Ми намагаємося пояснити журналістам, як не бути гомофобами і не тиражувати гомофобів, — співавторки курсу «Як писати про ЛГБТ»

Ми намагаємося пояснити журналістам, як не бути гомофобами і не тиражувати гомофобів, — співавторки курсу «Як писати про ЛГБТ»

10:55,
7 Липня 2017
16102

Ми намагаємося пояснити журналістам, як не бути гомофобами і не тиражувати гомофобів, — співавторки курсу «Як писати про ЛГБТ»

10:55,
7 Липня 2017
16102
Ми намагаємося пояснити журналістам, як не бути гомофобами і не тиражувати гомофобів, — співавторки курсу «Як писати про ЛГБТ»
Ми намагаємося пояснити журналістам, як не бути гомофобами і не тиражувати гомофобів, — співавторки курсу «Як писати про ЛГБТ»
На освітній платформі Prometheus стартував курс «Як писати про ЛГБТ». У ньому пояснюють, як неупереджено та достовірно розповідати про ЛГБТ-людей. Лекції розраховані не лише на журналістів, але й правозахисників, людей, які працюють зі ЗМІ, та всіх, хто цікавиться цією тематикою.

Загалом у курсі вісім лекцій. Після кожної — короткий тест і завдання. Розрахований він на чотири тижні й доступний у будь-який час на платформі Prometheus. Також є pdf-версія, в якій усі лекції представлені в текстовому форматі. Окремо винесено розділ «Словник» — тут зібрано та розтлумачено всі терміни й поняття з цієї теми. Слухачі, що за час навчання набрали 70 або більше балів, можуть отримати сертифікат про завершення курсу. Бали нараховуються за результатами тестів та виконаних практичних завдань.

Авторками курсу виступили Таїсія Герасимова, головна редакторка порталу Update Інна Ірискіна, фахівчиня з ГО «Інсайт» і медіатренерка Михайлина Скорик. Відеолекції зачитувала також пані Скорик. Курс створено на замовлення громадської організації «Інсайт» та за підтримки британської правозахисної організації Article 19.

Від перших двох лекцій курсу враження позитивне: вони чітко структуровані, викладені зрозумілою мовою, доступно пояснюють такі складні на перший погляд поняття, як дискримінація, ксенофобія, гомофобія, іншування тощо. В них є й теоретичні розповіді, й практичні правила, наприклад, «не пиши про інших того, чого не хотів би, щоб писали про тебе». Окрема лекція присвячена неймінгу — як кого називати, щоб нікого не образити.

MediaSapiens поспілкувався зі співавторками курсу Михайлиною Скорик та Інною Ірискіною. За їхніми спостереженнями, ситуація в українській журналістиці із висвітленням ЛГБТ-тематики за останні роки змінилася на краще. В медіапросторі поступово формується й унормовується лексика з цієї сфери. «Менше стає тяги до якоїсь “жовтинки”, частіше можна побачити матеріали, де порушуються складні теми в контексті прав людини та їх конкретних порушень. Однак навіть дружнє ставлення журналістів не гарантує, що матеріал на виході буде цілком коректним. Часто бачу помилки у вживанні термінів», — зазначає Інна Ірискіна. Експертка особливо цікавиться трансгендерною тематикою й помічала, що цю тему часто зводять до медичних аспектів, стереотипних уявлень про жінок і чоловіків, за якими губиться їхня особистість.

«Як активістка та представниця ЛГБТ-спільноти, я маю багатий досвід спілкування з журналістами, і він неодноразово наводив мене на думку, що їм не завадило би підвищувати грамотність із цієї тематики», — розповіла вона. На її думку, не варто стукати в закриті двері: навчати варто тих, хто готовий учитися. Надалі ці журналісти формуватимуть в інформаційному просторі та зміцнюватимуть дискурс, вільний від дискримінації. Читачі й інші журналісти почнуть переймати цю позицію й таким чином гомофобна точка зору ставатиме маргінальнішою. «Як результат — ті, хто її тримаються, теж почнуть замислюватися, що, можливо, вони щось роблять не так, — зауважує пані Ірина. — Звісно, це не дуже швидкий процес».

— Як з’явилася ідея створити цей курс?

Михайлина Скорик: Ідея витала в повітрі: ми в черговий раз зустрілися з друзями та колегами, обговорювали мову ворожнечі в медіа після чергової акції ЛГБТ-спільноти і зрозуміли, що українські журналісти стали суттєво професійнішими у висвітленні цієї тематики, але цього недостатньо. Є нюанси, до яких геї, лесбійки, бісексуали та бісексуалки, трансгендери і трансгендерки дуже чутливі, а українські журналісти — ні. Наприклад, ми з вами розуміємо, що я перерахувала різні групи людей. Але навіть у медіа побутує упередження, що «всі вони там однакові». Курсом ми намагаємося показати різницю й пояснити, чому її важливо знати і як це враховувати журналістам, які пишуть на тему ЛГБТ.

— Які цілі ви перед собою ставили, створюючи цей курс? Як довго ви працювали над ним?

Інна Ірискіна: Я бачу мету насамперед у тому, щоби таким чином дати поняттєву базу, бо журналісти, беручись за такі теми, рідко бувають справді обізнаними, частіше на рівні «десь щось чули». І це призводить до тиражування міфів і стереотипів, які ми в цьому курсі намагаємося розвінчати.

Михайлина Скорик: Головна мета, звісно, поговорити про мову щодо ЛГБТ, яка побутує в медіа, а також про ті поняття, проблеми і приклади, які суспільство чує завдяки журналістам. І пояснити, що ретрансляція закликів до насильства призводить до реального насильства.

Ми також намагалися показати цю тематику в динаміці розвитку науки та громадської думки, проаналізувати міфи, які існують, зіставивши їх із реальністю.

Над курсом я особисто працювала півроку; його вдалося закінчити так швидко лише тому, що мої колеги та правозахисники з організації «Інсайт» мають великий досвід і накопичили пласт матеріалів на цю тему.

— Чому обрали платформу Prometheus для його реалізації?

Михайлина Скорик: Це дуже шанована платформа з великим досвідом онлайн-освіти. Власне, ми й не обирали, а звернулися до них із проханням розмістити, й нашу ідею підтримали.

— Як ви оцінюєте навички українських журналістів у розкритті ЛГБТ-тематики? Яких ключових помилок вони припускаються?

Михайлина Скорик: Українські журналісти за останні 3–5 років стали суттєво професійнішими, ніж, наприклад, російські. Стало менше свідомої гомофобії. Але все ще є нерозуміння, що сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність є частиною природи людини. Оскільки люди різні, то й орієнтація в них різна. І що різні люди — це норма, тож і різна орієнтація також є нормою. Отож, більшість прикладів, які ми розбираємо на курсі, — від нерозуміння цієї природи та браку знань.

Інна Ірискіна: Про тенденцію ж будь-яку вуличну акцію за участі ЛГБТ подавати як «гей-парад» годі й казати — це вже просто хрестоматійний приклад.

Публікація про Марш рівності 2016 року. Скріншот: Страна.ua

— Онлайн-курс — це ефективний інструмент для підвищення спроможності журналістів висвітлювати адекватно цю тему? Як достукатися до тих, хто не цікавиться коректним і толерантним висвітленням ЛГБТ-тематики?

Михайлина Скорик: Курсом ми намагаємося пояснити, як журналісту у своїх матеріалах не бути гомофобом і не тиражувати інших гомофобів. Особисто я переконана, що кілька десятків свідомих журналістів досить швидко змінять ситуацію в медіа з висвітленням ЛГБТ. Дискусія, яка була серед моїх друзів та підписників на Facebook у червні цього року, свідчить, що певний рівень розуміння вже є. Курс — це також методологія, як це розуміння втілювати в журналістських матеріалах.

Щодо колег-гомофобів, то ми, звісно, свідомі, що вони є і будуть, адже гомофобія — відчуття ірраціональне, його не можна виправити навчанням. Успіхом для нас буде ситуація, коли в публічному просторі до гомофобів ставитимуться так само, як до тих, хто вживає слово «ніґґер» у США. Уже нині помітна позитивна динаміка, коли найбрутальніша лексика та гомофобні законодавчі ініціативи, що просочувалися в українські ЗМІ, мігрували до Москви в 2014 році разом із її носіями-політиками. І ця тенденція дуже обнадіює.

— На вашу думку, чи мають журналісти нести відповідальність за свідоме розпалювання ворожнечі до ЛГБТ-людей?

Михайлина Скорик: Це порушення Конституції України, Кодексу з журналістської етики, а відповідальність передбачено статтею Кримінального кодексу. Інша річ, що досі цю статтю не застосовували на практиці, але нині в нас час зміни. Якщо комусь із колег хочеться стати першим, хто відчує силу закону в цій площині, то це його вибір.

Інна Ірискіна: Мені здається, відповідальність журналістів навіть більша за інших, бо, висловлюючись у публічному просторі, вони так чи інакше впливають на думки багатьох людей. Це очевидно на прикладі, скажімо, впливу пропаганди в контексті російсько-української війни, коли росіяни, начитавшись жахів про звірства «бандерофашистів», їдуть воювати на Донбас, — але так само це працює і щодо ЛГБТ. Тому якщо говорити про юридичний бік справи, безумовно, відповідальність має бути. На жаль, поки в нашій державі мотив ненависті до тих або інших меншин рідко розглядають як вартий уваги, а сексуальна орієнтація і гендерна ідентичність взагалі відсутні в переліку ознак відповідного законодавства — і це має бути змінено.

— Які ще ресурси ви порадите переглянути журналістам, які хочуть досконаліше вивчити цю тему?

Інна Ірискіна: Оскільки я працюю у громадській організації «Інсайт», то не можу не порекомендувати наш сайт, де багато матеріалів, що стосуються ЛГБТ. А також молодіжний інформаційний портал Update, із яким ми дуже тісно співпрацюємо. Ті, хто вільно читає англійською, мають перевагу, оскільки англомовних ресурсів, звісно, значно більше. Окремо я би звернула увагу на проект Rainbow Europe від організації ILGA про ситуацію ЛГБТ в різних країнах, а також на сайт «Трансгендерної Європи» з корисними матеріалами щодо транс-тематики.

Михайлина Скорик: Для глибшого розуміння теми я би порадила прочитати ті дослідження, які ми згадуємо в курсі. Наприклад, Кінсі або академіка Ігоря Кона — його активно перекладають із російської на українську. Він, на жаль, є єдиним дослідником в СРСР, який популярно описав радянський період.

— Легалізація одностатевих шлюбів на порядку денному в багатьох країнах. Чи спостерігали ви, як про ЛГБТ-спільноту пишуть в іноземних медіа?

Михайлина Скорик: Звісно. Головна відмінність у тому, що провідні медіа світу вже випрацювали нейтральну лексику щодо ЛГБТ, а в Україні вона тільки унормовується. Окрім того, на Заході майже закінчилася дискусія на тему «а чи нормально бути гомосексуалом» — там уже школярам розказують, що так буває в природі й це нормально.

Хоча дискусія про одностатеві шлюби, звісно, триває. Але подивіться, як її висвітлюють в тій же Німеччині, де парламент днями проголосував «за». Канцлер Ангела Меркель особисто виступала проти, але дозволила в цьому питанні голосувати однопартійцям, як вони вважають за потрібне. «Німецька хвиля» показує радість і обійми депутатів — і чоловіків, і жінок — коли рішення пройшло. Ні закидання лайном парламенту, ні погромів радикалів. Це в країні, де кілька десятків років тому для знищення гомосексуалів використовували псевдонаукові дослідження.

Німеччина пройшла свій шлях до сприйняття ЛГБТ — 83 % громадян там підтримують одностатеві шлюби, й саме це змушує політиків діяти, а от Україна ще перебуває в дорозі.

Інна Ірискіна: Я свого часу навіть, перефразуючи класика, казала: не читайте «радянських газет», читайте першоджерела. Бо те, як висвітлюють теми ЛГБТ в пострадянських і західних країнах, справді дуже відрізняється. У них не намагаються робити з таких матеріалів якусь екзотику чи страшилки. Більше дають слово самим представницям і представникам ЛГБТ, і не ставлять його під сумнів через думки сторонніх «експертів». Якщо це матеріал про ту ж легалізацію шлюбів чи проведення прайду, то ми бачимо там насамперед радість людей, для яких це досягнення змінює життя на краще, а не побоювання за подальшу долю «традиційних сімей». І тут важливо розуміти, що в тих країнах теж прийшли до такого стану не одразу — шлях подекуди займав багато років. Тож і ми маємо всі шанси з часом його пройти.

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
Фото: alohapridecenter.org
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду