Віталій Климчук: Стеження за новинною стрічкою дає людям ілюзію контролю ситуації

Фото із сторінки Віталія Климчука у Facebook

Мабуть, ніколи за останні роки робота психологів в Україні не була настільки важливою, як сьогодні. Ще після трагічних подій на Майдані багато людей переживали посттравматичний розлад. MediaSapiens уже спілкувався з психологами про те, в чому особливість цього стану та як самі журналісти можуть дати раду власним переживанням.

Однак сьогодні, на жаль, ще більше людей потребують психологічної допомоги – в першу чергу це військові в зоні АТО, а також їхні родини. Зараз психологи на волонтерських засадах ведуть велику роботу в цьому напрямі. Фахівці, які працювали волонтерами психологічної служби Майдану, створили громадське об’єднання «Асоціація фахівців із подолання наслідків психотравмуючих подій». Вони надають підтримку пораненим на Майдані та в зоні АТО, тим, хто безпосередньо бере участь у воєнних діях, а також родинам загиблих, переселенцям із Криму і сходу.

Психологи наголошують, що журналісти, повідомляючи новини, мають розуміти – кожен їхній сюжет може як нашкодити душевному стану людей, так і допомогти їм. Про це в інтерв’ю MediaSapiens розповів Віталій Климчук – психолог-консультант і психодрама-практикпредставник Українського інституту когнітивно-поведінкової терапії в Житомирі. Зараз він є координатором Асоціації фахівців із подолання наслідків психотравмуючих подій на Житоморщині.

Віталію, українці вже кілька місяців перебувають в інформаційній пастці – можуть відчувати страх та відчай після перегляду новин, але й не дивитись їх не можуть. Ситуація особливо погіршилася після краху «Боїнга». Як краще поводитися в такій ситуації, щоб не впасти в паніку? Чи доцільно зменшити перегляд новин?

Це дуже вдале визначення – інформаційна пастка. І дивитися-слухати важко, і відключитися складно. Чому так? Бо стеження за новинною стрічкою дає зараз людям найнеобхідніше – ілюзію контролю ситуації: «допоки я стежу за новинами, я контролюю свій світ». Допоки людина в новинному потоці – вона знає, що і де відбулося, і зауважте, важливо отримувати потік саме найновіших, останніх новин. У чому пастка? Власне, в тому, що насправді знання того, що й де відбувається, не дає справжнього контролю ситуації. Ми знаємо, що кожного дня наші хлопці дивляться у вічі смерті, щодня – поранені, щогодини – нова загроза… й нічого насправді зробити не можемо. Це внутрішній конфлікт, який розриває нас ізсередини, виснажує фізично й духовно. Хтось почувається відповідальним за все, хтось борсається у спробах переконати своїх родичів із Росії, хтось вивільняє агресію в родині.

Та багато хто знаходить найпродуктивніший вихід – власне, він і найочевидніший: зробити щось. Це є й хорошим шляхом, щоб подолати панічний стан і щоб зменшити перегляд новин – допоки ти зайнятий цінною й важливою справою, тобі немає часу панікувати чи стежити за новинами щосекунди. Що і як робити? Є два шляхи: більш активний і менш активний. Менш активний – це пересилати кошти, поширювати й перевіряти важливу інформацію… Більш активний – знайти, приміром, волонтерську групу, встати із крісла й долучитися до роботи: піти в шпиталь, почергувати на складі, взяти участь у нараді, запропонувати свої ідеї. Хороша річ – почати зміни країни зі змін у своєму домі. Подивіться навколо – чи все вас влаштовує? Якщо ні – то що можна зробити? Складіть план і починайте. Потім вийдіть у під’їзд – чи все вас влаштовує? Чи є люди поруч, яких теж не все влаштовує? Зберіться, подумайте, складіть план… Вийдіть на вулицю міста, ту саму, яку любите найбільше, озирніться доавкола… Ну, ви зрозуміли :)

Як на вашу думку, соціальні мережі сьогодні посилюють чи зменшують тривогу?

Із соціальними мережами – справа неоднозначна. З одного боку, вони так змінили швидкість доступу до інформації і сам інформаційний потік… Гадаю, саме соцмережі були одним із факторів Майдану, згадайте, як миттєво поширилася інформація. І як швидко люди відреагували. З іншого боку – тоді була можливість прямої реакції. Зараз її менше. Але в соцмережах ілюзії контролю більше, новини сучасніші, швидше змінюються, – тому вони й більше затягують. А через усвідомлення: «Я не можу відірватися від мережі», – провокують ще більше стресу. Інколи виникає думка: «Якщо я відірвуся від стрічки новин, проґавлю щось надзвичайно важливе…». Але річ не в тім, що ви щось проґавите: річ у тім, що допоки ви сидите в мережі, повз вас проходить найважливіше – можливість зробити реальну справу. Це як (нехай пробачать мене езотерики) днями медитувати, посилаючи світлу енергію в зону АТО, замість відвідати когось із наших хлопців і передати йому ліків. Ілюзія контролю й ілюзія діяльності. Насправді без вас світ не розпадеться на друзки. Життя нам підкинуло експеримент – ми з родиною тиждень були в місці, де немає жодного зв’язку. Повернулися, зайшли бігом до своїх мереж, – і нічого не змінилося. З того часу нас трохи відпустило, й ми заходимо дивитися новини тричі на день, вранці, в обід і ввечері (але не перед сном). І світ стоїть на місці :)

Як ви оцінюєте висвітлення нинішніх подій у ЗМІ – з погляду впливу на психіку глядачів? Яких помилок припускаються журналісти?

Я вкрай рідко дивлюся зараз новини, але з того потоку інколи краєм ока вдається вихопити певні фрагменти. Тому наперед вибачте, якщо щось скажу не так. Мене прикро вразив один із вечірніх ефірів 5-го каналу. Вже звик до російської мови на ньому, але формат новин… Склалося враження, що дивлюся «Росію-24». Ті ж мовні штампи, ті ж звороти, та ж риторика. Як на мене, наша сила, сила наших новин – це відкритість і правда. Журналістика – вона ж про правду? Дуже хочеться подолати рашистський інфопростір, але то не наші методи. Вони в них роками тренуються, ми так просто не можемо: ані робити новини, ані сприймати їх. Загалом, розумію, що хотілося б обрати із потоку інформації найцікавіше глядачеві, але маємо розуміти, що глядача треба піднімати до певного рівня, а не опускатися до його.

Щодо змісту новин. Давно доведено, що не лише безпосередня участь у катастрофах та війнах провокує гостру стресову реакцію і посттравматичний стресовий розлад, але й спостереження за цими подіями. З цієї точки зору, слід розуміти, що демонстрація крові, мертвих тіл, уламків у частини аудиторії спровокує панічний напад, емоційну дисоціацію, немотивовану агресію, нічні жахіття чи безсоння. Як на мене, слід про це просто думати й розуміти, що люди й так із часів майдану в стані хронічного стресу. І добивати їх не варто. Не всі можуть із того знайти продуктивний вихід. Не всі готові звертатися до психолога. У мене, приміром, зараз щотижня є 2-3 нових клієнта із панічними нападами. Такого точно не було ще півроку тому.

Які меседжі та ідеї слід було б транслювати у медіа – щоб не посилювати тривогу, а навпаки, допомагати суспільству?

Основні меседжі, що транслюють психологи людям, яким надається перша психологічна підтримка (за стандартами ВООЗ) такі: 1) з тобою поруч є людина, готова прийти на допомогу; 2) ти маєш сили жити, маєш ресурси, тож давай їх знайдемо й використаємо. Гадаю, цим можна скористатися. Світ навколо нас – це зараз текстовий світ, світ історій, світ пояснень. І медіа – основний транслятор цих текстів. Мені би хотілося, щоб ці тексти були більше про те, що ми можемо зробити для себе, для інших. Як і хто вже щось зробив? Як до них приєднатися? І йдеться не лише про АТО, але й про свій під’їзд, вулицю, місто, район, область… Щоб кожен із нас відчув відповідальність за себе й за інших і почав, як мінімум спробував щось зробити. Пригадуються слова Джека Ніколсона із «Польоту над гніздом зозулі»: «Я, принаймні, спробував…». Хочеться, щоб нас, які спробували, було якомога більше. Щоб ми відчули смак цього відчуття – я спробував!

Розкажіть, будь ласка, про діяльність психологів-волонтерів на Житомирщині, в якій ви зараз берете участь. З ким ви працюєте?

Ми є складовою Української Асоціації фахівців із подолання наслідків психотравмуючих подій, яка виросла із психологічної служби Майдану. Майдан пішов у серця й душі, а в психологів-волонтерів з’явилися нові завдання… Зараз у нас декілька напрямків роботи. Організаційно координація йде із МНС, військкоматами, районними та обласною радами, госпіталем, іншими волонтерськими групами. Сутнісно – ми почали свого часу роботу із психологічної підтримки родин військових, які загинули в АТО. Потому почали роботу з родинами тих військових, які зараз перебувають на службі. Зараз системно працюємо з пораненими в нашому військовому госпіталі. Також працювали з переселенцями у двох таборах, у м. Коростишеві та с. Зарічани Житомирського району. Що вражає, то це готовність психологів відгукуватися й працювати. Так, наразі в переліку волонтерів – 27 фахівців, готових працювати безкоштовно, більше того, самим вкладати кошти у свою освіту. Це важливо, бо зараз стикаємося з проблемами, до яких більшість не була готова ані фахово, ані особистісно. Професійна робота потребує додаткового навчання, а воно – певних коштів, бо навіть закордонні фахівці, готові прилетіти й навчати безкоштовно, потребують оплати перельоту, їм треба десь жити, треба місце для проведення навчання…

Як, на вашу думку, держава повинна була б організувати психологічну допомогу військовим, тимчасовим переселенцям?  

Якось, спілкуючись із священнослужителем, який сказав, що «от, держава повинна… а вона вашими руками…», я відповів, що зараз держава – це ми, кожен із нас. Звісно, було би чудово, якби була створена державна служба з фахової психологічної підтримки військових, родин тощо. Але де б вона взяла фахівців? Наші психологи-волонтери мають роки додаткової фахової освіти, десятки тисяч гривень, вкладених самостійно в цю освіту… Де кошти на цю службу? Моя позиція така: краще ми вже самі, а державні структури щоб лиш сприяли й не заважали. Власне, вони й сприяють, є договори про співпрацю із Міноборони, МНС, співпраця з райрадою та облрадою. А з часом можна буде потроху таку службу створювати, долучати до неї наших волонтерів у якості інструкторів чи співробітників.

Що можуть робити зі свого боку журналісти, аби сприяти психологічній реабілітації постраждалих? До яких тем треба привернути увагу? 

Надзвичайно важливо – доносити людям інформацію про те, що отримати психологічну допомогу можливо, що є ефективні методи подолання стресових станів, говорити про симптоми посттравматичних станів. Ми не можемо до всіх дотягнутися, нас хоч і багато, та на всіх може не вистачити. А симптоми можуть з’явитися і через півроку після перебування в зоні бойових дій. Було б украй цінно періодично показувати приклади роботи психологів, давати інтерв’ю з ними, розповідати про їхню роботу, про те, що змінилося в житті людей після роботи з фахівцем. Пояснювати, як небезпечно, приміром, використовувати алкоголь, щоб заглушити флешбеки й тривогу. Також давати й поширювати інструкції для самодопомоги при стресах. Таке теж можливо, ось, приміром, є таке керівництво Мартіни Мюлл «Якщо ви пережили психотравмуючу подію» – із нього можна брати цілі фрагменти й роботи по них психоедукаційні сюжети.

 

Журналісти за додатковою інформацію про діяльність психологічної служби можуть звертатися за телефоном 096 7 300 100 або до пана Віталія.

 

comments powered by Disqus