Журналістська освіта Швеції почала активно розвиватися з 60-х років минулого століття. До цього часу журналістські якості вироблялися під час безпосередньої роботи в ЗМІ. Проте нині Швеція прямує шляхом академічної освіти журналістів, впроваджуючи бакалаврські програми в університетах та розвиваючи магістерську освіту.

«І це цілком зрозуміло, – аргументує провідний шведський журналіст, експерт медіаінституту FOJO Ерік Фіхтеліус, – адже, щоб стати журналістом, уже недостатньо мати лише практичні навички, необхідна також глибока академічна підготовка, ерудиція й компетентність у всіх сферах».

Візит на факультет медіа й комунікацій Університету імені Карла Ліннея в Кальмарі вразив можливостями для студентів втілювати в життя свої творчі проекти, а також мотивацією шукати майданчики для реалізації своїх ідей. Скажімо, перш ніж робити радіопрограму чи знімати відеосюжет, студенти повинні не просто підібрати актуальну тему, опрацювати джерела інформації, а й знайти конкретну редакцію, готову розмістити готовий інформаційний продукт в ефірі чи на шпальті.

На факультеті ми застали будівельну розруху: в коридорах поруч із комп’ютерами було розкидано будівельні інструменти й матеріали – студенти споруджували декорації й студію для зйомки навчальної програми. До речі, щороку держава фінансує оновлення технічної бази факультету, завдяки чому якість відзнятих і записаних відео- та аудіопрограм відповідає вимогам сучасного медіаринку.

Стокгольмський університет фахівців інформаційної галузі готує за двома напрямками – медіакомунікації та журналістика. Журналістика користується більшою популярністю, але випускники медіакомунікацій мають більш високооплачувану роботу.

Зацікавила система організації студентських практик. Кожному студентові координатор від факультету пропонує як мінімум три місця, з яких є можливість обрати одне. Наступний крок – студент пише особистого листа в редакцію медіа, в якому мотивує, чому саме він має пройти практику саме в цьому медіа.

Взагалі, ставлення вічно заклопотаних метрів журналістики до практикантів вразило. Не маючи матеріальних мотивацій, редакції шведських медіа, особливо телевізійних каналів, вважають за справу честі достойно організувати проходження практики студентами, створюючи їм для цього всі умови, розробляючи програму практики. І, Боже борони, немає якихось там нарікань на зразок «Інститут погано навчив...»

Перший тиждень практики – ознайомчий. Студенти вникають у роботу редакції, під керівництвом досвідчених журналістів-практиків аналізують сюжети. Далі – постановка голосу, практика написання текстів для телебачення, побудова зображення, співпраця з фотографами й телеоператорами. Останній день тижня – знайомство із законодавчими нормами, написанням угод та контрактів. І лише тоді – справжня журналістська робота. Знову ж таки під турботливим крилом старших колег. І ніяких скарг на катастрофічну навантаженість та брак часу, ніяких ремарок «Нам ніколи вас вчити!» Ба більше, студенти отримують від каналів заробітну плату!

Спілкуючись із однією з практиканток, я подумала, що таке ставлення потрібно ретельно приховувати від українських студентів, бо, їй Богу, емігрують. Щоправда, практикуються майбутні зірки журналістики Швеції не лише в столичних медіа. Основний акцент робиться на практиці в регіональних ЗМІ.

У програмі навчання й практики чимало часу відводиться для вивчення й удосконалення знання мови: вивчають культуру мовлення, мову як засіб вираження. Мабуть, добре, що я не розумію шведської – буду вважати, що їхні журналісти також припускаються мовних помилок і розставляють неправильні наголоси.

Іще одна ніша в журналістській освіті Швеції – журналістські школи, в яких професійні навички протягом, скажімо, семестру може отримати кожен охочий – від студента іншої спеціальності до пенсіонера. Вирішив, наприклад, не зовсім успішний дантист, що в журналістиці він може зробити успішнішу кар’єру, – і став студентом.

Одна з найстаріших і найпопулярніших журналістських шкіл Poppius у Стокгольмі не використовує в процесі навчання теоретичної складової. Ази журналістики осягаються учнями в процесі виготовлення інформаційного продукту. Звісно, що слухачі школи не зможуть претендувати на роботу в Aftonbladet чи на каналі SVT: випускники журналістських шкіл не можуть (за жодних обставин!) працювати штатними співробітниками медіа, лише фрілансерами. Однак стати конкурентним громадянським журналістом матимуть шанс. І, до того ж, точно матимуть критичне ставлення до матеріалів ЗМІ та менше піддаватимуться маніпуляціям. Тобто, будуть медіаосвіченими й медіаграмотними громадянами.

Ставлення до медіаосвіти у Швеції – серйозне й відповідальне. Створена за ініціативи Асоціації газетних видавців Швеції організація «Медіакомпас» займається питаннями медіаосвіти громадян. Особлива увага приділяється школярам. Для них газети влаштовують спеціальні Дні відкритих дверей, екскурсії, проводять заняття в редакції. І все для того, щоб потім свідомі громадяни зважено й критично ставилися до опублікованої інформації, не даючи «запудрити собі мізки».

Швеція – країна особлива. У водах Балтійського моря не живе черв’як-точильник, який з’їдає дерево. Тому світ може милуватися й захоплюватися унікальним королівським кораблем «Васа», піднятим із морської глибини цілим і неушкодженим через 300 років після катастрофи. Мабуть, в інформаційному просторі цієї держави відсутні мікроорганізми, які руйнують свободу слова. Міжнародна організація «Репортери без кордонів» випустила карту свободи слова. На ній країни розмальовано різними кольорами. Білий колір – чудова ситуація, жовтий – задовільна, помаранчевий – помітні проблеми, а червоний – складна ситуація. Швецію зафарбовано в білий колір, Україну – в червоний.

comments powered by Disqus