«Голос коментатора повинен іти з глибини»

Фото Таїсії Кутузової

Ведучі ток-шоу «ПроФутбол» на телеканалі «2+2» Ігор Циганик та Олександра Лобода працюють у парі вже чотири роки. Коли вони починали, шанувальники футболу мали на вибір пять програм, що висвітлювали спортивні події на загальнонаціональних телеканалах. Тепер їх залишилося дві. Однак зменшення кількості позитивно позначилося на якості: змагання між «ПроФутболом» і «Великим футболом» на каналі «Україна» змусило обидві редакції змінити формат та урізноманітнити контент. На зустрічі зі студентами та гостями Школи журналістики Українського католицького університету Ігор та Саша розповіли про особливості роботи ведучого спортивної програми в непростих конкурентних умовах.

«Провокація  це те, що треба»

«Наша програма відрізняється від політичних і соціальних ток-шоу тим, що на обговорення кожної теми виділяється дуже мало часу», — каже Ігор Циганик. Увагу аудиторії спортивної програми важко втримати, говорячи про одне й те саме. Тому теперішній формат «ПроФутболу» — це передусім ексклюзивні журналістські матеріали, які супроводжуються коментарями у студії.

Для такого формату потрібні телегенічні експерти з добре підвішеним язиком, здатні говорити лаконічно і влучно. «Ми висмикували людей, які бодай якось могли говорити, — розповідає Ігор. — У середовищі спортсменів і тренерів таких досить небагато. Багатьох футбольних експертів буквально створила наша програма».

«Нам часто закидають, що і програма, й експерти заангажовані, — каже Олександра Лобода. — Але можу вас запевнити, що ми обєктивні. А наші експерти пройшли з нами вже не один рік. Вони вміють працювати на камеру, професійно обговорювати теми та висловлювати різні позиції. Наші експерти вміють творити динаміку в ефірі, й це те, чого вони навчились у “ПроФутболі”».

Через критично малу кількість часу для створення конфлікту у студії ведучі йдуть на маленькі хитрощі під час ефіру. «Якщо я маю ту саму точку зору, що й експерти, я часом усупереч своїм переконанням займаю іншу позицію та починаю шукати аргументи на її користь, — каже Циганик. — Але навіть після програми не зізнаюся в цьому. Якщо хоч раз я скажу, що зіграв, далі експерти знатимуть про це. Тому найголовніше — ніколи не домовлятись із ними, про що буде розмова під час ефіру. Інакше живий ефір перетвориться на спектакль: усе вже обговорили, тепер це треба лише гарно відтворити в кадрі. Всі живі емоції повинні бути перед очима глядачів». Найвищий пілотаж ведучого, за словами Ігоря Циганика, це зробити так, аби експерти сперечалися між собою.

Найбільш ефективним методом залучення аудиторії, на думку Олександри Лободи, є провокація. «Це парі, яке треба розкрутити, — розповідає вона. — Навіть якщо ти програєш, однаково підігрієш інтерес публіки. Можливо, це мало стосується футболу, але для ток-шоу це те, що треба!».

 

«Перша робота в ефірі почалася зі сліз»

«Коли я прийшла у “ПроФутбол”, хлопці дали мені пораду: береш будь-яку книжку про футбол, читаєш її, всі незнайомі слова виписуєш і шукаєш їхнє значення, — розповідає Олександра Лобода. Вона не належить до типових ведучих спортивних програм, і їй довелося важко працювати, доводячи, що вона нічим не поступається своєму напарнику. — Завдяки цьому я зрозуміла, що таке футбол і в чому його суть. Тепер, перечитавши купу книжок на футбольну тематику, я добре орієнтуюся в цій темі».

Перед дебютним ефіром, згадує Олександра, була лише одна репетиція разом із Ігорем та експертами. «Це була моя перша робота в прямому ефірі, і вона почалась зі сліз, — каже ведуча. — Головною проблемою є хвилювання. Невпевненість у собі зростає, і ти починаєш ковтати слова, неправильно вимовляти прізвища».

Іще одним викликом для неї стали інтерв’ю з футболістами. «Є такі, яких розговорювати не потрібно — вони вам самі більше розкажуть, ніж треба. Але є й такі, до яких важко потрапити на інтервю. Наприклад, Євген Коноплянка. Хоча, якщо це вдається, він вас і розсмішить, і про важливе розповість», — каже Олександра Лобода. Крім того, інколи для того, щоб записати п’ять хвилин прямої мови футбольної зірки, доводиться чекати кілька годин.

Відкритість футболіста залежить і від того, чи все в нього вдається у професійній кар’єрі. «Якщо в нього все класно, він охоче йде на контакт і ділиться успіхами, — каже ведуча. — Коли ж справи кепські, розраховувати на розмову майже нереально. Така ситуація, наприклад, була з Артемом Мілевським. Коли він перестав грати в Динамо”, записати з ним інтервю стало нереально».

Щопонеділка команда «ПроФутболу» збирається в редакції для обговорення наступного випуску програми. Впродовж тижня журналісти працюють над сюжетами; плани можуть змінюватись, адже події розвиваються. «Найважче — вкласти у півтори години програми весь масив інформації, яку ми збираємо, — каже Олександра. — Ми намагаємось обирати теми, які не тільки привернуть увагу глядача, а й затримають його біля екрану».

«Професійний коментатор іде на матч із одним папірцем»

Ігор Циганик не вважає, що спортивний журналіст і коментатор — це різні професії. «Посада може називатись “ведучий”, “кореспондент”, “коментатор”, але це все журналіст, який тимчасово працює в кадрі, коментує і так далі», — каже він. Тримати у штаті людину, яка вміє лише коментувати матчі, для каналу досить ризиковано: якщо не вдасться купити права на трансляцію, такий працівник просто не матиме роботи.

Головною якістю футбольного коментатора, за словами Циганика, є відчуття темпоритму. «Він залежить від стилю чемпіонату, від динаміки гри, від розвитку подій на полі, — пояснює журналіст. — Не можна придумати один стиль коментування й постійно його дотримуватись. Я починав коментувати з Вацком, Джулаєм, Босянком і Гливинським. Їм усім здається, що вони коментують однаково, але, якщо проаналізувати, в усіх виходить по-різному — вони вміють підлаштовуватися під темпоритм матчу». Щоб розвинути це вміння, корисно швидко читати вголос будь-який текст. Є сенс також поставити дихання, щоби знати, коли варто набирати повітря в легені, й не задихатися.

Ігор каже, що його смішать коментатори, які йдуть працювати з цілим стосом паперів: «Ти ж не встигнеш це все прочитати! Професійний коментатор іде на матч із одним папірцем — протоколом зі складами команд. Решта — в голові. Це те саме, що писати шпаргалки на іспит: перед смертю не надихаєшся! Як підготувався, так і відпрацюєш».

 

«Голос у коментатора повинен іти з глибини, його не потрібно затискати й говорити виключно зв’язками, — радить Циганик. — Не потрібно також висловлюватися складнопідрядними реченнями. Говоріть простіше, так, як говорите в житті». Прийнятними є діалектизми, неологізми чи якась своєрідна вимов, але не русизми. Щоб тримати свою мову чистою, коментатор радить читати вголос українську класику.

Кричати коментатору не варто — самими лише емоціями коментаря не витягнути. «Коли ти коментуєш, — підбиває підсумок Ігор Циганик, — люди повинні боятися піти в туалет, щоб не пропустити важливий момент!».

Фото Таїсії Кутузової

comments powered by Disqus