1.  Майте напоготові кілька місць у різних районах вашого міста, де можна взяти інтерв’ю. Ідеальне – середнього цінового сегменту кафе, яке розташоване неподалік метро і де нема музики чи можна попросити офіціанта її вимкнути. Ситуація, коли на запису неможливо розібрати частину слів, неприємна для обох сторін.

2.  Знайте, де в вашому телефоні диктофон на випадок, якщо основний відмовить.  Завжди перевіряйте батарейки перед інтерв’ю.

3. Дайте співрозмовнику можливість вибрати місце розмови самому. У своєму офісі чи у залі для курців, якщо він палить, він почуватиметься впевненіше і розкаже більше, ніж у вашому офісі чи там, де палити не можна.

4. Прочитайте все, що знайдете про вашого інтерв’юйованого. Намагайтеся не повторювати питання з уже надрукованих бесід із ним, не ставте йому банальні питання типу «які ваші творчі плани» , не варто придумувати і загадкові на кшталт «а хто ще живе всередині вас, окрім митця». Тримайтеся конкретики і  формулюйте питання так, щоб отримати на виході свіжу думку,  і тоді читачеві буде цікаво.  

5. Не розшифровуйте інтерв’ю дослівно. Екання і бекання так званого підстрочника припустимо публікувати лише у виняткових ситуаціях для підкреслення емоційності, наприклад, коли це останні слова важко пораненого.  Решту  інтерв’ю треба переформульовувати, викидаючи повтори і корегуючи розмовний стиль.

6. Не бійтеся писати питання, яких ви не ставили, але які розкрив співрозмовник в інтерв’ю. Бачити  суцільний монолог, навіть якщо в ньому багато цікавого, читачеві дещо несподівано. Краще переривати такий монолог питаннями щопівсторінки тексту.

7. Віддавайте літредакторові оброблений текст (не підстрочник) до того, як слати інтерв’ю на погодження. Герою буде неприємно, якщо виявиться, що в нього брала коментарі неграмотна чи неуважна людина. Деякі герої навіть витрачають свій час, виправляючи помилки, щоб текст не пішов у публікацію в такому вигляді.

«Медіаграмотність»