Територія екстремумів та екстриму

00:00,
19 Березня 2012
3171

Територія екстремумів та екстриму

00:00,
19 Березня 2012
3171
Територія екстремумів та екстриму
Польський репортер Яцек Гуґо-Бадер, автор збірки репортажів із пострадянських країн «Біла гарячка», розкрив у Львові деякі секрети своєї професії.

Яцек Гуґо-Бадер належить до феномену польської «літератури факту». Він прийшов у журналістику на початку 90-х, у віці тридцяти п’яти років, «із вулиці», прочитавши оголошення «Газети виборчої» про пошук репортерів. За його словами, шлях із вантажників у репортери є цілком логічним, адже на факультеті журналістики писати репортажі не навчишся: «Життя мусить покопати тебе, перш ніж ти гребтимешся в проблемах інших».

Тепер Гуґо-Бадер має контракт із «Газетою виборчою» на шість репортажів на рік, та зізнається, що встигає написати лише чотири з них. Його матеріали, створені під час подорожей Росією, Україною та Молдовою, увійшли до виданої нещодавно в українському перекладі збірки «Біла гарячка». 12 березня у рамках проекту «Школа репортажу» польський репортер розповів студентам Магістерської програми з журналістики Українського католицького університету про те, що робить репортаж репортажем.

«Максимально бути собою»

Польській «літературі факту» заздрять у сусідніх країнах, наприклад, у Німеччині, де жанр репортажу не сягнув такого високого рівня розвитку. Чому це сталося саме в Польщі? Яцек Гуґо-Бадер пояснює: на терені між Лабою й Бугом за радянських часів виник сприятливий для цього мікроклімат – не зовсім герметичний, але й не зовсім вільний.

Гуґо-Бадеру 55, він вбраний як мандрівник, має поголену голову, жилавий, сухий. В очі впадає впевненість у собі й упертість, наче вирізьблена на його обличчі.

Репортер полює за сюжетами, знаходить героя й висмоктує з нього переживання. «Через долю однієї людини я описую життя всієї країни», – пояснює він, і наголошує, що найважливішими в цій гонитві за героєм є деталі. А отже, диктофон і фотоапарат весь час мають бути напоготові. Втім, знайти героя – це ще не все: часом, щоб його розговорити, доводиться не раз хильнути з ним горілки й провести за розмовами багато годин.

«Я не вживаю слова “інтерв’ю”. “Давай паґаварім!” – кажу я герою», – ділиться своїм ноу-хау Яцек Гуґо-Бадер. Найбільшу радість у своїй роботі він отримує саме від спілкування. Найбільша ж небезпека для репортера в полі – втратити вже зібраний матеріал: це страшніше, ніж загубити гроші, документи чи засоби зв’язку, адже плівки й нотатки неможливо відновити.

Кожну життєву історію репортер розкриває з різних боків. Часто спільна проблема, професія, місце чи випадок поєднує в його текстах долі різних людей, як у романі Торнтона Вайлдера «Міст Людовіка Святого». Це може бути вибух на шахті Засядька, сексуальне рабство в Молдові, знищення старої Ялти, гіпівська філософія, музичні субкультури Москви тощо.

Стереотипи – вороги репортера. Росіяни – пияки, поляки – крадії автомобілів… Немає нічого гіршого, аніж підходити до теми з упередженням. Утім, прагнути об’єктивності також немає сенсу, каже Гуґо-Бадер, адже репортаж завжди суб’єктивний.

Закоханий у Схід

До книги «Біла гарячка» увійшли найбільш ефектні, екстремальні та жахливі його тексти з сибірської глушини, зі світу московських гіпі та безпритульних, ВІЛ-інфікованих, донецьких шахтарів і кримських шовіністів. Є там і спогад про молодого лейтенанта ленінградського КДБ Владіміра Путіна, який відповідав за неформальні молодіжні групи. «Йому соромитися нічого, – розповідає один із героїв репортажу. – Він не лаявся й не залякував».

Вже під час першої мандрівки до Росії, за Урал, репортер закохався у «світ, де пишуть кирилицею». «Хоч де б мене скинули з парашутом над територією колишнього СРСР, перша-ліпша людина спокійно може стати героєм мого репортажу», – жартує він. Після успішного інтерв’ю з «глухим, як пень» Михайлом Калашниковим, конструктором смертоносного автомату АК-47, та висвітлення путчу 1993 року в Росії Яцек Гуґо-Бадер здобув у польській пресі славу «фахівця із східних питань». Відтоді його дружині доводиться місяцями чекати чоловіка, який пропадає в найглухіших кутках колишнього СРСР. Це мандри, в яких часом доводиться боротися за життя – репортер згадує, що найнебезпечнішими були сім хвилин переправи через річку Ангару в хиткому алюмінієвому човні під час льодоходу.

2007 року Гуґо-Бадер зробив собі подарунок на 50-річний ювілей: вирушив у зимову подорож від Москви до Владивостока на старенькому автомобілі УАЗ-469. Під рукою репортер мав книгу радянських журналістів Міхаїла Васильєва й Серґея Ґущева «Репортаж із ХХІ століття», які 1957 року зробили футурологічний прогноз на півстоліття вперед. Викладене в цій книзі він порівнював із російською дійсністю.

По прочитанні російських репортажів Гуґо-Бадера на думку спадає ще одна книга – «Росія в 1839 році», збірка своєрідних репортажів маркіза Астольфа де Кюстіна, який мандрував північним заходом Російської імперії. Кюстін із його враженнями майже двохсотлітньої давнини залишається на диво пророчим і може бути ключем до розуміння тих картин, які спостерігає та змальовує польський репортер. Утім, спостерігаючи за Росією з початку 90-х, Гуґо-Бадер не береться узагальнювати, не зраджуючи репортерському принципу «бачити океан в одній краплі». Відомий польський журналіст і безпосередній керівник Гуґо-Бадера Маріуш Щиґел порівнює його творчий метод із «поглядом бездомного пса», який усюди зазирає. Цікаво, що сучасники Астольфа де Кюстіна також порівнювали маркіза із псом.

І не лише Росія

У репортажах про Україну Гуґо-Бадер оголює найболючіші соціальні проблеми української провінції. Він пише про аварію на шахті імені Засядька в Донецьку 2007 року, яка забрала життя понад сотні людей. Приїхавши на Донбас, репортер спілкується з удовами й батьками шахтарів, змальовуючи конфлікти навколо компенсацій, що руйнують сім’ї загиблих. Розповіді його героїв пронизані зневірою й депресією. Їхні історії приголомшують, контрастуючи з меланхолійним фільмом Якоба Пройсса «Інший Челсі. Історія з Донецька».

Ялтинський репортаж Гуґо-Бадера побудовано на мотивах творчості Чехова: «Дама з собачкою», «Вишневий сад» тощо. Образ «міста щастя» виявляється фасадом, «Лас Веґасом для бідних». Репортер бачить, як Ялта втрачає пансіонати, санаторії й парки, продає комунальні будинки разом із мешканцями, як рубають вишневий сад.

У Молдові, найбіднішій країні Європи, половина працездатного населення якої виїжджає на заробітки, польський репортер вивчав історії жінок, що потрапляють у сексуальне рабство, та людей, які продають свої органи іноземцям. Каже, найсумнішу історію в своєму житті почув від молдовського хлопця, що продав свою нирку, купив на виручені гроші автомобіль, за два тижні розбив його, а тепер повільно вмирає.

Серію репортажів із «радянського заповідника» Придністров’я побудовано як хронологію дегустації коньяків тамтешньої марки «Квінт». Тут переплелись історії найманців у збройному конфлікті в Придністров’ї на початку 90-х, олігархічної імперії «Шериф», яка на два десятиліття монополізувала всі важливі галузі життя невизнаної республіки.

Все, про що пише, репортер вимушений переживати, часом дуже болісно. Найбільш несправедливим із випадків, які йому доводилось описувати, Яцек Гуґо-Бадер називає історію польського вчителя географії Мірослава Шумного, досвідченого альпініста, що піднявся на найвищу в Польщі гору Риси зі своїми учнями. Перед вершиною лавина погубила вісьмох його вихованців, залишивши самого вчителя жити. Цей чоловік, каже Гуґо-Бадер, був ідеальним. Він не заслужив того, що з ним сталося.

У репортажах Гуґо-Бадера багато християнського: людина для нього є найвищою цінністю, він ніколи не намагається засудити, натомість прагне зрозуміти, почуваючи відповідальність за своїх співрозмовників. Наділений винятковим хистом і любов’ю до своїх героїв, він знаходить людське серед нелюдського, віру серед тотального безвір’я.

Богдан Ворон, Магістерська програма з журналістики УКУ

Фото Олени Клименко

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Dr Kate Adams
11:46 / 13.01.2020
Привіт усім. Мене звуть д-р Кейт Адамс, я є фронологом в університетських лікарнях Брістольського фонду NHS Foundation. Наша лікарня спеціалізується на хірургії нирок, і ми також займаємось купівлею та трансплантацією нирок з живим відповідним донором. Ми знаходимося в Дубаї, Туреччині, США, Малайзії. Якщо ви зацікавлені у продажу чи купівлі нирок, не соромтеся зв’язатися з нами електронною поштою: [CENSORED] Мій погляд Д-р Кейт Адамс Номер телефону: [CENSORED] [CENSORED]
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду