Любов Найдьонова: «Не буде пострілів - не буде паніки»

Фото: media-psy.iris-psy.org.ua

Заступник директора з наукової роботи Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, завідувач лабораторії психології масової комунікації та медіаосвіти, кандидат психологічних наук Любов Найдьонова написала у фейсбуку пост, у якому закликала тих, хто приймає рішення, скористатися порадами психологів для мирного врегулювання ситуації. З цього поста й почалася наша коротка розмова.

У своєму пості на фейсбуку ви закликали тих, хто приймає рішення, не застосовувати силу. «Запросіть психологів-консультантів у роботі з масами, по психологічному забезпеченню переговорного процесу. Такі спеціалісти є. Не треба стріляти, цьому є альтернативи», – написали ви. Ви справді переконані, що така допомога може спрацювати? І як це має працювати? Чи була така практика в історії інших країн?

Я справді переконана, що допомога спрацьовує для тих, хто по неї звертається. Звернення – це вже перебудова своєї позиції «всезнання», яка призводить до трагедій, принаймні до суспільних. Мені відомі випадки, коли люди великого бізнесу зверталися по допомогу, і це спрацьовувало. Стосовно такої ситуації, як зараз – в новітній історії України такого ще не було. Розрив свідомості дуже серйозний. І врахуйте, психологи пропонують не відповіді, а інтенсифікацію інтелектуальних ресурсів для її пошуку. Щоби повніше врахувати всі наслідки дій, врахувати не з одної точки зору. Вважаю, що мінус – група, яка працює (сподіваюся) на уряд, не справляється з завданням. Ми змагаємося з часом.

Олег Покальчук закликав учасників соцмереж не сіяти паніки. «От паники гибнет больше людей, чем от выстрелов?» – написав він. Чи ви з цим погоджуєтесь? І що б ви порадили в цій ситуації учасникам соцмереж?

Паніка вбиває, це правда. Але заклик має бути спрямованим насамперед до тих, хто стріляє, а вже потім до тих, хто тікає. Не буде пострілів – не буде паніки. Першопричина – не люди, які протестують, а те, що викликає їхні протести. Силове «затикання рота» з урахуванням українського національного характеру – страшенна помилка.

Як ви вважаєте, яка роль соціальних мереж у цих процесах? І чи можуть вони зіграти не лише мобілізуючу функцію, що фактично відбулося, але ще й функцію примирення, якщо так можна сказати?

При всій повазі до мереж, вони інструмент. Мобілізуючу функцію вони зіграли, адже допомагають долати час, витрачений на комунікацію. Не все відбувається в мережах. Якщо говорити про примирення, то воно має розпочатися з тих символічних дій, які зроблять лідери. Поки ми свідки тільки слів. Дії, які відбуваються, на мові символів не можуть бути зрозумілі, як примирення. Якщо зміниться реальність, мережі її дуже швидко розповсюдять. Я сподіваюся, що інтелектуальний ресурс мережі сприятиме цьому.

Що б ви порадили журналістам, аби, з одного боку, правдиво інформувати людей про те, що відбувається, а з іншого – не сіяти паніки? Чи можливо це взагалі?

Журналісти, які висвітлюють події – не механізми трансляції, вони реальні люди. Вони свою емоцію передають, і це важливо, це частина реальності. На жаль, влада настільки закрита система на сьогодні, що журналістам не дає можливості висвітлювати повноту реальності, представленої з її боку. В медіа видається не жива реальність, а її засценарована копія для шоу. Влада все ще думає, що існують ЗМІ, а медіа стали вже зовсім іншою реальністю. Навіть коли після перших подій міністри почали по телебаченню демонструвати свої розмови з громадськістю, це здебільшого були пародії на діалог. Мовчазні слухаючі студенти? Яких запросили після відбору? Ми це проходили в радянські часи. Розмовляти треба з народом, панове. Журналістам хочу порадити більше запроваджувати інтелектуальних форматів. Пора від шоу переходити до прийняття рішень в ефірі по суті. Є такі формати – підготовка новин, наприклад. Але цього потрібно набагато більше. Не паркет, а жива думка. Не скандал, а дійсний діалог, треба вчитися модерувати живу комунікацію. Такий диктат часу.

Які помилки у висвітленні цих подій ви бачите в медіа? Скажіть про це з точки зору психолога.

Треба більше вимагати прямої мови від влади, не задовольнятися запропонованими сценаріями. Зараз медіа мали величезну владу над масами, але не змогли в повній мірі скористуватися цим, щоб забезпечити дійсний діалог. Хай це буде уроком всім нам. Ці смерті сьогоднішні й на нашій совісті. Щось ми могли зробити краще. Потрібно проаналізувати, знайти критичні точки. Думати. Психологи зі свого боку теж не були достатньо активними в спілкуванні з медіа поза екраном. Ми всі занадто залежали від форматів. А потрібно більше інтелекту.

comments powered by Disqus