Донелла Медоуз: поєднати науку з журналістикою і змінити світ

13 березня світ згадував Донеллу Медоуз – науковця, журналіста, номінованого на Пулітцерівську премію, засновника Міжнародної мережі інформаційних центрів із проблеми ресурсів (група «Балатон») та Інституту сталого розвитку (Хітланд, Вермонт, США), викладача екології, журналістики та етики, вчителя і фермера. 13 березня Донеллі мало б виповнитися 70 років.

 

 

Прогноз кінця світу як порятунок

 

Донелла Медоуз (1941–2001), а для численних друзів просто Дана, прийшла в журналістику як серйозний науковець, щоб розповісти світу про висновки своєї наукової роботи.

 

Всесвітнє визнання Дані принесла книга, більша частина якої належить її авторству. Йдеться про «Межі зростання» (Limitstogrowth), що за короткий час розійшлася чотиримільйонним накладом та була перекладена 41 мовою. В ній ішлося про межу існування планети, яка зовсім близько, на відстані кількох десятків років, і перехід якої автоматично означатиме глобальну деградацію світу. Таких висновків автори дійшли за допомогою комп’ютерного моделювання на базі моделі World3, що вперше дозволила створити об’ємну картину світу з усіма складними структурними зв’язками і розглянути можливі варіанти майбутнього. На думку молодих авторів-розробників, аспірантів одного з найпотужніших технічних університетів у світі, Массачусетського технологічного інституту, Донелли та Денніса Медоузів, Йоргена Рандерса і Вільяма В. Бернса ІІІ, ця модель повинна була змінити світ. Так і сталося.

 

Висновки моделювання було оголошено 1971 року. Крім цілком практичних рішень щодо проблем відходів, перенаселення, обмеженості ресурсів планети, автори заявили про глобальну потребу змінити свідомість людства – від обмеженої свідомості споживача до свідомості громадянина Землі. Це потребувало від кожного з нас зміни сприйняття світу, зміни моделі міжособистісних стосунків, зміни парадигми цінностей та людської діяльності. Модель World-3 показала: якщо змін не відбудеться, світ, яким ми його знали, перестане існувати.

 

Попри безупинний шквал критики політиків, економістів та підприємців, закиди про «прогноз кінця світу», безліч людей у світі почали замислюватися над питаннями довкілля та меж зростання, у тому числі – науковці з різних наукових галузей. «Я б сказав, що Медоуз спричинила приголомшливий ефект – своєрідний концерт гурту геві-метал у спокійному науковому товаристві», – зазначав один із авторів моделі ядерної зими Микита Моісєєв.

 

Саме завдяки Дані Медоуз та її колегам у 70-х роках розпочинається глобальний рух за охорону довкілля. Резонанс досягає свого максимуму на світових самітах керівників держав у Ріо-де-Жанейро (1992 рік) і Йоханесбурзі (2002 рік), де було прийнято загальні положення щодо концепту сталого розвитку та підписано низку світових угод, із якими й сьогодні змушені рахуватися політики, підприємці та власники корпорацій.

 

«Межі зростання» – чи не єдиний напрям діяльності, за яким професора Медоуз ще знають в Україні, щоправда, переважно в колі екологів та енвайроменталістів.

 

 

З науки в журналістику

 

Після завершення роботи над моделлю Дана Медоуз ставить перед собою, здавалося б, непідйомне завдання – змінити світосприйняття людства в глобальному масштабі: переконати в необхідності переосмислення свого існування, допомогти навчитися розуміти складні світові процеси, формувати свою думку, яка б відображала справжній стан речей. Виконати це завдання було можливо тільки за використання такого потужного інструмента, як медіа. Тому Дана стала журналістом.

 

Вона багато вчилася: розповідати про складні наукові висновки людською мовою, писати так, щоб жоден читач не залишався байдужим, говорити від серця до серця і при цьому не виглядати дивачкою. Шістнадцять років (1985–2001) вона безперервно вела щотижневу колонку, яка за цей час вийшла більш як у 50 виданнях і передруковувалася в сотнях інших по всьому світу. 1991 року вийшла її книга – збірка статей за назвою колонки – «Глобальний громадянин» (GlobalCitizen). І того ж року її було номіновано на Пулітцерівську премію.

 

Авторству Донелли Медоуз належить відоме порівняння нашого світу із селом, у якому живе 1000 осіб. Із них 200 людей отримують 40% загального прибутку, а ще 200 – тільки 2%. З 670 дорослих людей писемна тільки половина. В цьому селі на 1000 осіб є п’ять вояків, сім учителів і один лікар. Із тримільйонного бюджету 181 тисяча на рік ітиме на озброєння, 159 тисяч – на освіту і 132 тисячі – на охорону здоров’я. Потенціалу їхньої ядерної зброї вистачить на те, щоб підірвати селище космічну кількість разів і т. д.

 

Здається, що не було такої теми, якої б Донелла не описала у своїх текстах: починаючи від глобальних питань – війни і миру, зміни клімату, бідності, голоду, етики, освіти; вільно висвітлюючи економічні теми – життя корпорацій, циклічні процеси, кризи, політичне життя – американський прапор, Білла Клінтона, громадські права, і закінчуючи сидінням перед телевізором чи вирощуванням екологічно чистих продуктів.

 

Дана, наприклад, виступала на захист Білла Клінтона, розповідаючи про порушення судової таємниці під час розгляду його справи як загрози громадським правам: «Якщо вони [Сенат] можуть зробити це з найвпливовішою людиною нашої держави, то вони можуть зробити те саме і з вами, і зі мною, і з будь-ким» (It’snotaboutsex, it’saboutcivilrights).

 

Що приваблювало увагу читачів до її текстів? Простота мовлення, близькість до читача, розповідь про складне крізь фільтр людського сприйняття. Вона завжди відчувала себе пересічним громадянином Землі, тому в її текстах немає ані наукової зарозумілості, ані надмірної дидактичності, ані розумування мудрішої.

 

Цінність текстів Дани Медоуз в чіткій і зрозумілій аргументації, фундаментом для якої є системне мислення: розуміння пов’язаності усього з усім, уявлення про систему як щось більше, аніж сума складників, пошук причин усередині структури, а не за її межами, розгляду кожної події у світі як наслідку наших же вчинків.

 

Критичність її погляду відображалася в акцентуванні не на окремих явищах, а на механізмах появи і розвитку кожного процесу: зникнення живих видів, занепаду фермерства, боротьби жінок за своє місце в суспільстві…

 

І водночас Дана щиро вірила у краще майбутнє, в людей. В одній зі своїх статей вона виступає проти практики висвітлення журналістами тільки негативних екологічних новин. Знавець світової статистики, вона зрозумілими кожному словами наводить позитивні зрушення, що відбуваються в усьому світі.

 

Її колегам, Денісу Медоузу і Йоргену Рандерсу, належать слова, що найкраще характеризують науковця і майстерного журналіста, якій вдалося наблизитися до своєї мети: «Оптимізм Дани був невичерпним. Вона завжди вірила у людські якості, випромінюючи розуміння і співчуття. Все своє життя вона відштовхувалася від переконання: якщо дати людям достатньо інформації, то вони врешті-решт почнуть поводитись помірковано та обачно і прийматимуть правильні рішення, тобто змінять поведінку в глобальному масштабі, щоб запобігти виходу за межі зростання. Дана присвятила цьому все життя».

 

Добірка статей професора Донелли Медоуз англійською мовою доступна для вільного перегляду в архіві сайту Інституту сталого розвитку.

 

Дмитро Кавтарадзе, доктор біологічних наук, професор МДУ ім. М. В. Ломоносова, учасник групи «Балатон»:

– Дана була біохіміком, пройшла серйозну експериментальну школу. Вона дуже любила працювати на городі і в саду. Працювала викладачем журналістики в Дартмундському коледжі. Дуже важливо, що журналістики навчала людина, яка мала практичний досвід роботи в лабораторії, у створенні моделей, зустрічей із людьми і спроб переконати їх у правильності своїх позицій. Адже журналіст – це не просто людина, що переказує, не просто товкмач. Це особа, яка на базі свого суспільного досвіду здійснює важливий учинок. Лев Толстой колись сказав: «Слово – це вчинок». Але окрім нього життя вимагає й інших вчинків: наприклад, привести до ладу свою фірму, почати рух на підтримку organic farming (органічне фермерство, господарювання), у якому вона брала участь. Коли вона починала цю справу приблизно двадцять із гаком років тому, виробництво organic farming в Америці було дуже помірним: 2-3%. Нині в Америці і Європі споживають більше 10% органічних продуктів. У неї було бачення дуже далеких перспектив. Вона могла зазирнути за обрій, що є дуже важливим.

 

Незважаючи на низку невдач, життєвих негараздів, вона була стійкою і завжди навчала цього журналістів. На моє питання багато років тому: «Ми маємо труднощі: у нас гранти з’явились, а нам не дають. Ми пишемо даремно…», вона дуже спокійно сказала: «Хех! За минулий рік я написала 12 запитів, і за жодним не отримала гранту». Для мене це стало шоком, бо це ім’я, ці успіхи… Надзвичайно важливо, що для неї особиста участьу її ж ініціативах була неодмінною. Це так несхоже на те, що в нас інколи зустрічається: «Я сказав, а ви робіть». «Я і сказала, і робіть разом зі мною» – це був її найважливіший принцип. І її книги слід поширювати, передруковувати в журналах…

 

Йорген Рандерс, професор Норвезької школи управління, співавтор книги «Межі зростання»:

– Я працював разом із Даною. Найважливішим було те, що вона наповнювала наші тексти й нашу роботу гуманізмом і красномовністю. Щомісяця я читав розсилку Дани (йдеться про розсилку групи «Балатон», у якій Дана викладала також свої колонки за місяць. – Авт.) протягом майже всіх дев’яностих років, але рідко коли обговорював її з Даною. Завжди погоджувався з її генеральним баченням, але втілював його згори вниз, тоді як вона обрала розвиток громадського рівня.

 

Так, я багато в чому вважаю себе продовжувачем ідеї і роботи Дани, але на макрорівні. Вона вірила в людей, у звичайних чоловіків і жінок. Я значно менш оптимістичний відносно демократичного процесу прийняття рішень.

 

Якби Дана зустрілася з групою учнів із України, яка приїхала вивчати поєднання системного мислення, ідей сталого розвитку і журналізму, вона напевне сказала би: «Рухайтеся! Тримайтеся свого шляху до кінця! Світу потрібен кожен із вас для переходу до сталого розвитку!». 

comments powered by Disqus