Журфак у Нідерландах: два стажування й 200 годин фрілансу

Фото: international.hu.nl

Еві Гільдіместер — 22-річна студентка родом із Маастрихта (Нідерланди). Після школи вона не знала, що саме вивчатиме, але її дуже цікавили події в світі — особливо вразливі групи та випадки несправедливого ставлення до людей.

«Мене завжди цікавила історія, і я люблю писати — тому й вирішила вивчати журналістику, — пояснює Еві. — Мені більш до душі довгі й глибокі історії, аніж щоденні новини, в яких я не бачу себе як журналістку. Спершу навіть було лячно телефонувати незнайомцям чи запитувати щось у людей на вулиці. Одним із найперших моїх завдань було інтерв'ю зі старшим студентом, і я дуже боялася. Тепер це смішно згадувати, адже минуло вже чотири роки, і в мене вже немає подібних проблем. Думаю, я переросла ці складнощі, і дуже допомогло практичне навчання на бакалавраті, яке вимагає багато спілкування».

У Нідерландах журналістика — не той предмет, який можна вивчати в університеті, адже він вимагає практичних умінь. У країні є три рівні освіти після середньої школи. Перший рівень називається MBO з дуже практичним навчанням, і якщо хтось хоче бути, наприклад, перукарем, то йде вчитися на цьому рівні. Другий рівень, HBO, означає вищу освіту, але все ж не рівень університету. Ті, хто хоче бути журналістом чи вчителем, навчаються на цьому рівні. Третій рівень — університет. Університетські студії занадто теоретичні, такі як медицина чи право. Вивчати журналістику як університетську науку можна на магістратурі — але вона більш теоретична. Практичну журналістику можна вивчати лише на бакалавраті, і не як науку, а як ремесло.

«Я навчаюсь на четвертому курсі в Університеті прикладних дисциплін в Утрехті, який є одним із чотирьох вишів, де можна отримати бакалаврат із журналістики,  каже Еві. — Мій університет — найстаріший у країні й розташований в одному з найбільших міст Нідерландів. Саме тому я й вирішила сюди вступати».

Під час вступу потрібно мати диплом зі школи, який би підходив для рівня HBO чи університетського. Також можна вступати після закінчення чотирьох років першого рівня навчання. Але все вирішує вступний іспит, який складається з трьох частин: мовний іспит, розповідь про себе та написання публіцистичного тексту, в якому студенти аргументовано підтримують чи спростовують певну думку. Охочих вступити було близько 800–1000, а вступає близько 300 щороку.

Мета вступних випробувань — виявити, чи підходять вступники для навчання саме на цій спеціальності, чи володіють достатнім рівнем навичок, знань. Якщо іспиту недостатньо, то університет розглядає диплом зі школи — чим вищі оцінки, тим більше шансів на вступ.

У перші два роки навчання студенти слухають базові журналістські курси, кожен із яких складається з 10 тижнів. На курсах із радіо чи телебачення щотижня відбувається запис програми, яка готується всією групою. Також є курси з міжнародних відносин, історії Нідерландів, блогінгу.

Третій і четвертий рік навчання відбуваються зовсім інакше: вони включають два стажування по три місяці кожне, фріланс-курс та випуск. Стажування оплачуване за умови, що зроблені матеріали буде опубліковано. Протягом курсу фрілансу необхідно знайти як мінімум три журналістських місця роботи і пропрацювати в сумі близько 200 годин. Відвідування нарад, робота справжнім журналістом мають підготувати до майбутньої професії. Окрім стажувань і цього курсу, потрібно обрати спеціалізацію і курси, які до вподоби.

На думку Еві, кожен студент може обрати на третій і четвертий рік те, що любить і чим хоче займатись: «Я обрала спеціалізацію міжнародної журналістики в Данській школі медіа та журналістики (у місті Орхусі, Данія), телебачення (щотижневі програми), фріланс і два стажування. Мені не вистачило курсів із навчання за кордоном, тому я обрала додаткову спеціалізацію з фотографії».

На 8-му тижні кожного курсу кожен студент готує фінальні презентації, на 9-му відбувається сам іспит, а на 10-му його обговорюють, оцінюють із викладачем, а декого чекає й повторна спроба. Зазвичай іспит — два теоретичні завдання й одне практичне. В Еві наступний курс із міжнародної журналістики, і щоб його успішно скласти, потрібно скласти два іспити: один про близький Схід, а інший про Європу: «Це 50 відсотків усієї фінальної оцінки, інші 50 — практичний іспит. Задля цього я маю поїхати за кордон і зробити декілька історій. Для інших курсів діє подібна схема, але їхати за кордон не потрібно: для телебачення варто робити щотижня лайв-передачі і два теоретичні іспити».

Кожен студент повинен обрати з двох головних спеціалізацій: міжнародна журналістика або журналістика й культура в Нідерландах. Потім сфери діяльності — телебачення, газети, журнали, дизайн чи радіо. Відповідно до цих двох виборів можна брати предмети з релігії, документалістики, спортивної журналістики, дитячої журналістики, прав людини тощо. Поєднання цих виборів формують окрему спеціалізацію кожного студента:  наприклад, культура і права людини, міжнародне телебачення й радіо тощо.

Еві жартує, що для нас це, мабуть, суцільний набір слів: «Це важко пояснювати, бо навіть для студентів складно зрозуміти, які предмети їх цікавлять та як це вкладається в їхній навчальний план на четвертий рік навчання. Найважливіше, що перші два роки — загальна журналістська підготовка, яка дає змогу зрозуміти, яку спеціалізацію хочеш обрати на третій і четвертий рік».

Найбільше їй подобається практичність навчання і втілення в життя здобутих знань: «Протягом навчання треба робити два стажування. Перший — регіональні новини. Я працювала на De Utrechtse Internet Courant, яка висвітлює новини про місто Утрехт. Писала і продовжую писати новини, фотографувати і знімати відеоматеріали. У листопаді мене чекає друге стажування, і досі не знаю, що робитиму, але ще маю час подумати».

Один із мінусів, на думку Еві, — платне навчання. Часом вона заздрить своїм друзям із Данії, в яких вища освіта безкоштовна. Рік навчання для Еві коштує 1800 євро, але можна отримати стипендію від уряду — 270–500 євро на місяць. Плата за навчання залишається такою ж, та принаймні є кишенькові гроші.

«Чи складно знайти роботу в журналістиці в моїй країні? Ні. Складно знайти постійну роботу в журналістиці, — каже Еві. — Люди читають багато новин онлайн, тому місць для журналіста в газеті чи журналі мало. Більшість роботи базується на фрілансі. Коли я чую, що складно знайти роботу в журналістиці, я кажу: “Хей! У мене вже є робота!” Думаю, якщо зустрічати правильних людей, розвивати професійні зв'язки, то будеш постійно перебувати в робочому колі. Кожен має лише правильно виставляти себе на ринку — і потрапиш у кошик :) ».

Фото - Studievereniging LeF 

comments powered by Disqus