«За Табачника тему інфовійни та пропаганди не дозволили включити до програми громадянської освіти»

Кандидатка історичних наук і деканка історичного факультету університету ім. Драгоманова Тетяна Мелещенко як науковець і педагог почала займатися темами фактчекінгу та впливу медіа порівняно нещодавно – у 2016 році. А вже зараз фахівці галузі називають дослідницю флагманом впровадження медіаграмотності в Україні, вона активно долучається до розробки освітніх програм з медіаосвіти.

За її словами, найлегше було інтегрувати медіаграмотність в один з гуманітарних курсів. В експертному колі вирішили, що ним стане курс «Громадянська освіта», яку в школах викладають учителі-історики. «Особисто мені громадянська освіта дуже імпонує, бо це сучасно. Я дуже люблю історію: вона показує минуле. А громадянська освіта показує те, що є сьогодні,і те, що буде завтра», — каже пані Мелещенко.

Як розробляють та впроваджують навчальні програми з медіаграмотності, чому варто перевіряти інформацію, яку ми споживаємо, та чому критичне мислення корисне для нас усіх —в інтерв’ю Тетяни Мелещенко MediaSapiens.

Пані Тетяно, як ви почали долучатися до розвитку медіаграмотності в Україні?

Я почала активно займатися медіаграмотністю з 2016 року. А взагалі все почалося з часу, коли вступила до аспірантури, і моя наукова керівниця, професорка Тетяна Латиченко та доцентка нашої кафедри Тамара Бакка на той момент активно займалися громадянською освітою. З їхньою допомогою занурюватися в цю тему почала і я. Однією з тем, над якою ми працювали, було питання стереотипів, вивчали, чому конструюються певні образи, як нав’язується суспільна думка.

Згодом почали досліджувати, як на формування стереотипів впливають і медіа. Далі все розвивалося дуже активно. Це постійний процес самовдосконалення. Мені пощастило, бо змогла долучитися до навчання у кваліфікованих фахівців. Зокрема, фахівців з Академії української преси. Потім були низка семінарів, організованих Deutsche Welle та іншими організаціями.

Після Революції гідності на державному рівні зрозуміли, що медіаосвітою займатися дуже важливо. Міністерство освіти і науки взяло це собі за пріоритет та підтримує медіаосвіту й зараз. Наш університет завжди активно співпрацював з міністерством, і врешті ми самі почали розробляти підручники, посібники і програми.

Як загалом зараз медіаосвіта інтегрована в освітній процес в Україні?

У державних освітніх стандартах як обов’язкова складова закріплена медіакомпетентність. І це дуже добре, бо це визначає освітній результат, а вже шлях, яким його досягати, може бути різним. Існували дискусії про те, як її краще запроваджувати — робити окремі предмети чи застосовувати інтегрований підхід. Коли є окремі предмети, ти можеш глибше зануритися в розуміння медіапростору, роботи медіа та їх впливу. Або це може бути інтегровано — через зміст уже існуючих предметів та застосування методик і інструментів, спрямованих на розвиток медіаграмотності. Зрозуміло, що найкращий варіант — поєднання декількох підходів.

Ми долучилися до створення низки ресурсів — це і шкільні програми, і посібники для школи та для вищої школи. Одне з найбільших досягнень — це те, що в 10-му класі введено обов’язковим курсом громадянську освіту, у якій великий розділ відведено медіаосвіті. Зокрема, підручник складається з тем, присвячених розумінню медіа, інформації, пропаганди, фейків, маніпуляцій і того, як медіа впливають на громадську думку. Окреме питання – поширення стереотипів. Учні це також вивчають. У тому числі — поширення стереотипів через медіа.

Крім того, є ще багато різних програм спецкурсів. Є розроблені ресурси для початкової школи з матеріалом для вчителів про те, як формувати медіакомпетентність, у тому числі — й через громадянську та історичну галузі в початковій школі. Ми написали розділ «Інтеграція медіаосвіти у предмет “Я у світі”» в посібнику «Медіаграмотність та критичне мислення в початковій школі: посібник для вчителя». Там через медіанструменти діти досліджують Україну та права людини.

Ми довго вивчали, як діти сприймуть нові знання, переживали про доступність контенту. Адже медіаосвіта у вищій школі, у старших класах і в початкових — це різні речі, там своя специфіка. Врешті ми мали гарний результат і не боялися випускати курс у світ.

Ви долучилися до створення підручника для курсу громадянської освіти, який включає питання медіаграмотності. Розкажіть про цей курс детальніше.

— Громадянська освіта віднедавна стала курсом, обов’язковим для всіх загальноосвітніх шкіл. На основі цього підручника ми розробили курс і для його викладання у педагогічних закладах вищої освіти. Вже зараз ми готуємо студентів, які скоро викладатимуть цей предмет у школах. Раніше у нас цей курс читався тільки для спеціалізації «Суспільствознавство». Цього року ми змінили навчальні плани, і курс «Громадянська освіта» став обов’язковим для вивченні на історичному факультеті НПУ Драгоманова для всіх студентів. І не лише на спеціальності «Середня освіта» — у нас також є спеціальність «Історія і археологія». Це науковці, яким курс теж викладають. Крім того, є ще курси за вибором. І серед них суспільствознавчого спрямування, там ми зі студентами теж говоримо про інструменти формування медіакомпетентності. Також досягненням є те, що курс викладається ще у 10 закладах вищої освіти України, здебільшого педагогічних, але є і класичні, де є педагогічні спеціальності.

А як самі викладачі вищої школи опановують такі знання?

— Можемо похвалитись і тим, що цього року 12 наших викладачів (загалом з університету їх 17) долучилися про проекту, організованого IREX (Рада міжнародних наукових досліджень та обмінів – міжнародна некомерційна організація, яка спеціалізується на глобальній освіті та розвитку, що працює у понад 100 країнах.MS). Це курс «Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність». Уже минуло кілька раундів навчання, у січні буде ще один.

Викладачі вчаться, як розвивати медіакомпетентність, і концентровано розвивають власну медіаграмотність. А ті інструменти, які вони вже випробували, намагаються включати в семінарські та лекційні заняття. Наступним кроком буде розробка інтегрованої програми з розвитку медіаграмотності.

Але спершу ми пройдемо низку тренінгів, щоб іще глибше зануритися в цю тематику, аби можна було поширювати знання для інших. Нам усім, і мені також, є до чого рухатися. Знання і навички треба підживлювати постійно, тому ми колективно пішли навчатися. Нові знання — це як новий поштовх: ти надихаєшся і починаєш працювати активніше, оцінюєш себе з боку і бачиш зони для свого розвитку.

Як гадаєте, чи є сенс зараз впроваджувати повноцінний курс медіаграмотності в 10-му класі, виокремивши його з громадянської освіти?

— У школах, окрім програми, є можливість обирати факультативні курси з медіаграмотності навіть з першого по 11-й класи. Ми можемо запроваджувати багато курсів, але чи будуть вони дієвими? Мені здається, тут треба говорити не про окремість, а про якість. Краще було би «вплітати» медіаосвіту і медіаграмотність у різні предмети, і це робити професійно. Бо наскільки цій темі приділятимуть уваги, якщо це буде окремий предмет?

У нас була подібна проблема з курсом громадянської освіти. Раніше він називався «Людина і світ», але тематика була громадянознавча. Проблема полягала в тому, що він тривав усього 17 годин на рік – це було дуже мало, і на нього звертали дуже мало уваги самі вчителі. Курс зазвичай викладають історики, а оскільки предмет вивчали в 11-му класі, то історики часто використовували цей курс для підготовки ЗНО з історії.

Як ми взагалі про це дізналися? Під час знайомства зі студентами ми запитуємо, чому вони прийшли вчитися саме до нас, чому хочуть бути істориками. Зазвичай казали, що подобається історія, бо вчитель чи вчителька були дуже гарні. «А як громадянська освіта?» Часто у відповідь можна було почути: «А в нас не було такого». Комусь навіть не говорили, що мали викладати цей предмет. Хтось про нього знав, але казав, що ці уроки присвячували підготовці до ЗНО з історії.

Але зараз, у тому числі за підтримки міністерства, курс «Громадянська освіта» має 72 години на рік і став на дуже високий щабель, адже він, без перебільшення, є життєво важливим.

Чи збільшилися вимоги до вчителів щодо викладання цього курсу, щоб подібних ситуацій не повторювалося, а предмету приділяли більшу увагу?

— Зараз ситуація вже змінилася, бо сам курс став у чотири рази більшим, ніж був. Є кваліфіковані фахівці. Громадянська освіта — це ще й курс із політичним підтекстом. Якщо політична воля міністерства та керівництва держави є, то курс буде вивчатися й буде в пріоритеті. Якщо ні, його можуть забути й «викинути на смітник». Сподіваюся, цього не відбудеться. За кілька останніх років курс розвинувся надзвичайно потужно. Створено багато ресурсів, розвинутих за проектні кошти від різних організацій. Але зараз уже в нього вкладає кошти і держава.

Коли Дмитро Табачник був міністром освіти, то не хотів впроваджувати цей курс. «Що таке громадянська освіта, про що ми будемо говорити на цьому курсі?» – казав приблизно так. Але наші фахівці дуже мудрі! Ті фахівці, які розробляли державні стандарти, вирішили назвати цей курс по-філософськи: «Людина і світ». А от зміст у предмет заклали громадянознавчий! Погано, що в той час курс скоротили, але це стало першим кроком до того, щоб закріпити програму на державному рівні, і врешті досягти тих результатів, які ми вже маємо зараз.

Уже тоді одна з тем цього курсу торкалася інформаційної війни і пропаганди. У період Табачника казали: «Яка інформаційна війна? Що, з Росією?». Цей розділ, на жаль, не дозволили включити до програми. Минув час, і, на жаль, ми побачили результат цієї війни в реальному житті. Коли ж змінилося керівництво міністерства, ситуація з цим курсом теж змінилася.

Ваші студенти розробили гру, яка розвиває навички медіаграмотності. Що це за гра?

— «10 днів до виборів» — це гра для формування медіакомпетентності і політичної культури. Ми хотіли показати явища, які проявлялися під час виборів, пояснити, як і чому медіатехнології спрацювали. У грі це відбувається у формі змагань двох вигаданих політичних сил, які пропонували свої програми. Один з варіантів гри — коли ви стаєте «прихильником» якоїсь із партій. Ви самі досліджуєте, що відбувається в медіапросторі. Є картки з новинами в кількох ЗМІ: одне медіа пише про партію так, інше — інакше. Учасники гри розбирають, де новину подавали без жодних фактів, без фото й інших підтверджень (наприклад, «як свідчить авторитетне джерело» або «ходять чутки»). Учасники ставлять собі питання: яке саме джерело, хто це сказав.

Гра навчає аналізувати й соцопитування. Є екзитполи, є перевірені компанії, але є й сумнівні. Учасники ставлять запитання: хто провів опитування, кого опитали, яка вибірка. Аналізують і «день тиші». Наприклад, вам у «день тиші», коли агітація заборонена, приходить таке смс від партії «Прогресивний світ»: «Сходіть на вибори, будьте прогресивними». Зрозуміло, що тут прихований підтекст. Це те, що діє на нас дуже часто.

Пограти в цю гру до нас приїздили студенти з Миколаєва, скоро приїдуть школярі. Нас попросили провести гру депутатам міста Новгород-Сіверський. Вони часто стикаються з фейками, маніпуляціями, дезінформацією. Там хотіли отримати інструменти медіаграмотності, щоб потім ними оперувати та розпізнавати подібні речі. Ми проводили їм медіагру, і вона «зайшла» дуже добре. Депутати говорили, що навіть не задумувалися про те, наскільки громадською думкою можуть маніпулювати. Гра давала можливість поглянути на це збоку. Гра має дати розуміння: якщо ми не будемо перевіряти інформацію, то станемо об’єктом маніпуляцій та будемо споживати лише те, що нав’язано кимось.

За вашими особистими спостереженнями, упродовж останніх років українці стали більше аналізувати інформацію з медіа чи все ж переважно частіше вірять тому, що читають, чують і дивляться?

— Тут навряд чи можна відповісти однозначно, адже треба робити певний зріз. Але якщо говорити про середовище, у якому ми працюємо, то люди справді намагаються аналізувати інформацію. Це виходить не завжди, бо на це бракує часу.

Справді, всю інформацію не проаналізуєш.

— Так. Після занять з медіаграмотності наші студенти, буває, кажуть: «Виходить якийсь абсурд! Нікому не можна довіряти, весь час треба докопуватися до істини. А коли це робити?». І тут ми як викладачі пояснюємо: перш за все треба перевіряти ту інформацію, яка важлива безпосередньо для вас. Ту, яка формує вашу думку, ваші погляди. Звісно, коли ви йдете в магазин купувати хліб чи сметану, ви можете стати жертвою реклами, але скоріше за все це не буде мати якийсь глобальний вплив. Але коли ви робите вибір, який вплине на вашу долю — на навчання, роботу — то тут все треба перевіряти. Важливо аналізувати, коли ви робите політичний вибір, бо це стосується всього суспільства. Тут ми вже відповідальні не тільки за себе, а й за своє оточення та навіть за долю країни.

Загалом споживацька лінія все ж переважає. Але це має пояснення: нам багато років нав’язували щось іще з часів СРСР з пропагандистської точки зору. Розвиток критичного мислення був і раніше, але в нашій державі це явище зараз набуває високої популярності.

З чого ви порадили б починати тим, хто хоче розвинути власні навики медіаграмотності і поширювати їх серед інших?

— Я б радила курс із медіаграмотності на платформі Prometheus. Також інноваційний курс із медіаграмотності Very Verified: онлайн-курс із медіаграмотності», розроблений IREX. Я його проходила, дуже раджу. Корисним буде пошук інформаційних ресурсів, із яких регулярно можна брати інформацію. Наприклад, навчальні програми, посібники. А на сайті Академії української преси є просто шикарна онлайн-бібліотека! Також проводиться багато тренінгів.

Поле можливостей просто неймовірне! Головне — мати бажання й час. А час знайти варто, бо медіаосвіта дає нам можливість стати відповідальними за свої дії та за дії нашого оточення. Відповідальна людина не буде байдужою, не буде стояти осторонь соціальних проблем. Це людина, яка робить відповідальний вибір і гуртується з іншими для вирішення важливих питань.

comments powered by Disqus